Цибуля ведмежа, левурда. Зникаюча рослина, поширення якої інтенсивно скорочується. Зустрічається вона спорадично на Поліссі, в Лісостепу й Степу. У нашій республіці проходить східна межа ареалу. Росте цибуля ведмежа, левурда, в тінистих листяних лісах. Занесена до "Червоної книги СРСР". Чому зникають дикорослі лілійні? Важливим фактором, що спричиняє скорочення чисельності їх видів, є зміна природних біотопів (рельєфу, ґрунту, мікроклімату тощо), внаслідок господарської діяльності людини — розорювання степів, меліорація і т. і. Багато лілійних збирається населенням як красиві квіти, а також лікарські та харчові рослини. Що треба зробити, щоб припинити різке зникнення цих надзвичайно цінних рослин? Найперше — повести масову роз'яснювальну роботу серед дорослих і дітей про необхідність припинення зривання квітів та викопування цибулин лілійних, адже в ряді випадків нині йдеться чи не про останні їхні екземпляри. Взяти хоча б тофільдію чашечкову, яку востаннє бачили біля села Мушни, що на Ровенщині. Чи ж не жителям цього села, а найперше юннатам, проявити до цієї зникаючої рідкісної рослини особливу увагу? Вчені пропонують і вагоміші, ефективніші заходи охорони дикорослих лілійних: необхідність обліку популяцій цих рослин, створення заказників в усіх відомих місцях знаходження, введення дикорослих лілійних в культуру.
РОДИНА АМАРИЛІСОВІ.
В родині амарилісових близько 1000 видів (майже 100 родів). Поширені вони переважно в посушливих районах тропіків і субтропіків — Середземномор'я, Південна Африка, Мексіка, Австралія. В СРСР росте 22 види (7 родів), з них в УРСР — 6 (4 роди). Квіти у амарилісових двостатеві, правильні, з вінчикоподібною оцвітиною, шість листочків якої вільні або більш-менш зрослі, розташовані в двох колах, іноді з коронкою. Тичинок, як правило, шість; зав'язь нижня, тригніздна. Плід — коробочка.
Амарилісові — багаторічні трав'янисті рослини, з цибулиною або бульбовидним коренем, суцвіття таке ж, як і в лілійних. Характерні представники вітчизняних амарилісових — підсніжник і нарцис. З тропічних і субтропічних — клівія, гіпеаструм та інші. Майже всі амарилісові декоративні, багато з них широко культивуються як кімнатні й оранжерейні рослини. Зараз природні запаси цих рослин скорочуються внаслідок зривання квітів, викопування цибулин, зміни умов зростання.
До Природоохоронної книги республіки занесено три види амарилісових — нарцис вузьколистий, підсніжник звичайний, штернбергія зимовникоцвіта.
Нарцис вузьколистий.
Рідкісна зникаюча декоративна рослина.
З цією квіткою у давніх греків і римлян було пов'язано багато міфів. Ось що розповідалося в одному з них.
...Жив колись дуже красивий юнак на ім'я Нарціс. Увесь свій час він проводив у лісах та в горах. Якось нахилився він над струмком, щоб напитися води, і закохався у власне відображення. Відтоді Нарціс забув про все на світі і невдовзі помер від нерозділеного кохання. Поховали його німфи, а на ранок на могилі виросла ніжна квітка з білими пелюстками й золотим осереддячком, яку назвали нарцисом. В іншому місці знаходимо таке трактування цієї красивої квітки. Прекрасного юнака Нар-ціса палко покохала німфа Ехо. Але Нарціс не відповідав їй взаємністю, хоч і бачив, як німфа любить його. Ехо ж так висохла від мук і нерозділеного кохання, що од неї залишився тільки голос. Боги Олімпу покарали жорстокого Нарціса, перетворивши його в квітку.
Це про білі нарциси. А ось що мовиться про жовті.
Персефона, дочка бога Зевса і богині Деметри, носила вінок з білих нарцисів. Аїд, владика підземного царства, викрав її й змусив проковтнути кілька гранатових зерен — символ непорушності шлюбу. Хоч батьки Персе-фони домоглися повернення дочки, та вона все одно мусила проводити більшість часу у підземному царстві. А білі нарциси, які були з нею в царстві Аїда, стали жовтими. Відтоді частина нарцисів, що розквітають навесні, жовті...
Близько сорока видів нараховує рід нарцисів. У нашій країні зустрічаються три дикорослі види цього роду, а на Україні один — нарцис вузьколистий.
Нарцис вузьколистий можна знайти тільки в трьох пунктах Карпат: на хребтах Свидовець, Мармароські Альпи та в передгір'ї — околиця м. Хуста Закарпатської області. Росте він на високогірних луках (полонинах) та низинних вологих луках.
