— Кого ж краще?
— Усі тебе хочемо!
Андрій. Всі? Хай буде так. Поклянімося ж, браття, життям своїм молодим, що не зрадимо — краще вмремо — оці убогі обшарпані стріхи!
Усі. Клянемось!..
Андрій. Поклянемося в своїй вірності братній одного до всіх і всіх до одного! Усі. Клянемося!
Андрій. І коли зраджу я цій клятьбі,— перший, хто помітить, хай пустить мені кулю в лоба. І коли зрадить цій клятьбі кожен із нас,— того жде собача смерть!
Голос и.— Хай буде так!
— Хай смерть!
Андрій. А тепер — по конях!
Зойкнули жінки, кинулись.
Ж і н к и.— А ми ж?
— На кого залишаєте?
Батько. Щасти вам, доле, діти! Аж помолодів із вами. Летіть же, добувайте долю щасливу. Хоч не для нас, хоч для дітей наших.
Андрій. Знайдемо!
Голоси. Без долі не вернемось.
Петро. Прощайте, мамо! Виглядайте, ми не забаримось. Тяжко вам буде, може, й з хати виженуть,— перетерпіть. Недовго.
Мати. Сину, а як не повернешся? Уб'ють?
Петро. Не всім же й смерть.
Мати. Ох, не всі ж ви повернетесь.
Ч ер воноармієць 1-й. Верньомся, бабка.
Марійка (до Андрія). Прощай, любий.
Андрій. Прощай, любесенька, їду.
Марійка (похилилась). Ну, їдь.
Андрій. Слізьми проводите нас, то хоч стрічайте радісні.
М а р і й к а. А може, ще гіршими слізьми. (Чіпляє стрічку.) Нехай червонітиме вона в тебе на грудях, аж доки серце горіти буде!
Прощання. Інші теж чіпляють стрічки.
Петро. Ну — гайда!
Всі йдуть геть, на майдан. Голос и.— По конях!
— Виглядайте ж!
— Щасти вам!
— Не баріться ж...
Поїхали. Тиша. Батько й мати ідуть похмурі. Бовкнув дзвін, ще... ще...
Марійка (з дівчиною). Полетіли. Осиротіли ми.
Здалека од церкви — уривки мотиву: "Спасі, господі, люді твоя...".
Д і в ч и н а. І так боляче у грудях стало. Чи обірвалося що?
Марійка. Боляче... Тихий майдан... наче вимерло. Де це вони вже досі?..
Дівчина. Далеко вже. Не вернуться!.. (В задумі.) Тсс! Ідуть.
Розбіглись.
Куркуль (підходить до воріт). Згасла-таки нечиста сила.
Охрім (підходить). А ви... не спите ще? Прийшли! В економії штаб розташувався. Вже й по селу солдати. Зараз облаву будуть робити.
Куркуль. Е, спізнилися! Довше б були наминались. А тут горе таке: жеребця взято.
Охрім. Як?
Куркуль. Та ця ж пролітарія бісова. Ну, та я шкуру з них здеру, а коня справлю!
Охрім. Конешно! А чого це ви, Трохиме Панасовичу, на молебствіє не пожалували?
На селі вдалині глухі зойки, галас.
Куркуль. Спішити нікуди. Хай установиться. А то коли б іще боком молебствіє те не вийшло. Ніззя так. Адже й господь сказав: "Моліться тайно, а я вам подам явно". Так і треба. Нищечком треба все робити. А от установиться — ну, тоді другий розговор.
О х р і м. Та вже можна догадуватись. Раз отака силища...
Куркуль. А їх? На собаку кинь — у більшовика влучиш. У іншого молоко ще на губах материне не обсохло, а теж туди: "Пролетарія, соєдіняйся! Слободу завойовувати". Тьху! Нечисть. На що дітвора... Іду сьогодні, а вони, чортенята: куркуль та й куркуль...
О х р і м. Що ви хочете — глибоко зараза пішла ця. Довго видужувати доведеться.
Куркуль. Аби господь милосердний дав видужати!..
О х р і м. Якось буде. Так ви ж, будь ласка, Трохиме Панасовичу, не забудьте моєї просьби. Я ж для вас і голови своєї не шкодую. Замовте словечко. Ви з ним — свої люди.
Куркуль. Добре, добре, не клопочись.
О х р і м. Завтра вони приїдуть. Це збиратимуть пограбоване мущиство. Потому стіни голі тільки й зосталися. А пан пишуть: "За ніч до ранку поставить усьо на мєсці", як було, значить.
Куркуль. І поставлять, що ж ти думаєш? Пан Балуєв панькатися не буде. Не дасть нюні розпускати.
О х р і м. Да, кажуть, сердитий — страх один.
Куркуль. А хто тепер не сердитий? Я сам декого надвоє перервав би.
О х р і м. О, ідуть!
Три постаті підійшли — денікінці.
Руді В у с и. Де тут живе... як його?
Денікінець 2-й. Голота Йван.
Козак. Це батько бандита, що в червоній банді.
Куркуль. Іван, кажете? (Штовха Охріма.) Кажи, тобі не так опасно.
О х р і м. Так що ж тут — люди питають, значить, треба їм. Оце він живе.
Руді Вуси. Ніякої засади нема?
Денікінець 2-й. Може, партизани в хаті засіли? О х р і м. Які там партизани! На селі зараз хоч висвисни. Куркуль. Опізнилися трохи, накрили б були. Козак. Ще накриємо. Ну — айда!
Ідуть у двір.
Денікінець 1-й. Хазяїн! (Ногою вдарив у двері — одчинилися.)
