— Звичайно, — спокійно — надто спокійно! — відповіла сувора дама. — Але що вас, я не розумію, так схвилювало? Це миттєва операція — розкладання людини на елементарні частинки. Заведуть об’єкт, тобто людину, в апаратну, натиснуть відповідну кнопку — бух, бах, б-ба-абах! Лясь, торох!.. Спалах світла і ваш комендор, якого ви розшукуєте, вже матеріалізувався в Туманності Андромеди, Куди світло, повторюю, летить аж цілих два мільйони років. А в нас — бух, б-бах…
— … лясь, торох? І — все? І подорож завершена?
— Саме так.
Я з трудом перевів подих. А перевівши, по-простому, по-народному, як то робили мої далекі предки, — незважаючи на присутність дами, рукавом витер з лоба холодний піт. І хоч витер мовби ж культурно, дотримуючись народної традиції, освяченої віками, але вихована дама аж зморщилась — мабуть мій вчинок видався її взірцем мого безкультур’я.
— Стривайте, стривайте… Я починаю здогадуватися. Хоче повірити в це мені чомусь не хочеться. Отже, командора Хому Мак-Макогіна ви розіклали на елементарні частинки…
— Ви мислите цілком логічно, — сувора дама змушена таки була похвалити мій розумовий потенціал.
— Послали його копію в Туманність Андромеди, вона мить — фуррр! — і там. Це ясно. Не ясно лише одне: де подівся сам оригінал? Себто Хома Мак-Макогін.
— На жаль… Я дещо… гм-гм… перехвалила ваш розумовий потенціал. Як і вашу тямовитість. Ви, даруйте, дещо нетямущий. Де подівся Хома Мак-Макогін при телепортації? А… ніде. Він… Річ у тім… Візьміть себе в руки. Вихідний матеріал при телепортації просто… просто руйнується.
— Я-ак? Натурально?
— А як же інакше? Звичайно, тільки натурально. Ми, — аж губи ображено закопилила, — працюємо без браку. Зруйновуємо об’єкт тільки натурально і якісно.
— Даруйте, я щось все ж таки… таки не второпаю. Хома Мак-Макогін… зруйнований? Та чи він річ яка?
Аби я зміг нарешті отямитись, роботу— слузі довелося піднести мені щось… гм-гм… міцненьке. (Що саме — я з поспіху не второпав, і спорожнив посудину на довгій ніжці).
— Пийте, пийте, — ласкаво призапрошувала дама— референт. — Цей трунок — наш винахід. Перед телепортацією ми пропонуємо кожному клієнтові осушити по кубку.
— За щасливу подорож?
— І так можна вважати. Але головно — для позбавлення його можливостей нападу на нього хвилювання, тривог та неспокою, що зветься страхом.
Я залпом спорожнив ще один кубок на довгій тонкій ніжці. Напій хоч і виявився клятющим, але за мить мені стало на диво легко, весело і майже безстрашно.
І я утерши за народною традицією губи рукавом, невідь чому підморгнув… Так, так, пані референтці.
— Точнісінько як і ті індивідууми, яких ми телепортуємо бозна куди в Далекий Космос, — пояснила мені дама. — Після того як вони вип’ють наш фірмовий напій-трунок. — Зітхнула. — Жаль, що вони через мить зникають з нашого відділу.
— Гм… Я, сподіваюсь, не зникну?
— Ви починаєте робити деякі… е-е… успіхи.
— В чому ж?
— Поки що у справі розуміння суті телепортації, — чомусь з жалем відповіла дама. — Так, того, кого ви розшукуєте, у нас було розкладено на елементарні частинки і він зник. Розкладений… А взагалі, — стрибнула вона з теми на тему, — ви — симпатичний молодик… А я така самотня в цім відділі телепортацій. Адже хто не приходить до нас, той миттєво й зникає — не встигнеш з ним і зазнайомитись. Спробуй за таких умов вийти заміж… Але — до діла. Ваш Хома Мак-Макогін після того, як ми його розіклали, зник. І нічого не вдієш, такі закони квантової фізики: не руйнуючи тут, не можна таке саме отримати там, куди посилають. Отже й виходить: при телепортації ви будете зруйновані, але там — не лякайтеся, — відтворені. Точнісінько таким, яким ви й були тут, на Землі.
Знову все тим же рукавом — яка живуча народна традиція! — я витер з власного лоба холодний піт.
— Виходить, квантова телепортація, це своєрідне са… самогубство? Адже в іншій галактиці вже буду не я, а моя копія?
Дама зітхнула (зітхання її було суворо-офіційним).
— Абсолютно правильно.
— Хоч точна, але все ж копія?
