Скажи мені — хто ж ти, о гер?!
Бо вже не Бажан ти тепер.
І чую я відгук з ОЗОН:
"Хто я?.. Я тепер все разом: Нарком,
Кочубей і Гапон, Гармонь,
Балабайка й Пістон,
Цар-пушка і Цар-барабан,
Придворний "шутнік" і "болван",
В цілому ж — совєтський Боян —
Дем'яно-Сулеймо-Бажан".
З вересня 1946 р.
НА ОЛЕКСАНДРА КОПИЛЕНКА
Він романовини писав,
Як от, скажім,
"Народжується місто".
Потому корифеєм став,
Хоч сам, як був, так і лишивсь
без змісту.
Він пнувся щонайменше на Золя,
Як жаба на вола.
Агов, маестро! Де ж ти?
НА ЮРІЯ ШЕРЕХА (ШЕВЕЛЬОВА)
Плачте, веселі,
Смійтесь, похмурі,—
Стряслося лихо в літературі:
Шерех упився,—
Вертеп на МУРі*.
ЕКСПРОМТ НА ВАСИЛЯ ЧАПЛЕНКА
Писайло — Критик — і Читайло:
"В.С." —"Чапленко" і "Світайло"
Одної мами три сини —
Улізли втрьох в одні штани,
Чорнила напилися здуру
Та й ну "творить літературу".
БОГОМІЛЬНІ ФАРИСЕЇ
Ти не йди сюди, Месіє!
В цій ганебній Одіссеї
Розіпнуть тебе за марку
Богомільні фарисеї.
ПОПІЛОТРЕСТ
Гумільов, Бурхард і Блок
Після смерти склали блок:
І тепер той б л о к в Европі
Перегонить все на попіл.
...Маркс... Петлюра... Чемберлен...
Зветься фірма — Юрій Клен.
НАПИС НА ПАМ'ЯТНИКОВІ В 2946 РОЦІ
І. Спереду
Тут два Державіни лежать,
Мужів великих два заснуло,—
Один — що Пушкіна любив,
Другий — що так кохався в К у л о.
II. Ззаду
Один був велетень державний,
ДРУГИЙ був велетень Ді-Пі,
Але обидва вельми славні
І на однім стоять стовпі.
Ріжниці ж тільки трішки й було,
Як межи Пушкіним і Куло.
СИЛА ПРОКЛЯТТЯ
"Пропадем, как фунт мьла в бане..."
З прокльонів слідчого
"Пропадьом, як фунт мила у лазні"...
Ту молитву десь небо почуло.
І тепер — не приб'ють тебе блазні,
То напевне приб'є тебе
Куло.
ЕПІТАФІЯ ПО БЛОКОВІ
Був Блок... І немає Блока,—
Пропав, загинув в прокляті роки.
Плачте, о музи небесних прерій,
Присипав Блока "П о п е л імперій".
Поетів орди візьмуть лопати,
Будуть, ой будуть Блока шукати.
Сміх буде, крик буде, гей буде морока,
Як з "Попелу імперій" відкопуватимуть Блока.
ПАНІКА НА ПАРНАСІ
Гумільов кричить до Блока:
"Через тебе ця морока.
Наплодив з своїх містерій
Стільки "Попелу імперій ..."
І тепер обом нам тут
Під тим попелом капут".
КАТАСТРОФА
Хмарами попелу надра поезії випер шалено
В е з у в і й... чи то пак Клен.
І попелом впали, і тяжко присипали Клена
Блок, Гумільов і Верлен.
ВІРНІСТЬ ПОЕТІВ
"В стороне чужой и дальней
Как ты вспомнишь обо мне?.."
А. Блок
Дуже просто, що за мова,—
Гостряком твого ж пера —
Рима в риму, слово в слово,
Ямб у ямб... етцетера.
Де ж забракне твого слова,
Там позичу в Гумільова.
СПРОСТУВАННЯ МАЯКОВСЬКОГО
Не я є автор "Бумерангу",
Хай чують всі, хто має вуха,
То автор має свою рангу,
Бо він поет, а не макуха.
Бо слово викував з меча,
Тому й лякає Косача.
ЗДИВУВАННЯ МАЯКОВСЬКОГО
Коли я їздив на Цитеру?
Коли з ним пив на брудершафт?
Коли я душу мав з паперу?
Коли був ліриком в віршах?
Але нехай... (Тут ша! Цензура!)
Над мертвим левом лиш фігура.
РУБІКОН ДЛЯ ЮРІЯ КОСАЧА
Як втне Косач,
То вже, пробач,
Не втне читач,
Хоч сядь та й плач.
Не плач, читач,
Нехай Косач.
Не плач, Косач,
Нехай читач.
Цитати в віршах,
Цитати в драмах,
Хаос в новелах,
Пшик в епіграмах.
При дорозі "мудрий камень",
А на камні сидить дурень.
Сидить дурень — ледве дише
І про камень вірші пише.
* * *
Ніяк не вийду з подиву —
і де він так розпух? —
В такім великім тілі
й такий маленький дух!
1945, Регенсбуг
"Залізних імператор строф"
Зустрів мене, й подумав я (Багряний):
"Залізо дійсно є в тяжких когортах — ох!.
