— Забрали мене на флот, привезли разом з іншими новобранцями у Севастополь — три місяці навчання, муштра на плацу — я там пару ботинків відгепав, а тоді приїхали "покупці". Здоровим був нівроку, легені — позаздрити можна, — тож і загребли мене у водолази. Ризикована взагалі служба, але я був молодим та дурним і нічого не боявся. Навпаки — пишався. Водолаза з мене зробили класного, адже під водою загалом провів щось тисяч із чотири годин. Був нагороджений медалями "За відвагу" та "За врятування потопаючих" і нагрудним знаком "За дальній похід" — я потім від них відмовився, за що й загримів у спецізолятор… Але це станеться потім, а спершу я потрапив у групу водолазів-розвідників — були й такі, принаймні у ті часи, на Чорному морі. Годували, скажу вам, наче в доброму санаторії — щодня масло, сир, ковбаса, флотські борщі з м’ясом, яєчня з салом, битки по-київськи — уявляєте? Кава з вершками, печиво — лафа! Що таке водолаз-розвідник, я тоді й уявлення не мав. Та нам і не пояснювали, а ми — годували добряче — і не совали носа, куди не слід. Спочатку займалися господарчими роботами, потім, як уже звикли, почали нас навчати водолазній, стрілецькій та мінній справі. Ну там ще топографії, орієнтуванню на місцевості. Останнє нас насторожувало: для чого водолазу орієнтування на місцевості, берегові споруди, мости, тунелі, приморське шосе, нам же працювати в глибинах моря? Особливо багато уваги приділяли мінній справі. Ми розуміли, що готують нас до чогось важливого. Так і вийшло. Потрапив я в особливу групу водолазів, що складалася з десяти найбільш випробуваних знавців своєї справи. Ось тоді перед нами й відкрили карти: ви, сказали нам, ОГВД — особлива група водолазів-диверсантів. Я вперше здрейфив: який я диверсант? Слово це тоді було ледь чи не лайливе… Адже диверсанти, як вважалося, були лише у ворогів. Ой, думаю, хоча б не вилізло нам боком санаторне харчування!.. Але нас заспокоїли: що ви — диверсанти, це всього лише словесна мішура, звичайнісінька формалістика, бо в радянській армії та флоті диверсантів немає. Ми ж за мир і дружбу між народами. Та і які диверсанти на Чорному морі та ще й у мирний час? Правда, вас навчатимуть диверсійній справі під водою, але це, як кажуть, на всякий випадок. Береженого і Бог береже. А раптом?.. Та ще для того, аби попереджувати можливі акції ворожих диверсантів-водолазів і заодно розібратися з вашою допомогою ось над чим: чи можуть вони — вороги-диверсанти, водолазних справ майстри — проникнути під водою в бухту і підірвати в ній бойові кораблі?
Чим далі ми вчилися, тим серйознішим ставало наше навчання. Особливо, коли почали освоювати ПЗП — підводний засіб пересування, що їх ще на жаргоні називають буксирувальниками — він буксирує на собі водолаза під водою до того чи доіншого об’єкта, який треба "зліквідувати". Вчили нас на ПЗП "Протей" (Протей — давньогрецьке морське божество, яке вміло перевтілюватися в тварину, воду, дерево, себто бути невловимим і невидимим, отже, за ідеєю, і ми мали такими бути), він мав потужні акумуляторні батареї і двигун, що розвивав під водою швидкість до п’яти вузлів (один вузол дорівнює одній милі за годину, або — 1,852 км/год). Ляжеш на такого "Протея" грудьми, увімкнеш двигун і, як любив казати наш боцман, "уперьод на заданіє Родіни". Користувалися не аквалангами (їх тоді в армії вже не застосовували), а ТП — безшумний апарат тактичного плавання, що був обладнаний приладом регенерації та балоном із киснем для збагачення газової суміші. Видихнеш повітря, воно тут же очищається, збагачується і повертається в твої легені чистішим навіть за гірське, і ти можеш і далі робити своє діло під водою. На скільки годин вистачало повітря — не знаю, але ми, бувало, й усю ніч працювали під водою і — нічого.
Ось так нас учили майже рік — заміновувати й "підривати" — учбовими мінами, ясна річ — не тільки підводні об’єкти, а й надводні та наземні, особливо радіолокаційні станції, тунелі, мости, вести довготривалу розвідку в тилу ворога і навіть брати… "язика". (Для цього в нас були спеціальні підводні контейнери, теж із апаратом регенерації. Запхнеш туди "язика" і буксируєш контейнер своїм ПЗП до підводного човна, який оддалік у секретному районі в глибині моря притаївся).
Мали й особисту зброю — штатний автомат АКМ (калібр 7,62 мм) з приладом безгучної стрільби, безшумні пістолети ПБ — коли стріляєш, навіть клацання затвора не чути.
