Андрій став частенько роздумувати над своєю долею, стаз нагадувати свою молодість. А хибаж він був коли молодим? Був сиротою від дитини, відтак дітваком, а відтак заки успів по світу роздивитися, його оженили. Йому здавалося, що він цей цілий десятьлітний промежуток часу від свого сватання переспав у якомусь чарівному сні. А тепер, коли побачив своїх ровесників і до дійсного життя проки-^ нувся, побачив себе дужим і здоровим біля старої поганої сварливої баби, серед дітвори. Чи йому проминула вже половина віку? Ні, у його тепер двай-цять вісім років. Тепер ставати^ йому під вінець, або, що найбільше чотири роки жонатим бути. І яке його життя буде далі? Вічна праця, мука, воркотіння старої злючої заздрісної жінки, крик і писк дітей. І так має бути до смерти. Знова виринало йому в думці питання: на що йому було цього, і хто йому такого пива наварив. Хто його спутав цими важкими кайданами?
Андрій думав над цим серед буденної важкої праці, котра стала для його тепер одинокою розрадою. У ній шукав він забуття і не знаходив його, бо ці думки його ніколи не покидали. Він став судний, хоч придбана за кращих часів усмішка внутрішнього вдоволення і супокою його не покидала, довго не сходила з його лиця. Вона причепилася до його, прилипла мов маска...
Причиною свого нещастя уважав Тучка. Цей глитай мусів і тут заробити і продав його Тачинському за гроші, за срібняки мов Юда. А як він гарно за ці гроші виправдався. Це, каже, для твоєї дочки на посаг. Але не дав ні сотика, бо мовляв: це було призначене для першої твоєї дочки, а що в тебе вродився перший син, а не дочка, то вибачай.— І гроші остали при йому.
Зразу, як жінка зачала вередувати, він почував лише жаль до Тучка, що він його скривдив. Згодом коли його муки більшали і він добре все розважив, зненавидів Тучка із серця і виминав його мов прокаженого. Він нагадав собі прочитану колись казку про це, як свобідну пташку замкнули в золоту клітку, а вона мимо сього банувала, тужила за втраченою свободою. Тепер він порівнював себе до цеї пташки бідної. На що йому того всього? Не краще було погуляти ще кілька літ парубком, роздивитися поміж дівчатами, вибрати собі подругу по серцю, а відтак, пізнавши її добре, одружитися? Бувби нині такий щасливий, як ось його ровесники. Чи треба було йому молоду зелену голову у таке вічне ярмо пхати? Ба коли на його щастя напосілися вороги глитаї. Вони тепер користаються ціною купна за його, а він мучиться, конає і не відомо йому, як довго це конання трівати ме.
Йому тепер нагадалися перестороги старого Дмитра Штокала. Він йому все предсказав наперед, і все так сталося. Тепер би йому треба щирої розумної людини, щоб йому порадила, що робити далі, чи є який вихід? Та старий Дмитро вже від кількох літ спочиває в могилі...
Андрій виминав усюди Тучка, щоб з ним не стрінутись. Йому здавалося, що колиб так Тучка десь стрінув, а ще колиб між ними прийшло до суперечки, тоб його вбив, засудив хочби прийшлося покінчити на шибениці.
Серед таких чорних думок, йому частенько здавалося, що він Зосю кривдить. Це відзивались докори совісти, як це часто трафляється у людей добрих, що бережуть своєї совісти мов ока в голові. Хибаж Зося провинилася у тому, що її видали4 за його заміж? Вонаж його любила щиро, як він нераз мав нагоду переконатися. Вона не вішалася йому на шию, а він сам до неї прийшов. Вони присягали собі в церкві на вірність і обоє її додержали. Десять літ жили разом в згоді. Аж тепер щось їй сталося і це вже не та Зося, якою була з першу. Може вона нездужає, а це минеться. Правда, що вона не помолодшає і не покрасніє, але це вже пропало. Колиб лише отямилась і не була така сварлива, злюща, а він таки перемігби себе, і вони знову жилиби по дав-ному. Андрій поклав собі переломити леди і поговорити з Зосею на'розум.
З такою постановою вертав він з поля до дому. Війшовши в хату привитався з дітьми, котрі його гуртом обскочили, а відтак приступив до Зосі.
Замість відповіди, вона визвірилася на його:
— Чого так довго забарився?
Ов! таж на весілля не ходив, а працював в полі, знаєш, що воно не близько лежить...
Близько, не близько, але вечером безпечніше від людського ока чужих молодиць обнімати та цілувати.
Андрія мов студеною водою обляв... Та це не була студена вода, а чорна горяча мов топлене олово жовч, яка накипіла в душі цьої до божевілля заздрісної жінки. Вона цілий день лише про це думала, як її чоловік гуляє собі тепер потай її з другими.
Таке поведения жінки його болючо вкололо. Воно зівсім розбило його постанову зблизитися до неї і проломити цю кригу, яка закутувала її серце до його. Та він ще не уступав та хотів добрим спокійним словом її вгамувати.
Що тобі Зосю, до голови приходить? Я зморився роботою, що рук та ніг собі не чую, а ти ні це ні те вигадуєш... Чи ти маєш яку підставу підозрівати мене о таке?
Колиб не мала причини, то й не говорилаб. Я не сліпа...
