Гусак. Яке?
Сторчак. Яне завгодно. Важно, щоб він перестав бути щасливим. І тоді...
Гусак. ...зробиться ще дужчим.
Сторчак. О ні! Журба ще не піднесла нікого в світі й не зміцнила. Та ще коли поверх журби пустити клевету.
Гусак. Одмете.
Сторчак. Другу! Третю!.. Десяту!.. От він служив у ГПУ на афганському кордоні. А хто поручиться, що він не шпик афганський?.. Вона ж куркулихою була п'ять років? Прикиньте... Зважте...
Гусак. Дурниці.
Сторчак. Дурниці? Хай спростує. Знаки клевета зостануться ж на ньому. Та ще коли по полю наклепу розкидать клятви в вірності. О-о!.. А Мар'яна... Колгосп її любить. Вона передовичка. Чиста... Ну, вона може перестати бути чистою. Стане теж аморальною... Потім можна взагалі... Головне, щоб він спустошився.
Гусак (риючись у паперах). Крупно, крупно. Прямо артист... Що за напасть?! Загубив десь інструкцію... Ну, к чорту!..
Сторчак. Домовились!.. (Іде з Чорнотою до дверей).
Гусак. Да! Попереджаю: на зборах може статись так, що буду крепко лаяти.
Сторчак. А може, й навпаки. Сьогодні збори розпочне знаєте хто? Нечитайло. Ми вже домовились учора. Видасть Скиданові таку правду, що голова піде обертом.
Сторчак і Чорнота виходять.
Гусак. Як глибоко проник у мою душу класовий ворог. Читає, як у книзі... І, певно, думає, що вже мене купив. Ну ні-і!.. Зробить своє діло — ф'ють! Інакше дійсно... Фу, гидота... (Знайшов інструкцію). Знайшов, слава богу. (Виходить).
Входять секретар партбюро Пасічний, Верещака, Дробинський.
Дробинський. Вигура їде!
Пасічний. Нарешті... От порядки!.. Третій день зриваються загальні збори. Де це видано!
Дробинський. Тихо... йде... Здрастуйте!
Входить Вигура.
Вигура. Сьогодні виведемо па чисту воду раз назавжди. Досить!.. Привіт... Не думав я, що ваш Скидан... Де Скидан?
Пасічний. В район покликали.
Дробинський. Вернуть?
Вигура. Негайно...
Дробинський хутко виходить.
Не поздоровиться кому-небудь на зборах. Вже чортзна-що тут завели. Родинний альянс з куркульством! Незаможникам рота затуляють!
Пасічний. Цього нема.
Вигура. Без заперечень! Одповісте, коли вас запитають, товаришу секретар. (До Верещаки). Найбільш прогресивна біднота вже стогне, її затискають у правлінні.
Пасічний. Нема таких. Я заперечую.
Вигура. Можу нагадать. Про Гусака забули?
Входить Дробинський.
Дробинський. Пробачте. Збори починать? Пасічний. Ідем.
Входять Платон Шерстюк і Тихий.
Пасічний. Прошу вас... після зборів.
Вигура. Постійте. Треба вислухать. (До Шерстюка). Вам що?
Шерстюк. Ми тут, порадившись, прийшли до вас просить, товаришу Вигура. З нагоди вашого приїзду...
Вигура. Що саме?
Шерстюк. Чутка йде, ніби Гусак до партії заяву подає.
Пасічний. Подав уже.
Вигура. Ага, інтересно... Ну-ну...
Шерстюк. Так... І що його настановлюють не то заготскотіною, не то заготзерном?
Вигура. Посади ще не визначали. А що?
Шерстюк. Дак ми от просимо, пробачте, його в ячейку не приймать.
Вигура. А хто це "ми"?
Тихий. Куток наш... Безпартійна групировка...
Вигура. Групировка?.. (До Верещаки). Ви чули? Ось!
Шерстюк. Його сусіди, одне слово.
Вигура. Он що... Ви маєте на Гусака матеріал?
Шерстюк. Як?
Верещака. Може, він десь там щось зробив?
Шерстюк. От іменне, що не зробив нічого, да чи навряд і зробить.
Тихий. Він тільки язиком галакає усюди.
Верещака. Може, Денікіну, Петлюрі чи, мо, гетьманцям помагав?
Шерстюк. Та ні, сказать би, й не помагав нікому.
Вигура. Націоналіст, троцькіст?
Тихий. Ні.
Вигура. Право-лівацький блок?
Шерстюк. Не блок.
Вигура. Саботажник?
Шерстюк. Ні.
Верещака. Церковник?
Тихий. Ні, й до церкви не охочий. "Релігія — опіум для народу!" Тільки його й чути.
Вигура. Невже шпигун Антанти?
Шерстюк. Ні, цього також не замічали.
Вигура. Так у чім же діло? Не поміщик же він?
Тихий. Ні, бідний, як і ми.
Шерстюк. Бідніший злидень в десять раз.
Верещaка. Ну, тоді хто, який же він?
Тихий. Угадайте!
Шерстюк. Несамостоятельний.
Вигура. Який?
Тихий. Дурний, по-нашому. Мало того, батько був такий і дід. Вся фамілія кручена.
Верещака. Стривайте. А вам якеє, власне, діло до Гусакового розуму?
Шерстюк. Стісняємось, щоб часом неприємності не вийшло.
Вигура. То єсть?
Тихий. В житті трапляється, хоча й не дуже часто... що отакі от люди... Одним словом, ми стали помічати в нього яскравий нахил до нерівних посад.
Шерстюк. Особливо до заготівельних. А брехун!..
