Полковник. Єрунда, дитячий час.
Генеральша. Пізно. Ой гі-іля по кімнатах! Так у вас співають?
Ніна. Ах, я так люблю, коли співають дівчата, А вони як навмисно — мовчать. Дарма що неділя.
Полковник. Не до пісень їм, мабуть.
Пан. Хе-хе, чого? Співають! Тільки волосся ворушиться від тих пісень. А особливо як ще сіллю спину потрусити... (До попа.) Так завтра неділя? Ну, яку ж проповідь виголосите, отче?
Ад'ютант. "Блаженні ніщії духом, їх-бо єсть царство нєбєсноє".
Дами пішли в покої. Останні теж ідуть. Марійка підводиться по східцях. Пан. Це хто? Що тобі?
Марійка. Прийшла я. Що ж нам — здихати?! Пан (одмахується). Не чую, не чую! (Зникає.) Полковник. Що тобі треба?
Марійка. Ви розстріляли батька. Забрали весь хліб... Що ж нам тепер? Хіба перед віконням у вас повіситись?
Полковник. Ну що ти плетеш, дівчино! У вас забрали, кажеш, усе. Розберемось. А ти, дурненька, бозна-що. (Бере за підборіддя.) Отака гарненька, а сердишся!
Марійка. Я питаю, що ж нам — здихати?
Полковник. Ой, яка ж ти! Ну, от ми зараз обсудимо. Ходімо в сад. Зубов!
Вістовий (вибігає з покоїв). Чєво ізволітє, ваше скобродь!?
Полковник. На ось портфель, поклади в мою кімнату. Та на дверях стій. Щоб і близько ніхто не підійшов! Вістовий. Слушаюсь! (Зникає.)
З дому чути рояль.
Полковник. Ну, а тепер поговоримо. (Бере за руку.) А яка ти тепленька!
Марійка (звільняється). Не чіпайте!
Полковник. Ну от і дурна! Я тебе не з'їм. А діло улажу. І хліб увесь віддадуть, і батька... Розслідую, винуватих покараю. Ну? Будь же розумна! (Тягне в сад.)
Марійка (про себе). На дверях стоятиме...
П о л к о в н и к. Прожену від дверей.
Марійка. Не хочу туди. (Згодом.) Я прийду сама. До вас у хату.
Полковник. Ну, от іще!..
.Марійка (занепокоєно). Чого! Ніхто не бачитиме — я прокрадусь.
Полковник. Ти дуриш.
Марійка. Ні-ні! Поснуть усі, й прийду.
Полковник. Ні, зараз! Ну? Зараз! У вікно впущу. Друге від рогу. Так прийдеш?
Марійка мовчки кива головою.
Полковник. Гляди ж мені! (Побіг у будинок.)
Марійка (йде за ріг. Зупинилась). Каже, бригада буде розбита. І Андрій там, може... Андрій! (Хруснула пальцями.) Піду!
Пауза. В домі перестали грати на роялі. Ніна вибігає, за нею а д' ют а н т.
Ніна. Ах, душно!
Ад'ютант. Чудово! Ви нагадуєте мені зараз троянду. Ніна. О!
Ад'ютант. Запашну троянду, знаєте — е-е... живу троянду! І як ви чарівно грали сьогодні! Як ніхто. Коли слухаєш вас, стаєш такий легкий і летиш на крилах в якусь... е... в якусь казку...
Ніна. О, ви — поет.
Ад'ютант. Я роблюся поетом, коли співає моє серце.
Ніна. А воно співає? Який романс? "Время изменится, горе развеется..." (Співає.) "Сердце усталое счастье узнает вновь". Оцей?
Ад'ютант. Ні. Воно співає — я люблю вас! Е-е... Безумно!..
Ніна. Ах, не треба! (Падає в обійми.) Ад'ютант. Моя! На руках я буду носити вас... е-е... Я буду вашим лицарем.
З кімнат — постріл, іще... Кинулись. Ніна остовпіла. Ад'ютант тікає в кущі.
Ніна. Ой, рятуйте!
Генерал (вибігає в білизні). Що, що таке?! Полковнику!.. Ад'ютанте! Де ви?.. Рятуйте!
Вістовий. Полковника вбито. Жінка якась у вікно... І втекла.
Генерал. Де? Де? Боже мій! (Репетує.) Рятуйте!
Завіса
ДІЯ ТРЕТЯ
Ліс. На світанку. Круг огнища повстанці. Хто спить, хто зброю ладнає. В далині, в тривожній тиші — іноді постріли.
Повстанець 1-й. Виб'ють із Хведорівки червоних — пропадати нам.
Повстанець 2-й. Ліс великий і густий.
Повстанець 3-й. З усіх боків оточать, прочешуть ліс. Де дінемось?
Повстанець 1-й. Це ж нас не десяток-другий. Дві сотні.
Повста нець 2-й. Можна по лісу розсипатися.
Повстанець 1-й. Ото якраз: розсипемось — всіх нас і переб'ють.
Повстанець 2-й. Чого там? Переховаємось.
Андрій. А ми хіба у хованки гратися йшли? Досить з нас. Тридцятьох хлопців втратили ні за що?
Голоси. Хто ж ждав їх убрід?
— Стецько гав ловив.
— Адже знак подав?
— Як оточили вже.
— Та й не знайшли б вони самі нас ніколи. Хтось виказав.
— Ну, влопались були!..
