О. Нестор хотів щось ремонструвати, але пані Олімпія не дала йому нічого говорити. Її злобний і понурий настрій перемінився в оживлену веселість. Вона помогла о. Несторові перебратися в нову реверенду і майже силоміць, не випускаючи його з рук, потягла його з собою, сама позамикавши його покої і сама поклавши йому ключі до кишені. А коли вийшли на подвір'я отак у парі, побачив їх Деменюк, що ждав коло дверей. Бачачи радісне лице пані Олімпії і о. Нестора в новій реверенді, він зрозумів, що про переносини нема й мови, і мовчки пішов у сад.
VIII
В салоні пані Олімпії говір, брязкіт вилок та ножів об тарілки, голосні вибухи сміху, то знов чути чиюсь голоснішу промову, переривану окликами одобрення або заперечення.
Товариство зібралося трохи численніше, ніж думав Адась. Крім Едзя Чапського, брата будущої Адасевої нареченої, та ще трьох молодих обивательчуків, з котрих один, пан Тадей Розвадинський, був товаришем Адася з віденського Терезіанум, другий, Альфонс Дзєржикрай, здобув власне у Відні докторат прав і готовився на політичну кар'єру, а третій, пан Еміль Доленга, не скінчивши гімназії, проживав у багатого батька і тільки періодично приїжджав до Львова, щоб подихати міським повітрям, — приїхав ще молодший брат Едзя, що власне скінчив рільничу школу в Дублянах, далі пан Калясантий, звісний у обивательських кругах тільки під сим іменем, котре в додатку навіть не було його власне, а мало характеризувати тільки його вірменське походження, мужчина статний, підсадкуватий, літ 35, добрий знавець коней і кінського спорту, котрий нараз почув охоту до писательства і журналістики і оце вже від року помагав кермувати опінією в однім шляхетсько-демократичнім щоденнім письмі. До сеї чисто шляхетської компанії пристав доволі несподівано ще один плебей, та такий, звісно, котрого присутність ані крихти не женувала товариства. Се був один із ліпших львівських адвокатів, і хоча його родова назва Васонг дуже ясно говорила про його хлопське походження, то проте з постави і вигляду був він найповніший елегант і джентльмен, а з переконань чистої крові аристократ.
Пані Олімпія серед сього товариства чулася вповні щасливого і свобідною. Зразу її хазяйське серце трохи було защеміло на вид тих трьох фіакрів, котрими причвалали гості: вона боялася, чи вистане їй чим угостити їх як слід. Та се тривало тільки хвилю. Коротка розмова з Гапкою — і план кампанії був уложений. Тепер гостина кінчилася, і пані виділа, що її гості зовсім вдоволені. Той вид підніс іще, побільшив її радість, що плила з самого почуття близькості своїх людей, з почуття рівнорядної благородної компанії. А до того ж її материнське серце радувалося на вид Адася, котрий в тій компанії був зовсім свій чоловік, поводився з усіми як з рівними, а з деким навіть (напр., з Дублянчиком і д-ром Васонгом) як старший і вищий і у всіх, очевидно, мав пошану і щиру симпатію.
Тільки один о. Нестор серед сеї компанії сидів, як ворона між павами. Після першого представлення, при котрім усі гості за чергою подавали йому руку, дехто промовив до нього пару слів, а потім усі його покинули, він засів собі в куток софи і там не то дрімав, не то над чимось думав, зложивши рукн на колінах і ненастанно без голосу шевелячи безкровними губами. Пані Олімпія кілька разів підходила до нього, сідала при нім, заговорювала то про се, то проте, — він відповідав їй чемно, але з місця не рушався, до компанії не мішався і в загальній розмові не приймав участі. "Що вже мені, старому! — мовив він, махаючи рукою. — Що я їм можу сказати такого, чого вони... теє-то... Прошу вельможної пані мною не турбуватися... Я вже собі... так собі... послухаю... дуже цікаво..."
Та пані Олімпії хотілося, мабуть, чогось більше. Вона по якімось часі підійшла до нього з Едзем Чапським, котрому, мабуть, наговорила дещо про о. Нестора, та сей молодий джентльмен, очевидно, не мав великої охоти входити в якусь глибшу знайомість зі старим, мовчазливим попом і, сказавши кілька банальних фраз про гарну околицю і стародавній сад при торецькому дворі, polecił się, т. є. полетів до свого товариства.
