Osvita.ua Вища освіта Реферати Українська література Українська пісенна культура
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Українська пісенна культура

Народна пісня − незатьмарене джерело життя і повсякденних турбот трудівників. Вона правдиво відгукувалась на найрізноманітніші події в житті простих людей

Вступ

Українська пісенна культура − одне з найцінніших духовних надбань народу за багатовікову його історію. Ставши невід’ємною складовою частиною кращих набутків світу, вона посіла в них справді визначне місце. У народних піснях відображено найрізноманітніші прояви життя трудового народу − його нелегку, але героїчну історію, тривалу й запеклу боротьбу з чужоземними поневолювачами, поміщиками, побут та уподобання трудящих.

Народна пісня − незатьмарене джерело життя і повсякденних турбот трудівників. Вона правдиво відгукувалась на найрізноманітніші події в житті простих людей. Виняткова мистецька краса випливає з поетичних слів і мелодій пісень про кохання, правдиво й сердечно передано в них взаємну любов і щастя закоханих. А скільки смутку, горя, журби й печалі в піснях про невірність чи підступність!

Творцями таких пісень, їхніми постійними носіями були переважно жінки. Вони передавали власні почуття й переживання або щиро співчували горю своїх бідолашних сестер чи подруг. Протяжні побутові пісні посіли важливе місце в репертуарі шанувальників співу, бо вони завжди хвилюють душу як виконавців, так і слухачів.

Коломийка

Уже в одному слові "коломийка" закладена життєва втіха, енергійний вибух, ритм. У кожного українця вона асоціюється з буйним танцем, з веселим співом, з іскристою мелодією, з добрим гумором. Та й походження цього слова, що зводиться до міста Коломиї, сягає прадавніх українських мовних витоків, які збереглися ще в санскриті. Мабуть, саме тому коломийковий віршований розмір такий приємний для всіх українців, які живуть і над берегами Дніпра, і в Карпатах, і навіть над берегами Гудзона чи Темзи. Це ж сонцесяйна Шевченкова поезія, і неперебутній гумор Руданського складені саме коломийково. Це ж уже майже двісті років записують, визбирують, мов ті перла, коломийки, хоч перші відомі зразки маємо ще з 15 століття. Визбирують і не можуть визбирати. Це ж про коломийки написано багацько наукових праць таких видатних людей, як М. Сумцов, В. Гнатюк, М. Грінченко, Ф. Колесса, Н. Шумада, Р. Кирчів та інші. Це ж коломийки лягали в основу музичних творів українських композиторів від середини 19 і до кінця 20 століть.

Григорій Ількевич записував коломийки на Коломийщині ще у 1820-і, в його зошитах учені нарахували 75 коломийок, і є там відомий не лише нам куплет:

Коломия − не помия, Коломия − місто,
В Коломиї дівчаточка, як пшеничне тісто.

Минає 180 років, а ці рядки не забуті. Більше того, одна коломийська жіночка склала вже в 1990-і ще один геніальний куплет, якому теж судилося довге життя:

Сходив же я Коломию уздовж і впоперек,
Не дав би-м цю Коломию за десять Америк!

Три роки тому кореспондент всеукраїнської газети "День" Роман Онишкевич, подаючи репортаж про наше місто, закінчив його несподівано: "У гарному місті поганих людей бути не має. Злі коломийок би не вигадали. Тільки, на жаль, наше прохання заспівати хоча б одну позитивного відгуку в коломиян не знайшло". От і мізкуй після цього, яких коломийців просив заспівати столичний журналіст: тих, що почувають себе коломийцями за духом, чи тих, що за пропискою?

Ніхто остаточно так і не підрахував кількість коломийок. Десь промайнула цифра 40 тисяч, десь 80 тисяч. І хоч циферія в подібних справах − не головне, але й вона про щось свідчить. Принаймні, маємо справу зі справді загальнонаціональним феноменом. Винятковим явищем, що втілилось у музиці, танці, пісні, поезії, в способі творчого мислення. Навіть листи в т.зв. дорадянські часи дівчата хлопцям писали коломийково, а хлопці їм так само відписували. І сіє діло було особливо популярним на Коломийщині:

Сідаю я на кріселце, беру в руки перце,
Пишу тобі дрібний листок, дорогеньке серце.
Ой кувала зазулечка на дубовім листу,
Перші слова мого листа − слава Іісусу Христу!
Перші слова мого листа до тебе, миленька,
Ой рад би-м сі довідати, чи ти здоровенька.
Пишу тобі цей листочок та й не дуже дрібно,
Аби тобі, Пазунечко, читати вигідно.
Ой прошу ті, мій листочку, як матір рідную,
Попроси ж ти Пазунечку та ще й молодую.
Та най же вна, молоденька, всю роботу лише,
Та най мені з України листочок напише.

