В осінній млі така прозора мить
Минулих днів, розстріляних шрапнелем;
(Ще вчора бачив я його цілунків слід,
Додому ідучи повз мури цитаделі!).
Встаєш ти важко з мли квадратами будов,
Лише віки звели безжурно і високо
На куполи твоїх старих церков
Ґраційний ренесанс і пристрасне барокко.
Твій ринок, у рядах похмурих кам’яниць,
Де вікна підняли зчорнілих ґзимсів* брови,
Тривожно задививсь у темряву сторіч,
Заслуханий іще в останній зойк Підкови.
Зіп’явшись на щити ґранітні, коло брам,
Там ждуть уперто льви, насуплені і злючі,
Щоб кинутись до віч твоїм майбутнім дням,
Багряним дням, що прийдуть неминуче.
* Карнизи.