Пісню співали білоруські селяни білоруською мовою. Слова врізалися мені в пам’ять, Я тоді ще не знав, що цю пісню співає кобзар в безсмертному творі Тараса Шевченка "Гайдамаки". Я дізнався про це, коли познайомився з великим Кобзарем українського народу, коли я обізнався з творами Тараса Григоровича Шевченка... У ті лихі роки доводилося ховати "Кобзаря". Царський уряд не допускав до народу полум’яних Шевченкових слів...
Над перекладами з Шевченка я працюю давно. Для "Кобзаря", який видається білоруською мовою, я переклав такі твори; як "Катерина", "Гайдамаки", "Сон", "(Причинна" "Перебендя", "Тарасова ніч" і ряд інших"...
З влеикою прихильністю до творчости Шевченка та про її вплив на білоруських поетів, навіть на молодого Якку Купалу, писав другий білоруський поет Якуб Колас:
"Поезія Шевченка близька й зрозуміла білоруському народові : адже так багато спільного в історичній долі білорусів та українців... Цілий ряд віршів геніального українського Кобзаря, співця і трибуна поневоленого народу, непокірного бунтаря, дістав широке розповсюдження серед білоруського народу..."
Білоруський поет й перекладач Максим Богданович, який перекладав поезії Шевченка на білоруську мову, теж стверджує:
"...В особі Шевченка світова література має поета з віршем мелодійним і витонченим, поета, який красу своїх творів будував не на ефектних засобах поетичного впливу", що його поезія "зовні проста, скромна, повна внутрішньої, прихованої, не всякому погляду приступної краси".
Багато прихильників і популяризаторів творчости та імени Шевченка бачимо серед інших народів, зокрема серед грузинів, як поет і гром. діяч А. Церетелі (1840 — 1916), що був знайомим з Шевченком, читав про нього доповідь у 100-ліття з дня народження.
Тож ми з неприхованою гордістю промовляємо ім’я: нашого пророка, що став гордістю всього цивілізованого й культурного світу. Недаром і в Україні Шевченкові побудовано вже понад 400 пам’ятників, а його твори перекладені на 52 мови світу.
КОРОТКА ХРОНОЛОГІЯ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
(09.03.1814 — 10.03.1861)
Народився Тарас Шевченко 09.03.1814 року (новий стиль) в селі Моринці на Київщині (в Україні) в кріпацькій родині. Україна була тоді під російського окупацією. Тарасові було 9 років, коли померла мати, а коли мав 11 років, помер батько. їхня родина і кілька сіл (17 000 людей), були кріпаками поміщика пана Енґельгардта. По смерті батька жив у мачухи, але більше опікувалась ним сестра Катерина. Читати й писати навчився в дяка, де одночасно був і наймитом. Маючи 13 років, пас громадські вівці. Змалку мав нахил до малювання. У 14 раків навчався малювати в маляра-самоука в с. Вільшана.
Коли Тарасові було 15 років, пан забрав його до своїх покоїв, де він був хатнім слугою. За те, що Тарас малював уночі постать козака, коли не було пана дома, пан звелів челяді покарати його биттям. У 1830 році п. Енґельгардт вирушив з Тарасом та групою обслуги до Польщі та Литви. Там, бачачи здібності Тараса, віддав його в науку до маляра Лямпі. У Варшаві Тарас познайомився з дівчиною-прачкою Ядвігою Гусаківською й захопився нею. Але скоро у Варшаві спалахнуло заворушення проти царського панування, і пан з челяддю та Тарасом швидко виїхав до Петербурґу. Там він законтрактував Шевченка майстрові малярства В. Ширяеву. Кілька років Тарас жив разом з іншими робітниками в Ширяева, виконуючи делікатніші малярські розписи в будинках. Його малярський талант зростає. У 1833 році намалював портрет свого пана Еенґельгардта. Ідучи з праці, Шевченко уночі малював в міському парку скульптуру богині, там випадково познайомився з малярем-українцем Іваном Сошенком, що навчався тоді в Академії мистецтв. Турбуючись про долю талановитого хлопця, Сошенко знайомить Тараса з українським поетом Євгеном Гребінкою та з провідними видатними людьми з Академії мистецтв, зокрем з проф. Академії Карлом Брюлловим, з українцем проф. Василем Григоровичем, що викладав малярство, та з акад. Олексієм Венеціановим.
Вирішивши гуртом визволити Шевченка з кріпацтва, Карл Брюллов намалював портрет рос. поета В. Жуковського, розігравши його на льотерії за 2 500 карб. За ці гроші викупили у 1838 р. Шевченка в кріпосника Енґельгардта.
Ставши вільною людиною в 24 роки, Шевченко почав навчатися малярства в Академії, живучи то в Сошенка, то в Брюллова або в будинку Академії. За свої малярські праці та офорти (різьба по міді) дістав срібну медалю.