А якась Пазунечка чи Марійка, чи Анничка так само гарно, доладно відписувала своєму коханому, і була в тому велика писемна етика, якої бракує сучасній молоді. Можна зробити висновок, що ритміка й мотиви віршів та мелодій витворюють поведінку людей і що це взаємний процес.

Іван Франко називав коломийки величчю відламу нашої любовної поезії, "відламу, яким, мабуть, у такій численності, різносторонності та свіжості мотивів не може повеличатися ні один інший народ. Скільки знаємо, аналогічні появи в інших народів (так звані Sclnadahupfeln (частівки) німецьких горців, "краков’яки" та "мазурки" поляків, свіжо постаючі "частушки" москалів, ані багатством тем, ані яркістю колориту, різнородністю тону та правдивістю чуття, ані числом не можуть іти в порівнянні з нашими коломийками". Так писав великий Франко про маленькі коломийки, і стократ мав слушність.

Пісня − невеликий (здебільшого з 3−5 куплетів) ліричний вірш, що виконується співом. Часто куплети пісні мають приспіви − рефрени. Мелодія першого куплета потім переноситься на текст усіх інших куплетів цієї пісні. Розрізняють народні пісні і пісні літературного походження, автори яких невідомі.

Народні пісні, передаючись з уст в уста, весь час удосконалювалися: поглиблювався їх зміст і гнучкішою та яскравішою ставала їх форма. Широтою охоплення явищ життя, багатством художніх засобів, глибиною ліризму, виразністю зображення картин і музикальністю народні пісні здобули велику любов у масах. Народні пісні дуже різноманітні за своїми жанрами, Бувають пісні трудові, обрядові, календарні (колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, обжинкові). колискові, весільні, похоронні (голосіння), історичні, баладні, коломийки, частушки.

Поетика (гр. poietike) − так іноді називають один з основних розділів літературознавства − теорію літератури. Частіше поетикою називають ту частину теорії літератури, яка вивчає питання структури творів, їх композиції, поетичну мову та віршознавство, тобто питання форми літературних творів. Вужче значення терміна "поетика" − це художні особливості творчості якогось видатного письменника.

Поетичне життя і музична обдарованість українського народу забезпечувала високий рівень розвитку музично-пісенної творчості. Продовжували побутувати землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні та ін. Широкою популярністю користувалися пісні-романси.

Широкого розповсюдження на Україні набули сімейне музикування, аматорські молодіжні розважальні співи. осередком розвитку музичної культури були духовні учбові заклади, гімназії, приватні пансіони, університети де багато уваги приділялось вивченню нотної грамоти і теорії музики. Музичне життя вирувало під час проведення великих ярмарків. На таких київських ярмарках влаштовувалися театральні вистави, музичні ранки, бали, маскаради.

Високого рівня майстерності досягли багатоголосі співи. Хорове мистецтво поступово виходить за межі суто культового призначення.

До 17 ст., коли література розвивалась як церковно-релігійна, її зв’язок з фольклором був практично односпрямованим. Усна народна творчість впливала на розвиток літературного письменства від початків його зародження. Уже в "Руському літописі", "Слові о полку Ігоревім", інших пам’ятках давньої літератури зустрічаємо вкраплення фольклорних джерел (міфологічні уявлення, легенди, прислів’я і приказки, народнопоетичні образи, символи тощо). Фольклор як витворена віками система народних уявлень і текстів навпаки дуже важко піддавався літературним впливам. Усна народно творчість, в основі якої лежали язичницькі культи, не могла мати нічого спільного з християнською літературою, що різко відрізнялася ідейно і тематично.

Однак, в 17 ст., коли в літературі чітко окреслюється світська тематика, яка, виробляючі нові жанри, відокремлюється в окрему вітку письменства, починається зворотний вплив – літератури на усну народну творчість. Найбільше така взаємодія виявилась у побутуванні серед народу літературних текстів з усіма атрибутами фольклорних (анонімність, варіативність та ін.). перед усім це стосується пісень, хоча народом запозичувались й тексти інших жанрів, зокрема байки, притчі, приповідки, афористичні вислови та інше.

