Олімпіада почала квапно, у якомусь збудженому сум'ятті готуватися до поїздки в Македонію. Разом з нею на батьківщину свого батька мав повернутися і син Александра, котрому тоді вже виповнилося шість років. Олімпіада чекала вістки від Полісперхонта з останніми настановами на дорогу. Але час минав, а її від'їзд в Македонію все відкладався і відкладався. Як застряв у безконечних сутичках з діадохами Євмен, так застряв і Полісперхонт, котрий з поперемінним успіхом боровся за владу з Кассандром, і обом їм — Євмену і Полісперхонту — було у ті дні не до матері-цариці, самим би вціліти і виграти задумане. Тож Олімпіада все ще мусила чекати і чекати, і кінця-краю тому чеканню не було видно. Тяжко їй, бо така довготривала бездіяльність та непевність вимотували й убивали віру й надію. Як вона ненавиділа Антіпатра та синів його владо-любивих Іолая і Кассандра! Які прокляття посилала на їхні голови, які мученицькі кари їм придумувала, в безсиллі метаючись в лунких та холодних залах епірського палацу, і мстила, мстила подумки. Але їсти подумки — ситий николи не будеш!
"Нічого, нічого, я своє ще візьму,— шепотіла крижаними губами (коли злилася, то мерзла навіть за тепла), і перед очима все пурхали й пурхали чорні метелики.— Дочекаюсь свого часу і візьму ще своє... Запам'ятають мене мої люті вороженьки, ой запам'ятають до смертоньки своєї!.."
А перед очима все пурхали і пурхали чорні метелики... І їй уже нічого не залишалося як чекати і згадувати, чекати і згадувати... У дні, нестерпно довгі й нудні, у ночі, безсонні й самотні, повні то відчаю, то безсилої люті, рятувалася спогадами.
І бачила себе у спогадах безтурботною і юною...
А втім, як покохала Філіппа, турбота у неї одразу ж з'явилась.
МАКЕЮНСЬКОГО
ЧАСТИНА
й ШШЗЬ ОТУ 'Ю9Ш
У всій Македонії він найбільший любитель жінок!..
Що вона, тоді юна епірська княжна, ще дівча, власне, знала про Філіппа, молодого македонського царя, свого судженого?
— О, в житті і на троні щасливішого, удачливішого і, безперечно, войовничішого за базилевса Філіппа немає у всій ойкумені *.
Так запевняв її Менехм, з довгим, як і у всіх філософів, волоссям та бородою, мудрий грек, которий все знає, учитель її.
* Ойкумена (грецьк.) — буквально всесвіт— Вживалося у значенні не всього всесвіту, а лише тієї частини його, що освоєна людиною. ** Архе— влада, панування. Охлократія— панування юрми, черні.
— Ну а який він, Філіпп? — доскіпувалась Олімпіада і дивилася на вчителя так, як начеб чекала од нього дива.— Я ще мало знаю македонського царя, а хотілося б знати про нього багато-багато...
— Хто такий Філіпп, моя княжно? — перепитував мудрий грек, погладжуючи свою довгу, білу, наче вилинялу, бороду.— О-о! Здоровань, котрий любить життя, ось хто такий Філіпп! Відчайдушний вояка, хоробрий з хоробрих! Хитрий інтриган! На нього можна покластися і... не можна. Ось хто такий Філіпп! Вірити йому вір, але стережися, будь обачною. Він і з державами угоди укладає лише тоді, коли це вигідно йому. І так же легко їх порушує — якщо це йому вигідно. Він чужим народам клянеться у вірності і тут же наносить підступний удар їм у спину. Отакий він, Філіпп. Грає роль миротворця і тут же захоплює чужі землі. А найбільше, крім жінок, він любить архе **. І зовсім не терпить охлократії. Як і самої демократії.
— Інакше й не проживеш у цьому зрадливому світі,— замислено мовила Олімпіада, думаючи про щось своє.— А вже царювати без архе, але при охлократії і зовсім не можна. Як і бути щирим та добрим — заклюють.
— Саме так, моя княжно,— погоджується з нею Ме-нехм.— Але я ще не все сказав про Філіппа, бо Філіпп в довершення до всього ще й неперевершений пияк і гуляка! — Олімпіада здригнулась, а вчитель і далі захоплено вигукував: — Ось хто такий Філіпп, моя юна княжно! Він одночасно вправно володіє і зброєю, і словом, одинаково вільно почуває себе в дружньому колі гетайрів за бенкетним столом і на коні, попереду свого непереможного війська, в розмові з селюком-пастухом чи сусіднім царем. Ніколи не падає духом. Навіть якщо зазнає поразки. Готовий відступити, але — тимчасово. Щоб взяти розгін. Щоб нанести невідворотний удар. Про себе любить казати: "Якщо я коли й відходив, то відходив як відходить баран, щоб взяти розгін і сильніше вдарити рогами!" Це його власна, македонська, філософія, філософія впертого селянина і темного, але войовничого горця.
Тоді Олімпіаду військові успіхи Філіппа, його тактика й стратегія, як і страшна та знаменита фаланга його, ще не цікавили — молода була. Тоді вона хотіла знати все про македонського царя як про людину, його смаки, уподобання, звички...
