Тільки через тиждень, глупої негоди, Ганна Скорик, Юліан і Марта пливуном у ярузі сповзли до Дністра. Юліан пригорнув Марту до грудей, і його поглинув морок. Минуло не менше як чотири години. Нарешті Ганна Скорик прошепотіла, торкаючись Мартиної руки:
— Щасливо. Він уже там.
На сході затлілась фіолетова смужка.
— Він уже там, — повторила Ганна Скорик. — Ви добре придумали: щоб він минув з течією це страшне місце. Всі чогось намагаються щонайшвидше дістатися до протилежного берега. А тут так густо розставлені кулемети, що вода в річці закипає від куль, як у казані. Майже всі гинуть...
Вони вернулися додому мокрі до ниточки. Ганна Скорик дала Марті рясну спідницю і блузочку. Пильне око старої діви осміхнено общупувало Марту зусібіч у сільській ноші. Тоді його пронизала іскра здивування.
— Лишилася, сердешна, з надією, — промовила тихо.
— Дамо собі раду, — відказала Марта.
— Ляжете спати, пані Марто?
— Ой ні. Сьогодні мені не до сну.
— Я теж не склеплю повік. Коли добре розвидниться, тоді, мабуть, долатиме дрімота. То ви з часу нашої зустрічі не були у Львові?
— І поки що мені туди нема дороги.
— Перебудете в нас. Я вас назову родичкою — ніхто й не допитуватиметься. Ми тут досі "львів'яни", і про наш родовід нічого не знають.
— Я хотіла б не просто перечекати місяць-другий, — сказала Марта. — Скажіть, як ставляться на заставі до місцевого священика?
— Аж надто прихильно.
— А як лагодяться з війтом?
— Це одна компанія, пані Марто.
— У мене є план, котрий і вас, певне, зацікавить. За інших обставин я не звернулася б по допомогу до церковників, — сказала Марта. — Одначе захід вартий приниження.
Вона докладно розповіла Ганні Скорик про свої наміри. За її затію з ентузіазмом ухопився й Іаннин батько.
Марта Чорнеза мала достатні підстави вважати себе офіційно реабілітованою і могла на літо поїхати до Львова. На новий навчальний рік Скорики забезпечили їй помешкання, вона спакувала речі. Увечері перед днем від'їзду вона сказала Ганні:
— Трішки пройдуся.
— Мені можна з вами? — спитала Ганна Скорик.
— Воля ваша,— відповіла Марта. — Але я ненадовго. Ганна Скорик вирішила, що Марта хоче посидіти в самотині на кручах.
Скорики чекали її до пізньої години, потому, переполошені, розбудивши сусідів, подалися на розшуки, але намарне, Марта пропала, пропала безвісти.
Вона почула позад себе чиїсь кроки. Смерклося. Марта подумала, що то Ганна Скорик.
— Вітаю вас, — сказав Ренет. — Нарешті зустрілися. З одного боку темним піднебінням зіяла безодня, з другого — стежку заступив офіцер секретної служби.
— Чого ви не відповідаєте на привітання? — він посвітив їй в обличчя ліхтариком. — Я прибув сюди тільки з обов'язку. Я хочу скласти шану вашим авантюристичним здібностям. У вас винятковий хист. З вашим коханчиком нема мороки: на місяць до Бригідок — тиждень волі і так далі... Як вам вдається вплутувати в авантюри цілком невинних з огляду державної безпеки громадян? У Львові і навіть у Варшаві досі не ймуть віри, що саме ви, чортик у спідниці, завдаєте поважним інституціям стільки кло-потів. А де Цезар, пані Марто?
— Його немає.
— Знаю!
— Він для вас недосяжний.
— Розумію. З ним, звичайно, треба було покінчити. На жаль, до моїх слів не завжди прислухаються. Родзісад, наприклад, гадає, що наївні марксисти (мабуть, ви не заперечуватимете, що Цезар — наївний марксист?) — цілком допустиме зло, на якому наші люди роблять кар'єру.
— Навіщо ці балачки? Ви прибули арештувати мене?
— Так, ходімо. Можете ступати поряд. З Цезарем, безперечно, треба було покінчити. Він не наївний. Він на тому боці?
— Не знаю.
— Тепер постіймо. Тепер ви не кинетеся зі скелі.
— Мені відома глибина вашої підлості. Проте я не стрибнула б у провалля.
— Ти, може, зажадаєш політичного процесу? Ти надієшся на розголос, на суди і пересуди, на організацію міжнародного захисту? Ах ти ж шльондро хамська!.. — Він ударив її в обличчя.
