І. Лікарчук: кому і для чого потрібні вимірювання?

Автор: Ігор Лікарчук, екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти.

Вставлю і я свої «п’ять» у дискусію навколо вимірювання освітніх «розривів», про яке оголосило міністерство. Дарма, що навіть слова «розриви» українська мова не знає.

Глибоко упевнений, що кожен учитель, навіть без дорогезного загальнонаціонального вимірювання дуже добре знає, які прогалини в знаннях має кожен учень.

І знаючи про це, нормальний учитель не сидить, склавши руки і чекаючи висновків загальнонаціонального вимірювання. Він намагається ці прогалини ліквідувати: в укриттях, очно, дистанційно, сімейно, заочно…

Але, на жаль, реалії сьогодення такі, що не вчитель і не учень є причинами появи цих прогалин. Діє елементарний закон діалектики, який відмінити ніхто не може: кількісні зміни переростають в якісні.

Тепер давайте уявимо, що все-таки подібне дослідження буде проведене. Отримаємо негативні результати обов’язково. І що далі? Шельмуватимемо вчителя?

Чи буде те саме, що з результатами двох попередніх міжнародних порівняльних досліджень TIMSS. Похайпували навколо тих результатів і замовкли.

Бо ні оголошення року математики чи якогось іншого предмет, ні численні конференції, засідання колегій чи президій ситуацію не змінять.

Ліквідувати прогалини в знаннях (тьху – розриви) можуть лише вчитель і учень. А для цього вони повинні мати можливості і бажання це робити.

Чи можна такі бажання сформувати силою? Можна спробувати, але результатів не буде. Бо стимулів на сьогодні немає ні в одних, ні в інших.

Серед інших причин, такі стимули дуже потужно нівелюються «валідно прогностичним» НМТ, коли його «прохідний бал» адміністративно встановлений нижче або на рівні межі вгадування…

Можливості також не дуже знайдуться, бо війна… То кому і для чого такі вимірювання потрібні?

P.S. Панове! А чи прогалини в знаннях учнів – це новина для освіти? Вони були завжди. І будуть. Бо учні – не комп’ютери, у пам’ять яких можна внести однаковий об’єм інформації, а потім перевірити, чи вона там є.

Тож, можливо, набагато доцільніше буде не шукати ті прогалини, а дуже серйозно подумати над змістом освіти та методиками навчання? Щоб навчання та освіта стали потрібними, а праця вчителя – поважною та дороговартісною.

Оригінал