Він чомусь конче хотів, щоб Дарочка не оступилася та не влізла в болото. Старі йшли собі десь позаду, молодь погналася вперед, а Петро присвічував ліхтарем дорогу і говорили вони бозна про що. Поо харки-макогоники та сім кіп гречаної вовни. Ну, так, Никодим дуже глибокодумно розказував про дядька Харка, який у місті навчився про себе панської пісні.
— От, купив він оселедця, сів під возом і їсть. Коли чує, щось десь грає. Підняв голову, а то з вікна, якраз проти нього сидить панянка й співає "3вук унилий"...
— Ага, я знаю, — зрадів Петро, що хоч раз може й він похизуватися неабиякою одукованістю. — Ось цю:
Звук унилий фортеп'яно Виражай тоску мою, Я жіву среді тіранов — Облегчі печаль мою...
— Ото-то-то! Вона! Дядько Харко добре слухав, враз запам'ятав. Приїхав додому й хвалиться. "От, я про себе пісню сьогодні чув, сто чортів і сіра свита та ще й га!
Жук у глині, Харко п'яний Виряжа куму свою... Я жую суху тараню Обмастити піч мою... А хіба ж я був п'яний?
Регочуться всі, Петро крізь сміх питає:
— А чого ж тараню, коли він оселедця їв?
— Бо мабуть був п'яний, — глибокодумно відповідає Никодим.
Петро не хоче відстати, він розказує якусь придабашку про циган, що крутять Сонцем, а з циган зійшло на дурнів. Побрехеньки й придабашки так і сипалися, кожне мало якусь напоготові й виривалося, щоб і собі що втяти.
Про дурнів уже розказувало третє.
— А то був собі такий дженджуристий парубок, як би, скажімо, Аршин з шапкою. Він забрався межи дівчат і хлопців, узявся в боки й каже, щоб усі чули:
"Штани мої сині, а ще другі в скрині!"
"То віддай мої!" — підскочив до нього найвірніїрий приятель, як би Муркур.
"Цить, дурний, це я так хвалюся!" — засичав до нього хвалько...
— Та про тих дурнів є та й є! — каже Дарочка.
— На, дурний, груш, та мене не воруш! — перебиває Наталка.
— їж, дурню, бо то з маком!.. — вставляє Петро. І посипалося:
— Дурний та й не журиться!
— Пошли дурного, а за ним другого!
— За дурною головою та й ногам нема спокою!
— Оженився дурний та взяв біснувату, та не знали, що робить, підпалили хату!..
— Дурень думкою багатіє!..
— Вольному воля, спасенному рай, а дурному степ!..
— Обіцянка-цяцянка, а дурному радість!
— Дурне діло не хитре!..
— Два дурні б'ються, а третій дивиться!..
Ішли й вигадували навипередки, все чогось більше розвеселяючись. Кожне хотіло щось викрутасішого пригадати. А й не чують, що старі підійшли вже зовсім близько.
— Дурному й пальця покажи, то буде сміятися... — сказало позад них зовсім іншим, докірливим голосом.
Всі враз так і принишкли.
— То сьогодні страстний четвер, а ви такі видумаси справляєте. Христа сьогодні розп'яли, він муки за вас приймав, а ви... Я думав, вони про щось божественне говорять... — цочав вичитувати старий Пилип.
Молодь присоромилася. Як тут про божественне говорити, коли в гурті чогось так хочеться поґзитися? Ніч така тепла та гарна. Але тато правду кажуть!
— Хахоньки будете справляти на Великдень, а тепер гріх! — навчав Пилип, а з того всього мало не проґавив поворотки до свого хутора.
— Прощавайте, Матвію, ми вже вдома, а вам ще треба трохи попойти...
III.
У великодню ніч не сплять люди.
Під церквою, біля церкви повно. В церкві стільки народу, що стоять аж у притворі.
Кругом церкви вже виріс предивний вінок, — із людей, вогників, пасок, крашанок... Кожне принесло свого кошика, — святити, — й поставило в ряд. В кожному кошику горить свічка. Від мерехтливих вогників у нічній темряві радісно виграє й міниться біла скатертина, вишитий, чи узором тканий обрус, рушник. На них по-мистецькому розкладені сині, зелені, червоні крашанки, визерунчасті писанки, кружалка ковбаси, одварене. сато, а ні, то й ціле порося. Паски-баби змагалися межи собою, котра вища, котра краще прибрана.
Дарочка із своєю паскою стоїть біля відзіґорної Мар'янки Ференцевої, своєї вірної колеги. Тут таки крутиться й Петро Пелех, хоч його мати із сестрою стояли аж десь у другому місці. Воно ніби й не годилося б парубкові стовбичити межи дівчат, — он хлопці на вигоні перед церквою багаття палять, та він і в хорі співає. Але чого дурна молодь не робить!
Тут Петра й заскочив Меркурій Сарґола. Він чогось нишпорив межи людьми, когось шукав. Заглядів Петра й укрив мокрим рядном.
