романом "Артем Гармаш"... Уже було написано кілька розділів. І ось одного разу викликають мене до видавництва в справі "дуже важливій і невідкладній", як зазначено було в запрошенні Пішов я до видавництва, і тут з'ясувалося: прийшла з друкарні верстка моєї збірки (перевидання) "Повісті та оповідання", а в збірці "Пилипко", а в "Пилникові", як відомо,— німці: події в оповіданні відбуваються під час німецької окупації в 1918 році. Так-от з оцими німцями, будь вони неладні, і треба щось робити, бо з огляду на політичну ситуацію краще їх тим часом не зачіпати.
З подібною вимогою звернулась до мене Одеська кіностудія з приводу мого сценарію "Митько Лелюк" з життя українського села теж під час німецької окупації 1918 року. І мусив я обидві вимоги задовольнити. Мусив хоч би тому, що в обох випадках було нже ші трачено немало державних грошей, а гроші народні треба берегти"1.
Такі ускладнення, зрозуміла річ, негативно виливали па творчу діяльність письменника. Починаючи з середини 30-х років, деякі критики і письменники неодноразово дорікали Головкові за відсутність нових творів, мовляв, довго він "засидівся в "Бур'яні", а його "Мати" і "бабусею стане", поки буде написано новий роман, називали "великим мовчальни-ком" і т. п. Але не бракувало в прозаїка і справжніх друзів М Рильський, В Сосюра, П. Усенко, В Минко, Ю Смолич розуміли (і про це пізніше написали), що творам А Головка належить визначне місце в українській радянській літературі. У тому ж виступі на ювілеї А Головко говорив-"На перший погляд — не такі вже й великі це творчі труднощі. Авжеж Але хіба лише в цих дрібницях-переробках справа? А мій розпочатий роман "Артем Гармаш", яким я тільки й жив тоді? Що маю з ним робити? Адже й він — про німецьку окупацію 1918 року. Повернувся я тоді з Одеси (після переробки кіносценарію)... до Києва додому, сів до письмового столу, на якому сторінки рукопису (роману lt;Артем Гармаш".— В. Л.) вже навіть трохи пилом припали, і, прямо скажу,— тяжко зажурився. Отоді, мабуть, уперше й хотілося мені сказати вслід за Маяковським його словами, що вже стали крилатими: "Ось вам моє стіло, і пишіть самі!.." Але на цей раз я поборов у собі тимчасову непевність і нікому свого "стіло" не віддав, а зробив те, що мені тільки й лишалося зробити— сховав рукопис у найглибшу шухляду свого письмового столу. До інших часів. А тим часом, оговтавшись трохи, взявся за іншу роботу"*
Простежуючи роботу письменника над романом "Артем Гармаш", якому судилося стати "твором усього життя" А Головка, помічаємо, що хронологічні рамки задуму трилогії постійно змінювалися, зокрема, продовжувалося в часі охоплення радянської дійсності. Спостерігається одна із сокровенних таємниць видатного майстра, для якого задум епічного полотна про революцію, як і сама революція, органічно рік за роком вростав у життя, що оточувало його: у 20-х роках він планував довести розповідь до часів реконструкції, у 30-х — передбачав захопити період колективізації та індустріалізацію країни, розповісти про побудову соціалізму.
У перші ж дні Великої Вітчизняної війни А. Головко добровільно пішов на фронт, відмовившись від наданої йому можливості евакуюватися в тил. Його воєнні замітки, оповідання та нариси ("Бойовий екіпаж", "Капітан Чайка", "Відплата", "У головній заставі", "Снайпер Максим Бриксіп", "Наталочка", "Дружба"), що друкувались у газетах "Комуніст" (тепер — "Радянська Україна") та "За честь Батьківщини", бачилися письменникові епізодами майбутньої, третьої, книги трилогії про Артема Гармаша, тему якої визначила війна: "Я вже в перші дні війни знав, що
Наш священний обов'язок (3 виступу А Головка на ювілейному вечорі 7 грудня 1967 р.).— У зб. Біля творчих джерел. К.. 1968, с 12 Біля творчих джерел, с 13 14.
книжка, про яку я мушу думати вже тепер, яку я маю написати...— це буде книжка про Україну, про український парод у Вітчизняній війні" . Він планував провести Артема Гармаша дорогами війни. Випробування радянських людей у двобої з фашизмом, зустрічі прозаїка з героями на війні, що з ними довелось "ділити і воїнський труд, і гіркоту поразок, і радість перемог" далі розширювали в часі рамки задуму трилогії. Характерно, що в "Автобіографії", датованій квітнем 1948 р., письменник уже говорить про трилогію як про "кількатомну за задумом роботу" .