Чималі зарості нарциса вузьколистого (близько 15 гектарів) збереглися в Долині нарцисів поблизу села Кіреш на Хустщині. Постановою Закарпатського облвиконкому ця долина та ділянка, площею 80 га, на околиці м. Хуста, де ростуть ці нарциси, оголошені пам'ятками природи, місцевими заказниками. Напровесні, коли розквітають ніжнобілі квіти, повітря в Долині нарцисів сповнюється п'янкими, ні з чим незрівнянними пахощами. Запах цей може навіть одурманити людину. Недарма ж наукова назва роду походить від грецького слова, яке в перекладі означає "німію", або "дурманію". В давній медицині алкалоїди цибулин нарцисів використовувалися як наркотичний засіб.
Інтенсивні меліоративні роботи в передгір'ї, масове зривання нарцисів для букетів призвели до різкого скорочення чисельності виду. Виникла настійна потреба заборонити зривання рослин і створити заказники у місцях зростання нарциса вузьколистого на гірських хребтах Свидовець і Мармароські Альпи. Та й чи є потреба зривати дикорослий нарцис, коли на сьогодні квітникарями виведено близько дев'яти тисяч сортів цієї квітки. Нарцис вузьколистий занесений до "Червоної книги СРСР".
Підсніжний звичайний.
Зникаюча декоративна рослина, поширення якої інтенсивно скорочується.
...У наших широколистяних лісах найпершим вітається з весною підсніжник звичайний. Ось що пише про ці ніжні квіти Б. Заверуха у книзі "Квіти дванадцяти місяців": "Масове цвітіння підсніжника — воістину захоплююче видовище,— здається, грунт у весняному лісі прикритий якоюсь тонкою мереживною білою скатертиною, зітканою з безлічі дзвоникоподібних сніжно-білих квіточок. Ці чарівні, прекрасні квіточки — справжні посланці зеленокосої весни. Вони всім своїм єством повідомляють, що надходить радісна пора пробудження природи із зимового сну".
Сніжно-білий дзвіночок підсніжника складається з трьох внутрішніх і трьох зовнішніх пелюсток, при цьому внутрішні — вдвічі коротші від зовнішніх. Два сизуватих листочки виходять безпосередньо з цибулини, а невеликий приквітковий листок знаходиться на стеблі.
Підсніжник звичайний зустрічається зрідка в Лівобережному Лісостепу, розсіяно в Правобережному Лісостепу, досить часто в Карпатах та прилеглих районах. У нашій республіці проходить південно-східна межа ареалу. Росте в лісах, переважно листяних, на галявинах.
Колись підсніжника звичайного було багато. Але, як це не прикро, ніжнобілі квіточки провісника весни стали масово зривати на продаж. Минуло не більше трьох десятиліть, і ось тепер у місцях, де колись підсніжник вкривав землю "мереживною білою скатертиною", його вже не побачиш. Щоб зберегти цю рослину, слід насамперед заборонити зривання квітів на продаж та викопування цибулин підсніжника, контролювати стан популяцій виду.
В багатьох місцях підсніжник культивують. Річ не лише в тім, що він високодекоративний. Підсніжник містить алкалоїди нівалін та галатамін і використовується як лікарська рослина. Підсніжник звичайний охороняється в Карпатському заповіднику та ряді заказників. Занесений до "Червоної книги СРСР".
Штернбергія зимовникоквіта.
Зникаюча цінна декоративна рослина. Трапляється досить рідко на околиці Одеси (Живахова гора), навколо Ізмаїла, в Криму біля с. Саки, на околицях Керчі та с. Урожайного Совєтського району, на Казантипі, мисі Херсонес, Ай-Петрі, біля Балаклави, на околицях Севастополя, Коктебеля, Сімферополя. Росте в кам'янистих місцях, на схилах. Штернбергія зимовникоквіта — релікт тепліших часів польодовикового періоду. її розвиток досить оригінальний, дещо схожий з розвитком пізньоцвіта осіннього. У вересні на невисокому стеблі з'являється жовта квітка. Оцвітина у неї зрослолиста, з довгою трубочкою і шестироздільним відгином. Плід — майже м'ясиста коробочка. Достигає він аж навесні. Тоді ж штернбергія розпускає три-чотири довгі вузькоколійні листки. Винищується як декоративна рослина туристами і любителями.
Випробовується в культурі в ботанічних садах. Потребує охорони в усіх місцях зростання. Занесена до "Червоної книги СРСР".
ПОРЯДОК ЧАСТУХОЦВІТІ
РОДИНА ЧАСТУХОВІ
Частухові ростуть у помірному й холодному кліматі. Там, де сиро й грузько, зустрічається водна рослина, листки якої дуже схожі на подорожник. Це — частуха подорожниколис-та. Листки у неї сидять на довгих черешках, яйцеподібні або еліптичні, паралельножилку-ваті, в прикореневій розетці. Висота стебла близько 60 см. Квітки біло-рожеві, трипелюсткові, зібрані у великі суцвіття. Плоди мають добре розвинену повітроносну тканину, тому не тонуть й розносяться течією чи вітром на далекі відстані.
(Продовження на наступній сторінці)