Недаром і Пантелеймон Куліш, який часом нападав на Шевченка за його російські поеми та оповідання, писав: "...се вже був не кобзар, а національний пророк", а поруч дуже важливу оцінку дав і Іван Франко про Шевченка, пишучи: "Я не знаю в світовій літературі поета, який би став таким послідовним, таким гарячим, таким свідомим оборонцем за права жінки на повне і людське життя". А в іншому місці висловив знову глибоку думку, пишучи: "Він терпів 10 літ від російської воєнщини, а зробив більше для свободи Росії, ніж 10 побідних армій".
Але сміливість і революційність творів Тараса Шевченка часом декого навіть лякала. Письменник й історик Микола Костомаров згадує про свою одну зустріч з Шевченком у Києві, де наш поет прочитав йому свої не друковані ще вірші. "Мене обдало страхом, — писав у спогадах Костомаров, я побачив, що Шевченкова муза роздирає завісу народнього життя... Сильний зір, міцні нерви треба мати, щоб не осліпну ти або не знепритомніти від раптового світла істини... Горе відчайдушному поетові, — закінчує Костомаров, — він забуває, що він людина".
Але великі успіхи й популярність Шевченка декого з росіян, не кажучи вже про царських урядовців, навіть дратували. Таке трапилося з журналісткою Е. Штакеншнейдер, коли після заслання Тарас Шевченко виступив в Петербурзі на літературному вечорі, де брали участь і видатні російські письменники. У своєму щоденнику вона записала: "От вік вивчай і нічого не зрозумієш того, що називають публікою, Шевченка вона так прийняла, ніби він геній, що зійшов до залі Пассажу просто з небес. Ледве він зайшов, як почали плескати, тупотіти, кричати... Шанували мученика, що потерпів за правду... Але Достоєвський більший мученик за ту правду... Тим часом Шевченка приголомшили оваціями, а Достоєвському плескали багато, але не так. От і розбери" — закінчує вона свій запис. Але треба зазначити, що майже всі ті прихильники Шевченка серед росіян, відразу ставали проти Шевченка, коли заходила мова про самостійність України.
Активними популяризаторами життя і творчости Тараса Шевченка з українців були його біографи й дослідники творчости: М. Чалий (1816 — 1907), О. Я. Кониський (1836 — 1900), проф. В. Дорошенко (1879 — 1963), проф. Павло Зайцев (1886 — 1965). А з сучасних професор д-р. Ю. Бойко-Блохин, проф. П. Одарченко, проф. Ю. Луцький та багато ще в Україні сущих.
Але одно діло, коли Шевченка високо оцінює своя критика, свої фахівці літератури, а інше — коли про нього говорять діячі та знавці літературного світу.
Починаючи від 1843 року, тобто за два роки після виходу Шевченкового "Кобзаря", коли в Німеччині з’явились перші прихильні відгуки про його творчість, щороку все більше й більше по всіх країнах світу виходили з друку нові й нові розвідки, статті, окремі видання про неперевершену силу, мистецтво, і загальнолюдське світове значення творчости нашого Шевченка.
Видатний шведський славіст, референт Нобелівського інституту Шведської Академії Наук, Альфред Єнсен, що добре знав українську мову, написав дві книжки про творчість Тараса Шевченка, де зазначав: "Велика сила прийшла з Правобережної України, справжній обновитель української літератури... в історії всесвітньої літератури мало таких прикладів, щоб 26-літній поет виступив з такими зрілими творами перед народом, як Шевченко... В історії світової літератури він поставив собі пам'ятник, сильніший від брондзи".
Австрійський письменник, дослідник творчости Шевченка, Карл Еміль Францоз у своїй прачі про нашого поета ще в 1878-му році писав: "В особі Шевченка замучено найбільшого співця українського народу, геніального поета. Його талант не міг повністю розвинутись, та вже одне те, що він зміг написати, забезпечує йому безсмертну славу". А про біографію Шевченка він каже: "Його біографія читається, як роман, в якому герой, замість вийти з темряви до світла, потрапляє з ночі в ніч".
Багато користи для ознайомлення й популяризації творчості Шевченка на Заході зробила німецька поетеса Юлія Вірґінія, що переклала вибрані твори нашого поета німецькою мовою, додавши прихильну статтю про його творчість. У своїй статті вона зазначає, що успіх Шевченка не мав собі рівних в історії літератури і що він "має право займати у світовій літературі визначне місце".
У Франції перші статті про Шевченка з’явилися в пресі ще в 1847-му році, але найбільше французів познайомив з Шевченком французький культурний діяч Еміль Дюран, що був викладачем у Петербурзькому університеті. Він опублікував 1876-го року в одному журналі статтю, де писав: "Поет, який помер 15 років тому і якого ми хочемо тепер "відкрити читачеві", є народним у найширшому розумінні цього слова. Всі українські селяни знають напам’ять більшість його поезій і співають їх разом з піснями, почутими від своїх батьків або з уст народніх співців-кобзарів". Підкреслюючи глибокий філософський зміст поезій Шевченка, Дюран зазначав, що Шевченко такий великий поет, що він має всі дані, "щоб слава його перейшла кордони батьківщини і поширилась по Европі". Ця стаття була перекладена англійською мовою і того ж 1876-го року була надрукована в Нью-Йорку.
