"БОЖЕВІЛЬНЕ МАРЕННЯ"
…Засідання світової Асамблеї учених наближалися до кінця Мета Асамблеї була незвичайною — знайти шляхи для більш доцільного існування людства, відшукати нові форми соціального, політичного та філософського співіснування.
Було багато сказано старих і нових істин. З трибуни Асамблеї лунали і мудрі слова, і тріскуні фрази, і висока вченість, і явне неуцтво.
Коли проходили останні засідання Асамблеї, її стали зовсім мало відвідувати, а преса взагалі втратила до неї всякий інтерес.
Та на передостанньому засіданні сталося щось дивне. Репортери, які раніше дуже сумно розглядали роз-мальовану стелю приміщення, тепер гарячково передавали щось з допомогою портативних радіоапаратів в га-зети. Газети зробили за годину своє діло — і сталося небачене…
…Конференц-зал університету знову заповнили вчені. Були представники зовсім протилежних течій в науці — і матеріалісти, і найреакційніші ідеалісти, і навіть священнослужителі різних релігій.
Засідання, що відбувалося сьогодні, стало справді цікавим завдяки людині, яка стояла тепер на трибуні. Над здивованою і схвильованою аудиторією неголосно, глухо звучав голос, народжуючи незрозумілі, дивні істини, зачаровуючи присутніх:
— …В безкінечній пустелі Всесвіту пливуть неосяжні зоряні світи. Свідомість неспроможна охопити надграндіозності світобудови, а всі спроби хоча б частково з’ясувати суть Буття — даремні, нікчемні і смішні…
— Десь у безодні — пилинка. Це — Земля. На ній — нікчемні своїми розмірами істоти, сміховинно малі! Але дух і розум цих істот, що вічно пориваються до шукання, — неймовірно великі і сильні…
— Хто вони такі? Куди ідуть? Багато людей шукають розгадки великої таємниці. Дві дороги в Науці людства. Дві крайності. Між ними — безліч дрібних стежечок… Плутанина, ворожнеча — а відгадки нема! Та-ємниця! Де ж істина?
Оратор замовк. Поглянув на зал.
— Чи не ви будете нам відкривати істину, містер Барвицький? — прозвучав серед мовчанки різкий іронічний голос. Аудиторія зашуміла. Почувся сміх. Та оратор, навіть не звернувши уваги на непристойний вигук, говорив далі:
— З одного боку — містичні теорії ідеалістів, що незмінно приводять до першопричини і, нарешті, вимагають віри в Творця Всесвіту, а з другого боку — примітивні доктрини матеріалістів, які виводять великий могутній Розум людини з косної мертвої матерії і, таким чином, наділяють матерію розумною основою хоча б в потенціалі… Закони Природи, які діють нібито незмінно скрізь, де для цього є умови, створюючи в процесі еволюційного розвитку живі істоти від первісного протиста до обдарованої Розумом людини — знову нічим не відрізняються від Творця, але тепер уже несвідомого, що ще гірше!..
— Це що — знищення всієї науки? — знову вигукнув насмішкуватий голос. На нього обурено зашикали. А Барвицький спокійно говорив:
— Але є, безперечно, є вірний шлях до абсолютного знання, який захований від нас Природою. Гарантією цього є той факт, що одна за одною падають таємниці Світу перед зброєю Розуму. Цей шлях — в шуканні взаємозв’язку Матерії, Розуму, Часу і Простору…
Оратор зупинився, передихнув Взяв стакан, спокійно відпив ковток води.
Це був високий худий чоловік з розтріпаною величезною русявою шевелюрою, з глибоко запалими очима на довгому кістлявому обличчі, в якому була своєрідна похмура краса. Ось він відкинув волосся з лоба, пошукав щось в записці, яка лежала перед ним, і знову підняв темний незрозумілий погляд на аудиторію.
Всі з подивом і тривогою ждали, що їм скаже ще цей дивний, схожий на маніяка, вчений. А він говорив, дивлячись кудись за голови, за стіни будівлі, немов проникаючи силою думки в безодні Космосу:
— Чи можна стверджувати, що є тільки Буття, яке пізнається нашими почуттями? Ні в якому разі! Бо це буде вульгарне обмеження безкінечного Всесвіту, який мусить бути в своїх проявах безкінечним так само, як в Часі і Просторі. Людина ж з своїми почуттями і аналізом Розуму пізнає тільки найнікчемнішу частину безмежного Буття не тільки в Часі і Просторі, а і в якості.
Той самий молодий учений, що кидав іронічні репліки, знову не витримав і, схопившись з місця, крикнув:
— Для чого ви спеціально ускладнюєте проблему? Для чого нагромаджуєте стільки містики і незрозумілості? Чи є що-небудь поза можливостями почуттів, ми не знаємо! А те, що ми поволі і безкінечно пізнаємо світ — це ясно кожному школяреві!..
