— Та бо ви, куме Грицю, з препрошенєм вашого гонору, дурень, що ви панам голови морочите! Хіба вони такі дурні, як вам здається, щоби в те повірили! От ліпше признайтеся красно, то меншу кару дістанете.
— Хіба ж мене мають карати? За що? Я її ні разу не вдарив — за що ж карати? За таке опудало старе — го-го-го! Ще є на світі якесь цісарське право, що як не вдарив, то таки не вдарив, а карати задурно невільно!
— А який він чоловік? — запитав президент.
— Та чому, добрий, господарний, спокійний, не п’є, лише тоді не знаю, що йому сталося,— роз’ївся, як собака, та й накинувся на жінку.
Війта відправили.
Почали ще щось читати, чого Грицько не розумів, а відтак став той пан з червоною обшивкою і щось балакав, балакав, показуючи рукою на Грицька. Грицько хотів уже втекти. Чого пан від нього хоче? Перший раз у житті бачить його, а так напосівся. Бігме, які то люди на світі бувають... Ні коня він у нього не вкрав, ні межі не переорав, ні шкоди в полі не зробив, а он як дзєпає! Ну, і йому вільно все, а християнин, коли лише рота відкрив, то зараз мовчи, бо до арешту! А його вобронца то сидить, як намальований, бодай його малювало!..
Ось прокурор закінчив балакати. "Ну, слава богу! — Грицько зітхнув тяженько і перехрестився.— А що тепер буде? Ади! Ади! І мій вобронца встає. Ну, прецінь, нагадав собі. То не міг трохи скорше, чим тепер? Мене тут розпинали, а він іно ногами під столом вимахував, як ткач. Ну, балакає, бо балакає, та чорт його зрозуміє...— Грицько й не слухав.— От шкода й слухати..." — Він задумався важко над тим, що тут робилося. Та й не дійшов до жодної конклюзії, як вобронца скінчив.
"Овва! От, небоже, знемігся! І то має бути за вісім срібних! Боже, боже! Я своїй сусідці Фесьці якби дав п’ять шісток, то перебалакала би цілу днину, молола би язиком, як вітряк. Та й як вона балакає! Ніхто в селі не здержить її язик! Тамтій то заплатили б, аби не балакала. Її сам чоловік дав би за те багато, аби йому не тарахкотіла над головою, а тут плати кервавицю за те, аби говорив десять слів! То все ті пани повигадували: і тих воборонців, і ті суди, нібито цісарські, бодай так! Та аби хоч сказати вмів до ладу, а то балакає все, лише не те, що треба. А чому він не сказав, що вона чарівниця, відьма, що вона дійсно вкрала сорочку, та лише підкинула? Ну, і за таку має бути кара? Я розумію: кара за побиття,— ну, то розумію; а я би й малої дитини не вдарив... Та я й її ні разу не вдарив, скарай мене, боже, але пострашити — то й того не можна? Ов, а то як? То за своєю працею ні упімнутися, ні пошукати не можна? То хіба роздати все дідам он таким, а самому піти з торбою та й людські сорочки красти? Якби я мав іти за прошеним хлібом, то нащо мені було працювати, гарувати, крейцер до крейцера складати... податки платити? Ліпше було відразу... Ось цього року то я податок заплатив геть дочиста. На податок бика продав. А що мені з того прийшло? Правда, купив пару чобіт до хати й кожушину, але таки за податком пішло більше як півбика. Та то шістдесят срібла, як золота, взяв... А можна було й більше взяти. Добре мені жінка говорила, аби притримати ще до ярмарку покровського. Був би, певно, взяв більше, бо товар пішов страх угору; я боявся, аби відтак ярмарки не позамикали (то також панська напасть із тим контрамасом). Каже, худоба гине... А тобі зась, най кожний пильнує свого! Якби я був перечекав до ярмарку, був би взяв щонайменше вісімдесят, та ще з докладом. Не шкода то двадцять срібла? Було б акурат за що поставити шіпчину. Шіпки мені конче треба. З шіпки зроблю стаєньку, бо цього року сподіваюся під великднем двоє телят. Ей, коби-то бички бог дав... Не продам за жодні гроші, мушу вигодувати на воли — будуть ладні гроші. За три роки, дасть бог здоров’я, буде можна взяти двісті, як дріт... То зараз куплю ниву... от та, що в межу під Лисою горою в Івана, то ж то би придалася, аж проситься до моєї. От би спарувати... З Іваном щось не конче добре... щось дуже з нашим Іцком покумався..."
Грицько Чепіга забув про суд, про Варварку, став усміхатися сам до себе...
"Ті дві верби, що на межі, зараз вирубаю... то ні на що! Там лише горобці гніздяться та ячмінь ви пивають.
Грицько так заглибився у свої господарські міркування, що забув і про Варвару, і про розправу, і місце, де він є... Він бачив себе радше на стіжку, що його треба було конче ліпше вкрити, ніж на лаві обжалуваних. Аж відчинилися двері, і вийшли ті самі пани з другої кімнати. Вини позакладали берлитки на голови, а один з них,— той, що найбільше Грицька допитувався, сказав.
— Послухай вирок!
Всі, що тут були, повставали.
Встав і Грицько.
"То вже, видно, буде кінець! Треба їхати чимскоріш додому, бо як стіжки позамакають, то тоді буде празник!"
Грицько знов став при стіжках і зовсім не слухав, що балакали.
— Зрозумів ти?
Певно, що зрозумів!
— Отже, маєш три місяці криміналу за побиття Варвари.
— Три місяці криміналу за побиття? Я ж її ні разу не вдарив, вона бреше все. Прошу панів, я, бігме,— от най пан вуйцє скажуть,— ще моєї жінки не вдарив від шлюбу, не те що... за що ж мене за побиття до криміналу? Ото правда! Гей, Гей!
— Чуєш, Грицю, ти міг дістати більше як рік, бо за таке побиття цісарська кара від року до п’яти,— розумієш? Та ми мали над тобою змилування, що ти... дурний,— розумієш? Ну, що ж, приймаєш кару?
— Як я можу прийняти, коли я її ні разу не вдарив,— я подам на рекурс[8].
— Нема рекурсу, бо ми тобі дали менше, ніж є найменша кара... зрозумів?
— Ото правда! Ото правда! То вже бідному чоловікові і рекурсу нема?
— Нема, нема! — обзивається вобронца.
Грицько подивився на нього і страшенно розлютився. От, дивіться, і той, що повинен за нього постояти, і той каже, що рекурсу нема.
— Ну, Грицю,— каже президент,— кажи, як, бо нема часу даремно балакати. Приймаєш, чи, може, подаєшся до Відня?
— Нема причини йти до Відня,— каже вобронца, що тепер прийшов до Грицька на середину зали.— Приймай, Грицю, кажу, бо як он тамтой пан зробить рекурс, то тобі ще більше вліплять...
— Ну, Грицю? — питає президент.
— Та вже приймаю, коли така кара божа на мене, але може б трохи менше...
— Не можна менше. Підеш зараз на кару.
— Та може б аж по жнивах?
— Ого, та до жнив ще більше як вісім місяців. Підеш сидіти, зараз. Возний!
Возний бере Грицька і веде за двері.
— Ото справедливість! Гей, гей, три місяці за такого дідовода, за жебрачку... І вісім срібла стратив! Та й ще аби її був хоч раз ударив, то не було б мені жалю!..
[1] Суддя.
[2] Ярмулках.
[3] Захисник, адвокат.
[4] Підтвердить.
[5] Параграфу, закону.
[6] Жінка.
[7] Чесно.
[8] Касаційну скаргу.