Всі, що стояли поблизу, поздіймали картузи й хрестились. Харченко почув, як занило йому на серці, ніби щось одірвалось там, і очі заволокло сльозами. І пекуче захотілось йому встати, піти до тих... віддатись у руки, нехай роблять, що хотять...
"Що се? солому несуть? Навіщо?.." Та він одразу догадався й знов лютість спалахнула в нім.— "Ну, гаразд, викурюйте, живим у руки не дамся все одно й дешево себе не продам..."
Стражники з оберемками соломи зайшли з того боку, де кончався очерет: там вони склали солому й підпалили її. За хвилину затріщав від огню очерет, і Харченка вкрило густим димом, бо вітер на нього дув...
Натовп коло церкви заворушився й висипав за огорожу дивитись на імпровізовану ілюмінацію. Стражники й козаки стояли з рушницями напоготові по обидва боки балки на той випадок, як розбійник вискочить з огню. Очерет палахкотів і кільцем огню охопив те місце, де стояло опудало; огонь підкотився нарешті до нього, лизнув стебла, на яких начеплено було пальто, й вони впали на траву, погасивши коло себе ріденькі язички огню.
— Ба-бах! — розітнулось від церкви. Не вгаваючи дзвонили дзвони й чувся веселий гомін і сміх.
Обережно підкравшись, один із стражників зачепив гаком і витяг з попелу прострелене на решето пальто. Зрозумівши, що тут був підхід, пристав і хорунжий кинулись у балку. Між чорними обгорілими пеньками очерету самітно блищав козирьок картуза.
Утікач зник з димом...
1912