— Хто! Бонгарі дитя? — Пайпер саркастично сміється.— Ця брудна тварюка Бонгарі—король — перший ледацюга!
— Можливо, сер. Але королі взагалі ледарі,— сказав по-англійськи Торсон, не перекладаючи цієї фрази Беллінсгаузену.
— Як? Як ви сказали? Е-е, капітан! Та ваші офіцери мають... гумор!.. Святе причастя. Через цього короля-диявола мало не забув сказати, чого я опинився на цьому борту: джентльмени, вас запрошує генерал-губернатор!
Генерал-губернатор Нової Голландії Макварі і його чарівна дружина приймають Беллінсгаузена і його офіцерів з виключною привітністю.— Сніданок відбувається в саду, біля будинку, серед квітів, з надзвичайним краєвидом на бухту і океан.
Губернатор. Джентльмени, який прекрасний день, чи не правда?
Беллінсгаузен. О, так!
Лазарєв. Так, сер.
Губернаторша. А який краєвид, дивіться! Божественні фарби! О, як повинно це радувати ваші очі після суворих крижаних пустель! Будь ласка.
Беллінсгаузен. Це дуже красиво, міледі.
Губернаторша. О-о! О-о!
Губернатор. Прошу вас.
Лазарєв. Дякую.
Беллінсгаузен. Спасибі.
Губернаторша. Півроку льодів, туманів і знову льодів і — жодного шматочка землі! О-о!
Пауза.
Губернатор. Ви там, звичайно, нічого не... всупереч твердженням геніального Кука, не е... Лазарєв. Н-ні.
Губернатор. Ні — в розумінні так чи?.. Лазарєв. Чи?
Губернаторша. Ви так сказали "ні", наче подумали — так.
Беллінсгаузен. Так, міледі. Містер Лазарєв саме так і подумав.
Губернатор. Ви що ж, просувалися далі Кука? Лазарєв. Так, сер. Губернатор. І... ви бачили? Лазарєв. Так.
Губернатор. О! Ну, тоді... О-о!.. Звичайно... Кінець кінцем, і капітан Кук... Так! Всі ми люди. Це грандіозно! (Він зрозумів все і майже задихається від прихованого хвилювання). Ваш курс, отже, тепер Кронштадт?
Беллінсгаузен. Поки що ні, сер. У нас поважне до вас прохання — допомогти нам в ремонті. Маємо завдання Академії наук уточнити морехідні карти й обдивитись свої острови в Тихому океані. Після чого ми ще раз перевіримо...
Губернаторша (до Пайпера). У них є острови в Тихому океані?
Лазарєв. Так, міледі. Більше трьохсот островів.
Губернатор. Та-ак?.. І що ви потім гадаєте перевірити?
Лазарєв. Ще раз Південь. Біля полюса.
Губернатор. Блискуче!.. За успіх ваших дерзань! За мужність, яку я завжди поважав! (Чокаються). Хай у Європі ходять чутки про вашу загибель, а ви робіть своє діло.
Лазарєв. Так? Невже є такі чутки?
Губернатор. Уявіть, так. Одержав, е-е... від морського міністерства лорда Пальмерстона. Дуже вболіває.
Беллінсгаузен. Приємно зворушений. У нас, уявіть, екіпаж обох кораблів абсолютно здоровий, як одна людина!
Губернатор. Феноменально! Ну, на те ви росіяни... Сфінкси...
Беллінсгаузен. Сподіваюсь, ви не відмовите в люб'язності сповістити про наше повне благополуччя.
Губернатор. Вважатиму своїм обов'язком. Капітан Пайпер!
П а й п е р. Так, сер.
Губернатор (до Лазарева). Ви, сподіваюсь, встигли вже здружитися з капітаном Пайпером? Л а з а р є в. О, так, так!
Губернатор (до Пайпера). Відберіть особисто кращий корабельний ліс і кращих майстрів для капітального ремонту "Востока"... і...
— "Мирного", сер.
— Так, сер.
— Я сподіваюсь, містер Пайпер, все буде зроблено так, що Британії не доведеться червоніти перед Росією.
— Будьте спокійні,— шанобливо відповів капітан Пайпер.— Британія ще ні перед ким не червоніла.
— Наш старий принцип,— з посмішкою відповідає губернатор, підводячись.
Після сніданку губернатор показав гостям своїх коней, мавп, чудові свої лісні угіддя на узбережжі і навіть здаля показав короля Бонгарі, який швидко зник у кущах, побачивши капітана Пайпера.
І ось змінюється картина, увесь її характер. Навіть головні її герої — "Восток" і "Мирньїй" — помітно змінили свій зовнішній вигляд. Добре відремонтовані й оснащені в гостинному Порт-Джаксоні, вільно і плавно рухаються вони серед південних морів, про які і по цей день ходять серед юнацтва найзахопливіші легенди.
Прекрасні схід і захід сонця, один від другого урочистіші. Величні ночі. Південні зорі в небі і в глибині безбережних тихих океанських вод. Із води напливом виникає морехідна карта з позначенням шляху кораблів у Великому .океані до островів Таїті, і знову тоне в глибині. А на зміну виникають один за одним невідомі коралові острови, і що не острів,— рай на землі.
Беллінсгаузен дивиться в підзорну трубу на один з нових островів.
