— Навіть коли ви пішли, у мене ще довго було враження, що біля мене лишився хтось близький.
Ганна подумала: їй приємно буде навідуватись до Володимирової кімнати, як на свіжу могилу близької їй істоти.
X
Ганна призвичаїлась відвідувати Володимира і навіть полюбила свій куток у плетеному кріслі за роялем. У цьому кутку вона слухала музику, звідси подавала репліки. За роялем їй не видно було Володимира, і в цьому була вигода від куточка, вона могла безконтрольно заглиблюватись у свої думки. Іноді вона читала, іноді переглядала ноти. Часто при ній Володимир компонував, і Ганна прислухалась до невиразних акордів, силкуючись збагнути його задум. Часто на тлі тих акордів Ганна плела узори власних мелодій. Бувало, що Володимир заходив за рояль, брав Ганнину руку й мовчки задивлявся на неї. Ганна так само любила дивитися в його глибокі сині очі. В них відсвічувала і буйна стихія моря, і ніжність волошок. Ганна гладила рукою його русяве мяке волосся, й це звичайно призводило до того, що Володимир дико поривався до неї, стискуючи її в своїх обіймах, але новий попередливий дотик Ганниної руки — і лапи звіра слабішають. Ганна любила гратися з тією стихією й разом боялася її. Вона ніколи не була певна, що переможе.
Так минав час, минуло кілька субот. Нік не приїздив. Ганну це не турбувало. Так було спокійніше. Вона певна була, що в одну з ближчих субот він таки прибуде. Не могло того статись, щоб Нік дійшов до думки надовго занехаяти родину.
І раптом поштою вона одержує гроші. На звороті переказу Нік пише, що має відпустку і їде в Крим лікуватися.
Більшої образи Ганна не могла сподіватися. Мавши родину й дачу, їхати в Крим лікуватися? І не попрощатись? Невже вона й Таля менше важать за ту потаскуху, з якою він, напевне, повіявся?!
Ганна ладна була рвати на собі коси. А навкруги все було спокійно; сонце, як на глум, весело світило, в кущах співали пташки. Ніде не зустріла Ганна істоти, яка б співчувала їй.
— Ну, ну! Нічого казати, хорошого маєш батька. Хоч би заїхав попрощатися, — промовила вона до Талі, сподіваючись хоч у ній знайти спільницю.
Але Таля, видимо, не поділяла материної думки про батька, вона промовчала й, зіслизнувши з очей, зникла на цілий день. Увечері ж, мабуть, щоб уникнути розмови з матір'ю, вона зарання лягла спати.
Ганна лишалася одним одна серед цілого світу. У неї були гроші, які належали, безперечно, Талі, і вона мала рацію не поділяти материних поглядів. Ганнине життя нікому й ні для чого не потрібне.
У владі цих думок застав її Володимир. Він просить вибачити за свій пізній візит, але ж, не побачивши сьогодні Ганни, він не міг повертатися додому. Він шукав її цілий день по всій околиці.
— Але що з вами? Ви бліда, як смерть…
— Смерть, — у думках повторила Ганна, не відриваючи погляду від темного вікна. Її очі набрякли вільгістю, і раптом, неначе злякавшись пітьми, вона закрила обличчя руками й конвульсивно заридала.
— Що з вами? Ну, заспокойтеся, ну, не треба…
Володимир збентежився. Він клопотався біля Ганни, приніс їй води, втішаючи, горнув її до грудей:
— Бідна Ганнусю!
"Ганнусю" — це як перший радісний промінь з-за хмар. У цьому слові Ганна відчула перші барви кохання, молодість. Притулившись щокою до Володимирових грудей, вона вже не плакала. Заплющила очі й ніби вся поринула у відчування молодості й ласки.
Безперечно, Володимир її любив. Він єдиний із людей щирий і близький.
І Ганна, розплющивши очі, крізь тугу вдячно глянула на нього. Тієї ж миті Володимир затулив їй вуста радісним поцілунком. Цього разу вона не пручалась. У його обіймах почувала захист близького друга, і навіть коли вже перса впиралися йому в груди, лише закрила повіки, п’яніючи від млості. Але раптом прокинулась і злякано глянула на Талю. Володимир підійшов до ліжка. Таля спала. Він дбайливо зігнав мух із її лиця й обережною ходою повернувся до Ганни.
Обличчя Ганні було перейняте скорботою і одночасно вдячністю до Володимира: він більше турбується про Талю, ніж її рідний батько.
Ганна взяла зі стола світло й перейшла до другої кімнати.
— Ви були праві, — промовила вона.
І в міру того, як голос Ганні підвищувався обуренням на адресу Ніка, вуста Володимирові заціплювалися рішучістю. Він здатний помститися за Ганну. І раптом, ніби підшукавши засіб, він підвівся.
— Розходитесь!
— Що ви? — злякано відсахнулася Ганна. — Таля цього не виправдає…
Володимир ображено одвернувся. Бачачи його похмурість, Ганна почала доводити, що для батьків на першому плані мусять стояти діти, а далі вже їх особисті рахунки. Вона перш за все — мати, а потім — жінка. І в розлученні Ганна не бачить для себе виходу.
