Нерідко туристи чи відпочиваючі намагаються дістати красиві квіти частухи для букета. Робити цього не варто, адже вся надземна частина рослини отруйна. А от на Далекому Сході потовщені кореневища частухи вживають у їжу. На смак вони нагадують ріпу. Не менше відомий ще один представник цієї родини — стрілолист звичайний, що росте по берегах річок і ставків. Назву рослина одержала через стріловидноі форми надводні листки, що сягають іноді метрової довжини. Такої ж висоти і тригранне квіткове стебло. Квітки білі. Плоди стрілолиста також мають повітроносну тканину, і їхня доля залежить від течії та вітру. Бульбоподібні підземні пагони їстівні. Вони містять близько 35 процентів крохмалю, тоді як найкращі сорти картоплі — не більше 25 процентів. Додайте до цього ще 10,5 процента білків, 0,5 процента жирів, понад З проценти цукру — і тоді стане зрозумілим, яку цінну їстівну рослину ми ігноруємо. До речі, японці й китайці масово розводять стрілолист на рисових полях і вживають як замінник картоплі.
Всього частухові нараховують понад 75 видів (12 родів), з них в СРСР росте 13 видів (6 родів) , а на Україні — 6 видів (4 роди). У зв'язку з господарською діяльністю людини чисельність ряду частухових різко скорочується. На території нашої республіки потребує індивідуальної охорони зіркоплідник зірчастий. Він занесений до "Червоної книги УРСР".
Зіркоплідник зірчастий.
Рідкісна зникаюча рослина.
Трав'янистий багаторічник, що зростає у воді. Кореневище у нього потовщене, безлисте стебло близько ЗО см заввишки. Довгочерешкові, довгасто— яйцеподібні або ланцетні листки зібрані в розетку. Зірчасті квітки на верхівці стебла в зонтикоподібних або волотистих суцвіттях. Зовнішні лусочки оцвітини зелені, внутрішні — білі. Цвіте рослина в травні. Трапляється зіркоплідник зірчастий дуже рідко в Херсонській (Асканія-Нова, Чапельський Під), Запорізькій (околиці сіл Мордвинівки та Гирсівки біля Молочного лиману), Ворошиловградській (між селами Кремінною та Горською на Сіверському Дінці) областях. Росте на степових ділянках. Вид різко скорочується через порушення природних біотопів. Потребує повної охорони в усіх місцях зростання.
ПОРЯДОК ТРУБКОЦВІТІ
РОДИНА ПУХИРНИКОВІ
Пухирник звичайний, який дав назву родині, росте у воді. Рослина ця досить оригінальна, бо не має коріння, а на листках у неї — наповнені повітрям пухирці. Вони дрібні, і їх дуже багато. Навіщо ці пухирці рослині? Ось, приміром, пливе водяна тваринка дафнія. Шукає, чим би поживитися. Поткнулась до одного з пухирців, а в ньому — невеличкий отвір. Допитлива дафнія махнула антенкою-весельцем, стрибнула — і в пухирці. Поживного однак нічого не знайшла, хотіла назад виплисти, та отвір закрився клапаном. І як не б'ється — з пухиря-пастки їй уже не вирватись. Спеціальні залози, що знаходяться на стінках пухирця, висмокчуть невдовзі із загиблої дафнії соки. Ось так пухирник звичайний одержує азотисті сполуки, яких йому не вистачає у воді.
Квіти у пухирника жовті, неправильні, сидять по 5—10 на квітоносі, що виглядає з води. Віночок двогубий, з буро-червоною шпоркою. Листки багаторозділені на нитчасті долі. Стебло крихке, легко розривається на частини, кожна з яких може дати початок новій рослині. Цікаво зимує пухирник: восени на кінцях стебел листки збираються в грудочки, що відділяються від головного стебла й утворюють зимуючі бруньки. Ці бруньки вкриті слизом і розкриваються з приходом весни. Росте пухирник по канавах, у ставках, стоячих водах і водах, що повільно течуть, на болотах. Цвіте з червня по вересень.
Тільки на торф'яних болотах, також у воді, зустрічається пухирник середній. Листки у нього досить-таки оригінальні — багаторозділені на лінійношиловидні дольки, двоякі: одні, звичайні, без пухирців, інші — на окремих пагонах, значно менші, з великими пухирцями, наповненими повітрям. Квітки неправильні, віночок яскраво-жовтий, двогубий, зі шпоркою, на верхній губі — пурпурова смужка; зібрані по 2—6 на квітоносі, що видається з води. Запилюються, як і в пухирника звичайного, комахами. Цвіте в червні — липні. Родина пухирникових нараховує близько 300 видів (8 родів) комахоїдних, водяних або болотних трав'янистих рослин, що зустрічаються здебільшого в тропіках. В СРСР росте 13 видів (2 роди), в УРСР — 8.
Не всі вони можуть живитися дрібними комахами завдяки паст-кам-пухирцям, чимало з них захоплює жертву листочками. Дві такі рослини — товстянка звичайна і товстянка альпійська — занесені до "Червоної книги УРСР".
Товстянка звичайна.