Марта впала. Заледве звівшись, вона немовби спіткнулася на високому незнайомому порозі, втратила рівновагу і, не встигнувши нічого подумати, захлинулась приглушеним стогоном.
її покинули на кручі над Дністром. Серед ночі опритомнівши, вона сповзла у яр, яким колись проводжала Юліана. Ріка ласкаво обмила її тіло і поволі однесла за викрут. Марта відчула усім єством пружний струмінь, який волік її навперекіс долини.
— Будьте прокляті!..
Вона чула, як з усіх трьох боків залементували постріли, її ноги пошморгом тягнулися по дну, билися об каменюччя.
"Побавтеся, хлопці..."
Раптом вона побачила фіолетову смужку неба. Мабуть, благословилося на день.
— Мамо, ти скоро вернешся, правда? — запитала Олеся.
Марта розплющила очі й побачила над собою стурбовані обличчя. Мирося Коваль, Михайло, Найда, Тодосій Сліпчук, Марселла.
— Погано, Мартусю... Хтось сказав:
— То ніби повелося на такі випадки.
— Ні, — мовила Марта. — Це довга, стара, сива, зморшкувата кривда.
Уже був день. Батько набив кілків уздовж бетонної межі і мережив сіть з колючого дроту.
— Хіба ж ти не бачиш,— казав він до мами,— що я із шкури пнуся, аби гарно прийняти любу доню? Я нині добрий і веселий, ще ніколи стільки не жартував...
"Чого я така? Видно, нещаслива. І весь рід не буде мати через мене гаразду".
Усмішка розплилася по всьому обличчю, Юліан тер груди, шкіра спалахнула і набрякла. "Спека, може, ще більша, томить спрага..."
...Дерева застигли в непорушному мовчанні. Марта впала в липку перину папороті, і Юліан цілував її мокрими солонуватими губами, гарячий віддих обпікав її шию, вона знемагала і майже непритомніла.
Хтось сказав:
— Ви осліпли. Навіщо брешете, адже неволя не така!
"Де їх, отаких, викопують? — подумала Марта. — Підборіддя — наче мур, а чола — смужечка".
— Якось вертаюся з ярмарку, — сказала Марселла, — під стіною королівського арсеналу приперли сидячого, з таблицею на грудях, скривавленого, забитого хлопця...
Сонце стало хилитися до заходу. Марта розгорнула наповнений млосним жаром намет. Вода у відрі, де стояла банка з молоком, була ще свіжа, недавно з криниці.
— Ой, яке ж студене і пахуче!
Вона пила молоко просто з банки, потому передала Юліанові.
...Злегка дзенькнули келехи. Юліан тричі поцілував Марту в уста.
Стріляли з трьох берегів.
Марта кинула в отвір гроно калини, обв'язане барвінком і блакитною стрічкою.
Заквітчай собі, Олесю, темні мури. А це — тернові ягідки для ліку років...
— Будьте прокляті! Півні мовчали!
Коли Марта пила вино, слух її уловив далекий гомін розмови. Вона прислухалась. Голубів вечір. Опускалася ніч. Мовби прохаючи захисту, Марта торкнулася Юліа-нової руки:
— Мені чогось ментрежно на серці, — тихо мовила вона.
— Світ зайнятий власними справами, — заспокоїв її Юліан.
її виловив буковинський селянин, який ловив рибу. Жінки вернули її до життя, та вона більше не звелась на ноги. Через деякий час на польський бік з контрабандистами був переданий лист до Найди. Захар виклопотав закордонну візу й приїхав на Буковину. Він ледве впізнав Марту. А коли посутеніло в хаті, упевнившись, що Марта спокійна, несміло зізнався:
— Ти здогадуєшся, що я тебе невимовно люблю?
— Замовч і не смій про це думати, Захаре.
Найда сумовито похитав головою. У його уяві зринув образ колишньої Марти Чорнези, і в присмерку до розриву серця хотілося ще раз повторити:
— Люблю!
Але він не посмів нічого сказати, лиш поклав на скриню виміняні на злоті румунські леї й, мовчки прощаючись, погладив майже холодну Мартину руку.
Звістка про те, що вона вмерла, наздогнала його в день прибуття до Львова. Він продовжив візу й рушив назад. Та, коли приїхав, Марту вже схоронили. Йому сказали: "Вмерла після пологів, ніби розрахувала кожну хвильку свого життя. Дівчатко свіже, повненьке, здорове..."
Після лютих поневірянь (румунський уряд довго відмовлявся видати за межі королівства приблудну безіменну громадянку) Найда вивіз дівчинку до Галичини.
