— Те, що пан чує. Наприклад, хтось ходить без носа, без вуха чи без ноги— руки. Чи без енного органу — як то з одним телепортованим бідолахою трапилося. У нього молода дружина, а при телепортації в нього пропав один дуже важливий чоловічий орган… Буває. Але виправити ситуацію вже неможливо… оригінал під час телепортації, як я вже вас інформувала, руйнується повністю. Себто розкладається на елементарні частинки. От, буває, й трапляється: одна половина людини застряне в апараті на Землі і нічим її звідти не виколупаєш, а друга тим часом опиняється бозна де, у бозна якій галактиці. І, як кажуть, ні сюди, ні туди. Щось подібне лучилося, із особою, що її ви розшукуєте і яка за вашою версією буцімто щезла. Себто з командором Хомою Мак-Макогіном. "Розібрали" ми його на Землі взагалі благополучно, розіклали на елементарні частинки — за найновішими досягненнями нашої передової науки. Копію послали на Андромеду. Там, одержавши точну копію, його мали знову "зібрати".
— У плоті? Як справжнього Мак-Макогіна?
— Ви мислите абсолютно правильно — у відповідності з надісланими нами даними. З атомів і квантів. А вони всюди у Всесвіті однаковісінькі: хоч
у нас, хоч у них. Матерія ж бо всюди складається з найдрібніших частинок — молекул, атомів, елементарних частинок. Вони є у нас, вони є у них, у тім числі й у галактиці Андромеди.
— В голові у мене, даруйте, геть замакітрилося.
— Чого так?
— А того… Чого командора зібрали не повністю, а лише половину?
— Бачите… Одержавши нашу копію даних, на Андромеді й заходилися складати— збирати командора Мак-Макогіна, але… Як на лихо на їхніх складах запасних атомів та квантів виявилося обмаль. Власне, тих, які були потрібні. З певною кількістю протонів та нейтронів, які потрібні були для відновлення нашого командора. От і склали його лише на половину…
— А другу…
— Та кажу ж вам, не вистачило елементарних частинок. Себто, по-нашому, по-простому запчастин. Буцімто їхній завскладом сплавив їх, даруйте, наліво. Тамтешня ревізія це негайно виявила і склала відповідного акта.
— То виходить, Мак-Макогін нині існує в половинчастому складі?
— Абсолютна…
— І допоки ж він існуватиме в такому… куцому вигляді?
— Трудно сказати. Річ у тім, що зараз кінець року і на складах Андромеди вичерпані запаси атомів. Але не печальтеся. Після нового поточного року, або тисячоліття на їхні склади підвезуть широкий асортимент елементарних частинок. А поки що він їх чекає.
— Початку нового тисячоліття? У напівзібраному стані? І взагалі. Взагалі, де ваш робот з вашим триклятим трунком? Хома Мак-Макогін, наш знаменитий командор не має навіть змоги повернутися на Землю, бо ви зруйнували його оригінал?
— Що вдієш… Але не хвилюйтесь. Ми, турбуючись за своїх клієнтів, висловили Андромеді свій найрішучіший, вже, здається, дев’ятсот дев’яносто дев’ятий протест! І зараз ми не сидимо, склавши руки. Ми зараз
готуємо новий найсуворіший протест. Рівно тисячний!
І на закінчення сувора дама— референт ласкаво до мене посміхнулася.
— Радимо й вам скористатися найновішим видом пересування у Всесвіті. Нашою телепортацією — останнім криком моди і досягненням нашої розчудесної науки!
— Бух, б-бах-баб-бах, торох!..
— І за мить ви будете там, де й забажаєте бути. Ні тобі ракет, ні космічних кораблів, ні довготривалої — на тисячі років — тяжкої подорожі в космосі.
Справді, зручно. Але телепортуватися мені чомусь раптом пере— хотілося (до того виникла така божевільна сверблячка). Та й невідомо як справи із запчастинами на складах інших галактик. Та ще коли тамтешній завскладом та раптом забагне зайнятися бізнесом і стати мільйонером — звідкілясь же беруться олігархи? Чи — бізнесмени?
І тут нарешті з’явився робот— слуга з тацею мальованою, на якій стояв кубок на довгій— довгій ніжці, повний чарівного фірмового напою "Телепортація".
— Пийте, пийте, шановний молодику… е-е… добродію молодий та симпатичний, з наших славних ЗМІ. Цей трунок — наш геніальний винахід. Перед телепортацією ми пропонуємо його осушити всім клієнтам.
— За щасливу подорож?
— І так можна вважати. Але головно, для позбавлення страху та надання клієнту відваги й сміливості… Пийте, шановний молодику… е-е… молодий добродію. Як мені чомусь здається, ви такий… гм-гм… симпатичний.
Про це я й сам вже почав здогадуватися, а тому залпом спорожнив запропонований мені кубок на довгій— довгій ніжці. Напій і справді від кубка до кубка ставав все розпрекраснішим. Через мить мені стало на диво легко, весело і майже, безстрашно. І я невідь-чому підморгнув… Так, так, офіційно-суворій пані-референтці…
— Точнісінько як і ті наші клієнти, котрих ми телепортуємо на край світу, — пояснила дама і зітхнула, як мені здалося, зі щирим сумом самітництва. — Жаль, що через мить такі підморгувачі зникають з нашого відділу, а ми… Ми залишаємося… Рада, що хоч ви, симпатичний молодику, нікуди не телепортуєтесь. І — правильно робите. — І томно потягнулася, хруснувши кістками. — Тим паче, я така самотня в цій "Телепортації", будь вона неладна! І нікуди не збираюся телепортуватися.
— Я — теж! — вигукнув я вельми і вельми рішуче.
— За це варто нам обом випити! — вигукнула теж вельми і вельми рішуче дама-референт і веліла роботу принести ах два кубки, що виявилися ще чудовішими.
Фірмовий трунок врешті-решт і геть розвіяв мою несміливість і я вже більш рішучіше і заодно звабніше підшморгнув суворій, а насправді такій розвеселім дамі-референтці…
Звідтоді минув рік, другий благополучно сплив, а бідний командор, наш славетний Хома Мак-Макогін у напіввібраному вигляді, власне, одна половина його — чи хоча б краща? — все ще чекає коли потрібні для його повного відтворення атоми нарешті з’являться на складах Андромеди.
Але читачів нашого часопису "НТ-Р" ми заспокоїли: цю справу ми так не залишимо, тож, як і раніше тримаємо її під постійним контролем. Тим більше, що ЦМС та його відділ "Телепортація", як повідомила нам пані, Валерія, е-е… сувора дама-референт, вже готується послати на Андромеду 1001-й найрішучіший і найсуворіший протест у справі недоукомплектованості командора Мак-Макогіна.