ШТИР: Хто побачить, а хто й нє... У кого їх нема... Я от, напрімєр, до вас їду на роботу устраюватися. На "Азот", знаєш таку фірму? (Андрій киває.) – І вообще, шо це ти начав? Я тобі так скажу – не лізь-но ти в душу. А то вони... (Киває у бік вагона) – вони тебе удєлають. І я нічим не поможу. Ти ж бачив, як вони з рук вириваються...
А у вагоні тим часом Циган, Мультик і Толян перейшли від жіночок, які виявилися "неп'ющі", до тієї лави, де спить Чоловік з сумкою, та ще той, що ми його умовно назвали Гармоністом. Зупинилися над сплячими, про шось перемовляються.
АНДРІЙ: Ану стій! Зажди! Зачекай! Якось ти не так говориш, як годилось би пахану. Ану давай-но заново, спочатку. (Відвернувшись до вікна, тихо, ліричним тоном.) — Воскресіння Господнє. Найбільше свято церковне...
ШТИР: А от слиш, братан. Я ще на первий свій срок ішов, десь у сємдесят яком-то там году. І на пересилкє одній, на распреділітєлі, в общем, погнали нас в баню миться. І був там один баптіст, ну, штунда, словом, загримів на два года, бо в армію йти отказався. І вже там, у бані, голяком (усміхається) сцепився той штунда з одним, як я поняв, нашим вєрующим, православним. А сцепився за то, шо коли Христа розп'яли, то рядом з ним ще ж двох розп'яли, знаєш? Разбойніків. Вроді нас, блатних, тіко тогдашніх. І вони вже на хрестах, знацця, розп'яті, начали з Христом базарить, да? І шось там один йому сказав, шось другий, а Христос потом одному з них і каже, як то, дай-но вспомню... Ага, значить, він і говорить: "Кажу тобі – сьогодні ще сидітимеш біля мене на небесах". Це наш так говорив, православний, знацця. А той штунда, він доказував, шо Христос, мол, сказав: "Кажу тобі сьогодні – ще сидітимеш ти зі мною на небесах". Ну, сьогодні, мол, кажу тобі, а сидітимеш на небесах десь у будущому... Понімаєш? От як ти собі думаєш, хто з них прав був, га?
Поїзд починає гальмувати, врешті зупиняється. Двері відчиняються.
ГОЛОС: Станція Могиляни! Наступна станція Остріг. Обережно, двері зачиняю!
Електричка рушає знову. Андрій допалив і повернувся обличчям до темного вікна у дверях, притулився чолом до нього.
АНДРІЙ: Кажу тобі сьогодні... Кажу тобі сьогодні...
ШТИР: Шо ти там шепчеш, зьома? Хто з них прав, по-твоєму?..
АНДРІЙ: Кажу тобі сьогодні... Кажу тобі сьогодні...
Двері вагона розчиняються. У дверях, розставивши широко ноги, стоїть Толян.
ШТИР: Ну, шо там?
ТОЛЯН (не вельми приязно): Да поки-шо нічо, но ще, може, шо і вломиться. (До Андрія.) – Ей, фраєр, сєкі! (Несподіваним швидким рухом звідкись з-під куртки виймає ножа, який синьо зблискує лезом у тьмяному освітленні.) – Опа-на! Пьоришко! ( Грається зброєю, перекидаючи її з руки в руку.) — Опа-на! Сєкі! І сквозь вахту проніс, і от шмона заникав! Це я для братішкі виточив, для Русліка. (Підходить на крок ближче до Андрія.) – Із чого, ти думаєш? Із напільнічка!..
ШТИР: Толян, йшов би ти...
ТОЛЯН: І піду!.. (Вже через плече.) — Учті, фраєр, нам ще єхать і єхать...
Заходить у вагон, зупиняється над тим, шо спить біля Чоловіка з сумкою, тобто над Гармоністом.
