І сам у ту мить вірив, що тільки з нею буде щасливий. Тільки з нею. І вона тому вірила і ще вірила, що тільки з ним вона буде щаслива. Тільки з ним...
— Поклянися... поклянися...— тулячись до нього, шепотіла Олімпіада.— Що тільки зі мною... тільки мій...
Філіпп охоче і щедро клявся. Що-що, а клястися він міг легко, охоче і багато. З будь-якого приводу. Ось тільки клятви ніколи не дотримував і не вважав те за щось негарне, бо завжди діяв так, як у ту мить було вигідно. І тільки.
— Ну, звичайно ж, моя люба царице, клянуся!..
В місяці гамеліоні, в січні — лютому
В місяці гамеліоні, як по всій Македонії гули-вили сніговії й тріщали морози, вирішили зіграти весілля царя Філіппа з княжною Олімпіадою. Вже принесено, як і велить звичай, весільну жертву Аполлону — теличку, котру оббілували, засмажили і з'їли в честь майбутнього весілля. А потім молода — це найприємніша жертва Артеміді — піднесла богині пасмо свого волосся, молодий же перед весіллям пасмо свого волосся підніс Аполлону. І вже в будинку молодої збуджена кваплива метушня, ахи та охи, радісне сум'яття, пісні, жарти... Молода, як тільки-но рабині заходилися мити їй ноги та натирати її пахощами, навперебій вигукуючи: ах, яке прекрасне тіло в молодої, ах, як такому тілу буде радуватись молодий, заплакала. Але сльози її були світлі і радісні.
Потім рабині співали сумної пісні, що, мовляв, княжна Олімпіада з волею-неволенькою прощається, з батькового дому в дім молодого назавжди перебирається, а Олімпіада, слухаючи сумну пісню, вдавала, що гірко плаче,— такий звичай! Плакала, не підозрюючи, що мине не так багато часу і вона по-справжньому гірко заплаче у своєму заміжжі. Але в той радісний день Олімпіада лише для годиться пускала сльозу, ховаючи в собі радість.
Невільниці викладають нареченій зачіску. Волосся в Олімпіади чорне, довге, густе й пишне. Рабині-умільці завивають локони, фігурно їх викладають і скріплюють шпильками. Інші заходжуються біля личка молодої. Хоч воно свіже й гарне, але без білил, рум'ян та фарб для брів і вій не обійдешся. Брови підводили товченою сурмою, повіки відтінювали вугіллям, вії темнили, щоки та губи підфарбовували паличками із свинцевого сурику.
І ось вже молодій наділи шафрановий хітон — довгий, з барвистою каймою внизу, його перехоплено в талії.пояском і скріплено срібною пряжкою на правому плечі. Поверх хітона рабині накидають на плечі молодій пурпуровий, з малюнком, пеплос — шматок тканини, що править за плащ,— і гарно драпірують його безліччю різноманітних зборок.
Взуто розкішні жовті черевики.
Вже молода в прикрасах — золотих сережках, коралях та діадемі із золотого листя й таких же гілочок мирта. Царську діадему Олімпіада надіває з хвилюванням вперше у своєму житті.
Насамкінець молоду оббризкують духами, на руки надівають золоті обручі. Здається, все. Олімпіада оглядає себе в люстерках, що їх з усіх боків підносять рабині. Звідти на неї дивиться вродливе, тонке й ніжне лице, злякано-схви-льоване, з променистими очима, рівною, ніжною шиєю, стрілками брів, повними губами. Ніс трохи завеликий, але нічого — вона гарна.
І ледве на молоду наділи весільне покривало, як залунали радісно-сполошені вигуки:
— Наречений-цар біля порога молодої!
— Де батько? Треба вже зустрічати молодого і в дім його впускати, бо ще передумає та до іншої молодої піде.
Галас, зойки, сміх...
Двері будинку молодої прикрашені оливковими та лавровими вінками. До них підходить молодий. Він у хітоні, поверх якого накинуто пурпуровий плащ, голова непокрита, у вінку із золотого листя й гілок, світлі очі царя — променисто-добрі і лагідні. Сяють... На ньому червоні черевики, на пальці — золотий перстень. Розсіюючи пахощі духів, молодий переступає поріг дому молодої, за ним переступають поріг його дружба, рідні та друзі і шумно, гамірно заходять у залу, вигукуючи, як і велить звичай:
— А чи тут молода живе? А чи сюди ми потрапили, чи нам інший будинок шукати?
— І будинку іншого не треба шукати, і молода ваша тут живе,— одказують Леонід з Ланікою, названі батьки молодої.— Тільки ми ще подумаємо: віддавати вам молоду чи, мо, ще почекати?
— То думайте, думайте пошвидше,— вигукують дружки.— Бо молодому дуже хочеться до молодої — так він її кохає.
