Автор: Олена Панич, кандидат історичних наук, експерт Реанімаційного пакету реформ, група «Освіта-наука».
Про реформи
Об'єктивно кажучи, люди ініціюють реформи, коли хочуть вирішити якісь проблеми, переважно суспільно значущі. У бажанні реформ, в принципі, немає ніякої недоброчесності. Але реформи неможливо здійснити без підтримки тих, чиє життя вони зачіпають.
Зовнішня підтримка реформ не може зводитися лише до OSCE чи USAID, тому що тоді реформи перетворяться на фейк. Мають бути внутрішні стейкхолдери, які дійсно бажають реформ і готові залучатися до їх реалізації.
Інформування про реформи - це ще не легітимізація реформ в очах суспільства. Про реформи треба інформувати так, щоб люди відчули себе учасниками, а не лише об'єктами реформування. Кожна людина повинна бачити своє місце в цих реформах і розуміти, що саме вона виграє від них. Не лише в матеріальному відношенні, але й у ціннісному - не треба думати, що всім потрібні лише гроші. Цінності смислу і моральності - також згодяться, але вони мають бути і мають мобілізувати.
Реформи жодним чином не можна аргументувати словами «у нас занадто багато людей, які мають те і те, і тому нам треба це обмежити...» Це дуже невдала аргументація, яка одразу ж наштовхує на думку про корисливість ініціаторів реформ.
Для реформ недостатньо лише законодавчих змін. У багатьох випадках вони взагалі не потрібні. Помилка думати, що варто розробити і прийняти закон, і всі будуть змушені реалізувати ваші кращі наміри. Змусити людей бути «хорошими» законодавчим шляхом взагалі не можливо, а у нас так тим більше.
Реформи не робляться з примусу. Для них потрібне особливе лідерство. Люди повинні хотіти змін, розуміти їх, відчувати себе їх частиною. Тільки тоді можна сподіватися, що реформи будуть мати успіх.
Оригінал
