«Шукаю бідної фарми» Докія Гуменна

Читати онлайн оповідання Докії Гуменної «Шукаю бідної фарми»

A- A+ A A1 A2 A3

Коли прийшов з урядової канцелярії агроном Підручний, То в мене з його дружиною вже були встановлені дружні стосунки. Ще коли б тільки узавтра була гарна погода.

Дощу вранці не було, випогодилося, сонце озолотило веґревільські лани. Небо синє, хмарки білі. Ми вже в авті, їдемо на фарми. Я — шукати бідної фарми, агроном — одвідувати членів клюбу "Фоур Ейч", а пані Підручна — для товариства. Була ще в авті й майбутня піяністка, дванадцятилітня Авріля, з таким самим високим чолом, як у її баби, з не по літах серйозним виразом обличчя, — вона з мамою. Куди мама, туди й Авріля.

Але що воно за "Фоур Ейч"?

Клюб "Руки, голова, серце, дім" (Hands, head, heart, home — все починається на "ейч") — міжнародній. Це — клюб фармерської молоді віку від 12 років до 21-го. Членом цього клюбу може стати кожна дитина, що має охоту провадити досліди над якоюсь рослинною культурою чи плекати тварин. Вся їх гра-робота проходить під доглядам і за вказівками агронома. Наприклад, дитина хоче плекати свиню. Агроном вишукує на фармах і купує йому расове порося. Дитина його купає, годує, важить — все це під доглядом і з постійними консультаціями агронома. Коли порося вже вгодоване, виросло, свиню цю везуть на місцеву виставку-базар, де є експерт, він оцінює й дає клясу — першу, другу, третю. Там же на базарі є фірми, що скуповують вигодовану худобу, — і дитина їде додому з чеком. Крім того, член клюбу "Фоур Ейч" дістає анкету з запитаннями, складає іспит. Хто дістане більше марок, той дістане ще й нагороду. Восени агроном вибирає найліпших два-три члени клюбу і везе їх на провінційні змагання. На цих змаганнях виходять делегати провінції до домініяльної зимової виставки, що зветься "Роял Вінтер Фер" і відбуваєтьсяі в Торонто. Якщо який клюб виграє нагороду, агроном їде разом із дітьми-чемпіонами й на всеканадійську, й на світову виставку, квиток усім оплачений. Кожній молодечій амбіції відкрита широка дорога до міжнародньої слави. Дорога широка, але й важка, і повна зусиль та праці над собою.

Інше вибирає собі плекання зерна і везе в слоїку на виставку своє зібране з дослідної ділянки насіння. Оце ж ми й їдемо до одного такого сімнадцятилітнього чемпіона плекання вівса, Августина Дубка, що дістав нагороду — квиток на міжнародню виставку в Чікаго.

Їдемо ми спочатку дуже борзо, по дорозі попадаються залишені фарми, такі сумні й обдерті будинки, як на картині в пані Підручної. Мешканці цих хатів уже живуть у Веґревілі й виїжджають на фарми тільки в час сезонових робіт. Інші покинуті через те, що фарма продана, її купив той, хто має більше фарм. Як має п’ять, то купує ще шосту.

Скільки ж один фармер може обробити землі? Аґроном каже, що при теперішній механізації один фармер сам, без робітників, може обробити п’ятсот акрів. Одна фарма це 160 акрів. То виходить, один господар може обробити три фарми? От, а в нас в Україні, у колгоспі, ціла система бригад, ланок, ще й машино-тракторна станцій надодачу, та правління колгоспу, та канцелярія, та вічне понукання "соцзмагання й ударництва", та тільки й товчуть про виконання плянів, та деклямують про знищення різниці між містом і селом, — а взутися та вдягнутися нема в що. Вперед треба ту надбудовану піраміду трутнів нагодувати, напоїти й узути.

А чи є державний плян, що диктує, скільки повинен фармер випродукувати? — Ні, каже аґроном, фармер сам собі складає пляни, ніхто не втручається в те, що він робить і як він робить. Він тільки платить податки.

Від агронома можна багато дечого довідатися.. Щоб відповісти на моє питання, скільки платить податку фармер, вн описує середню фарму. Середня фарма має від 200 до 400 акрів землі. Господар такий має молочну фарму, три трактори і всі потрібні сільськогосподарські машини, два вантажних авта, два легкових авта, з 500 курей, з 50 штук рогатої худоби. Вартість такої фарми — 35-40 тисяч долярів. Така фарма збирає з 8 тисяч бушлів зерна на рік і має річного прибутку 16 тисяч долярів. Податку такий фармер платить одну тисячу долярів.

Аж п’ятнадцять тисяч залишається йому? Це якби нашому колгоспникові сказати… Яка ж тоді велика фарма? — А велика це та, що має 1200 акрів землі, вона коштує 150 тисяч. — А чи є бідні фарми? — Чому нема, фарма, що має 75-150 акрів, це в нас вважається бідна фарма. Вартість такої фарми 20—25 тисяч долярів. У Веґревілщині є таких фарм п’ять процентів. Взагалі, в моїй окрузі є 2500 фарм. — І це все українські фармері? — 1926-го року українців фармерів було лише 30%, а тепер 80%. Наші українці все більше скуповують фарми від інших…

Аґроном засипає мене цифрами. Не диво, він тут працює вже тридцять один рік :і знає кожного фармера, як свою родину, знає його здібності й усі потреби. Але якщо не треба дбати про виконання плянів, якщо фармер сам собі господар у своєму господарстві, то що ж тоді робить аґроном?