Тихий. Точно. Помітили за ним і цю тенденцію.
Вигура. Он як... Так що ви думаєте?..
Тихий. Думаємо, що він для вашого діла негодящий.
Шерстюк. А жінка! В хаті не метено. Діти не вмивані, а матюкаються, отакі-от, на весь куток. Ну, прямо глум, їй-богу...
Вигура. Так! Ага... Ну, й що ви хочете довести?
Шерстюк. Нехай лишається між нами в безпартійних масах, бо все-таки дурна людина в безпартійному, сказать би, вигляді, на случай чогось там, не така шкідлива для суспільства, як партійна.
Тихий. Короткі руки й голосок не той... Ага, ось і він! Здоров, Харитоне!
Входить Гусак.
Гусак. А що вам треба тут?! Хто вас просив сюди?
Вигура. Народні маси вам дають отвод, товаришу Гусак.
Гусак. Хто? Які? Що за маси?
Тихий. Не гнівайся на нас, Харко, і оставайся з нами в безпартійних лавах.
Гусак. Чхати я хотів на ваші лави!
Шерстюк. Ну, Харитоне...
Тихий. Чого ж ти лаєшся, дурний? У нас же все-таки вільготніш випить щось, і закусить, і часом ляпнуть щось Харко...
Гусак. Ви чуєте, куди загинають? Прошу занести в протокол!
Тихий. Не кричи! Послухай... Харитоне!..
Гусак (до Вигури). Бачили? Диверсія, клянусь!.. Я знаю, хто направив їх сюди, — Скидан з своєю куркулихою. Не вийде!
Тихий. Та годі... вигадав. Ну от, взяли б тебе і прийняли. Задереш ти носа...
Гусак. Я вас під суд віддам!
Тихий. Ну, зрозумій ти, Харитоне! Товариші, чи правду я кажу? Раз ти такий, почнуть тебе перекидати з посади на посаду. Призначать випадково десь головою колгоспу — от і пропав колгосп.
Гусак. Чому пропав?
Тихий. Бо ти дурак єси, Харку. Не ображайсь. Якщо вже йде перебудова світу, ми мусимо й на дурість глядіти по-новому. Колись було приватна дурість — не страшна біда, навіть весела чудасія. А от сучасна, усуспільнена глупота — це вже колективне лихо... на цілий район.
Гусак. Ах, он як! Добре. Допустим, я... не той... не зовсім, да... А моя пильність невсипуща, а щирість?
Шерстюк. Так все ж одно, —раз уже розуму в тебе не вистачає, будь ти хоч трижди пильний, толк один: нема в тобі добра.
Тихий. А активності до біса. От десь не доглядять — полізеш ти вгору, зробишся районним Гусаком, а там уже, не дай боже, полетиш на область...
Гусак. Полечу!
Тихий. О, бач!
Шерстюк. Скільки ти біди наробиш! Скільки переплутаєш державного плану! Розведеш бюрократизм, підлабузництво, крутійство. Переведеш худобу, реманент. Почнеш обдурювати вищестоящі установи. Да почнуть люди під твоїм керівництвом нудитися, та бідніти, та опустяться в них руки.
Тихий. Ти глянь навколо. Де тільки погано в колгоспі, де бідність, непорядок, поганий врожай, там неодмінно ти.
Гусак. Брешеш, провокаторе.
Тихий. Їй-богу, правда. Тепера наше всесоюзне діло — суховій, довгоносик і ти. Хочеш, ми платитимем той подушне за нейтралітет? Не поступай, їй-богу.
Шерстюк. Бери з нас гонорар на іждивенієї
Гусак. Залиште мене, куркулі прокляті! Мені потрібна партія. Чуєте?
Тихий. Ну, партія тобі, може, й потрібна, так ти їй не потрібний.
Верещака. Золоті слова, їй-право, запишу.
Тихий. Простіть, може, не так сказав?
Верещака. Кажіть, кажіть!
Тихий. Партії, Харку, потрібні люди не тільки чесні, а й розумні, об'язательно розумні. Чув? Партія — це комунізм, Харитоне!
Шерстюк. А ти думаєш — закритий розподільний.
Тихий. Еге. Ще, кажуть, Ленін писав у "Правді":
партія — розум, честь і совість нашої доби. І всі мусимо за партією йти. А хто з тобою піде? І куди?
Чути спів знадвору.
Людей ти не любиш, нікого не похвалиш.
Гусак. У мене принцип є на це: людина вмре, тоді хвали. Жива людина — бий, щоб кращою була, во!
Шерстюк до Вигури). Ну що? Не правду ми казали?
Входить Дробинський.
Дробинський. Ну, доки будемо ждать? Народ хвилюється!
КАРТИНА П'ЯТА
Загальні збори па майдані. Народ хвилюється. Співають. Гомін. В президії — Скидан, Вигура, Верещака.
Сторчак. Нехай говорить Мина Нечитайло! Нечитайла Мину!
Скидан. Слово має Нечитайло Мина.
Уляна. Мина? Показились!
Кошовий. Не йди, Мино! Хай Уляна! В неї язик довгий!
Чорнота. Давай, Мино!
Скидан. Товариш Нечитайло!
Уляна. Та він же промовляти не вміє! Все життя промовчав!
Нечитайло. Помовч хоч тутечки. Не зли мене, єхида. (Спиняється перед трибуною і починає її розглядати, немовби вперше бачить).
Голоси. Ага! Не вилізеш! Вертай цабе, чого став?
Нечитайло. Чому отак боюсь я оцього трибуна? Невжче хто його заворожив, їй-право.
(Продовження на наступній сторінці)