Пісні літературного походження – це твори, що увійшли в народну словесність з професійної літератури. Шляхи запозичення можуть бути різними. Найчастіше – пісня, створена автором і композитором, ставала популярною серед народу, а оскільки сприйнятий текст передавався в усній формі, ім’я автора й композитора затиралось, втрачалось, і пісня починала побувати як народна. Можливі й інші випадки. Наприклад, відомий авторський текст (вірш) клався на народну мелодію або мелодію композитора, ім’я якого залишалося невідомим. Бувало й таке, що на основі певного авторського тексту складався подібний мотивами та образами з тією ж ритмомелодикою, але інший народний текст, що побутував паралельно з літературним.

Кожна пісня літературного походження має свою історію (яка, однак, не завжди зберігається в народній пам’яті), проходить різні періоди поширення, шліфування, переробки; поки входить в народну традицію, зазнає певних змін (часом досить значних), нашарувань різних епох і т. п. Але , незважаючи на ретельну народну обробку (подекуди упродовж кількох століть), пісні літературного походження все ж відрізняються від народних специфічними рисами. Це дає підставу відносити до їх розряду пісень, авторство яких не збереглося, які не мають літературних відповідників, але певними ознаками виокремлюється з-поміж власне народних. Найвизначальнішою їх рисою є інший рівень індивідуалізації. У той час, як усна творчість вибирає усе найтиповіше, творить схематичні сюжети і доволі абстрактні узагальнені образи, літературна пісня як індивідуальна творчість побудована на основі особистих переживань, нетрадиційних ситуацій: фольклорне узагальнення життєвих явищ тут поступається місцем індивідуальним почуттям, які викликані конкретними обставинами.

Ліричний герой таких пісень висловлює своє власне бачення і розуміння світу, яке, як правило не збігається із загально прийнятим. Зародженні в його душі почуття виходять за рамки народної психології (яка тяжіє до спрощення) – вони драматизуються, поетизуються, зображаються як щось не буденне, унікальне за своїми проявами. Як вказує І. Франко, "...така часто індивідуальна лірика...являється не на початку, а на кінці еволюції, рівночасно с тим, як і сама людська індивідуальність робиться самостійною, одержує певну ціну і почуває свою вартість супроти переможного зв’язку громади, роду, сім’ї. З другого боку, історія поетичних форм, будови вірша, ритму, рими та мелодії показує нам, що все се появи зовсім не відвічні, не природжені чоловікові, але витворені цивілізацією, переношені в певнім часі і серед певних обставин від народу до народу, а спеціально до нас занесені досить пізно".

Для передачі цілого спектра почувань та ідей, невластивих для народної творчості, у піснях літературного походження використовується дещо відмінний арсенал художньо-поетичних засобів. Поряд з традиційними прийомами і тромпи тут з’являються й оригінальні авторські: не традиційні порівняння й епітети, складна асоціативна метафорика, навіть лексичні неологізми. Це виводить народну лірику на якісно новий рівень: у ній не лише фіксуються окремі життєві явища (як це робить народна уява), а й з’являється філософське осмислення дійсності, висловлюється індивідуальне ставлення. Це призводить до переосмислення тематики пісенної лірики. Переносяться акценти з побутових тем і конфліктів у в сферу людських почуттів і переживань, підсилюється психологізм поезії.

Тому пісня набуває рис елегійності, медитативності. Це у свою чергу спричиняє й інші особливості. Зокрема, в текст вводиться пейзаж, який як композиційний елемент відсутній у народній ліриці (де використовується практично лише у випадках паралелізму і ніколи не набуває вигляду розгорнутих картин природи). З властивих для фольклору рис відтворення життєвої конкретики (реалій побуту, подій, явищ), увага переноситься на саму людину, її думки і почуття. Елементи сюжетності чи по дієвості поступаються місцем відтворенню душевних станів, а отже, пісня тяжіє до описово-споглядального характеру.

Ці пісні відрізняються і формальними зовнішніми образами. У них спостерігається значно складніша, ніж у народних, ритмомелодика: поряд з усталеними в традиції ямбом і амфібрахієм набувають поширення й інші віршові розміри та їх комбінації (різноскладова метричність). Відбуваються зміни у способі римування: від традиційної дієслівної рими здійснюється перехід до складніших іменникових, прикметникових рим, з’являється складне багатоскладове римування.

