— Для чого, для чого? Кому потрібне на цьому світі ще одне створіння, ще один черв’як? Не треба цьо-го, Мері…
— Ні! Ні! — схвилювалася Мері. — Я не знищу твого сина… Я збережу хоч його, якщо не можу зберег-ти тебе!.. Куди веде тебе твоє марення, куди, скажи…
— Ах так — марення? Ти згодна з тим, як мене оцінила підла преса? І це ти, Мері, яка так раніше розумі-ла мене?
— Я хотіла показати тобі, що треба знайти мету і в нашому земному житті.
Святослав зневажливо махнув рукою:
— Перестань!.. "Мета"! Яка мета? Дати світові ще одного чи кількох нещасних? Ти ж прекрасно знаєш мої погляди на смисл життя, ти чула мої доповіді! Для чого ці смішні і нікчемні розмови… Я не можу, розумі-єш — я не можу не використати цієї можливості, щоб здійснити свою мрію! Пробач мені, Мері… Я знаю — тобі тяжко .. Але я повернуся! Я повернуся звідти!..
Мері гірко посміхнулась і не сказала нічого.
Холодок відчуження ліг між ними. Суворим і холодним відлітав щоранку Святослав, і знову до нього на-стирливо з’являлись галюцинації, і знову небесна неземна красуня звала його в пустелю неба, в інші світи. І такі ясні були ці видіння, що Святослав часто не знав, де ж реальна дійсність — другий чудесний світ, що ме-рещиться йому у видіннях, чи заплакана Мері, що цілими днями без руху сидить на дивані, втупившись в одну точку…
ЩО БУЛО ПЕРЕД ПОЛЬОТОМ
…Пройшло 10 місяців… Через місяць мав відбутися старт космольота. Роген в кількох нотаріальних ко-нторах оформляв всі необхідні документи для того, щоб ніхто не міг стати його спадкоємцем протягом ста ро-ків. Крім того, він, за вимогою Барвицького, повністю матеріально забезпечив Мері і її майбутніх нащадків…
В червні неждано до професора завітав гість: це був академік Копилов, який приїжджав на конгрес фізи-ків. Барвицький був розчулений — ніхто з учених до цього часу не провідав його, ніхто не згадав Копилов був першим-
— Колего, — сказав Копилов, після привітання, — я приїхав до вас не лише для того, щоб провідати вас. Я знаю про те, що вам відмовлено в роботі у всіх інститутах, і хочу запропонувати найактивнішу роботу в на-шій академії і якраз в галузі ваших досліджень… У нас в Росії почалися роботи по збудуванню космічного ко-рабля для польотів в інші системи. Я думаю, що ваш досвід, ваша ерудиція була б дуже корисною при цих до-слідженнях. Незважаючи на різницю в світоглядах, у нас з вами є багато спільного…
— Я дуже зворушений, колего, — відповів Барвицький, — але мені вже нічого цього не потрібно. Через місяць я вилечу в Космос!..
— Як? — здивовано вигукнув Копилов.
— Я говорю серйозно… Про це ніхто в світі не знає, але вам я розповім. З умовою, що ви збережете тає-мницю!
— Розуміється!..
— Так от, відразу після Асамблеї, коли я був спаплюжений і осуджений світом, — мене викликав Ро-ген…
— Роген? — вигукнув Копилов. — Це відомий магнат?
— Так. Він дав у моє розпорядження все, щоб побудувати космічний корабель для досягнення зверхпро-меневих швидкостей. Менше ніж через місяць апарат буде готовий…
— Хто на ньому полетить?
— Роген і я…
— Що він хоче робити там, в Космосі? — здивувався Копилов. — Здається, там не зробиш бізнесу!
— Хто знає, — таємничо мовив Святослав. — А між тим цього я не маю права говорити…
— Але ж, професоре, — озвався Копилов. — що ж ви будете робити один (фактично один, бо який з Ро-гена вчений) в Космосі, без товаришів, без наукової експедиції?
— Мені не потрібно експедиції, я не збираюся додавати результати жалюгідних досліджень на інших сві-тах до так званої "скарбниці" людської науки. Я хочу перейти за межі Часу і Простору і вийти в інше Буття. Я дізнаюся — правий я чи ні!
— Жаль, жаль! Ви не відмовилися ще від своїх поглядів, — замислено сказав Копилов. — Що ж, поба-жаю вам щастя, але від душі попереджую, що вас чекає поразка!..
— Хай! — вперто промовив Барвицький. — Але це сильніше за мене! Я не можу інакше… Ви розумієте?
— Я впевнений, — говорив Копилов, — що на великих швидкостях людина втратить можливість конт-ролювати свої дії і, може, навіть загине!..
— Я хочу бачити це!..