— Цілком вірно — кожному школяреві! — спокійно підтвердив оратор. — Але питання йде про те, як ми його пізнаємо, наскільки глибоко…
— В безкінечному Космосі є безкінечні кількості різних невідомих нам існувань. Природа їхньої організації та координати, в яких вони знаходяться, чужі і недоступні для нас І ось, в той час, коли перед нами лежать безкрайні простори невивчених чудесних країн, ми повинні зупинитися на березі океану, який відділяє нас від тих чудес. Цей океан — Час і Простір! Так, кайдани Часу і Простору зв’язують руки і ноги людства, яке, незважаючи на "прогрес"— безсильне і жалюгідне!
— Ну, це вже занадто! — закричало з десяток голосів з різних місць залу.
— За кого він нас вважає?
— Що за неонігілізм?!
— Тихо! Джентльмени, це ж дуже цікаво!
— Геть!
Всі ці вигуки заглушив спокійний голос Барвицького:
— Ні! Не занадто… Я доведу це!
— Справді, давайте проаналізуємо справжнє становище людства. Куди пориваються люди, що хочуть, які їхні перспективи в майбутньому?..
— Незаперечні заслуги науки в полегшенні праці людини, у виробленні засобів для більш швидкого пересування у створенні засобів зв’язку на відстані та інше… Все це робиться для того, щоб максимально задовольнити різноманітні потреби людей. Але самі вони — "Царі природи" — для чого живуть і куди йдуть? Це не пусте запитання, не треба іронічних поглядів! Адже ніякі потуги соціологічних наук, які звуть людей до справедливого суспільства, і ніхто з вас не приховає і не спростує того, що в даний час людина відрізняється від тварини тільки своїм інтелектом та тим, що може більш повніше задовольняти свої забаганки чи бажання — як хочете! В усьому ж іншому — народження, короткочасне життя, зникнення разом з індивідом навіть найпрекрасніших його ідей чи бажань, смерть — ми подібні до нещасних тварин, життя яких з філософської точки зору безглузде. Можуть заперечити — адже наші діла приносять користь майбутнім поколінням! Пуста фікція! В майбутньому настане час, коли загине і наша планета і людство. То в ім’я чого ж всі незліченні страждання і страшна праця тисяч поколінь? Ради того, щоб колись на мертвому космічному тілі залишити тільки сліди діяльності нікчемних істот, які багато мільйонів років боролися ради ефемерних ідей, а потім забрали їх з собою в могилу, чи кинули в безодні Космосу?!
— Що ж ви пропонуєте? — вигукнуло тепер уже декілька роздратованих голосів. А той самий вчений, що кидав репліки, іронічно додав:
— Очевидно, шановний професор пропонує колективне самогубство для всього людства, якщо все наше життя ефемерне!..
— Не поспішайте з висновками, погано вихований молодий чоловіче! — відрізав Барвицький і говорив далі:
— Де ж вихід? Як глибше пізнати Світ? Як осмислити наше життя і зробити його більш перспективним?..
Весь зал притих.
Барвицький, очевидно, підходив до основного, ради чого він — професор університету — авторитетний вчений, виступив на Асамблеї, куди з’їхалися учені майже з усього світу.
І ось присутні почули слова, які примусили їх здивовано перезирнутись:
— Перш за все треба зробити людство безсмертним! Так, панове насмішники, — іменно безсмертним! І не окремих людей, а все людство!
— Ахінеї! — почулося кілька голосів. Вчені і всі присутні стримано і якось ніяково почали перемовлятись. Але оратор уже підняв руку, закликаючи до порядку схвильовану аудиторію.
— Не дивуйтесь! Я все з’ясую, панове! Судити будете потім Справа йде про те, щоб розірвати ланцюги Часу і Простору, які скували Людство і примусили його скніти в безглуздій метушні — політичній і соціальній — на нікчемній планеті, без надії відвернути коли-небудь невмолимий фатум Часу і Простору — народження, смерть, народження, смерть!..
— Я гадаю, що висновки теорії відносності відомі всім присутнім, і зупинятися на конкретизації їх я не буду Скажу основне…
— Ви всі знаєте, що для об’єкта чи суб’єкта, який летить в просторі з швидкістю променя, і об’єкта або суб’єкта, що знаходиться, допустимо, в звичайних умовах, на Землі, час буде проходити по-різному. Чим більша швидкість, тим менше "старіє" об’єкт або суб’єкт. Такий висновок теорії відносності. Людина, промандрувавши в Космосі кілька місяців, може повернутися на Землю через століття за земним часом. Страшний парадокс! Але в ньому, на щастя, вихід для всього людства. Це — та стежечка, те віконце, яке Природа залишила для нас в царство безкінечності і осмисленого безсмертного Буття!
Зал насторожився.
(Продовження на наступній сторінці)