— Абсолютно…
— А там, у якомусь декорі мене зберуть по надісланих даних? Але зберуть вже з інших, не моїх, а їхніх частинок? Бодай і тотожних…
— Абсолютно…
— Та що ви зарядили, шановна пані: абсолютно… абсолютно! Ваша телепортація — це смерть тут і нове народження там?
— Лише відтворення. Адже там буде отримано посланий нами опис квантово-атомного складу вихідного об’єкта. Тобто вас, вашої фізичної особи і психічної сутності вашого тіла і вашої душі та емоцій.
Я так напружено думав, що, здавалося, чути було як під моєю черепною коробкою ворушаться відповідні звивини.
— Та це ж виходить… Виходить щось схоже на факс? Телепортація — майже факсовий апарат?
— Майже, але… Але не факсовий. Точніше, майже не факсовий, тільки працює він з тривимірними об’єктами. У нас копія виходить точною, а не блідою і приблизною, як папір, що виповзає з факса. Але різниця все ж є. Коли ви передаєте факс, початковий документ залишається цілим і неушкодженим. А при телепортації оригінал невідворотно руйнується.
— Але ж це… це жива людина!
— Ах, це всього лише емоції. А що таке емоції, дозвольте вас запитати? Застарілі, вельми нині застарілі в наш раціональний і прагматичний вік почуття. Якесь там патріархальне ставлення до дійсності, до особистого і навколишнього життя…
— Душевне переконання, — підхопив я.
— Ось, ось, застарілі взагалі, почуття і наївні у наш діловий час. Для телепортації ви всього лише об’єкт, все інше — згадувані тут емоції. Та й потім… Згадайте, факси, як відомо, часто не проходять.
— Застряють на половині аркуша, — заторохтів я, — рядки іноді злипаються, не читаються, "пливуть"…
— А це нервує…
— Але ж оригінал залишається чистим і цілим, а тут… руйнація.
— Що вдієш, це найновіше досягнення нашої науки.
— І ви… зруйнували Хому Мак-Макогіна при телепортації? Завдяки, як ви кажете, найновішим досягненням науки?
— Інакше б ми не могли його за мить телепортувати туди, куди він квапився — на нараду в галактику Андромеди.
— Тобто тут, на Землі, його вже немає? Завдяки найновішим досягненням науки?
— Ви абсолютно логічно і стовідсотково вірно мислите.
— Де ваш робот? — я безпомічно оглянувся. — Хай принесе мені ще вашого клятющого трунку… То де ж він?
— Хто?
— Та Хома Мак-Макогін, про зникнення якого мені треба писати? Сподіваюсь, ви теж мислите стовідсотково достовірно?
— Він там куди ми його й телепортували — скільки вам про це товкмачити? За ним же вказаною адресою — в Туманності Андромеди. За два мільйони світлових років від Землі.
— Ху— ух! Я вже було подумав чорті що. Виходить, потрапивши в гуманність Андромеди, він таки потрапив на міжзоряну нараду?
— Ви мислите абсолютно…
— Але даруйте… Вже минуло три місяці, а командор не повернувся з відрядження. Ніхто не знає де він загадково зник.
— Чому — загадково? Я вже сто разів вам… е-е… симпатичний молодику, торочу, витрачаючи на вас, ви хоч оцініть мою жертовність, свій дорогоцінний час: він у Туманності Андромеди!
— Але од нього аніяких відомостей. Ми й сприйняли, що він зник. То що з ним?
— В Туманності Андромеди?
— Так, так, там куди ви його швиргонули. Чи, даруйте моє невігластво, телепоріували. То що з ним?
Дама натиснула якусь кнопку під екраном свого пульту.
— Це я, — пояснила, — на всяк випадок замовила для вас ще кубок нашого фірмового трунку. А поки що візьміть себе в руки, при телепортації, як і при будь-яких інших неординарних засобах, можливі деякі, е-е-е… непередбачувані випадки. Помилки, зрештою. Недоробки. Якщо, приміром передачу факсом "заїсть", то ще можна виправити ситуацію — заново передати оригінал. Себто аркуш паперу. Але при телепортації це неможливо. Щось "не пройшло" чи "пройшло" неякісно — повторити операцію вже неможливо. Оригінал зруйновано. Візьміть, візьміть себе в руки, симпатичний молодику. Все одне там… куди ми послали об’єкт неодмінно з’явиться його копія і це вже велике досягнення. У даному випадку в Туманності Андромеди з’явилася копія Хоми Мак-Макогіна. Жаль, що при тому, як "заїсть" телепортацію, то за тисячі і сотні тисяч світлових років посланий нами об’єкт ходить, буває, що і без деяких частин свого тіла.
— Що ви… говорите?
(Продовження на наступній сторінці)