— Але ж ви нікому не передасте свої знання…
— За мною підуть інші…
Копилов з докором похитав головою:
— Професоре! Я не розумію, як можуть в одній людині поєднуватися такі великі думки і така наївність!.. Киньте ви свого Рогена, поїдемо до нас. Вища рада академій соціалістичної федерації вирішила розпочати ще нечувані по масштабу роботи, зв’язані з вивченням далеких світів… Ви знаєте — як необхідні нам такі люди, як ви!.. Не жар-птицю будете ви хапати за хвіст, а відкривати нові світи!
— Може, ще гірші, ніж наш, — усміхнувся Барвицький. — Пізно… Пізно… Скажу лише одне!.. На яко-му принципі у вас будується космольот?..
— Ми використовуємо спрямований пучок термоядерного вибуху…
— Це ж дуже небезпечно!
— У нас немає іншої конструкції…
— Так, так… — задумано протягнув Барвицький. — Ось що. Я передам через вас вашій академії проект свого космольота. Гадаю, що цей проект найбільш розроблений і найбільш ефектний з тих. що я знаю…
— А як же Роген?.. — почав Копилов.
— Роген? Ніякого морального права він не має на цю конструкцію. Апарат мусить належати людству. Якщо я сам не можу бути корисним для людей, то хай результат моєї думки допоможе науці. Я бажаю вам щас-тя, колего. І ось, візьміть, — Барвицький передав Копилову сувій паперів. — Тут все, що торкається корабля…
— Добре, — дружньо дивлячись в очі Барвицькому, сказав Копилов. — Будьте певні, ваші ідеї попадуть в хороші руки…
— Я впевнений в цьому!..
— І ще одне, — продовжував Копилов, — коли переконаєтесь, що ви неправий, постарайтесь повернути-ся на Землю. Тут, на Землі, буде вирішуватися смисл Буття людського, а не в безодні космічного простору.
Барвицький заперечливо похитав головою і міцно потиснув гарячу руку російського академіка.
І ось він знову залишився один. Він і сумна Мері, як німий докір…
А через годину по терміновому виклику Барвицький прилетів до Рогена і по сходах зійшов в його кабі-нет.
— У вас був годину тому Копилов? — запитав Роген.
— Так!..
— Що він хотів?
— Він пропонував мені роботу в Російській академії…
— Що ви сказали?
— Я відмовився. Я сказав, що не потребую роботи…
— Він узнав від вас про наш польот?
— Ні!..
Роген довго, уважно і гостро дивився на Барвицького, потім процідив:
— Через три тижні ми відлітаєм. Апарат майже готовий. Отже я більше не відпущу вас…
— Як? — спалахнув Барвицький.
— Іншого виходу в мене нема. Я не хочу, щоб світ узнав про цей політ і його мету. Дружину ви побачите перед вильотом. Все…
Барвицький заскрипів зубами, а потім безсило опустив голову. Дарма! Треба стерпіти цю страшну обра-зу!..
Того ж вечора Мері одержала коротенького листа:
"Дорога Мері, термінові справи затримують мене. Побачимось через три тижні.
Святослав".
Пекуча сльоза покотилася по щоці Мері. Підходив страшний час розлуки…
ПРОЩАННЯ
Минали дні за днями, краячи душу Мері. Під серцем ворушилася дитина Святослава. Мері чомусь була впевнена, що народиться син, і від цього її думи були ще трагічніші. Що робити? Що придумати? Бідна її голо-ва! Значить, чари жіночі безсилі втримати на Землі неспокійне серце, значить, є щось в чорній небесній безодні, що таке близьке його буйній душі. Що ж це?
Відповіді не було. Тільки сум та сльози су шили прекрасне її лице…
Третього липня до неї заїхав Копилов. Вона його впізнала і дуже зраділа.
— Де ж професор? — після привітання запитав академік.
— Його нема! — сумно відповіла Мері. — Після вашого візиту Роген не відпустив його…
— Ах так, розумію!.. — сказав Копилов. — Яке неподобство… Значить, все вирішено. Вже нічого не зробиш!..
Мері схилила голову. Вона давно знала це.
— Не журіться! — м’яко сказав Копилов. — Бережіть сина!..
— Для кого? — прошепотіла Мері.
— Вірте в його повернення… Вона похитала головою
— Ні! Моє серце говорить — ні!..
Копилов помовчав.
— Коли вам потрібні будуть друзі, — нарешті, сказав він, — я буду ждати вас. Вас і сина… Ми — друзі Барвицького і з радістю допоможемо його дружині..
Потиснувши руку розчуленій Мері, Копилов вийшов.
…Минуло три тижні. 17 липня 19… року гелікоптер доставив Мері в пустелю Нью-Мексіко. Ревучи мо-торами, він плавно опустився на бетонований майдан посеред величезної території будівництва. Відкрилися двері, засяяли прожектори, в їх світлі Мері побачила обличчя Святослава
(Продовження на наступній сторінці)