Але основну увагу приділяли мінній справі, вибухівці. Бувало, ставили завдання: глупої ночі пройти під водою десять чи й більше кілометрів, поставити міну — звичайно ж, учбову — і повернутися туди, звідки ти йшов на завдання. І це на великій глибині, в суцільному мороці, без ніякої видимої орієнтації. Міни були особливі, невеликі, компактні (ми їх між собою звали "консервами", чи ще — "бичками в томатному соусі"). Давали нам іноді й бойові міни — надзвичайно потужні. Виведуть в море старий, вже непридатний катер, залишать його на якорі, ми вночі під водою підійдемо до нього, поставимо міну, повернемось на свій корабель і спостерігаємо за вибухом. А вибухи були якісь своєрідні — над водою спалахне мовби потужна дуга електрозварювання, по воді лясне, як металевим батогом, і катер, хитнувшись раз-другий, миттєво переломлюється навпіл і так же миттєво йде на дно…
— Молодці, — казало нам начальство в таких випадках, а кадровики заносили в наші особові справи чергові подяки. Ми ж росли — у власних очах. Старалися аж-аж… Одне слово, вищі чини були задоволені і традиційно бажали нам, як прийнято на флоті, сім футів під кілем…
У той час ми вельми успішно відпрацьовували операцію під дещо риторичним запитанням, що надто турбувало флотське начальство: чи можуть чужі водолази-диверсанти, а в їхній наявності тоді ніхто не сумнівався, висадившись із підводного човна, який зникне в нейтральних водах, доплисти до берега — під водою, на своїх ПЗП — замінувати важливі стратегічні об’єкти, а, впоравшись із завданням, дістатися до іноземного судна, що стоїть, приміром, на рейді в порту (а вони там часто стояли) і благополучно повернутися на свою базу?.. Ми довели: так, можуть. Ще і як можуть! У принципі. Начальство сполошилося. І поставило перед нами вже конкретніше завдання: чи можуть ворожі диверсанти, наприклад, проникнути в бухту, що відгороджена від моря сітками з бонами, а на поверхні охороняється ще й сторожовиками, замінувати, скажімо, бойовий корабель? Хоча б той же крейсер?..
Ми почали з ретельної підготовки — навмання тут не візьмеш: виходили через торпедні апарати з підводного човна, що стояв на певній глибині і певній відстані від бухти, підпливали — вночі! — на своїх буксирувальниках до бонних загороджень бухти, вивчали все, шукали і знаходили проходи, запам’ятовували їх… Навчання йшло ніби успішно, і ми гадали, що завдання флотського командування — секретне з секретних! — ми так же успішно й виконаємо. Аж ні… Втрутився, напевне, злий фатум. Чи доля нам підставила підніжку — зі смертю гралися… Хоча… Військова служба є військовою службою, і навіть у мирний час на ній теж, буває, граються зі смертю. Та й лихо спить тихо лише доти, доки його не розбудиш. Ми вочевидь тоді розбудили його, шукаючи проходи в бонах… Лихо проснулось, позіхнуло, потягнулося, роздивилося і вирішило нам відомстити — щоб не будили його безпричинно…
Отож одного дня, точніше, однієї ночі, десь близько дванадцятої нас підняли в казармі по бойовій тривозі й оголосили готовність номер один. Ми спішно, як звикли це не раз робити — що-що, а бойова тривога у нас серед ночі лунала часто, — перевдяглися в спецкомбінезони, що нагадували гідрокостюми, за плечі — водонепроникні рюкзаки, одягли спеціальні пояси для необхідного в нашій роботі причандалля і — марш-кидком в спецказемат, де нас ознайомили із завданням і почали видавати зброю та харчі… Були спокійні, жартували, кпинили беззлобно один над одним — тренування наші відбувалися лише вночі — така була умова, — тож до несподіваних тривог, підйомів і всього іншого, пов’язаного з ними, ми вже звикли. Як і до готовності номер один. Та й навчені вже були дечому. А тому виконували завдання лише на "відмінно", тож були певні, що й тієї ночі все скінчиться щасливо.
Ну, почали з екіпіровки, група забезпечення видала нам по учбовій міні на брата, званій у нас, як я вже казав, "консервою", зброю, в тім числі два ручні кулемети (для чого вони нам під водою? А втім, начальству завжди видніше — це на випадок, якщо нам раптом доведеться виринати на поверхню і пробиратися до берега), автомати АКМ, пістолети. Видали й "продовольствіє", в основному, шоколад — що-що, а солодке ми любили — звідтоді, правда, я терпіти його не можу. Ще раз уточнили завдання: під час показового, всесоюзного — виявляється, всесоюзного! — навчання по мінуванню бойових кораблів, які тоді проводились на Чорноморському флоті, нам треба замінувати й "підірвати" протичовновий крейсер (вказувалося, який саме).
(Продовження на наступній сторінці)