----
Примітки
До роману "Полтва"
1 С. Круликовський—член Центрального Комітету Комуністичної партії Східної Галичини, активний діяч Комуністичної партії Західної України, який з перервами просидів більше десяти років у камерах смертників по тюрмах і концентраційних таборах Польщі. (Тут і далі примітки автора).
2 Григорій Михаць — один з керівників дрогобицького збройного повстання у квітні 1919р. Розгромивши військовий гарнізон, встановив у місті радянську владу. Повстання було придушено силами ЗУНР.
3 Галицький організаційний комітет комуністів-галичан.
4 Нот пані хоче? Скільки пані дасть? (Польськ.).
5 Один народ, один вождь! (Нім.).
6 Галлер — командувач польськими окупаційними військами.
7 Українські січові стрільці (УСС) — військові підрозділи, створені в 1914р. командуванням австро-угорської армії (як і так звані гуцульські легіони). Формувалися в основному із членів українських патріотичних організацій "Січ", "Сокіл", "Пласт", студентської молоді і селянства.
8 Яка дівчина! (Польськ.).
9 Прив'язати до хреста чортицю! (Польськ.).
10 "Рідна школа "—культурно-освітня організація, заснована в 1881 р. Виходив двотижневик з такою ж назвою.
11 Товариство білоруської школи — культурно-освітня організація трудящих Західної Білорусії. Виникла в 1921 р. Об'єднувала до 20 тисяч членів. Вела боротьбу за створення шкіл, читалень, народних клубів, за поширення газет. Правителі Польщі всіляко гальмували активність товариства, арештовували його активістів, а в 1927 р. заборонили.
12 Хаме! (Польськ.).
13 ППС — польська партія соціалістів. Ендеки — члени національно-демократичної партії, що захищала інтереси буржуазії і поміщиків. Х'ЄН (Християнський союз національної єдності) — контрреволюційний блок буржуазних партій.
14 Петрушевич — президент Західноукраїнської Республіки, проводив політику загравання з польськими окупаційними властями, не визнавав більшовизм як політичну течію.
15 Таємний український університет був створений у Львові 1921 року представниками демократичної української культури. На трьох факультетах — юридичному, філософському і медичному — навчалося до 1500 студентів. Ректором університету був обраний відомий літературознавець і поет В. Щурат. Університет існував на кошти добровільних пожертвувань. До викладання залучалися відомі на той час українські вчені, лікарі-нрактики, адвокати, вчителі. У зв'язку з відсутністю постійного приміщення й з метою конспірації заняття відбувалися в різних місцях, часто на приватних квартирах. Через арешти, конфіскації, цькування польської преси й жандармерії в 1925 р. університет припинив існування.
16 Йдеться про так звану Українську військову організацію (УВО), створену в Західній Україні 1920 року з колишніх офіцерів петлюрівської й Української галицької армії для боротьби проти радянської влади.
17 Наукове товариство у Львові. Мало власні видання, в окремі періоди у його діяльності брали участь І. Франко, В. Гнатюк, О. Маковей, М. Павлик.
18 Івахов — комісар львівської поліції, організатор заходів, унаслідок яких 30 жовтня 1921 р. був заарештований весь склад конференції Комуністичної партії Східної Галичини, виступав одним із головних свідків на суді над комуністами.
19 Статті, успадковані панською Польщею від монархічного режиму. Перша передбачає смертну кару за зраду інтересів держави, друга — за намагання відірвати й прилучити до іншої країни частину території.
20 Чого ти дивишся на неї? (Фр.).
21 Речі мають міру (лат.).
22 Істина у вині (лат.).
23 Пан має польську мову! (Польськ.).
24 Будеш порізана на шматочки! (Польськ.).
25 Івашкевич — командуючий Варшавським генеральним округом, колишній царський генерал.
26 Спливи — гірські зливи.
27 Сигли — лісові нетрі.
28 Політичне підпільне видавництво Компартії Західної України.
29 Біда, ще й з колькою (лат.).
30 Без кінця і краю. До безкінечності (лат.).
31 Первісний рух (лат.).
32 Паперовий дух (лат.).
33 Мечислав Бібровський— прогресивний польський діяч, згодом редактор часопису МОДРу (Міжнародна організація друзів Росії).
34 Владислав Бронсвський — польський поет.
35 Та сама кривда, та сама Лине з криком в села й міста.
36 Бідний пан (фр.).
37 Задрипанець (фр.).
38 Заткни пельку! (Фр.).
39 До біса все (фр.).
40 Забирайся геть (фр.).
41 Лайно (фр.).