Лиш імператор дерев'яний".
НА ТИЧИНУ
"Стоїть сторозтерзаний Київ
І двісті розіп'ятий я..."
П. Тичина
Хоч від Києва й руїна,
Так зате нарком Тичина.
Хоч й розп'ята Україна,
Сяє орденом Тичина.
І радіє Московщина —
"Україна — це Тичина".
Що ж розіп'яте стоїть
І розтерзане лежить?
То розтерзана руїна,
А на ній стирчить тичина,
На тичині — "красний" стяг,
Балабайка в орденах,
Ще й упоперек (гиля!)
Перекладена й петля.
Що ж під стягом за руїна?
Україна, Україна.
Що з петлею за дрючина?
То Тичина,
То ж Тичина!
"Стою як скеля непорушний..."
П. Тичина
Стоїть, як скеля, непохитний...
І я силкуюсь відгадать,
Чи непохитний бард новітній?
Чи непохитний ренегат?
"І вся людськість хіба не є інфузорії?
Пожирай, пожирай себе в краплі води".
П. Тичина
Геніально! Артистично!
Довели Ви це практично,—
Інфузорійний поет
Зжер свій сонячний кларнет.
"О земле, велетнів роди!.."
П. Тичина
Це блазень так сказав, той євнух і послушник
І геніально всім життям підтвердив вопль цей слушний.
О Земле, Земле!
Земле ж, розродись! —
Роди ж ти велетнів
або геть западись!
"ПРАВДОРОБ"
Памфлет на Олександра Корнійчука*
(необроблене, з дорожньої чернетки, 1948 рік)
І
Чудо-юдо-риба-кит...
Не творив такого світ,
Лиш могла створить єдина
Трагедійна Україна.
Зліва глянеш — ну, Бронштейн!
Справа глянеш — Фінкельштейн!
Ззаду — начебто Міцкевич,
Просто Пушкін чи Паскевич,
Знизу — пристав чи емір,
А кругом — зовсім Шекспір!
То не маршал чи капрал,—
Театральний генерал.
Все кругом на ладан дише,
А він "Правду" пише й пише,
Налягає на перо,
Що дістав з Політбюро.
Знову зліва — політрук!
Знову справа — Корнійчук!
Ззаду — начебто дворушник,
А кругом — з ЧеКа послушник.
Ще раз зліва — раб-плебей!
Ще раз справа — Кочубей!
Ззаду — начебто Виговський,
А в анфас — хомут московський.
Пише-пише, тре штани,—
Заробляє ордени.
Та все біга по перо
До ЦеКа в Політбюро.
І, нарешті, зліва — рос!
Справа — хам і малорос!
Ззаду — геній пролетарський,
А в анфас — опричник царський,
Та не так собі капрал,
А від Правди генерал.
Все кругом на ладан дише,
А він "Правду" пише й пише,
Пише й пише
Та перо
Позича в Політбюро
II
Ходить Правда по землі
У подертім постолі,
У подертім,
У єдинім,
У казеннім —
Колективнім —
У совєтськім постолі,—
Тужить в місті і в селі.
Відреклися її люди,
І бояться її всюди.
Всі оті "раби малі",
Щоб за Правду взагалі
Не дістати "вищу міру",
Чи п'ятнадцять літ Сибіру,
А чи просто "вишака"
У святилищі ЧеКа.
Ні, вже ліпше так, в ярмі,
Вкривши Правду артикулом,
Припадати сірим мулом
Під московським караулом
У тюрмі.
І ламає Правда руки
Від розпуки,
Від розпуки.
Коли гульк: ой що ж то
Гімном небо потрясає!
Що заставило весь світ?
Інша Правда там стоїть
Правда інша,
Правда нова,
Непомильна
І зразкова;
Правда ясно-генеральна!
Пролетарська!
Ідеальна!
На новій скрижалі сяє —
"Гімном небо потрясає".
І тримає ту скрижаль
Всесоюзна колосаль:
Не якийсь тобі капрал,
А від "Правди" генерал.
Всенародний чудесей —
Небувалий "Моісей"!
III
Все кругом на ладан дише,
А він "Правду" пише й пише.
Та все біга по перо
До ЦеКа в Політбюро.
Налягає на штани —
Заробляє ордени.
Правда ж буде ось яка:
Самостійно чхне в ЧеКа,
Не потрапив відхреститись —
І — нема Корнійчука!
Геніального такого
Кочубей-політрука.
Не поможе заперечить
Ані "Правда", ані "Кречет".
Лиш колись згада онук:
Жив і діяв Корнійчук...
І як син не зможе тата
Відрізнить від ренегата,
Внук не втне цього плебея
Відрізнить від Кочубея.
А вже правнук (бідні діти!)
Буде мліти, буде мліти...
Буде мліти, як в ЧеКа,
І страждать душа ідейна,
Бо не втне Корнійчука
Відрізнить від Фінкільштейна.
недороблене, з дорожньої чернетки.
1948 р.
КОЛИСКОВА*
(пародія на вірш "КОЛИСКОВА" Ол. Гай-Головка,
(Продовження на наступній сторінці)