АНДРІЙ: І все-одно щось не так.
ШТИР: Шо – не так?
АНДРІЙ: Знову ти не так себе поводиш. Ну, не так, як справжній пахан. Давай спочатку (Відвертається до вікна-дверей).
Поїзд зупиняється, двері відчиняються. Озивається ГОЛОС.
ГОЛОС: Станція Могиляни! Наступна станція Остріг! Обережно, двері зачиняються!
ШТИР: Нічого ти не понімаєш, зьома. От, напрімєр, ти як на бабу дивишся, можеш опреділить, скільки їй років? Можеш?
АНДРІЙ: Як це?
ШТИР: Ну, от ця була дєвка, шо з тьоткою, шо з неграми вийшли. От скільки їй лєт по-твоєму?
АНДРІЙ: Ну, десь так двадцять п'ять...
ІІІТИР: От бачиш – можеш опреділить. А у нас, братан, після года відсидки це все пропадає. Чи їй двадцять лєт, чи сорок, ми не розлічаєм. Тепер понімаєш?
АНДРІЙ: Так.
ШТИР: І ти з нами, з такими хочеш їхать тут, і курить спокійно, і шоб з тобой ніхто не зачепився. Но так не буде, братан. Вони (киває в бік вагона)... вони тобі не простять уже того, шо ти з ними робу не носив і баланду не хлєбав, на розвод не строївся. Ти для них не чєловек. Ти вобще хто такий?
АНДРІЙ: Хто? Я?
ШТИР: Да! Ти – хто такий?
АНДРІЙ: Я... художник...
ШТИР: Ху-дожник... А шьо малюеш?
АНДРІЙ: Я – художник-оформлювач.
ШТИР: І шьо жтм оф-формляешь? (Його тон все більше стає блазнювато-жорстоким, як у решти урок).
АНДРІЙ: Ну... всяке...
Відчиняються двері між вагонами і в тамбур входять один за одним двоє ревізорів у залізничних кашкетах. Один одразу ж проходить далі, у вагон, а другий затримується в тамбурі.
РЕВІЗОР: Білетики, пожалуста.
Андрій лізе до кишень, знаходить квитка, показує. Ревізор компостує квитка, повертається до Штиря. Штир мовчки собі стоїть, чадить недопалком, дивиться на Ревізора байдуже-визивно, згори униз.
РЕВІЗОР (якось більше ніби до Андрія): І не куріть тут! За курєніє штраф, шо, не знаєте? (Проходить у вагон).
У вагоні ревізори перевіряють квитки в пасажирів, але Циган, Толян, Мультик і Гармоніст лишаються неначе поза їхньою увагою. Немов невидимі вони для ревізорів. Циган у цей час намагається розтермошити Гармоніста.
ЦИГАН: Ей, зємеля, вставай, просипайся. (Трусить Гармоніста за плече, той перевертається на лаві на другий бік). — Вставай, земєля, побазарить нада.
Врешті Гармоніст несподівано зводиться,сідає, тре очі кулаками. Циган присідає біля нього.
ЦИГАН: Слиш,чілавєк, у тебе випить єсть? От пєчьонкой чуствую, шо єсть.
ГАРМОНІСТ нахнляється під лавку і дістае звідти футляр з музичним інструментом. Ставить на лавку під вікном і клацнувши замками, відчиняє віко.
Мультик, Циган і Толян одностайно зиркають туди, досередини і радісно перезираються.
МУЛЬТИК: О! От ето да! То шо нада!
Гармоніст видобуває з футляра гармошку і величеньку, десь так на 0,7 літра пляшчину, заткану чи й не кукурудзяним качаном.
ГАРМОНІСТ: А стакан у вас єсть?