— А стонадцять... — хотів сказати "чортів" та згадав, що він під церквою. — То я тебе шукаю, а ти тут за спідницями упадаєш?
— Або що? — не дуже затривожився Петро.
— А в півчій хто співатиме?
— А ти!
— А ти! — перекривився Меркурій.
— Христос Воскрес, Меркуре! — перебила їм сваритися Мар'янка. — А нас ти й не бачиш?
— Воістину Воскрес! — буркнув сердито Меркурій. Меркурій тепер уже не пнувся читати апостола, як
кілька літ тому, але в церкві ніколи не переставав співати. Втім, його головною пристрастю стали тепер книжки, а не гармонії та скрипки. І те, й друге він таки мав, до церкви ходити співати не переставав, але жадібно складав свою бібліотеку. Чогось так любив у книжку заглядати, і що більш коло тої книжки було заборон, то смачніша вона йому була. Йому того життя навкруги так було мало, а в книжках знаходив і переживав інше, нетутешнє.
Крім церкви й книжок, мав ще одне захоплення. Разом з Абою Цудечкісом ходили в таємний революційний гурток, там разом розбирали революційну літературу. І як треба було часом кудись занести її, чи перевезти в більшій кількості, — то на Меркурія можна було покластися, як на кам'яну гору.
Меркурій таки потягнув за собою Петра. Дівчата зоста-лисА самі.
— Ой, як я тобі щось cкaжv, Мар'янко! — не могла вже витримати Дарочка. — Ой, якби ти знала!
Подоуги таємниць одна від другої не мали й не могли їх втримати при собі.
— І чого це той Петро так за тобою упадає? — питає, лукаво примружившись, Мар'янка у відповідь на Дарчині слова.
— Бо й ні! То може за тобою!
— Е, не кажи! Я вже бачу, тут щось завіряється. Він тільки на тебе й дивиться.
— Ой, якби я тобі щось сказала! — знову натякає Дарочка.
— Та кажи швидше, бо я вже лусну з нетерплячки!
— Тільки ти нікому-нікому не говори. Забожись, що не скажеш!
— Єйбо, присьєйбо!
Дарочка витягає щось із • кишені, розгортає хустинку, розкриває коробочку й показує.
— Диви, що мені сьогодні подарував Петро!
— 1-і! А їйбо! — розгорілися Мар'янчині очиці. Низка червоного намиста аж очі вбирала.
— Ану, надягни!
Вбиралися *о одна, то друга, десь геть далеко відійшовши, щоб люди не сміялися з них.
— От, той Петро! І чого він таке собі здумав? — не добирала Дарочка.
— Любить тебе!
— А скажи, — любить, чи ні? — сумнівалася Дарочка. Вона так би хотіла знати. Все, все, — і погляд, і усмішка,
і ці коралі, і от де вона, там він крутиться, мов із під землі виростає, — все це таким солодким туманом обгортало ії, а від того ще більше хотілося знати: любить, чи не любить? Мабуть, ні!
Вже скільки раз вона ворожила. Візьме стеблину молоденької травиці, насіче її нігтем і рахує-приказує:
— Любить — не любить, плюне — поцілує, до серця пригорне — до чорта пішле, своєю назве. Любить — не любить...
А як виходило "не любить", то до трьох раз ворожила, щоб вийшло таки, що любить.
Так і тепер. Зірвали галузку з бруньками й почали ворожити.
— Любить, любить! — сміялася Мар'янка. — А ти його теж, мабуть, любиш?
— Е... ти б хотіла усе знати!..
— О, почервоніла! Я йому сьогодні скажу.
— Мар'янко, крий Боже! — вчепилася Дарочка за рукав їй. — А як він не...
Вони б цілий день про це говорили і не надокучить їм.
— Вбери намисто! — просила Мар'янка. — Вдягни! Тобі так гарно в ньому!
— Чогось соромно! А що я мамі скажу? Спитають же, де взяла.
То була поважна заковика. Мар'янка задумалася.
— Ну, й що ж би тут таке збрехати? Дарочка ажніяк не вміла брехати.
— А, де той Муркур? — забракло Мар'янці. — Він би зараз щось вигадав.
— О, ще й Муркурові розкажи!
— Зажди, щось я видумаю... О! Скажи, що знайшла!
— Як знайшла, то треба віддати. Мама не дозволять носити.
— А ти скажи, що... Скажи, що купила!
— А за які гроші?
Так і не додумалися, що сказати. Вже виходив із церкви хресний хід, пан отець у білих ризах, за ним корогви, свічники, півчі, люди. Три рази обійшли кругом церкви, тоді святили паски...
IV.
Христос воскресе, Хома паску несе, А Хомиха порося, Похристосуємся... Дзвони й дзвоники на дзвіниці наче видзвонювали ці слова. То діти цілий день напереміну баламкали, ані хвилини не даючи спокою дзвонам.
(Продовження на наступній сторінці)