Глибоко зворушений здобуттям волі, Шевченко того ж року почав писати вірші та поеми, захоплюючись українською історичною тематикою. Його вірші відразу здобули успіх у читачів, зокрема українців. А у 1840 році Тарас Шевченко вже видає свій перший збірник поезій "Кобзар", що означає народній співець, що грає на кобзі. Це видання мало величезний успіх. В ньому автор віддав багато таланту, пишучи про тяжку долю покріпаченого українського люду. Наступного року (11841), він видає велику поему "Гайдамаки" про героїчну боротьбу українських повстанців проти польських гнобителів. Десь на початку 1843 року Ш. написав драму "Назар Стодоля", яку відразу студенти Петербурзької медично-хірургічної академії поставили українською мовою на своїй сцені. Там тоді навчалось багато студентів-українців. Перед цим вона була поставлена в Таганрозі, на півдіні тодішньої Росії, де 80% жило українців. У 1877 році драма йшла на сцені Московського Малого театру. Скрізь мала великий успіх. її знавці порівнювали із драмами Шексліра.
У 1843 році Шевченко повертається в Україну, відвідує рідне село, у Києві знайомиться з багатьма поетами, письменниками та прихильниками його творчости. У тому ж році гостює в маєтку генерал-губернатора України, князя Миколи Рєпніна. Дочка князя, Варвара Рєпніна, закохується в поета. Він присвятив їй свою поему "Тризна" та подарував свій автопортрет.
Діставши в 1845 році працю в Київській археографічній комісії, Шевченко мандрує по Київщині, збирає народню творчість, малює історичні пам’ятки, старовинні церкви, споруди, укріплення. Одночасно весь час пише нові талановиті поезії.
У 1846 — 1847 роках утворилось у Києві підпільне Кирило-Мефодіївське товариство, що мало на меті боротися демократичним способом за права народу, рідну мову, культуру — проти кріпосництва й царизму. У 1846 році вступив до нього і Т. Шевченко. На сходинах Товариства Шевченко іноді читав і свої протицарські поезії, зокрема поему "Сон". Але в 1847 році на донос провокатора, росіянина О. Петрова, що жив за стіною в сусідньому мешканні й підслухував розмови членів товариства, Шевченка та інших учасників товариства заарештували.
Суд над арештованими відбувся в Петербурзі. Найсуворіше засудили Шевченка, особливо за його протицарські поезії. Сам цар написав на вирокові: "З забороною писати й малювати". Його було вислано на 10 років до Оренбургу, біля Каспійського моря, відбувати тяжку солдатську службу. Проте він таємно писав і малював. За це був знову заарештований у 1840 році.
На клопотання багатьох друзів, а особливо віцепрезидента Академії мистецтв Ф. Толстого, йому дозволили після 10-річного заслання повернутися до Петербургу, де з надломленим здоров’ям жив під наглядом поліції. Але далі відвідував Академію, писав поезії й малював портрети та картини.
У 1859 році Шевченко дістає дозвіл відвідати Україну, рідню. Але в липні того ж року його знову арештували на донос пристава, ніби поет підбурював селян проти царя та уряду. Незабаром його випустили на поруки й наказали негайно виїхати назад до Петербургу.
31-го жовтня 1860 року Академія мистецтв видала Шевченкові диплом академіка за його офорти та Гравірування. Того ж року Шевченко став нездужати. Жив у приміщенні Академії мистецтв. Помер 10-го березня (за новим стилем) 1861 року. Згідно його заповіту, його друзі перевезли його тіло в Україну й поховали на Чернечій горі, біля Канева над Дніпром. На похорон прибуло багато людей з навколишніх сіл та особливо багато студентської молоді з Києва. На його могилі тепер стоїть величний пам'ятник.
За матеріалами: Дмитро Чуб. Живий Шевченко. (Інтимне життя Шевченка). Видання третє, перероблене і доповнене. Австралія, Мельборн, видавництво "Ластівка", 1987
Джерело:
.... Шевченко "один з найбільших майстрів світової поезії". (Кляренс Меннінґ, професор Колумбійського Університету)
"Я не знаю в світовій літературі поета, який би став таким послідовним, таким гарячим, таким свідомим оборонцем за права жінки на повне і людське життя". (Іван Франко)
"Російський літературознавець проф. Овсяніко-Куліковський в 1911 році писав, що Шевченко, поперше, поет національного відродження, подруге, поет загальнолюдський. На його думку, Шевченкова лірика напоєна такою красою, що її не перевищувала й лірика Пушкіна, Ґете, Шіллера, Гайне". (Проф. д-р Юрій Бойко)
(Продовження на наступній сторінці)