Таким чином, пісням літературного походження властивий авторський стиль, при чому кожна окрема пісня чи група пісень одного автора відрізняється сталевими ознаками від інших пісень цього жанрового різновиду . Але попри всі ці відмінності пісні літературного походження мають багато рис, спільних із народними піснями. Народна свідомість реагує лише на те, що є співвідносне з національною традицією, близьке до неї духовно та ідейно, відповідає художнім уподобанням народу. Народ не присвоює собі те , що є для нього чужим незрозумілим.

Фолькльорізація літературних пісень – явище складне і часом важко пояснити, чому відбираються саме ті тексти, а не інші, чому в одні вносяться значні зміни (деякі пісні доповнюються, деякі, навпаки, скорочуються, замінюються окремі слова і т. п.), а інші залишаються без змін. Зіставлення варіантів літературних пісень з їх оригіналом не завжди дає логічне пояснення цього складного, не передбачуваного процесу. Тут діють якісь свої внутрішні закони відбору і трансформації, які неможливо нав’язати ззовні. Ф. Колесса так формулює цю думку: "Щоби ж книжковий твір міг перейти в усну традицію і стати народною піснею, мусить він змістом і формою добудовиватися до творів усної словесності, і, що найважливіше, він мусить, неначе прищеплена галузка, прийнятися на дереві народної поезії, втягти в себе його животворні соки та зростися з ним в одно, мусить перейти довгий процес асиміляції та вигладжування, а цього ніяк не можна заступити штучним способом". Оскільки пісня – літературно музичний твір, у цьому процесі важливе значення має і мелодія. Деякі пісні побутують з музикою відомих композиторів, інші мають кілька варіантів мелодій.

До найдавніших пісень літературного походження відносять ряд текстів, авторство яких невідоме. Серед них "Ой біда, мені, біда, чайці-небозі", "Перепеличенька я не величенька" та ін., літературне походження яких не викликає сумніву, оскільки вони стилістично істотно відрізняються від інших народних пісень; їх словесно-зображальні засоби вказують на те, що їхні оригінали були книжними текстами.

Найдавнішим відомим автором пісень, що побутують в народі анонімно, є Семен Климовський. Хоч ця постать українського козака-віршувальника є напівлегендарною огорнута романтикою народної фантазії, про те ряд дослідників фольклору сходяться на думці, що саме він є автором відомої пісні "Їхав козак за Дунай":

...Їхав козак за Дунай,
Сказав: − Дівчино, прощай!
Ти, конику вороненький,
Неси та гуляй!..

Безперечно написана на початку 18 ст., ця пісня не могла зберегтися у первісному вигляді, без змін, однак, напевно, і в авторському варіанті вона мала ті риси народно пісенної поетики, що дали їй можливість поширитись по всій Україні і пережити століття.

Приблизно такими ж давніми є пісні, авторство яких приписують легендарній український народній поетесі Марусі Чурай. Загально відома легенда оповідає трагічну історію кохання дочки полтавського полковника Чурая і сина його найближчого друга – Гриця. Її туга в час розлуки з милим виливалася у піснях. Найвідоміші з них "Засвіт встали козаченьки", "в кінці греблі шумлять верби", "Болить моя головонька від самого чола", "Віють вітри, віють буйні", "Чого ж вода каламутна" та ін. Серед них є також жартівливі – "Грицю, Грицю до роботи". Повернувшись із походів, Гриць не посватав Чураївну, яка його вірно чекала. Довідавшись. Що він залицяється до іншої, Маруся отруїла Гриця. За іншою версією цей напій вона приготувала для себе, щоб випити і не страждати від такої зради. Але випадково його випив її не вірний коханий. Так зародилась пісня-балада "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці" – одна з найпопулярніших в українській словесності. Залишаючись "дівчиною з легенди", Маруся Чурай увійшла в народну історію як відома піснетворка козацької доби.

З відомих поетів, твори яких стали народними піснями, першим є Григорій Сковорода. Створена ним збірка "Сад божественных песней" (1757−1782) поширювалась у рукописах і мала значну популярність. Деякі з пісень побутували усно, як зразки народної пісенності. Оскільки в них відобразилися мораль, думки, повчання християнського філософа, люди називали їх псалмами.

