— "Танцюючий Шіва"… — прошепотіла Една. — Але де він? Ти бачиш?
— Щось не дуже видно…
Художник, певне, почувши їхні репліки, гукнув:
— А ви не поспішайте, дивіться і побачите!
Справді, на темному тлі почав проступати образ багаторукого індійського бога, з кожною секундою все чіткіше і чіткіше.
— Зворухнувся… Бачиш? Бачиш? — зашепотіла Една. — Невже таки затанцює?
— Оригінально…
Кук-Соммерс відчув легенький доторк до ліктя, обернувся. Біля нього стояв сутулуватий чоловік у білій тенісці з чорною краваткою.
— Вибачте, сер…
Джеймс почервонів, побачивши в його руці фунт стерлінгів, той самий фунт, якого він дав за ленч. "От халепа! — подумав сердито. — В такому лабіринті і вистежив! Ще й зуби вишкірює…"
— В чім річ? — запитав стримано, але досить холодно.
Той знітився:
— Оцей грошовий знак… — підніс руку з фунтом мало не до обличчя спантеличеного Джеймса. — Він… ваш?
Відступати було нікуди, і Кук-Соммерс, поглянувши спочатку на Едну, а потім на той злощасний папірець, вимовив з гідністю:
— Так, я заплатив за ленч. Може, мало? То я зараз… — Він вийняв з бокової кишені гаманця.
— Ні, ні, я не хотів сказати, що мало! — вигукнув молодик зраділим голосом. — Навпаки! Старі гроші!.. Розумієте, я — нумізмат. Я мушу ще вам заплатити… — Він вийняв два новенькі папірці і простягнув їх Джеймсові. — Якщо маєте металеві монети… я б з радістю… Ми, я бачу, колеги.
— Добре, — сказав Джеймс, ховаючи нові гроші в гаманець, — завтра я знову буду тут, адже так, Мізинчику, будемо?
Една спаленіла, не могла й слова вимовити, тільки закивала головою.
— То прошу до нас на ленч, — уклонився молодик, приклавши руку до грудей. — На все добре!
Коли він зник за вигином стіни, Кук-Соммерс уже не міг стриматись:
— От банан! Щоб ти луснув із своєю нумізматикою!
— Заспокойся, любий, адже нам потрібні сьогочасні гроші, хіба не так? Нема гроша — нема виграшу.
— Та воно-то так, тут я маю хіба що ключ від вулиці, — блискав очима Кук-Соммерс, — але ж ти, певне, перенервувала? Я з-за тебе теж… Влаштував погоню, телепень! Ех, не було біля мене Няумуко…
До лекційної зали дісталися завчасно. Ще майже нікого не було, а на сидіннях лежали невеличкі аркушики,— як виявилось, анотація лекції, основні тези. Джеймс мерщій узяв одну, прочитав заголовок.
— Слухай, — прихилився до Едни, — це саме те, над чим б’ємося ми, а воно не дається в руки.
Дівчина по-змовницькому моргнула:
— Зараз воно в твоїх руках!
На це Джеймс не без іронії сказав:
— Побачимо, чи вдалося їм узяти невидимого бика за невидимі роги.
Пожадливим оком перебігав рядок за рядком дрібного шрифту. Навіть руку запустив у своє рідке волос-ся, неначе сидів не в чужому залі, а в себе за робочим столом. Оце так… Ого! Зафіксували триплет часточок, відповідальний за слабку взаємодію в ядрі, плюс гравітони і хронотони! Молодому фізику аж дух захопило, коли він усвідомив, який матеріал потрапив до його рук. Це ж треба — в такий день!..
Люди поволі заповнювали залу, і Една відзначила про себе, що більшість — літні чоловіки і жінки, молоді було мало. Поглядала на вхід, щоб не пропустити, коли з’явиться вчений, а його все не було. Прозвучав низький акорд, засвітилась стіна-екран і з молочного туману вирізнилась велетенська постать лектора, залунав посилений динаміками голос:
— Леді і джентльмени…
Една штовхнула ліктем Джеймса і з подивом побачила, що очі його світяться несамовитістю.
— Що тебе схвилювало? — прошепотіла на вухо.
Кук-Соммерс, мовчки облизавши пошерхлі губи, склав учетверо і сховав до кишені анотацію, перепитав:
— Що ти сказала?
— Та нічого, потім…
Екранний лектор спочатку розповів про гігантський Полярний Прискорювач, скорочено "ПП", який охоплює обидва магнітні полюси Землі.
— Тобі не набридли ці прискорювачі? — знову зашепотіла Една. — Що тут цікавого?
Кук-Соммерс аж прицмокнув:
— Наші прискорювачі — дитячі іграшки… їхній обкручує всю планету!
— В тобі прокинувся фізик…
— А що? Недаремно мама… Ну, та не заважай.