МУЛЬТИК (навздогін ревізорам, які вже майже дійшли до кінця вагона):
Ей-ей-ей!.. (Ревізори озираються.) — Стакана не найдеться? (Ревізори зі своїх кишень і портфелів дістають по склянці, простягають з готовністю. Мультик підходить до них, придивляється, вибирає кращу між двох склянок. Ревізори безмовно виходять.) – Єсть посуда!
Вертається до Гармоніста, і вся ватага сідае біля нього, посунувши Чоловіка з сумкою. Той врешті не витримує і зі словами: "Ну ніде од вас нема покою!" вибігає кудись услід за ревізорами. Компанія розкорковує пляшку, наливає і випиває десь по півсклянки кожен, занюхуючи рукавами. Хекають, хукають, хакають. Раптом Гармоніст хапає гармошку, розтягує міхи, дивиться на всіх заклично.
ГАРМОНІСТ: Ну, шо зіграть?
ЦИГАН: А ти песню про братьїв Крітенков знаєш?
ГАРМОНІСТ: Знаю. Це ізвестна така пєсня. (Розтягує ше раз міхи, перебігає пальцями по кнопках. Всі разом, хоча й не дружно, вони заводять пісню. (Див. додаток.)
Коли вони закінчують, стає помітно, що всі добряче захмеліли. Поїзд раптом зупиняється.
ГОЛОС: Станція Остріг! Вихід на праву сторону! Станція Остріг! Наступна станція Івачків. Платформу Українка прослідуєм без зупинки.
Одна з жінок, що сплять на середині вагона, схоплюється, і з криком: "Дівчата, Острог!" кидається до виходу. Решта жінок, примовляючи й собі: "Дівчата, Острог! Острог, дівчата", похапцем волочачи сумки, висідають теж.
ГОЛОС: Закриваю двері! Наступна станція Івачків! (Поїзд рушає знову.)
У вагоні компанія пускає склянку по другому колу. В тамбурі Штир дістає з кишені іще дві сигарети. Одну дає Андрієві, другу припалює від свого недопалка.
ШТИР: То шо ж та оформляєш?
АНДРІЙ: Що?
ШТИР: Ну, ти ж сказав, шо ти – оформітєль. Так – шо ти оформляєш?
АНДРІЙ: А... Стенди різні малюю в художньому фонді. Для музею, наприклад.
ШТИР: Ясно. Слухай, а сам ти... нікада не судився?
АНДРІЙ: Як це?
ШТИР: Ну, під судом не був? Ні по якому дєлу не проходив?
АНДРІЙ: А чого це ти запитуєш?
ШТИР: А інтересно мені. Шось мої хлопці чують у тобі. Чим-то ти пахнеш для них таким привлікатєльним.
АНДРІЙ: Ну, якщо по правді...
ШТИР (несподівано різко й голосно): – А що є правда? (Рвучко розсуває двері у вагон і так прямо з сигаретою в зубах робить крок туди. Голови друзів і Гармоніста повертаються йому назустріч. Мультик прислужливо подає йому склянку з самогоном.) – Не знаходжу я в ньому провини ніякої. (Бере у Мультика склянку і залпом перехиляє): — А тільки – що є правда?
Повертається до тамбура, за ним виходять туди ж поодинці і стають у ряд, затуляючи спинами двері, Мультик, Циган і Толян. Всі вони запалюють.
ШТИР: Ну так шо там — по правді?..
АНДРІЙ: Мене раз троє побили... десь із рік тому. Страшно так побили, я місяць в лікарні провалявся, в нейрохірургії. І ось недавно... був таки суд. (При слові "суд" всі четверо урок якось ніби нашорошуються.) – Так... Їм там різні строки давали. Одному два роки, а тим двом — по року... Умовно... Тамтой, що бійку розпочав, Середняк, — так у нього батько міліціонер, полковник...
МУЛЬТИК: Х-ха! Правильно! Сажай ментьониша! Там, на зоні з нього бистро пєтуха зделають, опустять-не спустять! Х-ха!..
(Продовження на наступній сторінці)