Найбільшого поширення набули 10 та 18 пісні збірки. Фольклорні інтонації 18 пісні "Ой ти, пташко, жовтобока" дали поштовх для створення народних версій тексту − "Ой ти, пташко, жовтобока" та "Стоїть явір над водою". Особливо популярною була 10 пісня – "Всякому городу нрав і права". Висловленні у ній думки були настільки близькі до народної філософії та етнопсихології , що у 18-19 ст. вона поширилась у безлічі варіантів і народних редакціях, покладена на різні мелодії. Після того, як І. Котляревський використав переробку тексту Сковороди у п’єсі "Наталка Полтавка", − "Всякому городу нрав і права" стала загально відомою піснею на мелодію М. Лисенка. відомі й пісні й самого Котляревського до драм – "Видно шляхи полтавськії", "Ой доля людськая", "Де згода в сімействі" та ін.

Після І. Котляревський багато драматургів почали використовувати фольклорні джерела для створення пісень для п’єс. Наприклад, Г. Квітка-Основ’яненко включив літературну обробку народної пісні "Хусточка ж моя" у свою п’єсу "Сватання на Гончарівці". Великим успіхом користувався твір С.Писаревського "За Немань іду", а особливо популярною стала його пісня "Де ти бродиш, моя доле", а також пісні С. Гулака-Артемовського "Місяцю ясний", "Ой казала мені мати", написані до опери "Запорожець за Дунаєм".

Плідним для розвитку зв’язків фольклор-література був період романтизму. Перша половина 19 ст. стала початком потужного звороту до народної творчості. інтерес до фольклору, масове зацікавлення, збирання, дослідження творів усної словесності вилилися у численні збірники, альманахи. Поети-романтики А. Метлицький, О. Корсун, М. Петренко, В. Забіла, О. Афанасьєв, М. Маркевич та інш. Почали використовувати у своїй творчості мотиви, образи, сюжети народних пісень, балад, переказів, і тому їхні твори були дуже наближені до усної словесності, а подекуди стилізовані під народні пісні. Саме у той період народна словесність збагатилась численними зразками пісень літературного походження. Особливо улюбленими залишаються до цього часу твори Михайла Петренка "Взяв би я бандуру", "Дивлюсь я на небо", та В. Забіли" Гуде вітер вельми в полі", "Не щебечи, соловейку", тематика яких споріднена з народною лірикою.

Новий етап і для розвитку літератури, і для розвитку усної словесності починається з виданням Шевченкового "Кобзаря", який настільки глибоко був сприйнятий народом, що став частиною його творчості. Відомі і улюблені – "Думи мої, думи мої...", "По діброві вітер виє", "Така її доля", "Садок вишневий коло хати"... не даремно автор цих пісень має визнання народного кобзаря.

Попередники Шевченка в українській літературі, починаючи з Котляревського. Використовували в своїх творах живу народну українську мову, а також скарби усної народної творчості, але це використання було ще обмеженим, відповідно до не досить широких тем і літературного стилю цих письменників. Крім того, вони ще не позбулися діалектних, вузькомісцевих елементів розкрив у Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова.

Співи крізь сльози" видано 1906 р. у Львові заходами І. Франка. Тим часом вірші поета були добре відомі в народі, поширювались у рукописних збірках, виконувались як народні пісні, наприклад, "Гуде вітер вельми в полі" та "Не щебечи, соловейку", покладені на музику М. Глинкою. До своїх віршів "Не плач, дівчино", "Голуб", "Човник" та ін. Забіла сам створив мелодії. Джерелом глибокого ліризму його поезії є народна пісня з її образним і мовним багатством. У багатьох віршах ("Зовсім світ перевернувся", "Маруся", "Сирота" та ін.) поет порушував тему соціальної нерівності. Йому належать також гумористичні вірші, що є обробкою народних оповідань у бурлескному стилі ("Остап і чорт", "Весілля"), твори на побутову та історичну тематику, послання знайомим. Помер поет в листопаді 1869 р. в м. Борзна. І. Франко відзначав помітний внесок В. Забіли у розвиток української поезії і ставив його в ряд найталановитіших сучасників Т. Шевченка

Ні до, ні після Шевченка не було письменника, який би долучився до продовження народної традиції такою мірою, як великий Кобзар. Проте всі наступні покоління поповнювали скарбницю української пісенності. Майже усі відомі поети др. пол.19 ст. залишили в ній помітний слід. Серед них варто відзначити С. Руданського. складені ним пісні "Ти не моя, дівчино мила", "Хлопці – молодці", "Серед лісу, серед гаю" та ін. відзначаються особливим ліризмом і глибиною почуття.