Кук-Соммерс похапцем вихопив з кишені ручку і записник: на екрані з’явилась формула слабкої взаємо-дії. "У тезах нема, — подумав, — не зівай, у закритий рот муха не залетить… Хоча б встигнути. Так, лектони, кварки… Змінна функція хронотонів? Оце та горошина, якої бракувало у нашому пиріжку! Так, перенесення взаємодії… Стабільність атома…" Він аж упрів, переписуючи довгі рядки знаків, — боявся, що не встигне. Але встиг, тепер пружина однієї з основних сил матінки-природи була в його кишені! Вони таки зафіксували, побачили своїми очима і триплет, і хронотони… От тобі й химери!
У голові Кук-Соммерса був сумбур, молодий фізик ніяк не міг зосередитись, якесь ошмаття думок мит-тєво з’являлось і так само миттєво зникало. Налягала втома. Виходячи, ледве переставляли ноги.
"Таки виколупали… А що я скажу? Докопався? Ну, звичайно, спрацювали гени. Батьківські. Мізинчик у фізиці ні мур-мур… Я маю лампу Аладдіна — досить потерти і звільнити джина. Ух, як здивуються! Статтю… ні, інтерв’ю почну так: уявімо надпотужний протонний синхротрон, в якому відбуватиметься зіткнення протонів і антипротонів… Можна буде спостерігати не лише триплет, про що наші теоретики вже говорили, а ще й хронотон. Саме хронотони відповідальні за стабільність протонів і нейтронів у ядрах атомів. Он як! А мама зуміє заграти в сурми. Нагорода Нобеля — чому б і ні? Займуся кондитерським виробництвом — Мізинчик пальчики облизуватиме! Заглядатиму в оце майбутнє — найновіші рецепти… Хто може конкурувати?"
— Що з тобою? — Една смикнула його за рукав. — Чи ти оглух?
— Перепрошую, Мізинчику, замислився… Та й важко якось, утомився страшенно.
— Я теж. На плечах наче мішок з піском… А он, бачиш, — кволо махнула рукою в кінець тунелю, — якісь зблиски…
— Щось, певне, сталося. — Кук-Соммерс хотів наддати ходи, але не зміг, на ногах ніби важкі гирі висіли. — Це Няумуко… своїм лазером.
Коли вони причовгали, робот вимкнув блискавку і відступив убік від отвору.
— Що трапилось, друже Няумуко? — через силу спитав Кук-Соммерс. — Навіщо ти пустив у хід лазера?
— Непередбачена обставина, — доповів робот, — отвір почало затягувати, довелось обтинати.
— Правильно вчинив, хвалю…
Джеймс пропустив Едну, допоміг їй перебратися через бар’єр. Нахилився, підібрав два невеликі осколки.
— Візьми ж для аналізу.
Една поклала гострі уламки в сумку, і всі троє, обминаючи непорушний прохідницький комбайн, рушили по траншеї до підйомника. Тут, "на цьому боці", їм одразу полегшало, відчули себе такими молодими, як і були насправді, не пленталися, неначе старі, ступали пружно й сягнисто.
Сонце вже зайшло, лабіринт наповнювали сизуваті, але ще прозорі тіні. Кук-Соммерс ішов, мовчки схи-ливши голову, Една теж не обзивалася, щоб не порушити його зосередженості. У кабіні підйомника вже чергу-вав інший ліфтер — м’ясисте обличчя, обрамлене густими бакенбардами, кашкет, насунутий на лоба, — цей, так само, як і його напарник, вмикаючи рубильника, з якоюсь підозрою зиркнув на робота.
Сівши в машину, Кук-Соммерс одразу ж зв’язався з редакцією журналу "Нью саєнс". Робочий день скінчився, кореспондента Патрика, звичайно, не було, але черговий дав його домашній телефон. Джеймс не рушив з місця, поки не зв’язався з ним і не домовився про зустріч.
III.
— Няумуко, увімкни телевізор, — наказав Кук-Соммерс, поглянувши на годинника. Якраз мала початися програма "Новини науки і техніки".
Як тільки замерехтів екран і гарненька дикторка оголосила, що темою сьогоднішньої передачі є "сенсаційне відкриття молодого фізика-ядерника Кук-Соммерса", Джеймс почав обдзвонювати друзів і знайомих:
— Телевізію дивишся? Вмикай сьомий канал!
— Передають новини науки — може, поцікавишся?
— Швидше вмикай сьомий канал — сенсація!
Сповістив і мамі:
— Мерщій до телевізора — почуєш і побачиш те, про що мріяла!
Мадам Кук-Соммерс тільки й встигла прошепотіти: "Таки спрацювали гени…"
Тим часом екранна красуня просторікувала, як було непросто добитися інтерв’ю в нащадка Нобелівського лауреата і яку велику люб’язність виявив кореспондент журналу "Нью саєнс", записавши бесіду з ученим не лише на магнітофонну, а й на відеострічку.
(Продовження на наступній сторінці)