Рідкісна зникаюча болотна рослина з цікавою біологією (комахоїдна) . Товстянка звичайна — трав'янистий багаторічник, до 10 см заввишки, з прикореневою розеткою товстуватих (звідси родова назва), довгасто-еліптичних листків. Зверху на листках є клейкі залози. їх надзвичайно багато — кілька тисяч на 1 см2 площі. Механізм "діставання" здобичі такий. Тільки-но до листка прилипає дрібна комаха й починає борсатись, він згортається; невдовзі жертва уже з усіх боків оточена залозами, які виділяють сік, що перетравлює її білкові речовини. Квітка у цієї рослини, як і в усіх пухирникових, красива, з синювато-фіолетовим віночком та прямою шпоркою. Знаходиться вона на верхівці безлистого стебла. Цвіте товстянка звичайна в травні — серпні.
Зустрічається зрідка в Карпатах, Розточчі, Малому Поліссі, Подільському та Волинському Лісостепу. У нашій республіці проходить східна межа ареалу. Росте товстянка звичайна на евтрофних (низинних) болотах і заболочених луках.
Зникає через осушення боліт. Охороняється в Карпатському заповіднику. Щоб зберегти цю рослину, слід виявляти популяції в незмінених місцях зростання рівнинної частини республіки, створювати заказники. Товстянка альпійська. Рідкісна високогірна рослина з цікавою біологією (комахоїдна). Цінний для науки вид.
Від товстянки звичайної відрізняється білуватим віночком та зігнутою шпоркою. Натрапити на товстянку альпійську можна зрідка в Карпатах, на окремих вершинах хребтів Чорногора і Свидовець. Росте вона на скелях і торфовищах в альпійському і субальпійському поясах.
Вчені вважають, що чисельність виду не зменшується. Він завжди був рідкісним. Товстянка альпійська охороняється в Карпатському заповіднику (Говерлянський масив).
Потребує повної охорони. Насамперед слід контролювати стан популяцій.
ПОРЯДОК ПІВНИКОЦВІТІ
РОДИНА ПІВНИКОВІ
Іриси, або, як їх називають, півники, ростуть по берегах річок, озер, ставків, а то й на болотистих місцях. їх неважко сплутати з лепехою, надто схоже у них листя — мечовидне. Та ось надходить травень, і півники зацвітають. Яскраві квіти видно здалеку.
Наукова назва роду — ірис — походить від латинського слова, яке означає "райдуга". І справді, види ірисів настільки багаті кольорами, що утворюють справжню веселку. А звідки ж назва "півники"? Неважко здогадатися: здалеку квітка іриса дуже нагадує півнячий гребінь...
Іриси належать до чималої родини півникових. Вона об'єднує 60 родів (понад 1000 видів) багаторічних сухопутних або болотних рослин з кореневищами, бульбоцибулинами, рідше цибулинами. Поширені півникові найбільше в тропіках і субтропіках. У нашій країні (переважно на Кавказі і в Середній Азії) росте 5 родів (близько 165 видів), з них на Україні — 4 роди (27 видів).
Високі декоративні якості цих рослин, масове їх зривання для букетів, викопування, а найбільше інтенсивна зміна умов зростання призвели до того, що багато півникових знаходяться на межі зникнення. Особливо це стосується роду шафран.
На Україні зростає 9 видів цього роду. Шафрани — невеличкі багаторічні рослини з підземними бульбоцибулинами. Стебло у них дуже вкорочене, листки і квітки немовби виходять з бульбоцибулини. Шестипелюсткові квіти у шафрана — гарненькі невеличкі келихи з яскравими жовтими пиляками всередині. Залежно від виду шафрани бувають фіолетові, білі, жовті, бузкові, золотисті. Цвітуть вони, як правило, весною, однак є й такі, що квітують восени.
Наукова назва роду шафран — крокус. Пов'язана вона з давньогрецьким міфом.
Меркурій, бог торгівлі і мандрів, розповідається в ньому, показував свою майстерність в метанні диска. Та ось невдача — і диск вразив його друга Крокоса. Вразив на смерть. Меркурій довго оплакував друга, а тоді попрохав богів зберегти пам'ять про Крокоса.
З краплин його крові і" виросли дуже красиві квіти — крокуси...
Шафрани здавна культивуються. їх висаджують у садах і парках, ними прикрашають кам'яні гірки.
Розмножують шафрани насінням та бульбо-цибулинами-дітками.
"Найгучнішої слави,— пише Б. В. Заверуха у книзі "Квіти дванадцяти місяців",— приніс шафрановому роду шафран посівний. Він походить із Західної Азії. З давніх-давен його культивували для виготовлення барвників, ліків та прянощів. Для цього збирали приймочки, які вирізали з квіток у повному розквіті. Можете собі уявити, наскільки це трудомістка справа! Приймочки швидко висушували і одержували надзвичайно дорогоцінну речовину — шафран з гострим смаком та пряним запахом. Користуватися ним могли лише багатії... Свого часу шафран був дуже популярним у російській кулінарії: варили шафранні супи, смажили перепілок з шафраном та готували багато інших страв...
...В давнину шафран дуже цінувався і як цілюща рослина проти багатьох недуг. Особливо широко використовувався як болезаспокійливий засіб. Крім лікувальних властивостей, йому приписували ще здатність збуджувати сміх та веселощі. В наші дні шафран використовують у медицині, кулінарії та парфюмерії".
(Продовження на наступній сторінці)