Андрій. Хай же не буде більш отак. А то — розперезались, розхлябались. Забули, що ворог не спить. Ну й поплатилися. А то хіба б розбили нас?! Хіба довелося б тікати, сліди замітаючи? Губили ранених, хорих... тридцять товаришів втратили. Не забили, ні, замучили! Безсилих, поранених ловили їх. Зірки вирізали на тілі... Рубали на куски!..
Повстанець 3-й. А ми тікали.
Андрій. Кінний полк на тисячу шабель ганявся за нами. Всіх ждало те саме і жде, може, коли сьогодні не прорвемося крізь фронт, не зіллємося з червоними,— хто зна, що буде завтра?
Голоси. — Як не зіб'ють, прорвемося. Що тут — п'ять верстов?!
— А як зіб'ють? А там — рівнина ж яка. Андрій. Ми повинні все зробити, що в нашій силі, щоб
не збили.
Стрілянина переростає в глухий далекий клекіт.
Голос. Пішли в наступ.
Повстанець 4-й (підходить). Наказ виконали.
Повстанець Іван. Аж загуркотів під укіс.
Андрій. Військовий же? Не обмилились?
Повстанець 4-й. Військовий. Батальйон і. дві батареї. З землею змішали.
Андрій. Нікого не втратили із своїх?
Повстанець 4-й. Ні одного. Темно та ще й туман — і не помітили нас. У байраці зупинилися ми. Василь з Гриць-ком подалися за версту назустріч до станції, у розвідку. Недовго й ждали. Три постріли — як умовились: значить, військовий. Тоді ми 'розірвали путь. У лісі принишкли й стежили. Машиніст не встиг зупинити поїзда. Аж завив під укіс...
П о в с т а н ец ь 1-й. Хай тепер виглядають допомоги!
Повстанець 2-й. А наче чутніш.
Андрій. Сьогодні червоні повинні позиції свої відбити. Наказ є, хоч кров з носа. Ото ж і нам робота буде. Тільки зіб'ють білих, а ми з тилу їх — в обійми міцненько!
Повстанець. Щоб аж ребра захрущали!
А н д р і й. Так що спочиньмо. Та не розперізуватися — навчило ж! (Вбік, де коло другого вогнища — повстанці.) Сторожі не зміняв?
Голос із-за кону. Ось зараз. Ось юшки посьорбаємо.
Андрій. Та бойових, і коней найкращих дати. Голос. Добре!
Повстанці відпочивають.
Іван (приносить торбинку. Сідає). Так, значить, Хведь-ко, юшку сьорбаєте? Може, спряжемося?
Голос. Ану тебе!
Голос 2-й. Знаємо твою супрягу.
Голос 3-й. Твій коник сухенький буде, а наш і ноги простягне...
Іван. Ну, то як хочете. А тільки дурні ви, хлопці. Та тут же оладочки та ще й картопелька печена. Повстанець (з-за кону з ложкою). Ну? Іван (виймає). О!
Повстанець (з ложкою). Справді оладки, хлопці. Видко, старців десь по дорозі злапав.
Сміх.
Іван. Старців? Е ні, братику. Не старцями тут пахне. Дівчина гостинця передала. З гурту. Бреши! Іван. А ось — картопелька.
З гурту. Де ж ти її здибав? Іван. Призволяйтеся. А я розповім.
Дехто бере, їсть. Голос. Добрі оладки!
Іван. Передай у другу сотню. Нехай як проскурою поділяться. (Передає один оладок.) Так де здибав? А от усе спервоначалу викладу... Діло було ось як. Ідемо ми з роботи, ну й того.... Звичайно, трошки озираємося.
Голос. Чи, бува, душа з п'ят не випала?
Іван. Ні, милуємося. Потому — туманець... кущики всякі... хорошо; аж гульк — дівчина по дорозі. Геройська, чорнява... Ну я, звичайно, підскочив. Кінь підо мною так і грає, так і танцює. А я тільки — морг!
З гурту. У, чорт носатий.
Сміх.
— Мабуть, з переляку: на тобі оладки мерщій, та геть к бісовому батькові?
Іван. Ні-ні. По-хорошому. Розговорилися. Вона йде — ми їдемо. Грицьку, так же було?
Г р и ц ь к о. Так, так.
Іван. Ну от, значить, вона йде — ми їдемо. Ми їдемо — вона йде. Довго так. Ну і, звісно, уподобала.
Сміх.
Та недовго думавши: "Люблю тебе, повстанцю. На ось та згадуй Наталочку свою. А торбинку, як вернешся, привезеш".
Сміх.
Голос. Бо в придане, мовляв, нема нічого, крім торби. Іван. Серце в мене так і тьохнуло. Розстатися з тобою? Нізащо! Схопив у сідло і — гайда... Було, Грицьку? Г р и ц ь к о. Брехати не буду: що було, то було! Іван. Хотів сюди привезти. Голос. Та й чого ж не привіз? Іван. Хтозна й чого.
Голос. Таке плетеш, аж нудно робиться...
Іван. Плету? От їй же бо! Хіба хоч одно слово не так, Грицьку? А що за дівчина! А серце яке! Золоте. Я вам, хлопці, трошки того... збрехнув. Діло було ось як.
Повстанець 1-й. Ну й знову збрешеш.
З гурту. Заткнись, Іване.
Іван. Ні, не заткнусь. Слухайте. Адже оладки їли? Отож, їдемо ми, храбро так... . Нікуди не озираємось — плювать нам на все. Аж гульк — по дорозі дівчатко. Маленьке таке, як перепелятко. Та туп-туп... ноженятами. Торбинка через плече. Оця торбинка... Нагонимо.
Повстанець 2-й. Ти, звичайно: "Дайош, бабка, торбину!"
(Продовження на наступній сторінці)