— Може, я заміню вас? — запитала вона.
— Ні! Пора розпочинати гальмування…
З допомогою допоміжних бокових дюз Тригуб поволі повернув зорельот. Спалахи вибухів кидали від-блиски на перископи, апарат легко дрижав. Швидкість зменшилася до восьмисот, семисот, п’ятисот кілометрів на секунду… Перевантаження знову притисло мандрівників до крісел… Валерій почав готуватися до посадка на планеті. Треба пильнувати, щоб, ввійшовши в зону тяжіння планети, не розбитися. Наближався вирішальний час…
НА МЕРТВІЙ ПЛАНЕТІ
…Велетенський диск чужої планети заповнив увесь ілюмінатор. Він освітлювався далеким Сонцем і був якимсь попелястим в слабому промінні. Темніші або світліші місця на планеті — оце й усе, що можна було ро-зібрати…
Зорельот давно уже минув орбіту останньої планети сонячної системи — Плутона — і тепер увійшов у зону тяжіння нової планети. Швидкість зменшилася до восьми кілометрів на секунду. Апарат знижувався по спіралі. Валерій і Вікторія не могли й поворухнутися — перевантаження все збільшувалося, кров стукала у скронях, шуміло в голові… Швидкість зменшилася до посадочної. Автопілот слухняно повернув зорельот пря-мо вниз. Назустріч мчалися знизу гострі піки гір. Блискали в сяйві зірок кам’яні урвища…
Валерій витер спітніле чоло, схопився за ручку регулятора. Кілька ударів вогняних стовпів з дюз, і кора-бель майже повис над рівниною біля гірського хребта…
…Захитавшись, космольот глибоко занурився у грунт і непорушно зупинився. Незабаром вгорі відкрився люк, донизу впали портативні металічні східці. По них зійшли дві постаті і зупинилися біля космольота. Вони були одягнені в незграбні скафандри з термоізоляцією, довгочасовим запасом кисню і їжі. В прозорих шоломах вмонтовано невеличкі радіопередавачі, з допомогою яких можна розмовляти в світі без повітря…
Це були Вікторія і Валерій — люди Землі.
Вони з цікавістю оглянулися, щоб роздивитися незвичайну планету, яка з невідомої причини вторгнулася в чужу систему…
…На фіолетовому небі серед сузір’їв сяяла далека блискуча зірка-Сонце. її проміння освітлювало навко-лишній пейзаж не сильніше, ніж Місяць вночі. Чорнозелена тінь падала від зорельота на сіру рівнину. Все на-вколо було якесь казкове, нереальне…
— Ну от бачите, Валья, — промовила Вікторія, — ваше передбачення здійснилося! Ми зустрілися — як це ви говорили — "на далекій невідомій планеті"…
Обличчя Валерія за прозорим шоломом усміхнулося:
— В інших умовах я був би щасливий з цього! Але тепер!..
Все було зрозуміло без слів. Обоє замовкли і з тривогою та цікавістю знову почали роздивлятися навко-ло. По лінії обрію Валерій визначив, що планета була розмірами не менша від Землі. Потім він нагнувся вниз і почав роздивлятися грунт.
— Вікторія! Погляньте-но сюди! — схвильовано промовив він. — Цей грунт створений організмами… ви розумієте?..
Вікторія відколупнула грудку під ногами і побачила, що Тригуб має рацію.
Це був справді такий же грунт, як і на Землі, тільки замерзлий в страшному холоді міжзоряного просто-ру…
— Значить, на цій планеті було колись життя, — задумано промовив Валерій. — Воно зникло від якоїсь космічної катастрофи. А тепер ця планета загрожує нам…
— Пора, Валья, — м’яко нагадала Вікторія. — Пора робити розрахунки — чи ця планета пройде мимо, не заподіявши шкоди, чи справді загрожує нам?..
— Так! — погодився Валерій і знову піднявся по східцях в зорельот. За ним Вікторія.
В каюті вони роздяглися і почали робити розрахунки…
В потужний телескоп Валерій спіймав малесеньку цятку — Землю, потім з допомогою найточнішого спектроскопа визначив швидкість планети по відношенню до Сонця і почав робити розрахунки шляху цього космічного мандрівника.
Колонки цифр і математичних рівнянь росли під його рукою на листку паперу. Вікторія поглянула в цю мить на Валерія і побачила, як він зблід.
— Що — дуже погано? — тривожно запитала вона.
— Так, — похмуро відповів Тригуб. — Ця планета пройде точно по орбіті Землі. Навіть дивно — чому все так виходить?.. Ніби хтось спеціально послав її нам на погибель…
— Ну, це вже містика, Валья!..
— Я розумію! Але якщо ми не розіб’ємо її, зустріч, а разом з тим катастрофа — неминуча!..
