«Блакитне плесо» Іван Багмут

Читати онлайн повість Івана Багмута «Блакитне плесо»

A- A+ A A1 A2 A3

— Сьогодні в "Зорю" три бочки коропенят повезли. Зараз вони отакі,— він показав на пальці,— а на осінь виростуть отакенні,— і він відмірив на руці аж до плеча.

Всі: і Корній Корнійович, і дід Книш, і тітка Палажка, і навіть Панькова мати — подивилися на хлопця з цікавістю.

— Хороше діло, — зітхнув Корній Корнійович. — Та всього за раз не вхопиш…

— Точно! За раз усього не вхопиш, — погодився дід, але зараз же сам собі заперечив. — А от товариш Берест не так казав…

— Як же він казав? — спитав голова колгоспу.

— Та як?.. Так, як і в райкомі партії і в райвиконкомі давно нам кажуть: треба ставки будувати.

— А-а-а… — промовив голова байдуже.

— Товариш Берест сказав, що він це питання поставить руба.

— Як же це руба? — занепокоївся раптом Корній Корнійович.

— А так — на партійних зборах. Так і сказав: руба поставлю! Нехай голова колгоспу прямо скаже: чи він за ставки чи він проти. Руба!

— І той дядько, що коропенят віз, теж сказав, що наш голова колгоспу ляпають вухами, — повідомив Панько.

Корній Корнійович почервонів, а мати так подивилася на Панька, що той аж присів.

— Якими ж силами будувати? — сердито спитав Корній Корнійович діда, — Де люди? На словах легко, а спробуй зробити. На словах, як на цимбалах…

— Та якби взятися дружно… — промовив дід не дуже сміливо.

— Ви, Сидоре Петровичу, наче вже й не молодий чоловік, — з серцем сказав голова! — Взятися!.. Та хіба ж ми не беремося? Просто дивно слухати від розумної людини такі слова, — ще більше сердився Корній Корнійович. — Взятися! За клуб взялися? Взялися, будуємо! За стайню взялися? Взялися, будуємо! За свинарник взялися? Взялися, будуємо. Де ж набрати людей, щоб і за ставки взятися? На словах легко. А на греблю, знаєте, скільки землі піде? Не знаєте? Ото ж! Може, і три тисячі кубометрів! А ліс? Де ми візьмемо дерева на водоспуск?… Говорити легко…

Він трохи помовчав.

— Хіба я проти ставків? — знову почав Корній Корнійович, але вже не так сердито. — Що й казати, ставки потрібні, так не можна ж усе за один рік. Нехай на той рік. Так?

— Та воно ніби й так… — непевно протяг Сидір Петрович.

— Та як же не так? — знову підвищив голос голова.—

Гребля сама не виросте! Земля сама не побіжить у балку! Землю треба копати! А кого ми пошлемо? Хто піде?..

— Я піду копати ставок, — сказав Панько. — Я і…— вій зустрівся очима з матір’ю і замовк на півслові. Материні очі ніби говорили: "пам’ятатимеш до нових віників про свої слова, що Корній Корнійович ляпає вухами!"

— Та ото хіба тільки ти, — спробував усміхнутися голова колгоспу. — Ну, ходімте до правління, а то бригадири вже, мабуть, давно чекають, — звернувся він до діда Сидора і до жінок.

Дорослі вийшли, і Панько залишився в хаті сам.

Те, як поставився до будівництва ставка голова колгоспу, засмутило Панька, але не надовго. Степан Юрійович не кидає слів на вітер. А сам Панько не бачив ніяких труднощів у будівництві. Просто копати землю і кидати в балку, поки не вийде гребля.

Він витяг зошит, поклав його перед собою і замислився. Думки самі собою поверталися до ставка. Було так приємно мріяти, а картина будівництва виникала перед очима така яскрава, що Панько навіть відчував запах сирої землі, з якої гатитимуть греблю.

Панько посидів біля столу не менше півгодини і не написав і слова. Непомітно очі йому почали злипатися, а гребля перетворилася на залізничний насип. З цього насипу Панькові видно було безмежне море води, що залила все навколо. Раптом на морі показався човен і на ньому Степан Юрійович, який докірливо сварився на Панька пальцем…

Коли повернулася мати, вона побачила, що Панько спить, схилившись на зошит.

— Сердешна дитина, — промовила вона ніжно. — Отак старається…

ЧОМУ СХОВАЛОСЯ КОРОПЕНЯ?

Мати пішла на ферму, як завжди, дуже рано і пожаліла розбудити Панька, а коли він прокинувся, то згадав не про домашнє завдання, а про ставок і коропеня.

"Як там воно? Чи живеньке?" — Він поклав сніданок у портфель і кинувся мерщій до школи.

Рідко коли Панько так поспішав туди, як сьогодні. Йому дуже хотілося швидше побачити коропеня і розповісти товаришам про те, як він його дістав. На жаль, на вулиці поділитися новиною було ні з ким: він наздоганяв або малюків з першого чи другого класу, або дівчат. Розповідати їм про коропа було зовсім не цікаво.