В Англії популяризатором творчости Шевченка був професор Оксфордського Університету Вільям Річард Морфіл. В Америці проф. Кляренс Маннінґ з Колумбійського Університету. Цікаве й те, що в усіх тих працях в кожній країні автори розвідок чи праць про Шевченка намагаються порівняти чи знайти щось близьке з своїми велетнями літератури. Так болгари знаходили аналогії з своїм Каравеловим та Ботєвим, мадяри — з Петефі, інші з Пуішкіном, Б. Беранже Бернсом, Гомером, поляки — з Міцкєвічем, але всі вони на перше місце ставлять нашого Шевченка. Дуже прихильно оцінювали творчість Шевченка і чеські знавці літератур. Чеський письменник і перекладач поем Шевченка Мілан Яріш у передмові до вибраних творів Шевченка каже: "У світовій поезії немає творів, які були б для чеського народу ближчими, ніж твори Тараса Шевченка". Чехи особливо вдячні Шевченкові за поему "Єретик", де він змалював героїчну постать Яна Гуса, присвятивши цю поему видатному чеському діячеві — проф. Празького університету Павлові Шафарикові. Відомо також, як сам Шаф арик, прочитавши цю поему, був зворушений до сліз.
Велику увагу й заслужену оцінку Шевченкової творчості дають поляки. Польський поет Леонард Совінський ще в 1861-му році написав працю про Шевченка, додавши до книжки й переклад "Гайдамаків". У своїй праці він підкреслював: "Велика це людина — Тарас Шевченко, велика вже сама собою, ще вища величчю дум мільйонів, що знайшли свій вияв у надхненній його пісні"... А польський перекладач А. Гожалчінський у передмові до своїх перекладів творів Шевченка, що вийшли в 1862 — 1873-х роках, називає Шевченка пророком, що тримає лютню і співає народові його власну рідну пісню.
Та чи не найсміливіше сказав про Тараса Шевченка сучасний польський літературознавець, член Польської Академії наук, проф. Вроцлавського університету Мар’ян Якубець у своїй праці "Шевченко і польська література" у 1961-му році, де він писав: "Небагато було на світі поетів, які відіграли б у житті власних народів більшу ролю, ніж Тарас Шевченко в Україні". А далі пише, що "найславніший польський поет і письменник Адам Міцкєвіч мусив чекати цілі десятиліття, поки його твори завітали під стріхи, а твори Шевченка пішли в нарід одразу, ставши його неподільною власністю. Сталось це тому, — пише далі лроф. Якубець, — що Шевченко був найбільшим народнім поетом з усіх поетів світу" — "З цього погляду, — підкреслює він, — український поет був вищим за Міцкєвіча і Пушкіна.
... Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Для неї немає відповідника у світовій літературі". Цю дмуку підсилив російський критик Аполон Григор’єв, який ще у 1801-му році , відразу по смерті Шевченка, писав у журналі "Время": "Щодо краси і сили поезій багато хто ставить Шевченка врівень з іншими. Ми підемо далі, — говорить він, — "У Шевченка сяє та гола краса поезії народньої, якої у Пушкіна і Міцкєвіча лише іскорки блищать".
А видатний російський письменник В. Вересаєв (1867 — 1945) з великим захопленням відгукувався про Т. Шевченка: "Безстрашна революційність, запорізька жадоба волі, залізна впертісь, зосереджений гнів і велика любов, славне минуле в боротьбі з гнобителями, лукавий гумор, незрівняна музика української мови, запах квітучих вишневих садків, пірамідальні тополі над білими хатами — все це в поезії Шевченка". "Любити Шевченка, — казав Вересаєв, — любити Україну. Любити Україну —— любити Шевченка".
Перекладали й захоплювались творчістю вашого поета й наші білоруські брати — поет академік Якуб Колас (1882 — 1956) та поет Янка Купала (1882 — 1942). Обидва вони писали статті про Т. Шевченка, перекладали його поезії, читали доповіді та присвятили йому свої поезії.
В статті про Шевченка Янка Купала писав : "З творчістю великого українського поета я знайомий давно. Я почув уперше його слова, ще не знаючи, кому вони належать. Я почув ці слова з уст білоруських селян.
Я чув ще підлітком, коли в одному селі під Борисовом почув пісню:
Од села до села
Танці та музики:
Курку, яйця продала,
Куплю черевики.
Од села до села
Буду танцювати:
Ні корови, ні вола —
Осталася хата.
(Продовження на наступній сторінці)