«Поезії» (збірка) Багряний Іван — сторінка 7

Читати онлайн вірші зі збірки Івана Багряного «Поезії»

A

    І місцевих "шовиністів",—
    Заробляючи "оклад"
    За донос і за доклад,
    Виживать оці "напасті"
    Помагав совєтській власті.
    Слинив, пінив, гриз, як гнида,
    Розкуркулював сусіда...
    Загубивши хамству міру,
    Заробляв собі "довіру".
    І тепер тих звичок, Боже! —
    Він позбутися не може.
    Далі пінить і жує,
    Якщо гроші хтось дає.
    Це — злоби й безчестя син,
    Раб нікчемний, слинянин.


    ВІЧНИЙ ОПОЗИЦІОНЕР
    В кровопролитній битві за державницькі позиції
    Прославився аматор опозиції:
    За чужу жінку в п'яную минуту
    У бій він кинувся, найвищу взявши нуту,
    Але — о Боже! — несвідомий чоловік
    Красу державную потовк йому навік...
    Жона ж дивилася на бій
    крізь самолюбства призму
    І проявити не могла патріотизму.
    В товариша Крутія
    Амбіція крутія:
    "Як не став вождем в екзилі*,
    До Хрущова піду я!"


    ГЕРОЙ ОПОЗИЦІЇ НА
    ДЕРЖАВНИЦЬКІЙ ПОЗИЦІЇ
    **
    На цілий Мюнхен слава йде стокрила,
    Як син прославив батькову могилу:
    В хмільнім ентузіазмі (сіреч, просто сп'яну)
    Довів він "легітимність" свого сану —
    За чужу жінку у чужім покої
    З державним пафосом він кинувся до бою.

    І десь на смітнику від мужевої здачі
    Зоставсь побитий і обкаляний в додачу.
    Хвала ж тобі, о наш державний муже!
    Що ти свого отця і нас прославив дуже!

    ***
    Чого Крутій крутнув у "рай" щосили?***
    Перепродукція вождів в екзилі!
    А хто ж на черзі так покине нас?
    А Бог же його знає! — Т-такий час...
    Такий, бач, час, що й Етлі (що вже ас!)
    Носив поклін на ленінський парнас.

    Він боїться поліцаїв
    І жахається трамваїв,
    І чи спить він, а чи йде —
    Кожну хвилю кари жде.

    Неминуча кара, кара
    Всюди ходить, як примара...
    Не забув його і досі
    Преподобний Теодосій.

    Що за сморід там на "ща"?
    То розплющено плюща.
    Спокусила дядю слава
    Галана, бач, Ярослава.


    НЕВЕЛИЧКА РІЖНИЦЯ
    "В боротьбі проти політичних супротивників
    "доленківщина" спекулює іменем Мек Карті".
    З газет

    Подивімося ж на карті,
    Де цей "вождь", а де Мек Карті.
    "Лідер" каже, що він майже
    При одній учився парті...
    Все можливе.

    Тільки ж вийшло:
    Це — "стукач", а то — Мек Карті.
    "Лідер" стукає й клепає,
    А Мек Карті й не читає.
    Пане! Тут брехня не йде!
    Це не в царстві МВД.


    ПОЛІТИЧНИЙ БАЛАГАН,
    або ЩЕ ОДИН КОМУНІСТ
    (Матеріал для доносу відомих панів)
    Візантійський імператор
    Костянтин Багрянородний
    Був великий конспіратор —
    Комуніст він був природний,
    Бо чому такий кривавий,
    Ну, чому Багрянородний?!

    То ж бо й є! Це — комуніст,
    І загірний хвильовист,
    І старий уердепівець,
    А в цілому — багрянівець.
    Занотуймо все на карті
    І пошлімо до Мек Карті!


    МЕДИТАЦІЯ НАД ОБКРАДЕНИМ
    САРКОФАГОМ ЯРОСЛАВА МУДРОГО
    "Кості Ярослава Мудрого привласнили
    приватні люди і завезли аж до Канади".
    З газет

    Дев'ять віків
    часу ріка,
    Батий, і Ленін, і ЧеКа,
    І юд, і зрадників орава —
    Не зачепили Ярослава.

    Ніхто й не зачепив би зроду,
    Бо це — реліквія народу.
    Та, крім ЧеКа й Іскаріота,
    Бог сотворив ще "патріота".

    І от... О темпоре, о морес!
    О "патріоте", наше горе!
    Він пуп землі, "народ" і "право",-
    Втікаючи у світ за Збруч,

    У торбу до своїх онуч
    Забрав він кості Ярослава.
    І запроторив (чого ради!)
    Аж на край світу, до Канади!

    Зате, як чорний ворон крук,
    Десь на смітник а чи на брук.
    І от тепер — шукайте броду,
    Де та реліквія народу!

    Хіба що крикнемо в журбі:
    "Великим патріотам слава,
    Що в спекулянтській боротьбі
    Й кістки привласнили собі,—
    Перемудрили Ярослава!"


    ГЕРОЙ НАШОГО ЧАСУ
    Закликає Бога в цапа.
    Бережіться мене всі!
    Я доносив до гестапо,
    А тепер до Сі-ай-Сі.

    А як інший хто попросить,
    Буду я й туди доносить,
    Якщо... капатиме досить.
    Так що, братці: "Уг-га-га!

    Ми ідемо на врага!" —

    В Сі-ай-Сі за пирога
    Віддаю геть все й ридаю,
    Осьмадею!
    Бо страждаю, бо страждаю
    За ідею.

