«Поезії» (збірка) Багряний Іван — сторінка 8

Читати онлайн вірші зі збірки Івана Багряного «Поезії»

A

    Скажи мені — хто ж ти, о гер?!
    Бо вже не Бажан ти тепер.
    І чую я відгук з ОЗОН:
    "Хто я?.. Я тепер все разом: Нарком,
    Кочубей і Гапон, Гармонь,
    Балабайка й Пістон,
    Цар-пушка і Цар-барабан,
    Придворний "шутнік" і "болван",
    В цілому ж — совєтський Боян —
    Дем'яно-Сулеймо-Бажан".
    З вересня 1946 р.


    НА ОЛЕКСАНДРА КОПИЛЕНКА
    Він романовини писав,
    Як от, скажім,
    "Народжується місто".
    Потому корифеєм став,
    Хоч сам, як був, так і лишивсь
    без змісту.
    Він пнувся щонайменше на Золя,
    Як жаба на вола.
    Агов, маестро! Де ж ти?


    НА ЮРІЯ ШЕРЕХА (ШЕВЕЛЬОВА)
    Плачте, веселі,
    Смійтесь, похмурі,—
    Стряслося лихо в літературі:
    Шерех упився,—
    Вертеп на МУРі*.


    ЕКСПРОМТ НА ВАСИЛЯ ЧАПЛЕНКА
    Писайло — Критик — і Читайло:
    "В.С." —"Чапленко" і "Світайло"
    Одної мами три сини —
    Улізли втрьох в одні штани,
    Чорнила напилися здуру
    Та й ну "творить літературу".


    БОГОМІЛЬНІ ФАРИСЕЇ
    Ти не йди сюди, Месіє!
    В цій ганебній Одіссеї
    Розіпнуть тебе за марку
    Богомільні фарисеї.


    ПОПІЛОТРЕСТ
    Гумільов, Бурхард і Блок
    Після смерти склали блок:
    І тепер той б л о к в Европі
    Перегонить все на попіл.
    ...Маркс... Петлюра... Чемберлен...
    Зветься фірма — Юрій Клен.


    НАПИС НА ПАМ'ЯТНИКОВІ В 2946 РОЦІ
    І. Спереду
    Тут два Державіни лежать,
    Мужів великих два заснуло,—
    Один — що Пушкіна любив,
    Другий — що так кохався в К у л о.

    II. Ззаду
    Один був велетень державний,
    ДРУГИЙ був велетень Ді-Пі,
    Але обидва вельми славні
    І на однім стоять стовпі.
    Ріжниці ж тільки трішки й було,
    Як межи Пушкіним і Куло.


    СИЛА ПРОКЛЯТТЯ
    "Пропадем, как фунт мьла в бане..."
    З прокльонів слідчого
    "Пропадьом, як фунт мила у лазні"...
    Ту молитву десь небо почуло.
    І тепер — не приб'ють тебе блазні,
    То напевне приб'є тебе
    Куло.


    ЕПІТАФІЯ ПО БЛОКОВІ
    Був Блок... І немає Блока,—
    Пропав, загинув в прокляті роки.
    Плачте, о музи небесних прерій,
    Присипав Блока "П о п е л імперій".
    Поетів орди візьмуть лопати,
    Будуть, ой будуть Блока шукати.
    Сміх буде, крик буде, гей буде морока,
    Як з "Попелу імперій" відкопуватимуть Блока.


    ПАНІКА НА ПАРНАСІ
    Гумільов кричить до Блока:
    "Через тебе ця морока.
    Наплодив з своїх містерій
    Стільки "Попелу імперій ..."
    І тепер обом нам тут
    Під тим попелом капут".


    КАТАСТРОФА
    Хмарами попелу надра поезії випер шалено
    В е з у в і й... чи то пак Клен.
    І попелом впали, і тяжко присипали Клена
    Блок, Гумільов і Верлен.


    ВІРНІСТЬ ПОЕТІВ
    "В стороне чужой и дальней
    Как ты вспомнишь обо мне?.."
    А. Блок
    Дуже просто, що за мова,—
    Гостряком твого ж пера —
    Рима в риму, слово в слово,
    Ямб у ямб... етцетера.
    Де ж забракне твого слова,
    Там позичу в Гумільова.


    СПРОСТУВАННЯ МАЯКОВСЬКОГО
    Не я є автор "Бумерангу",
    Хай чують всі, хто має вуха,
    То автор має свою рангу,
    Бо він поет, а не макуха.
    Бо слово викував з меча,
    Тому й лякає Косача.


    ЗДИВУВАННЯ МАЯКОВСЬКОГО
    Коли я їздив на Цитеру?
    Коли з ним пив на брудершафт?
    Коли я душу мав з паперу?
    Коли був ліриком в віршах?
    Але нехай... (Тут ша! Цензура!)
    Над мертвим левом лиш фігура.


    РУБІКОН ДЛЯ ЮРІЯ КОСАЧА
    Як втне Косач,
    То вже, пробач,
    Не втне читач,
    Хоч сядь та й плач.
    Не плач, читач,
    Нехай Косач.
    Не плач, Косач,
    Нехай читач.
    Цитати в віршах,
    Цитати в драмах,
    Хаос в новелах,
    Пшик в епіграмах.
    При дорозі "мудрий камень",
    А на камні сидить дурень.
    Сидить дурень — ледве дише
    І про камень вірші пише.
    * * *
    Ніяк не вийду з подиву —
    і де він так розпух? —
    В такім великім тілі
    й такий маленький дух!
    1945, Регенсбуг


    "Залізних імператор строф"
    Зустрів мене, й подумав я (Багряний):
    "Залізо дійсно є в тяжких когортах — ох!.
    Лиш імператор дерев'яний".