Художник Михайлов пише пейзаж, захоплений, як завжди, від повноти душевних своїх сил, щасливий і вражений щедрістю природи. Свої захоплення він виявляє одними й тими ж нескладними словами, але щоразу в ці слова він вкладає нові інтонації, що свідчать про невичерпну любов його до світу. Так композитори творять свою безмежну, мов океан, музику всього-на-всього лише з семи нот.
— Краса ж яка! Боже мій! Скільки краси гине дарма!.. А-а! От краса! Чудово!
— Ну, це я розумію, справді так,— зауважує Гладкий, приставлений в помічники до художника.— А ось коли ви кричали це слово в... Антраїді, я думав, вибачте, що ви трошки звихнулися.
— Там своя краса, Гладкий, тут своя краса. Невже, по-твоєму, айсберг некрасивий, особливо в шторм?
— Ні, вашскобродь. Такого я не помічав. А що справді було красиво — це коли Паліцин воду з трюму качав. Дуже художня робота!
Але художник не чує останніх слів Гладкого. На березі віддаленого острова він помічає метушливі фігурки людей. їх бачать в підзорну трубу Беллінсгаузен і Завадовський.
Дві шлюпки пливуть вздовж піщаної мілини, приблизно на віддалі польоту списа. Беллінсгаузен і Лазарєв стоять серед матросів на весь зріст, марно розмахуючи над головою пальмовими гілками миру.
На березі твориться щось невидане. Натовп голих острів'ян біжить біля самої води, вигукуючи і грізно по-трясаючи своїми списами. Кожен з них намагається здаватися страшним, використовуючи для цього дикі стрибки, вигуки, образливі жести, люті гримаси, як допоміжну зброю. їх жах перед білими безмежний. Нелюдські вчинки білих рабовласників, їх могутність і жорстокість спричинялись до запустіння цілих океанських архіпелагів. Від однієї лише присутності білих кінчалось на райських островах життя. Жінки впадали в дивне оціпеніння і переставали народжувати дітей, наче для них прийшов кінець світу. Через тридцять років про це буде писати Дарвін.
Матроси дивляться на берег приголомшені. Здавалось, туга проникла в атмосферу, у воду.
— Ох, братці, щось недобре діється тут...
Жінки стогнуть в лісах, кидаються у лісові озера. Стривожені птахи. Звуки ридання і безнадійного смутку сповнюють острів.
— Що роблять, дивіться! Підпалюють ліс!
Справді, перед очима моряків починає горіти ліс, підпалений з різних кінців. Кружляють птахи над лісом. А вздовж берега, кидаючи списи, дротики й каміння, біжать острів'яни-воїни.
— Мороз проходить поза шкірою, наче мене прокляв хто,— говорить матрос Паліцин.— І страшно не за себе, вашскобродь. За них, за оцих голих, страшно. Такого мороку не бачив ще.
— Вашскобродь, дозвольте дробовичком пужнути! По м'яких місцях би разочок.
— Ні в якім разі!.. Що ви?
— Я дуже ніжно,— просить Касаткін.— Неможливо ж далі так плавати. Адже це вже п'ятнадцятий острів! Ми їх, звольте бачити, відкриваємо, трудимось, а вони казяться!
— Вони не казяться. Вони жахаються,— говорить Беллінсгаузен.— Повертайте до корабля. Коли люди нас не бажають, якщо не можна висадитися на берег без застосування зброї.— не треба висаджуватися.
Наступає вечір. Смеркає. Ніч.
Тихий океан переливається фосфоричним світлом, і здається, що корабель оточує не звичайна піна і бризки, а вогонь і золото, а струмок за кормою здається рікою в океані. А в безодньому небі серед величного ходу нових південних сузір'їв Чумацький Шлях сяє особливим невідомим людям з півночі світлом. На темному небозводі проносяться яскраві метеори. І над усією цією красою в безмежному просторі світиться Південний Хрест. Невимовно прекрасна тропічна ніч Полінезії. Але чому ж у відчутті прекрасного радість і мир поступились місцем тривозі і якійсь недобрій таємниці?
Тихо б'ють склянки на кораблях.
— Коли розглянути все, що заподіяв для роду людського в Тихому океані цей прославлений Кук, можна жахнутися!
Завадовський і художник Михайлов стоять на шканцях "Востока" і замислено дивляться в бік берега. Перед ними в сутінках вогні пожеж, і здається, наче скорботні вигуки несуться до них з острова. На палубі Торсон продовжує розповідати матросам:
— Відкриваючи різні народи, нещадні мореплавці... Ой, скільки кольорових дітей постріляно, зґвалтовано, пограбовано. Скільки згубили наївних острів'ян, які за богів вважали ці зграї океанських піратів.
Торсон замовк. Офіцери й матроси стоять мовчки, затамувавши подих. Гнівний і скорботний стоїть серед них Торсон, втопивши свій погляд в бік островів. Цих вогнів і жалібних вигуків він не забуде вже ніколи, йому не раз згадаються казкові полінезійські ночі в холодному Сибіру, в далекому Селенгінську, де буде зносити він довге безрадісне життя каторжника-декабриста. Згадаються світлі дні молодості і далекі блакитні моря...
(Продовження на наступній сторінці)