    Всі кленуть, немов скотину.
    Я ж — "будую Україну"!
    Я вас пізнав, герой в бою,
    Не прирівняю ні до кого.

    І орден "Дмитрія Донського"
    Я вам без слова видаю!
    Беріть його,
    беріть, беріть —
    Це за діла "во врем'я оно" —

    Й на всіх розпуттях говоріть,
    Чому не орден "Скорпіона".
    Тому що:
    Ви ж "герой в бою",—
    Я по доносах впізнаю!

    Тому для вас — борця такого –
    Цей орден
    "Дмитрія Донського".
    Ні, ні, не воїна того,
    А хама — вчителя твого.


    "МУЖИЦЬКИЙ" КУКЛУКСКЛАН
    Запишайко й Завивайко,
    Замотайко й Заховайко,
    Заплювайко й Заригайко,
    Бігомор і Моше-здир,—
    А попереду — Давайко,
    Славний "лідер" — підривайко,
    Заховайський бригадир.

    На вавілонських ріках, на горі крутій
    Ридаєм ми: "Покинув нас Крутій!"
    Відчаю повінь, море сліз тече:
    "Що зробимо, як і Ф-ф-вертій втече?!"
    Старий холуй при "Новом мірє"
    Біля смашного пирога,
    Не подавіться,—
    Кочерга.*

    Чого Крутій крутнув у "рай" щосили?
    Перепродукція вождів в екзилі!
    А хто ж на черзі так покине нас?
    Можливо,
    друг його і також вождь без мас.


    ЕДИТАЦІЯ НАД СПРОБАМИ
    ЗРОБИТИ КРИЗУ В ВО**
    Як прикро, як прикро читати,
    Що син не вродився у Тата!
    Що Тато в житті величав,
    Синочок ламати почав!

    Від цього Крутія до того Крутія
    Дистанції на бачу я.
    Але й від того пішака до цього аса.
    Пробачте,
    пробачте,
    пробачте,
    Це ж не ас, а "Маса!"

    Крутив Крутій, вертів Крутій,
    Ішов по стежечці крутій.
    Не визнають вождем ніде!
    Пішов по славу в МВД.
    Від Йосипа до Панаса,
    Як від Короля до аса.
    Але від цього Крутія до того Крутія
    Дистанції не бачу я.


    АПЕЛЬ АНТОНА*
    Щоби не сміли друзі й я
    Чіпати Крутія,
    Крутійський друг крутій Панас
    Подав у суд на нас.
    І от тепера, що робить,
    Не знаю, братці, я,—
    Чи вести розповідь, а чи
    Злякатись крутія.
    Чекаю вашого суда.
    З пошаною —
    Антон Біда.
    Липень, 1955


    ГІМН УРСР
    (Текст Павла Тичини, Миколи Бажана та Івана Багряного)
    Живи, Україно! Живи, непоборна!
    Змагайся, уярмлена в "братнім" "раю"!
    Тепер ти велика і в муках соборна,—
    Здобудь же свободу в жорстокім бою!
    Приспів:
    Слава відважним, незломленим слава!
    Горе напасникам, сльози катам!
    Гряде Україна — Велика Держава,
    На страх Джугашвілі й подібним
    "братам"!

    Нам завжди у битвах за долю народу
    Був братом усякий, хто братом тим був!
    А Ленін "великий" украв нам свободу,
    А Сталін поетів в рабів обернув.

    Розіб'єм усі ми ворожі навали
    Народного гніву священним мечем,
    Щоб наші поети страждать перестали,
    Щоб з нами співали, примкнувши плечем:

    Вставай, Україно! Вставай, непоборна!
    Зривай геть кайдани, надіті в "раю"!
    У горі єдина, у муках соборна! —
    Здобудем свободу в жорстокім бою!

    Приспів:
    Слава відважним, незломленим слава!
    Слава робучим і вірним синам!
    Гряде Україна — Велика Держава!.,

    (останній рядок залишаємо, в надії, що його колись гідно допише сам

    Павло Тичина, автор "Сонячних Кларнетів").

    ПРИМІТКА ІВАНА БАГРЯНОГО:

    Ось так ми й написали Гімн втрьох. Наш варіант гімну вийшов на одну строфу довший, але ми конче пропонуємо її увазі двох попередніх авторів, що не мають свободи слова і що вічно загрожені перспективою помандрувати "велично" на Колиму.

     

     

    МИКОЛІ БАЖАНОВІ
    (памфлет-пародія)
    Моя многомовна земля,
    Я чую, як ти встаєш.
    Я чую, як ти ідеш,
    Я чую, проходиш ти.
    Для моря твоїх людей
    Вже мало старих узбереж,
    Для росту твоїх людей
    Вже мало тобі висоти...
    т. д.
    М. Бажан
    Я чую, як ти встаєш,
    Я чую, як ти ідеш,
    Я чую, як ти дріжиш,
    Як з орденом ти стоїш
    І, втративши спокій і сон,
    Щось там говориш в ОЗОН.
    І дивно, і страшно мені:
    Для зливи твоєї брехні
    Вже мало тобі узбереж
    І мало тобі висоти.
    Про нас ти там горло дереш
    І я вже не знаю — хто ж ти?
    Чи то ти вже "сам собі пан"?
    Чи то ти вже Бєдний Дем'ян?
    Чи то ти уже Сулейман?
    Чи ти Кочубей чи Гапон?
    Чи царський опричник в ОЗОН?

    (Продовження на наступній сторінці)

    Інші твори автора