Він рішуче підійшов до радіопередавача і, настроївшись на Землю, заговорив:
— Земля! Земля! Уважно слухайте! Швидкість планети, всупереч даним обсерваторій, менша, а саме — двісті вісімдесят кілометрів на секунду. Це дає додаткові шанси!.. Шлях планети пролягає точно по орбіті Зем-лі. Сумнівів не може бути! Негайно висилайте зорельот з термоядерним пальним. Іншого виходу нема — тільки розбити цю планету!..
Земля відповіла:
— Через півгодини космольот вилетить у простір!..
Валерій полегшено зітхнув і виключив радіо.
— Нарешті, можна бути майже спокійними… Деякий час ми побудемо тут, доки корабель наблизиться — потім вилетимо. Ми будемо спостерігати, як ця планета розлетиться на шматки!.. Звичайно, з пристойної відстані… Правда, цікаве видовище?.. Це ж справжня космічна катастрофа!..
— Так! Але тепер уже з волі людей, — додала Вікторія.
— А поки що, — продовжував Валерій, — ми ознайомимось трохи з планетою. — Може, знайдемо щось цікаве…
Почулися сигнали радіо. Валерій знову включив динамік. Говорила Земля:
— Корабель з термоядерним пальним вилетів у простір.
— Повідомлення прийняв! Контролюйте весь час політ ракети і повідомляйте мене!.. — відповів Тригуб.
Знову виключивши радіо, він повернувся до Вікторії:
— Я зроблю невеличку подорож навколо космольота… Ви слідкуйте за сигналами з Землі і пеленгуйте також мені, щоб я не заблудився…
— Гаразд!
Валерій одягнув скафандр і опустився на поверхню планети.
— Алло! Вікторія! — почувся його голос по радіо, — чи чуєте ви мене?..
— Чую добре!
— Я буду підтримувати розмову з вами весь час. Не забувайте давати сигнали!..
Невелика пауза, а потім Вікторія знову почула слова Тригуба:
— Дивно — Сонце знаходиться на тому ж самому місці, що й раніше, тоді, як ми прилетіли! Очевидно, ця планета не обертається навколо осі! Недалеко бачу пасмо гір .. Ряд сріблястих піків! Дуже погано видно. Пі-ду в напрямку до них, познайомлюся з рельєфом… Може, знайду щось цікаве.
— …Включаю прожектор. Нічого не бачу, крім крижаної пустелі. Дивно, дуже дивно — яким чином ця планета стала мандрувати в просторі?!
Раптом Вікторія почула вигук здивовання, якесь бурмотіння.
— Що там цікавого, Валья? — запитала вона.
— Чудеса! — схвильовано відповів Валерій. — Вікторія! Тут в світлі прожекторів я бачу стіну… не ка-м’яну, не природну стіну… Ось я підходжу ближче.. Так! Я не помиляюсь — це, безумовно, витвір розумних істот!..
— Що ви кажете? — вигукнула здивована Вікторія.
— Такі Стіна якась напівпрозора, рожевого кольору… Безперечно, це робота розумних істот, які колись населяли цю планету! Але що ж трапилося з ними?..
— Валя! — обізвалася Вікторія. — Дивіться далі, може, буде щось цікавіше!..
— Йду! — відповів Тригуб. — Йду вздовж стіни. Вона тягнеться метрів на двадцять… Ага… Ось вона закінчується!.. Повертає під прямим кутом… О! Щось схоже на будівлю!..
— А входу не видно? — зацікавлено спитала Вікторія.
— Не бачу! Е, ні! Ось сходи… з того ж самого матеріалу… Я йду по них вгору. Вийшов на майданчик, який обгороджено бар’єром з трьох боків…
— А нащо ті бар’єри? — спитала Вікторія.
— Не знаю, — задумано відповів Валерій. — Істоти, безумовно, були високо розвинуті. Матеріал, з яко-го побудовано це спорудження, — синтетичний. Щось подібне до нашої пластмаси… Жаль, що доведеться знищувати планету, — а то ми могли б узяти звідси багато цінного. Я гадаю, що в руїнах таких споруджень знайдеться немало залишків їхньої культури…
Раптом Вікторія насторожилася. Почувся тривожний голос Тригуба:
— У мене під ногами щось затряслось! Треба пове…
На цьому його голос обірвався, і більше не було чути жодного слова…
— Валя! Валя! — закричала Вікторія. — Що з вами?..
Відповіді не було.
— Валя! Обізвіться! — без кінця повторювала дівчина, розгублено поглядаючи в ілюмінатор.
Вікторія включила автоматичний пеленгатор, а сама без кінця говорила в мікрофон одні і ті ж тривожні слова:
— Валя! Валя! Де ви?..
Тригуб мовчав.
Клубочок підкотився до горла Вікторії. її душили сльози, відчай і образа проти несправедливої долі! То-ді, коли все так добре склалося і вони були на шляху до повернення — раптом якесь непередбачене лихо спіт-кало Валерія!..
Почулися сигнали радіо. Це викликала Земля…
(Продовження на наступній сторінці)