СЕСТРА:
— Я... я... Я не можу... Ранених жалко... Я хотіла... так ранені от... (плаче) покинені напризволяще ж...
САШКО тихо:
— Ба... Ось де герой!.. І той у спідниці... (раптом нашорошився). — Десь гудуть машини??. Йдуть...
СЕСТРА послухала:
— Ідуть... (скінчила перев'язку).
ДАНИЛО:
— Дякую, сестро! А тепер... (Послухав тривожно, не подаючи одначе виду). Твоя роль скінчена, сестро! Я тебе звільняю... Демобілізую... Можеш іти до матері.
СЕСТРА зраділа та й збентежилась:
— А як мене зупинять?.. І розстріляють... Всіх розстрілюють...
ДАНИЛО:
— Стривай... (Шукає по кишенях олівця й паперу і... знаходить бланковий блокнот і документи. Дивиться на документи, переглядає вражений. Захвилювався — "Що-о??. Він!!! Овва..." — Дивиться на Сашка. Потім): — Ага, ось мій бланковий блокнот... Швидко одриває один листок і олівцем щось пише). Ось, маєш вільнення. Ще й на форменнім бланку. І машеруй додому. А я перейдеш поуз... наших,—тоді знищиш. Німцям не показуй.
(Дівчина швидко заходилась збиратися, гомонячи: — "Там є харчі... Ви ж голодні... А там є якась горілка, в хатині...")
6
Вбігає Оксана. Понура, стурбована. І стала...
ОКСАНА:
— Живий!!. І??. Боже ж мій!!. Даниле!!. Живий і...САШКО перекривляє — "І...").
ДАНИЛОВІ перехопило дух; прошепотів:
— Оксана??! (дивиться на Сашка, на Оксану). Так значить правда!..
(А Оксана розгубилась від неймовірного, несподіваного, потрясаючого, — торкається до Данила, оглядає його, не ймучи віри своїм очам):
— Чудо... Ой, Боже!... Чудо!!.
ДАНИЛО так само пошепки:
— Так, чудо... (Наближається і бере її за руки, дивиться на них, дивиться в очі). Чудо... (І вона зазирає йому в очі... мацає голову... сміється... А потім припадає до грудей, не стримавши раптових сліз).
САШКО:
— От... Тоже мені армія!..
ОКСАНА в нестямі:
— Ну говори ж, говори... Як колись... Пам'ятаєш?.. Говори, Данилечку...
САШКО дивиться в стелю і втягає голову в плечі з жахом:
— Ну, зараз як та-арахне!!. Неодмінно... Завжди так на самім інтереснім місці...
ОКСАНА враз швидко відривається від Данила, тривожно:
— Увага!.. (про себе) — Отак... Завжди щастя приходить в парі зі смертю за плечима... І треба його брати з боєм…"(Застібає шолом гарячково). Увага! Ми мусимо негайно вихоплюватися звідси! Негайно!!. (Виструнчується і мельдує серйозно, офіційно, по військовому). Товаришу генерале...
ДАНИЛО робить жест... ,
ОКСАНА гостро, нетерпляче, категорично:
— Ні, я не жартую!! Я не жартую перед лицем страшної катастрофи. Ти мій, ти наш генерал тут, раз така наша доля... Мельдую слухняно: — Підходить моторизована колона! Ті, що врятувалися від вас, поставили все на ноги на ближчім відтинку фронту... Тут констатовано "зраду", диверсійну групу....
САШКО аж присів від обурення:
— І-і-і... От свинство, га!! Яка ж "Зрада" і кому??. І яка "диверсійна група"? Га? Ніякої моралі!.. Ми не диверсійна група. Бувають ріжні.. Ми армія!!! Що нас мало — то нічого.
ОКСАНА продовжує:
— ... групу, що становить зародок нео-петлюрівської армії...
САШКО:
— Ну, правильно... але — "зародок"... Таж ми не "зародок", а ми єдина армія, що найближче до фронту... Га, ми воюєм на два фронти!..
ОКСАНА
— ... На подавлення кинуто міцні з'єднання... Наказ за всяку ціну локалізувати...
САШКО — заспокоєно:
— Ага! Ну, от бач. А то жарти...
ОКСАНА:
— ...локалізувати і знищити, не шкодуючи засобів. Жду розпоряджень... (Знизивши тон) — Даниле! Ти ж був командиром у флоті... Керуй.
ДАНИЛО схвильовано і енергійно затягає й застібає пас, чіпляє портупею й кобуру з пістолем, взятий у кутку:
— Ех...Полундра, чи як там, Сашко, у нас на Чорному морі?.. (Сміється. Чіпляє "Фінку" на шию. Сашко допомагає вбиратися. Данило попробував надягти кашкет — не налазе, кинув геть, але Сашко підібрав, взявши його під пахву). Ну, що ж ... Війна? Добре! Приймаємо й проголошуємо. Будемо пробиватись. Життя, свободу і щастя беруть з боєм!..
САШКО теж швидко споряджаючись, дивлячись на Данила захоплено:
— От тепер підуть діла! А то Оксана рюмала... Ха!
(Б’є хвацько обцасами і стає на струнко):
— Зброя в порядку! Сашко Прохода — теж в боєвому порядку!
ОКСАНА так само на струнко:
— Танк "Летючий Голландець" — в боєвому порядку! Амуніції досить! Пального досить!
Танк веде Лейтенант танкових військ — Оксана Галаган!.. В боєвому порядку!
ДАНИЛО тихо, але відкарбовуючи, мов би для себе:
— Командир в боєвому порядку. (Зосереджено, зціпивши зуби від болю, оглянув хату, глянув на сестру). Прощавай, сестра!
ОКСАНА:
— Курс?..
ДАНИЛО:
— Є один курс. Вперед!
САШКО тихо, про себе, зухвало:
— Ха... Всі проти одного і один проти всіх...
ДАНИЛО:
— На "Летючого Голландця" — швидко — марш!..
САШКО:
— ... Пішла наша армія!..
(Всі виходять, крім СЕСТРИ. Чути, як десь ревуть машини. САШКО на ходу вже):
— Ех-ма, Колима!.. Ха... На той світ заїдемо, а все одно вернемось!!.
7
СЕСТРА лишилась і стоїть посеред хати вражена. Зовсім уже виряджена в дорогу, лиш ще в косинці сестри-жалібниці. Сплеснули руками:
— Ох ...Наші ...Це ж наші!.. Боже мій... (сумно) — А мене не взяли з собою... (Стоїть розгублено. Потім знімає косинку, дивиться на неї, вагаючись, чи кинути, чи ні, і ховає до кишені. Говорить значуще): — Нехай... Може ж, здасться…
(Запинається якоюсь хусткою і швидко іде геть).
Завіса
III
Гонг. Червоне світло.
Збіглися ДВА "ТОРБЕШНИКИ". Цебто ті люди, "торбешниками" в народі звані, що змобілізовані, але не обмундуровані, були гнані на фронт без зброї, а лише з власними "торбами " за плечима — "шукати свою частину"... Крадучись, озираючись і один одного не бачачи, раптом зіткнулися... Та й один одного перелякались.
ПЕРШИЙ:
— Е-е... Е... Той... Скажіть, чи не знаєте, куди пішла моя часть?.. Я часть свою доганяю (озирається).
ДРУГИЙ теж озирається:
— Ти... Чорт її знає... Я теж свою доганяю... (Заклопотано і з удаваним розпачем). Заблудив!.. Доганяю...
— Так ти ж не в той бік!!
(Продовження на наступній сторінці)