Автор: Олена Панич, кандидат історичних наук, експерт Реанімаційного пакету реформ, група «Освіта-наука».
Мало хто замислюється в нас над тим, що якість освіти насправді полягає не у тому, які у нас найкращі, а у тому, як ми працюємо з гіршими.
Власне, навчити добре підготовленого, вмотивованого, хорошого учня чи студента не є проблемою. Є навіть такі студенти, що кожен викладач мав би вважати вершиною своєї професійної кар'єри можливість навчати їх. Звичайно, всі ці діти підтримують у викладачів віру у власні сили, їхніми досягненнями пишаються і школи, і університети, і країна в цілому.
Але що нам робити зі слабкими дітьми? Погано підготовленими, недостатньо вмотивованими, що не вірять у свої сили і не відчувають сенсу освіти? Як бути з ними?
Адже це теж громадяни нашої країни, які мають право на якісну освіту. І скільки потрібно внутрішньої відповідальності, щоб не відмахуватися від них, не принижувати їх, не називати «лінивими трієчниками» і тому подібне.
Для того, щоб навчити таких дітей, зробити їх в майбутньому успішними людьми - для цього потрібно зусиль і майстерності, можливо, навіть більше, ніж для тих, перших.
Тільки чомусь немає такого розуміння, що саме прогрес навчання таких дітей і є справжнім показником якісного освітнього середовища.
Оригінал