Та проте присутність мовчазливого і ніби дрімаючого о. Нестора не псувала гармонії і доброго настрою товариства. Всі були в веселім настрої вже по приїзді, а випивши по чарочці лікеру, щоб сполоскати дорожну куряву (хоча сим разом, їдучи з Адасевого фільварку, де вже вперед пообідали, до двора, не дуже-то багато її й налипались), а потім по чашечці чорної кави, сиділи якийсь час у салоні при відчинених вікнах та віддихали. Надворі стояла жара. Була третя година, пора, коли навіть у саду нелегко найти добру тінь; в салоні, де продувало крізь розчинені вікна і двері, було холодніше. Розмова зразу була трохи лінива. Гості більше курили, дехто гойдався в кріслі, опершись ліктями о поруччя та пускаючи клуби диму. Тільки пані Олімпія шниряла сюди й туди, то щось наказуючи прислузі, то звертаючи на щось увагу Адася, то поправляючи щось на столику або заводячи якусь розмову з сим або тим із товариства. В товаристві всі були їй знайомі, крім молодого Дублянчика. Звісно, що коло Едзя і Дублянчика вона найбільше припадала як коло братів тої, з котрою й вона бажала бачити свого сина в парі не менше самого Адася. Як віртуоз, перебираючи, мов віднехотя, пальцями по клавішах, уміє видобути з них завсігди гармонійні звуки, так і вона, снуючись поміж гістьми, оживлюючи своїм рухом, своєю присутністю ціле товариство, вміла все-таки непостережено, завсігди в відповідній хвилі підходити до обох паничів Чапських, уміла кождому в делікатній і, здавалось, зовсім наївній, ненаміреній формі не то сказати, не то піддати таку думку, таке виображення про себе, про Адася, про їх вдачу, уподобання, стан маєтковий і т. д., які їй видавалися для її цілі відповідними і в їх очах найкориснішими. З молодим Дублянчиком вона почала було говорити про тутешні врожаї, та, покмітивши, що його далеко більше інтересує полювання, принялась розписувати йому багатство дичини в лісі її сина та розповідати про ловецькі пригоди свого покійного мужа. Старший Чапський був більше практичний. Він проявляв, по думці своїх родичів, правдивий геній фінансовий, кінчив якусь вищу школу торговельну у Відні і служив тепер при однім львівськім банку — не з потреби, а для вправи в банкових ділах, хоча, звісно, побирав за се добру плату. Він інтересувався всячиною: і економічним побутом селян та сусідніх дідичів, і натуральним багатством землі, і домашніми промислами, і відносинами кредитовими. З ним розмовляти було для пані Олімпії доволі трудно, тож вона звичайно старалася переводити розмову з Едзем на інші теми, розпитуючи його зручно про їх фамілійні відносини. Панства Чапських вона колись знала, з його матір'ю була навіть у приязні, та довго літ не мала приємності з ними бачитись... "Нещастя родинні... довголітня слабість графа небіжчика... виховання сина... журба о ведення господарства, та й так проминули мої літа! — мовила вона зітхаючи. — Ах, як би я рада побачити ще раз вашу маму! Що за красавиця була! А яке серце золоте!" — додала сердечним голосом пані Олімпія. "
Едзьо сказав, що мама його з Люсею в сих днях мають бути у Львові, то чому ж би й пані графиня не могла приїхати? Се ж зовсім недалеко і, певно, не зробить пані ніякої різниці в господарстві! Пані Олімпія приняла сю відомість з великою радістю і дала слово, що "певно-певнісінько приїде, щоб уцілувати дорогу Мільцю і її прекрасну донечку, — О, я чула, що донечка в маму вдалася, що всіх чарує своєю красотою, що проявляє незвичайні спосібності! Ні, вже хоч би там що, а я мушу поїхати, відновити так дорогу для мене знайомість!" Пан Едвард, хоч економіст і фінансист, був формально очарований тою сердечною щирістю і тою глибиною благородного чуття, яку проявила пані Олімпія.
Та звільна розмова в салоні ставалася живішою, голоснішою і загальнішою. Два найстарші і найповажніші з-поміж присутніх панів (звісно, не числячи д-ра Васонга, котрий в таких товариствах ніколи не виривався на чільну роль і сій скромності в значній часті завдячував свою популярність у аристократичних сферах) звели розмову на сю дорогу; довкола них громадилося звільна все більше цікавих, котрі інколи втручували й свої уваги, поки вкінці всі присутні в салоні не прилучилися до сього кружка. Розуміється, крім о. Нестора, на котрого тепер справді вже ніхто не звертав уваги і котрий спокійно сидів собі в своїм кутику, похитуючи головою та шевелячи губами і немов жуючи щось своїм беззубим ротом.
— Я завсігди стою на становищі народнім! — з пафосом та без пересадної гарячості голосив пан Калясантий, ходячи здовж по салоні попід руку з д-ром Альфонсом Дзержикраєм. — Уважаю се за свій святий обов'язок стояти на такім становищі. Поза становищем народним, на грунті космополітизму, нема для нас спасенія. Пропадемо, щезнемо безслідно!
— Се дуже гарно з вашого боку, — мовив д-р Альфонс, — і я думаю, що на тім пункті кождий мислячий чоловік з вами згодиться. Та все-таки те народне становище треба б троха докладніше пояснити. А то як же се? Адже й "Towarzystwo Demokratyczne" в р. 1846 голосило те саме, що стоїть на становищі народнім, а тайком організувало різню шляхти. Голословне кидання такого широкого терміна має в собі багато небезпечного, і се власне я вважаю хибою тої газети, при котрій ви працюєте.
— Смію запевнити пана доктора, що помиляєтесь. Я готов зараз завтра предложити вам скілько хочете нумерів газети і показати в них статті, де докладно вияснюється, як ми розуміємо народне становище.
— Не смію твердити, щоб такого вияснення в вашій газеті не було, — крий боже! Мусить бути, що се я такий недбалий читець, що не міг сього ніколи дочитатися, — не без іронії мовив д-р Альфонс.
(Продовження на наступній сторінці)