— А хіба я знаю, в який бік вони розбіглися?!.
ПЕРШИЙ чухає голову і зітхає, виправдовуючись ніби та й скаржачись:
— От... Вигнали з торбою, ткнули пальцем уперед, — паняй, кажуть. Там десь знайдеш свою часть. На Урал держи... (Чухає голову й зітхає). А мапи не дали... А як я без мапи втраплю?.. От і заблудив...
ДРУГИЙ плюнув враз з досадою, збивши кашкета і витираючи піт:
— Хе... Не "валяй ваньку", хлопче! Ми, я бачу, по одному ділу. (Щиро, серйозно) — Ну, куди підем?..
ПЕРШИЙ щиро:
— Та отож... І сюди — страшно, і туди — боязько і ще страшніш. І там — чужі, і там не свої... Хоч крізь землю западись.
ДРУГИЙ:
— Якби ж знаття... (Чухає голову).
ПЕРШИЙ (озирнувшись, шепоче):
— Кажуть, — у Києві Петлюра вже...
ДРУГИЙ.
— Тю, дурню!.. (Хрестить його) — Схаменись. Та хіба ж то Петлюра мав з Гітлером шашні?!. Це ти думаєш, що ото... в 1939-му?.. Бог з тобою, де про те написано?..
ПЕРШИЙ уперто, розпучливо:
— Кажуть! І Винниченко ...Будуть проголошувати Україну...Самостійну значить...
ДРУГИЙ дивиться на нього з ніг до голови:
— Ти, я бачу, той... десь головою в бомбу трахнувся. Хто?!
— Та німці ж...
— Фю-і-іть... (свистить) — Як рак свисне. Ха-ха... (Понуро) — Вони вже раз проголошували, а це прийшли нагадували. (Ще понуріше) — Хе! До нашого берега що не припливе — коли не.. той, так скіпка. (Посмутились).
ПЕРШИЙ:
— Ну, куди підем?.. Заблудили ми з тобою.
ДРУГИЙ:
— Тут, брат, таке діло: хоч круть, хоч верть! Хоч до Ур без чобіт — далеко. Хоч до Берліна босяка — ще дальше.. Ех, ти...
ПЕРШИЙ:
— Якби ж знаття...
ЙДЕ СЛІПИЙ ДІДУСЬ З ПОВОДАТАРЕМ.
ОБИДВА:
— Дідусю! Агов!.. Звідки?
ДІДУСЬ:
— З Колими, дітки, з Колими. Три роки йшов... І три місяці біг... В УССР був — насилу втік... Та й добіг до Кобеляк.
ОБИДВА:
— Ну, як там?.. Що там у Кобеляках?!. Ви звідти?..
ДІДУСЬ:
— Звідти... (Та й махнув безнадійно рукою). Нова Європа.
ОБИДВА:
— Ну й як?!
ДІДУСЬ:
— Насилу втік...
— А тепер же куди?
— До Єрусалима! Може, пройду. Там, кажуть...
ОДИН свистить:
— От "проголосили"... І старцям нема вже місця!
ДРУГИЙ розпачливо:
— Ходім за ним. Він виведе...
(Зникають).
Гонг. Завіса.
Розділ ОСТАННІЙ
І
Відкр. перша завіса.
Гонг. Жовте світло.
На другий завісі намальовано велику свастику і написано "ХАЙЛЬ ЗІГ!" та "Хай живе Нова Європа!"
Йде СЛІПИЙ ДІД З ПОВОДАТАРЕМ-ДІВЧАТКОМ.
ДІД:
—Веди ж мене, веди...
ДІВЧА:
— А як спитають?!
ДІД:
— З Колими!.. З Колими!.. Три роки йшов... В УССР був — насилу втік... В Новій Європі був — насилу втік... А це хочу до Єрусалима.
ДІВЧА вгляділо плакат:
— О?!?
ДІД:
— Що там?
ДІВЧА:
— Ух!.. Хрест великий якийсь, чудний! Всю дорогу заступив!.. І щось написано, не по-нашому...
ДІД:
— Ага! Ну це і є вже, мабуть, Єрусалим.
ДІВЧА:
— Діду! Діду! А там людину повішено!., (показує поза завісою).
ДІД радісно:
— Та то ж Христос розп'ятий... Ходім, ходім швидше.
(Йдуть швидко).
Чути — "Хальт!!!.."
ГОНГ. Темно.
II
Відкривається завіса.
1
Подвір'я Данилової МАТЕРІ. На місці хати — руїна, стирчать обсмалені ожуги та трохи димаря. На криниці написано — "НУР ФЮР ДОЙЧ", "Українцям брати тут заборонено".
МАТИ стоїть на руїні простоволоса і щось шукає очима в попелищі.
ЯКАСЬ ЖІНКА тихенько підійшла до криниці з відром,— хотіла набрати. Раптом перелякалась і мовчки втекла.
За сценою крик — Хамулин голос:
Хальт!.. Хальт!.. Всі хальт!.. Куди ви ховаєтесь!?. Хальт!.. (До когось) — Вони розбігаються... Вони ховаються…А-а-а, нова власть не подобається!?. (Наказуюче) — Всіх спиняйте!.. І всіх на збір — буду читати наказ!... Хто не з'явиться — буде повішений. Хайль Фюрер!!.
КІЛЬКА ГЛОТОК:
— Хайль!!.
— Хайль Нова Європа!!!
— Хайль!!.
— Хайль Остланд — сіреч Україна в Новій Європі!!!
— Хайль!!!.
— Ну, от... Я вам наведу порядки!.. Бидло!.. Досить уже...
МАТИ в тузі хитає головою про себе.
2
Виходе ХАМУЛА в формі й чині начальника поліції, з перев’язкою на рукаві — "Укр. ХІЛЬФСПОЛІЦАЙ". З ним — ПОПОВ, в формі німецького жандарма. І ще якийсь тип в німецькій формі, з перев’язкою "ДОЛЬМЕЧЕР" (перекладач). Два перших озброєні пістолями.
ХАМУЛА до матері:
— А-а-а! Ну ось ми з тобою й здибались... стара шкапо! Я ж казав... А ти знову на моєму подвір'ї? (Мати мовчить. Хамула єхидно). — Що ти?.. Горох визбируєш?.. А?..
МАТИ поволі підвела голову, глянула, похитала нею. Ледви чутно:
— На твоїм, сину... Визбирую... На твоїм...
ПОПОВ — б'є обцасами і, зробивши рукою салют по-німецькому:
— Пане шефе поліції! (Кивнув головою на матір). Хто така?
ХАМУЛА:
— Та ота ж сама... Що їй з сином тісно було в новій Азії, а ще тісніше, либонь, в Новій Європі...
ПОПОВ:
— А-а-а... Прибрати...
ХАМУЛА:
(Продовження на наступній сторінці)