«Пегас» Борис Антоненко-Давидович

Читати онлайн оповідання Бориса Антоненка-Давидовича «Пегас»

A- A+ A A1 A2 A3

Сонце щедро сипало золотий дощ, надворі сміявся визволений з-під туманної кормиги день, бруком дзюрчали вже зовсім по-весняному метушливі струмки, а голодні шлунки погнали жебраків зрання співати на вулицю.

Пегас ліг на своє місце й ліньки вдихав байдужими грудьми свіже повітря. Його не цікавили вже ані перехожі, ані годовані двірські суки. Він знає, що кінчиться день — і в темних сінях його чекатиме холодний жебрачий куліш, і далі — знову дні й монотонний спів жебраків...

Пегас спокійно вмостився на висушеній сонцем плиті тротуару, коли раптом здаля — ні, це не міраж старого полкового пса: явно вздовж вулиці той самий рідний мотив, а слова — їх не розумів Пегас:

Вейтесь, красные знамена,
Над столицею Москвой!
Мы кадетов победили,
Возвращаемся домой...

І чітко по бруку — сотні чобіт і таке саме могутнє

військове: "Ать-два! Ать-два!"

Пегас схопився й не повірив. Його очі жадібно ковтали стрункі ряди й по-колишньому піднявся вгору завжди пригноблений тепер хвіст.

— Солдати!

Він впізнав їх досвідченим військовим оком. Але чому на головах такі чудні шапки? Вони твердим кроком сунули повз одкриті крамниці, одремонтовані будинки все (ближче й ближче, і просто по замордованих Пегасових грудях лящало металеве: "Ать-два!"

Пегас стурбовано ступив край тротуару й зомлів.

Позаду роти їхала звичайнісінька військова кухня. Тоді майнули в пам'яті такі далекі табельні дні й, наче з домовини, засвербіли в носі пахощі смачного, полкового маслака.

Рвонуло повітря й розсипалось на бруку пацьорками:

Вы не вейтесь, русые кудри,
Над моею больной головой!

Пегас не стерпів. Навіть не глянувши на жебраків, він штовхнув чиїсь ноги, підбив комусь із рук ціпка, забув колишню дисципліну й кинувся шалений, із високо піднятим хвостом вперед до командира. Щасливий, він лизнув йому руку (хіба, врешті, важно — які шапки!), оглянувся гордовито навкруги й, помітивши праворуч якогось цуцика, налетів на нього, шпурнув помолоділими лапами на кучу талого снігу, загарчав і переможцем побіг далі, поперед роти навмання. Позаду заливалась канарейкою й наливала Пегасові груди нових життьових сил солдатська пісня й чітко розтинало брук: "Ать-два! Ать-два!.."

1924