Леонід, як і годиться батькові молодої, приніс жертву перед домашнім вогнищем і врочисто молодому сказав:
— Не віддаю тобі свою дочку, а назавжди відриваю її від серця свого і від домашнього культу. Віднині і до віку вона приноситиме жертви тільки предкам мужа свого.
Олімпіада світилася тихою радістю — тоненька, струнка, схвильовано-ніжна. І дивилася з таким коханням на молодого, що аж сама дивувалася: і коли це вона встигла так покохати молодого царя? Наче вже знає його давно-давно, все життя. І Філіппу здавалося в ту мить, що він теж Олімпіаду знає все життя і що про таку супутницю життя він тільки й мріяв.
І ось молодих і гостей запрошують за святкові столи, а на них чого тільки немає. В центрі — весільний пиріг із товчених кунжутних зерен, змішаних з медом.
Чоловіки прилягають на банкетні ложа, а жінки, як і водиться на весіллі в еллінів, сідають у протилежному від чоловіків кінці зали, але розмова у них неодмінно буде спільною. Навпроти весільного пирога — молоді. Парменіон з Антіпатром, змінюючи один одного, бажають молодим щастя, радощів, дітей і все нових і нових земель для їхнього царства — на славу Македонії! Гетайри і знать дружно вітають царя із знаменитою подією у його житті — четвертим одруженням.
Філіпп та Олімпіада — обоє у вінках із золотого листя й таких же миртових гілочок — дякують щиро за всі добрі побажання. Здається, щасливіших людей немає у всьому світі! Тільки Парменіон та Антіпатр знають, що таким щасливим на вигляд і таким схвильовано-врочистим македонський цар був і на попередніх своїх весіллях. Чи ж надовго одружується вчетверте? Чи ж не доведеться їм бажати йому подружнього щастя і на п'ятому, і на шостому весіллях царя?
Як час покаже — все так і відбудеться.
Та ось вже й звечоріло, за дверима залунали флейти.
І тоді гості загукали:
— Пора молодій до молодого!
Всі встають і з піснями, жартами і приказками виводять наречену з будинку, всадовлюють її у візку — між молодим і дружбою.
Попереду шикуються флейтисти.
Візок оточують рідні та друзі молодих і хором співають весільних пісень. А позад візка стає названа мати молодої — Ланіка — із смолоскипом, запаленим від домашнього вогнища молодої. Лунає священний гімн: "О Гімен, о Гіменей..." * Під звуки того священного гімну візок рушає. Коні добрі, баскі, прикрашені стрічками, дзвоники мелодійні — далеко чути весільний поїзд. Народ на вулицях вітає царя, всі кидають під ноги коням квіти, вигукують щастя молодим, а гетайри, котрі супроводжують процесію, кидають людям дрібні монети — із державної скарбниці.
Та ось вже і брама царського палацу, навстріч вибігають домочадці Філіппа, його рідні, друзі — двір забитий гетайрами і знаттю. Молоді виходять з візка і в оточенні гостей прямують до дверей, прикрашених вінками. Двері при їхньому наближенні широко відчиняються, навстріч виходить гарненьке хлоп'я з корзиною фруктів у руках. Злякано-тоненьким голоском хлопчик співає гімн з приспі-вом-сподіванням, що в молодих "кращою, ніж стара, хай буде нова доля-доленька".
* Гімен (Гіменей) — бог шлюбу в давніх греків, син Аполлона і однієї із муз. Весільний гімн називався ще гіменеєм, можливо, й ім'я Гіменей виникло від гімну.
Наречена бере з його корзини фігу та айву і з'їдає їх на очах у присутніх — на знак того, що її щастя буде спокійним і солодким. За весільним законом чоловік "викрадає" молоду і несе її у свій дім на руках, несе обережно, пильнуючи, щоб ноги молодої не торкнулися порога інакше не чекай тоді щастя. А вже по той бік небезпечного порога опускає молоду на ноги і веде її до священного вогнища своїх предків, щоб здійснити їм подячну жертву, познайомити їх з новою людиною в будинку.
Потім відбувається той ритуал, котрий завжди вінчає весілля македонських царів. Молодим підносять коровай і розрубують його царським мечем навпіл. І дають по половинці молодим — віднині вже чоловіку та жінці перед богами й людьми — скуштувати священний хліб.
Хор дівчат співає епіталаму.
Під звуки того хору молоді йдуть у спочивальню, а гості розходяться — свято закінчене. Принаймні того дня.
День знімання покривала
Вранці юна Олімпіада прокинулась жінкою, дружиною і царицею. Як жінка спізнала щастя, а дружиною й царицею ще не уявляла себе. А втім, всьому свій час.
Заворушився й Філіпп — під дверима спочивальні лунала серенада. Було ще рано, в спочивальні ледь тьмяніли світильники — масло у них уже догорало.
(Продовження на наступній сторінці)