Денікінець 2-й. Виглядає, видко.
Заходять у хату.
Куркуль. Ну, нам краще в нору. Тепер кожен кілочок і очі, й вуха має.
О х р і м. І тр правда. Ну, бувайте! Так ви ж, пожалуста. Покорно просю.
Куркуль. Гаразд, гаразд.
Охрім іде геть. Куркуль стає в сутінь, принишк. В хаті невиразний гомін.
Запалили світло.
Голоси (з хати).— Де син?
Батька не чути.
— А, "де людські, там і мій"!
— Пролетарію пішли захищати?
Глухий удар.
Куркуль. Ага, доляскались у долоні... Голос матері. Ой, дітки ж ви мої, за що!? І в вас же є десь батько-мати.
Голос. Чорт у нас єсть! Арештований ти.
Мати голосить.
Кинь, стара, нас сльозою не дошкулиш. Шамать краще давай. Що? Нема нічого?!
Куркуль. Хе-хе. Як же: прощальний обід Червоній Армії устроїла.
Голоси.— Житника к чорту. Курча давай, масла.
— Немає в нас...
— Ану, Ванько, пошар.
— Що там шарити. Схотів з козла молока, як він не пасеться. Ну їх к чорту!
— Ходімо!
Виходять. Ведуть батька. Мати тужить. Денікінець 2-й з барахлом.
Марійка (скрикує в хаті). Ой! (Вибігає.) Ой, геть! Ой мамо!..
Козак (тягне в хату). Не втечеш!
На порозі борсаються.
Денікінець 2-й. Стоп. (Хватає стару.) Не гарячись, бабка.
Марійка. Мамо! (Раптом вирвалась.) Денікінець 2-й. А, чорт! Тями немає. А береться!
Ідуть геть.
Мати (тужна, проводить. Стала). Розігнали, посиротили... Глуміться — ваша сила. (До куркуля.) Чого, як злодій, причаївся? Щириш зуби, радий і злий... Радій на кутні!.. Чуєш — гуде степ, клекоче... Там сини, оборонці наші... І вони .прийдуть... прийдуть!..
Завіса
ДІЯ ДРУГА
Панський сад. Веранда. Заходить сонце. За деревами — село. Десь у степу
бринять жатки.
Пан (замислений. Кидається). Невже це все — не сон? Знову — моє. Не судьба, значить, панові сидіти на розі десь з ваксовим сундучком, чоботи наймитам своїм ваксувати... Не судьба! А до того ж ішло... Бувало, цілими ночами такі кошмари душили...
Прикажчик (входить через сад). Пане, дозвольте доповісти.
Пан. Ху! Злякав отак! Скільки разів уже казав не ходити через хвіртку, так ні! Ну добре, що ти! А якби бандит? Охорона у дворі вся, а й не те, що, може, панові й кістки вже по саду розтаскали...
Прикажчик. Та там же вартовий ходить.
Пан. Ходить. А як засне? Або й підкупить хто? Ти думаєш, він убєждьонний дуже? Залопоти йому катеринкою або й четвертною — от і готово! Треба вжити заходів. Як-таки рискувати отак! Ну, що там? Хліб усі звезли?
Прикажчик. Та ні, пане. В кого худоби немає, а хто ховається. Ждуть усе, що перевернеться.
П а н. Іч, подлі! Перевороту ждуть. Я їх переверну... А ти й радий. Хоч тебе мав за людину, а воно й ти заражений. І ти — туди. Хай, значить, отнєкуються, пан дурний, панові нічого не треба. Духом святим питатиметься. Ну, сам поворочай мозгами, що мені з тих п'ятисот кіп. При такім розорі? А мені ж іще й охрану содержать треба...
Прикажчик. Воно, конешно, та...
Пан. Ніяких "та". Не хочуть — самі звезіть увесь хліб на тік. А їм дулю. Худоба уся вже?
Прикажчик. Вісім пар волів пригнали.
Пан. Вісім і досі? Ах, підлі, підлі! А решту?
Прикажчик. Хто продав, а в кого здохли.
П а н. Нічого не знаю. Не чую нічого. Щоб усе було мені на місці: двадцять пар волів, п'ятдесят коней, двадцять п'ять корів, овець тисяча і прочая, і прочая...
Прикажчик. Слухаю.
Ніна (з генеральшею ідуть із саду). Що це ти, папа, розійшовся отак: "І прочая, і прочая"?
Пан. Поневолі розійдешся. Хліба не везуть, над імущест-вом хреста поставили... Я вас похрестю, каналії. Довго чухатиметеся. Хм! П'ятсот кіп, вісім пар волів. Це ж насмішка!
Генеральша. Занадто ви з ними панькаетесь. З ними хіба так треба? Дивились ми парк з Ніною. Жах один, що натворили! Це гунни2 якісь. Отакі дерева зрубати!
Прикажчик. Правда, понаставили хат.
Ніна. І той дуб, що над яром, зрубали. На пні вальсувати можна.
Прикажчик. Обчеський млин справляли.
П а н. А й не те, що молоти нічого буде. Дорвалися, як кіт до сала, та й забули, що хазяїн десь є, що спроситься з них. Ще й тепер викручуються, перевороту ждуть. Іч, підлі бунтарі! Мало ще їх розстріляно? Хто ж там їх підбива?
Прикажчик. Учора вночі повстанці в селі були.
ГІ а н. Як? І ми нічого не знаємо?
Генеральша. Кошмар! Сидимо і не знаємо, що за парканом робиться!
Ніна. Я тепер буду боятися і з кімнати вийти!
(Продовження на наступній сторінці)