З фронту А. Головко повернувся в листопаді 1943 р., разом із передовими частинами Радянської Армії увійшов у Київ, а "з січня 1944 року... почав працювати над більшим твором про Вітчизняну війну, над романом, що тему його й ідейний зміст до певної міри визначає уже одне слово — назва його (поки що умовна) "Батьківщина"? О. Килимник так передає розповідь А. Головка про третю книгу трилогії: "Продовженням роману (трилогії. —В. Л.) має бути третя книга "Батьківщина". Вона за задумом письменника охопить часи реконструкції народного господарства, колективізацію. До речі... вітробалчанин Саранчук, який виступає в другій частині (в романі "Артем Гармаш".— В. Л.) трилогії, в третій частині (тобто в романі "Батьківщина".— В. Л.) буде одним з активістів колгоспного будівництва, головою колгоспу Книга має закінчитися переможним завершенням Вітчизняної війни, в якій діятимуть внуки матері — Катрі"
У 1947—1950 рр. Головко наполегливо працював над першою книгою твору "Артем Гармаш". Перед тим, як повний текст її був поданий для публікації в журналі "Вітчизна" (1951, № 4, с. 15—78; № 5, с. 80—117), з'явилося три його уривки: в "Літературній газеті" від 31 червня 1947 р ("Мати. Уривок") та від 2 березня 1951 р. — "Артем Гармаш. Уривок з нового роману"; в газетах "Радянська Україна" від 4 листопада 1949 р. ("Артем Гармаш. Розділ з другої книги роману "Мати") та "Правда Украины" від 29—ЗО травня 1951 р.-— "Артем Гармаш. Глава из романа".
Окреме видання першої книги роману побачило світ у червні 1951 р.: Головко Андрій. Артем Гармаш. Роман. К., "Радянський письменник". Твір вийшов з друку до Декади українського мистецтва і літератури в Москві. На це видання в періодичній пресі з'явилась злива рецензій. Свої відгуки надрукували (в основному в 1952 р.) В. Владко, О. Килимник, О. Полто-рацький, М Рубашов, М. Шамота, інші письменники й— літературознавці, дехто з читачів. З рецензій і статей, а також із звіту про обговорення першої книги твору в секції прози Спілки письменників України 27 грудня 1951 р., опублікованому в "Літературній газеті" від 3 січня 1952 р., можна зробити висновок, що нова книга А. Головка, якої так чекали читачі, стала позитивним явищем в українській радянській літературі, багатообіцяючим початком нового твору видатного художника слова. Було висловлено й чимало слушних порад і зауважень. Так, В. Козаченко, підсумовуючи обговорення, підкреслив, що в першій книзі нового роману ще "недостатньо розкрита роль робітничого класу в революції, неглибоко показано керівне значення місцевих більшовицьких партійних організацій".
3 Андрій Головко (Коротка автобіографічна довідка).— "Дніпро", 1946, № 1, с. 53.
1953 р. перша книга роману вийшла в перекладі російською мовою і у всесоюзній пресі також дістала позитивну оцінку. А. Кононов у рецензії на твір ("Огонек", 1954, № 20) підкреслив, що роман видатного українського письменника "многоплановый, богатый событиями, дающий (на примере одного лишь небольшого городка — Славгорода) широкую картину гражданской войны на Украине" і що в цілому роман відзначається "несколько скуповатым, сдержанным, но чистым и образным языком".
На той час Головко вже готував нову редакцію твору, внісши в його текст окремі зміни, великі скорочення і ще більші доповнення. Друга редакція першої книги роману вийшла 1954 р. у видавництві "Радянський письменник". Доповнення, зроблені прозаїком, стосуються переважно ширшого показу організуючої і керівної ролі більшовицької партійної організації міста Славгорода, образу російського більшовика-путіловця Кузнецова, а також Артема. Для прикладу наводимо одне з типових різночитань видань 1951 і 1954 рр.
Видання 1951 р.
Федір Іванович розповів, що знав про Артема.
На початку війни працював він уже в Харкові на ХПЗ. В шістнадцятому році під час забастовки потрапив був у в'язницю. Кілька місяців просидів у Холодногірській тюрмі. Потім з тюрми випустили, але на завод уже не прийняли, як політично неблагонадійного. А натомість — у маршову роту і погнали на фронт. Був поранений. Після госпіталю оце вже з лівроку у Славгороді в запасному саперному батальйоні.
— Не знаю, чи зараз у Славгороді,— закінчив Федір Іванович свою розповідь.— Тиждень тому до Харкова у відрядження поїхав. Ну, та, мабуть, вернувсь уже.
— Коли б то! От би зустрітися!— зітхнув Саранчук і довго мовчав потім, поринувши у спогади. Один по одному зринали в пам'яті окремі малюнки з пережитого: незабутні бесіди у Гармашів у свята, юнацькі мрії..." (с. 12).
В и д а п п я 1954 р.
Федір Іванович розповів, що знав про Артема.
(Продовження на наступній сторінці)