Не менше визнання має пісня "Стоїть гора високая", літературним джерелом якої є вірш Л. Глібова "Журба", М. Старицького "Ніч яка місячна, зоряна, ясная" ("Виклик"), М. Кропивницького "На вулиці скрипка грає", П. Грабовського "Зелений гай пахуче поле", В. Cамійленка "Тихесенький вечір на землю спадає", К. Думитрашка "Чорнії брові, карії очі" та ін., ряд пісень невідомих авторів – "Місяць на небі, зіроньки сяють", "Ой, дівчино, шумить гай" та ін.

У період визвольних змагань українського народу національними гімнами стали поезії О. Кониського "Ой у лузі червона калина", " Боже, великий єдиний", І. Франка "Вічний революціонер" та ін. Тенденція розвитку національно – патріотичної тематики особливо виразно проявилась у ліриці січових стрільців. Відомими письменниками серед них були Богдан Лепкий та Роман Купчинський. Досить поширеними є стрілецькі пісні любовної тематики. Р. Купчинського "Дівчино, рибчино", "Лети, моя думо" та ін., Б. Лепкого "І снилося з ночі дівчині", "Маєва нічка" та ін. Серед них є і жартівливі Р. Купчинського "Мав я раз дівчиноньку чепурненьку", Б. Лепкого "Кладочка" та ін.

У період національного відродження 20-х рр. 20ст. з’явились пісні літературного походження на тексти поетів "Молодої музи". Крім Б. Лепкого слід згадати П. Карманського "Сповнилась міра", В. Пачовського "Забудь мене".

Із літературних текстів цього періоду, що увійшли до скарбниці народної творчості, не можна обійти увагою й поезій О. Олеся на основі яких створені ліричні пісні "Сміються – плачуть солов’ї " і "Коли на крилах ночі". Завдяки вдалому поєднанню слів і мелодії вони до сьогодні не втратили своєї популярності.

Висновки

Пісня літературного походження маючи багатовікову історію, пройшла різні періоди шліфування і переробки; зазнала певних змін; ходячи в народну традицію, переносить акценти з побутових тем і конфліктів у сферу людських почуттів і переживань, і тому набуває рис елегійності і медитативності.

У піснях літературного походження спостерігається складніша, ніж у народних піснях, ритмомелодика, зазнає змін римування.

Цим пісням властивий авторський стиль і що кожна окрема пісня, чи група пісень одного автора, відрізняється стисливими ознаками від інших пісень цього жанрового різновиду.

Жанровій переорієнтації української народної словесності сприяли складні історичні обставини на зламі століть.

Народні пісні та коломийки глибоко і з різних сторін розкривають життя народу, його історію, його душевну красу і відвагу, працьовитість, ненависть до ворогів і віру у краще майбутнє.

Список використаних джерел:

  • Гордійчук М. Упорядкування – 1991;
  • Дей О. Іван Франко і народна творчість. − К.: Дніпро, 1955. − С. 300;
  • Дей О. І. Поетика української народної пісні. – К.: Наук. Думка, 1978. − 250 с.;
  • Дівчина з легенди − Маруся Чурай. – К.: Дніпро, 1974. – 108 с.;
  • Єрмоленко С. Синтаксис віршової мови. − К.: Наук. думка, 1969. − С. 93;
  • Закувала зозуленька. Антологія української народної поетичної творчості. − К., 1998. – С. 251−499;
  • "Історія України" (курс лекцій);
  • Колеса Ф. Українська народна словесність. – Едмонтон, 1983. − с. 94−113;
  • Ласло-Куцюк М. Засади поетики. − Бухарест: Критеріон, 1983. − С. 391;
  • Лесин В. Словник літературознавчих термінів. − К.: Рад. шк., 1971. − С. 485;
  • Лановик М., З. Лановик Українська народна словесність − Л., 2000;
  • Неділько В. Українське слово. − Т. 2. − К., 1994;
  • Народні перлини. – К., 1971, с. 391;
  • Потебня О. Етика і поетика. Збірник. − К.: Мистецтво, 1985. − С. 301;
  • Правдюк О. Музична Україна – 1986;
  • Пісні літературного походження \ упор., вступ, ст.. Бойко В. Г.;
  • Омельченко А. Ф. − К.: Наук. думка, 1978. − 494 с.


28.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!