Тільки вже за містком він зіткнувся з своїм однокласником Миколою Квашею.

Панько трохи заздрив Миколиній вдачі. Панько, коли не знає урока, то так і скаже, що не знає, а потім виправдовується — голова боліла або мати кудись посилала… А Микола ніколи не признається, що не вивчив урока, і доти викручується і "плаває", поки, дивись, інколи і викрутиться.

Миколу в класі вважають здібним, але ледачим, бо в нього то п’ятірки, то трійки, а то й двійка… А щодо Панька — не відомо, здібний він чи не здібний, мало про нього говорять…

Перед Миколою Панькові особливо хотілось позадаватися.

— А я вчора дзеркальне коропеня до нашого акваріума приніс, — з робленою байдужістю сказав Панько.

Він навіть не сподівався, що ця звістка так зацікавить Миколу.

— Коропеня? Невже? Дзеркальне? — і не слухаючи відповіді, Микола почав планувати коропове майбутнє.— Ти знаєш?.. Коропи дуже швидко ростуть… Як же він житиме в акваріумі? Давай, знаєш що?.. Давай вдвох викопаємо коропеняті маленький ставочок! Правда! В шкільному дворі! Або ні, давай під містком! Це ж не важко! Ти розумієш… — аж захлинався Микола.

Панькові було дуже приємно, що Микола так захоплюється, і він розповів йому про розмови діда Книша і голови колгоспу. Це дало новий зліт Миколиним планам.

— А ти знаєш… Справді!.. Давай збудуємо ставок у балці! Це ж не важко! Тільки не загоном, а всією дружиною. Двісті піонерів! Це ж — сила!.. Ти знаєш… Купатися будемо! Плавати!

— І я ж кажу! Тільки насипати греблю…

— А ти знаєш!.. На човнах будемо кататися! А навколо ставка ліс посадимо!

— А в лісі зайці розплодяться!

— А на ставку дикі качки!

Микола і Панько мріяли з таким захопленням і так голосно, що навколо них незабаром зібралась ціла юрба малюків.

Біля самої школи хлопці наздогнали голову другого загону Грицька Чорновола. Його, безперечно, треба було загітувати на будівництво ставка, бо Гриць Чорновол це не звичайний голова ради загону. Ніхто з учнів, навіть сьомого класу, не міг так переконливо виступати з промовами на зборах, як Гриць Чорновол. Коли Гриць виступає проти якоїсь пропозиції, то можна з певністю сказати наперед, що цю пропозицію провалять. Зате, якщо Гриць захищав, то таку обов’язково приймали.

— Грицьку! — крикнув Панько, і разом з Миколою пустився бігом до Чорновола. — А ти знаєш, що є в нашому акваріумі?

Той почекав, коли хлопці порівнялися з ним, і спокійно сказав:

— Знаю. В акваріумі плаває дзеркальний короп, якого тобі дали колгоспники з "Зорі комунізму".

— Хто ж тобі сказав? — розчаровано промовив Панько, бо йому хотілося розповісти про це самому.

— Та хто б не сказав, — втрутився Микола, — хіба в цьому річ? Грицьку, ми хочемо будувати піонерський ставок. Давай…

— Хто це вам розбовкав уже? — стурбувався Гриць.

— Ніхто нам не бовкав. Ми самі вирішили. Нас двісті піонерів… Тільки сказати: давай збудуємо піонерський ставок!.. Ти ж розумієш…

— Ах, самі… — заспокоївся Гриць. — Ви краще менше патякайте про ставок, а сьогодні, якщо буде засідання ради дружини — приходьте.

Хлопців не зацікавило засідання.

— А чому не патякати? — здивувався Панько.

— Секрет, — зневажливо кинув Гриць і хотів швидше пройти вперед, але хлопці побігли за ним.

— Який секрет? Чому?.. А що?.. А як?

— А ви вмієте берегти таємниці? — усміхнувся Гриць.

— Питаєш! — одним голосом відповіли Микола і Панько.

— І я вмію їх берегти, — засміявся Гриць у вічі хлопцям. — Нікому не відкрию, навіть вам… — і він, почуваючи свою зверхність шестикласника перед п’ятикласниками, поважно пройшов вперед.

— Задавака! — здвигнув плечима Микола.

— Задавака! Дуже він нам потрібний! — в тон йому повторив Панько.

В школі Панько зразу ж кинувся до куточка живої природи. Там було вже повно учнів.

— Пропустіть! — гукнув він, і всі розступилися, даючи йому дорогу. — Ось він, мій короп! Я його в консервній банці аж від містка ніс!

Коропеня весело плавало по акваріуму, інколи спинялося і беззвучно рухало ротом, ковтаючи воду. Малесенькі ріденькі лусочки блищали на ньому, як дзеркальця.

— Можливо, що він у ставку плаватиме, — промовив Гриць, що теж підійшов до акваріума.

— Так я ж кажу — давайте збудуємо ставок! — зрадій Панько. — Це не важко. Пересипати балку греблею — от і ставок!

(Продовження на наступній сторінці)