На це не було вже що казати. Він сів кінець стола і задумався. Вона поставила йому мовчки вечеру. Серед томлячої тиші він повечеряв і своїм звичаєм пішов на оборіг спати...
Вже тобі хата засмерділася? А котру ти замовив собі на сьогодня?
Тфу на тебе, ти безсоромна! — Він тріснув дверми аж хата задріжала і вийшов.
Йому начеб якийсь дух шептав до вуха: "Ну, Андрію, мирися з жінкою, як собі обіцяв" — Андрій засміявся болюче... "Ця жінка незадовго у відьму перекинеться, а може вже і є відьмою".
І таке було що день. Заєдно докори, посуджу-вання, підозріння.
Раз іде Андрій вулицею, а на огороді його сусідка, жінка його ровесника і приятеля Петрового Яся Тарасовича, Ганя стоїть.
— Добрий день вам, Ганю,— витає її Андрій,— що доброго робите, помагай Біг!
Ганя засміялася весело і каже:
Андрію, я коноплі сію, дай ми Боже знати, з ким буду збирати...
Чи справді коноплі?
Абисте знали, що під коноплі грядку копаю. Дежби я поважилась з таким поважним щляхтичем жартувати! — Вона засміялась срібним голосом, а Андрій теж і пристанув під плотом.
А де Ясьо?
Пішов в поле з плугом. А вже всьо обробили?
Ще колиб гречку посіяти, булоб всьо...
Та ви, Андрію, ранна птиця, це всі знають...— Вона взяла рискаль в руки і стала запопадливо копати. Андрій залюбки дививсь на гарну молодицю, ще дещо спитав, а вона не перепинаючи своєї роботи йому відповідала. Це всьо було таке невинне, сусідське, що ніхтоби на це не звернув уваги. Всі знали, що Андрій з Ясем собі добрі сусіди і приятелі.
На це дивилась крізь відхилені сінні двері Зося і зараз скипіла вся.
— "От чарівниця, безсоромниця, сама зрадилась. Чоловіка нема в дома, а вона до чужого хлопа зуби сушить".
Зося вийшла на поріг хати і звертаючись до Гані стала кричати:
— Ти паплюго, безсоромна, будеш мені чоловіка відбивати та баламутити?
Розмовляючі стрепенулися від сього крику. Андрій відскочив від плота і втікав, начеб чорт за ним гонив, а Ганя стала виправдуватися.
Та чого ви, Єнджейова, до мене причепились? Агі! Невидальщина! То не можна до вашого чоловіка серед білого дня на публичній вулиці слова промовити? Бодай вас!
Замкни собі хавку, ти безстиднице. У білий день змовляєтесь, коли в ночі найліпше на оборіг вилізти. Як скажу твому чоловікови, то тебе випарить, що здорового місця на тобі не буде...
Пішов крик по селу. Ганя покинула рискаль і втік-ла до хати плачучи і пожалувалась перед тещею, що Зоська її зневажає. Ганіна теща в цій хвилі вигортала коцюбою вугля з печі, де мала саджати хліб. Вона також не потребувала позичати язика. Зараз вибігла на огород держачи коцюбу в руці.
— А ти чого причепилась до моєї невістки і зневажаєш її? Ти суко, відьмо. Вона собі гадає, що вже над її чоловіка нема нікого! Як собі не замкнеш писка, то тобі коцюбою решту зубів повибиваю, ти Рухльо!
Зося стала знова до старої пащекувати.
Андрій бачить, що робиться публіка, завернув бігцем до дому, хопив Зосю за плечі і втрутив до сіней.
Жінко! ти справді здуріла. Чого Гані вчепилася? Чи я через пліт поцілував її, чи що? Бійся Бога, не роби мені ганьби, бо як втрачу терпець, то до такого прийде, що не дай Боже нам такого діждати.
Не дожидай, не чекай, на! Возьми сокиру і відрубай мені голову, а потому то любися вже з ким хочеш.— Вона аж пінилась...
Андрій бачить, що роззвіреної баби не уговорить, вибіг з хати і пішов до шпіхліра, де замкнув за собою двері. За ним вибігла і Зоська, але коло Ясевої хати вже не було нікого, не було з ким сваритися і вона завернула в хату погрозивши кулаком в сторону Ясевої хати.
Таке повторялося часто. Зоська сварилась і ганьбила кожду дівчину, чи молодицю, яка заговорила-би до Андрія слово. Він не знав тепер на яку ступити. Він соромився перед цілим селом і коли стрінув яку жінку то дививсь під ноги, щоб нікого не бачити і не говорити. Почував себе дуже нещасливим. З жінкою не міг ніяк до ладу дійти, а порадитись не було кого. До тестя він також почував жаль і виминав його.
Зосі було цього мало, що з молодицями та дівчатами сварилася. Вона пішла раз до Тучків пожалуватися, що Андрій її покинув і з другими женихається. Вона так у це вірила і старалася Тучків переконати. А вони обоє придивившись, як страшно Зося постарілась і споганіла, також у це повірили.
Тучко обіцяв поговорити про це з Андрієм і то незадовго. Та це не так зараз можна було зробити, бо Андрій виминав Тучка як лихого, та обходив його аж поза третю вулицю. Тоді Тучко післав за ним наймита, щоб Андрій прийшов до його в дуже важній і пильній справі.
Якого діявола він від мене хоче? — подумав собі Андрій і пішов.
(Продовження на наступній сторінці)