— Я вас люблю, ви це знаєте, — майже сердито промовив Володимир.
— Знаю. Може, і я не менше люблю вас. Так що з того?
— Ми одружимось.
— Ні, цього не треба.
— Так ви волієте все життя бути запроданкою деспота?
— Зовсім не хочу. Що я зможу взяти від життя, я візьму, а в одруження не вірю.
— Ви не вірите, що я можу бути відданим?
— Ви… хороший… Але, може, й Нік був колись хороший. Якось так уже обставини складаються в подружньому житті… Ну, не сердьтеся на мене, Вовчику, — раптом грайливо звернулася вона до Володимира, що знову мав одвернутися. — Справді так краще буде.
І, побачивши ніжний Ганнин погляд, що багато обіцяв, Володимир прояснів.
Як і раніш, Ганна заходила до Володимира, тільки тепер він частіше відривався від рояля й кімната частіше заповнялася сміхом та жартами. Вже по-новому Володимир розумів Лукаша й Мавку. Все більше в його композиціях з’являлося корективів, усе більше мажору й престо[19].
Поза всією прикрістю свого подвійного стану, Ганна часто почувала такий приплив ніжності до Володимира, що ладна була віддати всю себе, щоб тільки він мав радість і енергію до праці. Десь зникали докори й вагання. Вона зовсім сучасна жінка.
Скоро вона одержала листа від Ніка. В перший момент навіть злякалась, припустивши, що з Ніком трапився якийсь моральний злам. Він сумує за нею й Талею, почуває себе винуватим перед ними, що не завітав перед від’їздом. Але ж на перешкоді тому було дуже багато причин. Він сподівається, що Ганна простить йому й на цей раз і напише щирого, дружнього листа.
Можна було подумати, що Нік справді трагічна істота. Але ж, розміркувавши, Ганна обурилась. Його лист — це тактика. К чорту зі своєю підлою дипломатією! Маючи такого документа в руках, вона знайшла в ньому рівновагу. З кожним днем усе більше почувала себе спорідненою з Володимиром. Була переповнена любовною снагою. Очі їй світились, уся постать пашіла молодою радістю.
Довкола ж ліс уже повівав передосінньою прохолодою, лист упивався сонцем і тремтів неясним передчуттям завмирання, часом шерхне між вітами й падає сухим болем. Тоді Ганна замислювалась і почувала, як запліднюється в ній тривога, мов осіннім зерном земля.
— Моя тривожна Мавко, — розважав Володимир, — у нас іще довго буде весна.
І хотілося вірити у весну, в молодість. Ще цвіли в лісі смолки й верес, у квітнику перед Володимировою хатою були жоржини й айстри. Бували ще чудові дні, коли на небі не з’являлось жодної хмаринки, коли навколо тиша і радості життя не затьмарює жодний прикрий спогад.
Але одного такого чудового дня Ганна зустріла вдома Талю з листом від батька.
— Він уже повернувся, — радісно сповістила Таля.
На ясному Ганниному обличчі пробігла тінь. І що далі читала, то тривожніше бігали очі, руки нервовіше м’яли папір.
"Я не сподівався, що ти можеш бути така жорстока. Три тижні ждав від тебе листа, і все даремне.
Я знаю, що я завинив перед тобою, дуже завинив. Я хотів би поговорити одверто, як говорили ми колись. Думаю, що ти зрозумієш і простиш. А поки я не маю спокою. Я тут самотній, як ворон у степу. Думав, що після Криму наберуся енергії й буду працювати, а вийшло, що я ще більше розбитий, робота мені валиться з рук. У лабораторію не можу заглянути. Здається, коли б ти була тут зі мною, до мене знову повернулася б рівновага. Я чув би твій голос такий розважливий, теплий. Таля нам знову буде щебетати. Переїжджай, Ганнусю, в місто! Напиши, коли думаєте вирушити, я приїду допомогти вам.
Завжди з тобою,
Нік.
P. S. Коли б я смів, я цілував би без числа мою хорошу, любу Ганнусю".
— Мамо, ми переїдемо післязавтра. Напиши татові. Тут так сумно! — промовила Таля.
Але Ганна була в задумі. В ній клубком хижих полозів сплітались почуття, вони м'язами зчавлювали серце, впивалися, ранили її. Одначе висновок був один: їхати. Це добре, що Нік перший заговорив. Ганна посилкується вдома відновити рівновагу, забуде Володимира. Це був лише дачного жанру роман, який вона мусить ліквідувати, коли закінчиться дачний сезон. Їхати до міста якнайскоріше! Навіть завтра.
Проте виїхати, не попрощавшись із Володимиром, було б безчесно. Увечері Ганна зайшла до нього.
— Чому ви не прийшли? Я вас чекала.
— Я знав, що ви зайдете.
— Ви надто самовпевнений. Це погано для вас самого. Я зайшла попрощатись. Завтра їду до міста.
В очах Володимирові раптом згасли веселі вогники, вуста стислись, а натомість загорілись утіхою очі Ганни.
— Хіба вам не однаково, де я буду? Чи пізніше, чи тепер я все ж мушу виїхати. У Талі незабаром навчання, та й взагалі наші шляхи зовсім різні.
(Продовження на наступній сторінці)