Справді, наші агрономи в Україні тільки й роблять, що їздять підганяти колгоспи виконувати державні пляни хлібоздачі та хлібозаготівлі. Робота нашого агронома це стоси звітів і цифр знизу догори пірамідальною системою. Тут не треба цього бюрократичного наросту, то що ж робить канадійський аґроном?

— А ми, агрономи, навчаємо, як краще господарювати. Ми тримаємо постійний зв’язок із фермерами. Ось я, наприклад, маю район у 80 миль завдовшки й 30 миль завширшки. Коли в якомусь господарстві витвориться в процесі діяльносте яка новинка, я її досліджую, вивчаю й раджу застосувати іншим фермерам. Або ж навпаки, ось з’явиться у фармера кузка чи хвороба на худобу. Він кличе мене й питає, що з цим лихом робити. Я досліджую, шукаю причини, кличу опеціялістіїв, доходимо, як цього позбутися, я тоді й іншим фермерам даю інструкції, щоб і деінде такого не сталося.

Мудро!

Ми вже від’їхали від автостради, забралися в глибину Веґревільщини. Оце, кажуть мені, село. Де ж те село? Стоїть кілька елеваторів-зерносховищ, будинок із написом "Народній Дім", дві крамниці. Навколо безмежні лани, озерця. Але це, справді, канадійське село. Йото населення, фарми, — десь у розпливах просторів. Верхівки дерев маничать на обріях, будівлі приземлилися до крайнеба. Оце ж і є село, а до свого центру, сюди, фармері з’їжджаються за своїми потребами.

Які ж то потреби — і про це може розказати пан Підручний. Ось, наприклад, з’їжджаються фармері на триденні курси підвищення кваліфікації. Програму курсів складено на всю зиму, її оголошують у газетах, висилають летючки до кожного фармера. Фармер вибирає собі, що йому цікаве, і приїжджає на курс, що відбувається у Народньому Домі. Лекторів ми добиреємо з усіх гелузів, фахівців. Висвітлюємо там спеціальні фільми. Більшість фармерів приїжджають на. цілий курс, беруть участь в дискусії.

А які ж курси? Та різні. Найіполулярніший курс — показова кузня. Фармер має багагго машин, то мусить мати й свою кузню. Ми ставимо таку показову кузню, в окремій кімнаті шістнадцять однакових зразків, щоб шістнадцять фармерів могли одночасно проходити курс. Потім кожен у себе вдома запроваджує таку кузню. Є і жіноча частина, там кожна дівчина може дістати універсальне знання, як провадити хатнє господарство. От, скажімо, вийшов новий спосіб консервування городини й овочів… Жінка бере з собою на такий курс дитину; на одному курсі тато, а на другому — мама, тримає сина за руку.

Я слухаю уважно, а сама дивлюся на церкву в полі, там на горбі. Як вона окрилює весь краєвид! Наче очі дивляться на цей гарний світ. А наші села, там удома, теж були з очима, а тепер, як не стало бань із хрестами, то наче сліпі .поробилися. Індустріалізація зборола церкву? Та й тут же індустріалізація.

— Крім того, ми маємо обласні й домініяльні конференції, — розгортає далі свою картину пан Підручний, — Там ставимо на обговорення пропозиції новинок, поліпшень, що. витворило життя. На цих конференціях обмірковуємо їх, а уряд приймає постанови про запровадження у життя. Цього року у Вегревілі відкрито державну Експериментальну Фарму. В наших околицях є багато непридатної землі, солонці. Це — тверда, сива земля, уся в грудді, як зцементована. От, щоб можна було її використати, уряд заклав на свій кошт Експериментальну Фарму, запросив до праці знавців, експертів. Заанґажовано дванадцять родин, і вони насівають всіляке насіння — ячмінь, конюшину, пшеницю, трави, дерева… Таких експериментальних фарм у Алберті є дві провінційні, дві муніципальні…

От і не треба соцзмагання та ударництва, щоб піднести сільське господарство на ту височінь, на якій воно тепер у Канаді.

Я ще хочу запитати, чи тут фарми спеціалізовані на продукції тільки одної галузі,, чи як у нас було, — всього потроху. От, скажімо, скотарство. Чи є й скотарські фарми, чи тільки зернові?

— Тут у нас — пшеничний район, але ви поїдьте на південь Алберти, то там побачите, принаймні, чотири типи господарства. Там є такі багаті господарі, що літом вони фармують, а зимою виїжджають до Каліфорнії. Другий тип це ранчо. В підгір’ях Скалистих Гір випасається у напівдикому стані рогата худоба, а скільки, то й самі господарі їй ліку не знають. Третій тип — цю худобу спеціяльні фарми догодовують до стану, що вже її можна продати на потреби м’ясної промисловости. Четвертий — це поливні плянтації буряків, гороху, тощо..

Ми вже заїхали геть у поля. Сонце світить, але дороги ще не просохли. Завернув був пан Підручний до одної фарми, та й із середини дороги вернувся. Ми завертаємо в інший бік. Чемпіона, Августина Дубка не побачимо сьогодні

(Продовження на наступній сторінці)