— Зовні Філіпп привабливий, це ти й сама знаєш. Привабливий, хоча на вигляд дещо й простецький. Але суть в іншому. Він може бути чарівливим. Особливо з жінками, яких він так любить. І ті йому тим же віддячують! — вигукував Менехм і вигукував невідь-чому з гордістю.— О, Філіпп непостійний! У всій Македонії він найбільший любитель жінок!
Олімпіада невдоволено бликала на свого аж занадто балакучого вчителя, темні стрілки її бровенят супились — на відміну від Менехма вона не бачила тут приводу для гордощів, бо вважала, що чоловік, крім мужності, мусить славитись ще й вірністю.
— Ось такий він, Філіпп, цар македонський!
А ще Олімпіада дізналася — і дізналася не без деякого разчарування,— що у Філіппа є (чи були) аж три — подумати тільки: три! — жони, дідько б їх усіх позабирав! І це у двадцять п'ять років!
Першою у Філіппа (жоною, не коханкою) була Філа, княжна з еліміотійських гірських країв, македонянка. Дружиною Філіппа вона стала ще до того, як він став царем. Кажуть, Філіпп її дуже любив, але швидко й охолов до неї. Такий він... У всьому, а не тільки з жінками. Швидко захоплюється, щоб так же швидко охолонути... Другою була Аудата, іллірійка за походженням, її Філіпп захопив (разом з ліхметійськими прикордонними землями) після однієї з численних своїх перемог. Ставши дружиною Фі-ліппа, вона нарекла себе Еврідікою. Але й таке перейменування не допомогло: Філіпп, кажуть, швидко у неї закохався, але так же швидко й охолов до неї. Такий він уже... Третьою була Філіна, фессалійська писана красуня простого походження, здається, з дема (села). На ній Філіпп одружився в інтересах грецької політики і якихось своїх задумок. Від неї має сина Аррідея. А це вже гірше, бо коли б синок фессалійки, вирісши, не став спадкоємцем македонського престолу. Філіна, кажуть, жагуча і пристрасна жінка. Але й вона не могла втримати біля себе непостійного царя... Такий він, Філіпп... Усіх трьох дружин (це не рахуючи коханок та інших незаконних супутниць життя, яких у нього, кажуть, стільки було і є, що й порахувати усіх неможливо!) македонський базилевс, охолонувши від захоплення, одну по одній відсторонював від себе, але кожній давав палац і залишав їх на правах своїх наложниць. З перських царів Ахеменідів приклад бере? А втім, кожний чоловік в еллінів має право на гетеру — коханку, котра перевагу віддає не рабському шлюбові, а вільній любові. І грецькі чоловіки вперто відстоюють своє право на коханок. "Ми беремо дружину, щоб мати законних дітей і ще мати в будинку законну господиню, а гетер — для насолоди",— здається, так сказав . оратор Демосфен. То що тоді говорити про царя? Та ще такого щедрого на любов, як Філіпп.
Четвертою жоною щасливого, непостійного македонця і мала стати вона — юна епірська княжна із царського роду.
Оскільки македонський цар вважав себе греком за походженням (родовід вів од самого Геракла), то й забагнув — про це передали посли,— аби його весілля з епір-ською княжною було неодмінно зігране за еллінськими традиціями,— у місяці гамеліоні *, як і водиться у греків. "Але водночас дотримуючись тих звичаїв,— додали посли,— що їх дотримувалися до Філіппа, коли одружувалися всі македонські царі".
Молода погодилась. Зрештою, Філіппу видніше.
Гамеліон за грецьким календарем —січень—лютий.
Шлях з Північної Греції, з Епіру.* до македонської столиці Пелли неблизький. Треба спершу перевалити через ланцюг Піднського хребта, що, виходячи з Македонії, простягнувся на прикордонні між Епіром та Фессалією, і далі проїхати через усю Тимофайю та Єліміотіду, македонські області, потім, обминувши Кабунські гори, їхати долиною Ерігона через землі Елімії, а тоді понад Галіак-тоном — в Ьоттією. Звідти вже недалеко й до Пелли.
Тож виїхали з Епіра зарані, наприкінці осени, щоб неспішно дістатися в Пеллу якраз в місяці піанопсіоні **, на сільські Діонісії, які дуже любила наречена. Тоді й час буде і для відпочинку з дороги, і для підготовки до весілля.
"Македонія...Македонія...— в збудженому сум'ятті повторювала про себе Олімпіада у ті дні, і слово те — Македонія! — звучало для неї чи не найніжнішою музикою — хвилюючою, радісно-манливою і водночас тривожно-незбагненною, острашливою...— А раптом... а раптом... Македонія... Чи станеш ти мені другою батьківщиною, новим життям моїм, а чи мукою-бідою моєю?" Відповідь на ці та інші подібні запитання могла дати лише сама незбагненна Македонія. Та її цар — найбільший у всій Македонії, якщо вірити чуткам, любитель жінок. А втім, що тепер... Який він не є, а вороття задуманому вже не буде. Пора вже в далеку дорогу збиратися — що буде, те й буде, а в Епірі у недоброго дядечка-царя вона більше і дня не хоче залишатися.
Країна бога-цапа Карана
Гори заповнювали собою увесь простір Македонії.
(Продовження на наступній сторінці)