    НА ТИЧИНУ
    "Стоїть сторозтерзаний Київ
    І двісті розіп'ятий я..."
    П. Тичина

    Хоч від Києва й руїна,
    Так зате нарком Тичина.
    Хоч й розп'ята Україна,
    Сяє орденом Тичина.
    І радіє Московщина —
    "Україна — це Тичина".
    Що ж розіп'яте стоїть
    І розтерзане лежить?
    То розтерзана руїна,
    А на ній стирчить тичина,
    На тичині — "красний" стяг,
    Балабайка в орденах,
    Ще й упоперек (гиля!)
    Перекладена й петля.
    Що ж під стягом за руїна?
    Україна, Україна.
    Що з петлею за дрючина?
    То Тичина,
    То ж Тичина!
    "Стою як скеля непорушний..."
    П. Тичина

    Стоїть, як скеля, непохитний...
    І я силкуюсь відгадать,
    Чи непохитний бард новітній?
    Чи непохитний ренегат?
    "І вся людськість хіба не є інфузорії?
    Пожирай, пожирай себе в краплі води".
    П. Тичина

    Геніально! Артистично!
    Довели Ви це практично,—
    Інфузорійний поет
    Зжер свій сонячний кларнет.
    "О земле, велетнів роди!.."
    П. Тичина

    Це блазень так сказав, той євнух і послушник
    І геніально всім життям підтвердив вопль цей слушний.
    О Земле, Земле!
    Земле ж, розродись! —
    Роди ж ти велетнів
    або геть западись!


    "ПРАВДОРОБ"
    Памфлет на Олександра Корнійчука*
    (необроблене, з дорожньої чернетки, 1948 рік)

    І
    Чудо-юдо-риба-кит...
    Не творив такого світ,
    Лиш могла створить єдина
    Трагедійна Україна.
    Зліва глянеш — ну, Бронштейн!
    Справа глянеш — Фінкельштейн!
    Ззаду — начебто Міцкевич,
    Просто Пушкін чи Паскевич,
    Знизу — пристав чи емір,
    А кругом — зовсім Шекспір!
    То не маршал чи капрал,—
    Театральний генерал.
    Все кругом на ладан дише,
    А він "Правду" пише й пише,
    Налягає на перо,
    Що дістав з Політбюро.
    Знову зліва — політрук!
    Знову справа — Корнійчук!
    Ззаду — начебто дворушник,
    А кругом — з ЧеКа послушник.
    Ще раз зліва — раб-плебей!
    Ще раз справа — Кочубей!
    Ззаду — начебто Виговський,
    А в анфас — хомут московський.
    Пише-пише, тре штани,—
    Заробляє ордени.
    Та все біга по перо
    До ЦеКа в Політбюро.
    І, нарешті, зліва — рос!
    Справа — хам і малорос!
    Ззаду — геній пролетарський,
    А в анфас — опричник царський,
    Та не так собі капрал,
    А від Правди генерал.
    Все кругом на ладан дише,
    А він "Правду" пише й пише,
    Пише й пише
    Та перо
    Позича в Політбюро

    II
    Ходить Правда по землі
    У подертім постолі,
    У подертім,
    У єдинім,
    У казеннім —
    Колективнім —
    У совєтськім постолі,—
    Тужить в місті і в селі.
    Відреклися її люди,
    І бояться її всюди.
    Всі оті "раби малі",
    Щоб за Правду взагалі
    Не дістати "вищу міру",
    Чи п'ятнадцять літ Сибіру,
    А чи просто "вишака"
    У святилищі ЧеКа.
    Ні, вже ліпше так, в ярмі,
    Вкривши Правду артикулом,
    Припадати сірим мулом
    Під московським караулом
    У тюрмі.
    І ламає Правда руки
    Від розпуки,
    Від розпуки.
    Коли гульк: ой що ж то
    Гімном небо потрясає!
    Що заставило весь світ?
    Інша Правда там стоїть
    Правда інша,
    Правда нова,
    Непомильна
    І зразкова;
    Правда ясно-генеральна!
    Пролетарська!
    Ідеальна!
    На новій скрижалі сяє —
    "Гімном небо потрясає".
    І тримає ту скрижаль
    Всесоюзна колосаль:
    Не якийсь тобі капрал,
    А від "Правди" генерал.
    Всенародний чудесей —
    Небувалий "Моісей"!

    III
    Все кругом на ладан дише,
    А він "Правду" пише й пише.
    Та все біга по перо
    До ЦеКа в Політбюро.
    Налягає на штани —
    Заробляє ордени.
    Правда ж буде ось яка:
    Самостійно чхне в ЧеКа,
    Не потрапив відхреститись —
    І — нема Корнійчука!
    Геніального такого
    Кочубей-політрука.
    Не поможе заперечить
    Ані "Правда", ані "Кречет".
    Лиш колись згада онук:
    Жив і діяв Корнійчук...
    І як син не зможе тата
    Відрізнить від ренегата,
    Внук не втне цього плебея
    Відрізнить від Кочубея.
    А вже правнук (бідні діти!)
    Буде мліти, буде мліти...
    Буде мліти, як в ЧеКа,
    І страждать душа ідейна,
    Бо не втне Корнійчука
    Відрізнить від Фінкільштейна.
    недороблене, з дорожньої чернетки.
    1948 р.


    КОЛИСКОВА*
    (пародія на вірш "КОЛИСКОВА" Ол. Гай-Головка,

    (Продовження на наступній сторінці)

    Інші твори автора