Було б дуже смішно, якби не було так сумно.
Читаю тексти грамот й подяк, які виставляють у мережі ощасливлені ними вчителі. Сяючи від того щастя, радісніше за новорічні ялинки. І дякуючи за те, що їх «цінують». Соромʼязливо замовчуючи, що цінують їх раз у році упродовж кількох хвилин…
І починаю розуміти, чому в педагогів насправді такі мізерні зарплати.
У грамотах і подяках пишуть, що нагороджують ними за «сумлінну працю і високий професіоналізм».
А у мене виникає питання: «А зарплату за що платять? За несумлінну працю і низький професіоналізм?» Тому вона і така, що прожити на неї складно?
То давайте рухатися далі.
Замість надбавки за вислугу років можна почати видавати заслуженим вчителям право без черги подивитися на фото міністра освіти. Або отримати можливість сфотографуватися із ним.
А за перемогу у Всеукраїнському конкурсі «Учитель року» – переводити на особливий «преміальний пакет»: три грамоти з мокрою печаткою і право танцювати перед учнями на лінійці.
Виходить безпрограшна бартерна схема. Учитель отримує невелику зарплату, але має купу барвистих папірців.
А бюджет при цьому тріщить від зекономлених мільярдів.
Лише є одна проблема: жоден фінансист не зможе порахувати, скільки ще ламінованих цяцьок має отримати педагог, щоб вистачило на гідне життя?
Зрозуміло, що це жарт. Але у кожному жарті є і доля правди.
Інакше – як це пояснити?
P.S. До мого попереднього допису про учительське свято, який позитивно лайкнули кілька десятків тисяч читачів, одна вчителька із одного ліцею Київщини, дихаючи жовчю, написала таке: «Що ж Ви виступаєте проти грамот? Ви їх колись самі вручали».
Мадам, очніться. Це було більше двадцяти років тому.
Невже Ви думаєте, що я за цей час не змінився чи не переосмислив багато речей, подій, фактів? Життя йде вперед, світ змінюється, і я разом із ним.
Я не соромлюся того, що двадцять років тому вручав учителям грамоти. Я соромився б, якби за ці двадцять років нічого не переосмислив.
Бо вчитель, який не здатний змінюватися сам, навряд чи навчить цього своїх учнів.
Але, якщо Вам і, на жаль, багатьом Вашим колегам, подобається залишатися колишніми і законсервованими у формалізмі та чинопоклонстві – то Ваше право.
Але право Ваших учнів – не мати таких учителів.
Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор.
