Osvita.ua Вища освіта Реферати Українська література Письменниця Марія Футор
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Письменниця Марія Футор

Залишатись собою – то, певно, і є крапкою відліку на самому початку життя, на котру хотілося б обіпертися. Але кожній людині завжди хотілося хоч трохи бути схожою на когось. Марія Фуштор не виняток

Серед тисяч доріг є такі, що найбільше
тривожать.
Серед тисяч людей – найщиріших таки
я знайшла.
Я подяку несу. Поможи їм у творчості
Боже.
Бо таки то талант, коли серце в
роботі співа.
                                                                 Марія Фуштор.

Є багато мальовничих куточків, неповторних краєвидів і дивних принад на нашій покутські землі. І нема ніде миліш, скільки б не шукав землиці, ніж та, де босими ногами протоптана стежина до воріт. Де падає тобі до ніг, до рук пухнастий, такий чарівний тополиний цвіт.

"І лишень тут старенька вишня пахне літом.
Й витьохкують кохання солов’ї.
Тут, як ніде, гойдає трави ніжно вітер
А в ячменях волошки голубі
Там у садку за хатою криниця,
А в ній вода цілюща і жива.
І пахне м’ята, як життя живиця,
Що спогадами в серці ожива."

А тополі, тополі... Як і двадцять літ назад, заворожують своєю стриманою музикою зеленого листу. Стоять у зажурі і чекають, чекають... і шелестять, розказуючи всім далеку і таку близьку історію одного життя. Життя Марії Фуштор 26 червня 1966 року в с. Ганьківці, Снятинського району, Івано-Франківської області. В ранні роки помер батько, тому сім’ї довелось тяжко. Крім Марії було ще чотири брати, і всі вони залишились на маминих руках. Серед усіх п’ятьох вона була середущою, старший брат Василь – інвалід першої групи з народження, менший брат Микола, та найменші брати – близнюки, яким виповнилось лише два роки, в той час коли помер батько. Навчалася в ганьківській середній школі. Одними з найулюбленіших педагогів у шкільні роки були вчителі-філологи Дмитро Васильович Довганюк та Ольга Іванівна Франчук, які прищепили її любов до мови, до поезії і багато допомогли у написанні віршів.

Залишатись собою – то, певно, і є крапкою відліку на самому початку життя, на котру хотілося б обіпертися. Але кожній людині завжди хотілося хоч трохи бути схожою на когось. Марія Фуштор не виняток. Ще з перших років навчання вона захопилась читанням книжок. Облюбувала новели В. Стефаника, багато разів перечитувала Лесю Українку, Т. Шевченка, а також любила читати С.Єсеніна, О. Пушкіна, Л. Толстого. переживаючи з шевченковими героями, вона пізнавала світ їх очима. Їх долі ставали її, їх жалі – її жалями. Переживаючи, вона раділа з того, що серце ніжне і чутливе дісталося саме їй. Після школи навчалася в Благовєщенському сільськогосподарському технікумі, який закінчила з відзнакою. Всі ці роки не переставала писати вірші.

Заміжня. Має двох доньок Світлану та Оксану. Менша донька Світлана також має талант до написання віршів, які друкувалися в районній газеті "Голос Покуття".

Перед тим як друкуватися Марія Фуштор брала активну участь у різних літературних вечорах на яких демонструвала свій талант ширшій аудиторії. На літературному вечорі у Зібранівській школі я була присутня. Марія читала вірші. Було таке враження, що до шкільної світлиці прибули пахощі поля, материнська ласка... Слова були духмяні, мов бузок. Зворушила щирість і ніжність авторки. І у розмові до рідної неньки, і у збереженні отчого краю. Все писане йшло з щедрої глибини душі.

У 1994 р. вийшла друком її перша книжка – "Заспівайте мені, моя мамо." Це збірка поезій. Друку книжки посприяли Яків Маміствалов, художник Емануїл Храпко, Володимир Карий та Мирослав Попадюк. Він є редактором газети "Голос Покуття", якому спочатку і занесла Марія Фуштор свій літературний надбанок. "Перечитував і проймався повагою до поетеси. Бо слово її, виплекане на вітцівській землі, там десь з краєчку Покутського краю, простою жінкою-селянкою, було чисте як ранкова роса, і цілюще, як джерельні краплини... Воно хвилювало, робило людей кращими, добрішими і чуйнішими."

Весна надворі, і усе цвіте,
І молодіють зранені життям...
Лише би лишилось в людях щось святе –
За ті хвилини я усе віддам.

Свою працю Марія дарує рідній ненці, якої вже нема. "Молитва матері" – заспів книги:

О, мамо, мамо! Квіти відцвітають,
І сива осінь дивиться в вікно...
Для вас я, мамо, ці рядки складаю,
Та вам їх не почути все одно.

Людська доброта осяває всю книгу поетеси. Марія засвідчує свою любов до рідної матері, матері-землі, матері-України. Мати і Україна – два нероздільні поняття, що домінують у книзі. І велика любов до них, до людей – ще одне визначальне в Маріїному слові.

Рідний краю! Моя україно!
Незрівнянна у щедрій красі! –
Ти велична, ти вільна, єдина,
А ми діти до згину твої.

Її поезіям притаманна напруга, динаміка думки, які межують з мужньою громадянськістю, моральною чистотою, глибокою пристрастю.

Жіночим ліризмом і ніжністю пройнятий третій розділ книги "Квіти надії".

Присядь зі мною на хвилину,
Послухай музику дощу...
Яка краса! І я до днини
Тебе уже не відпущу.
А дощ вистукує по хаті
І вже по ринві дзюркотить.
Музики – хмари пелехаті.
Враз зупинилися на мить.

У неї розширене коло тем і літературних прийомів. Людські стосунки і почуття, морально-етичне і загальнолюдське, душевні поривання і замрії проходять через авторське "я". І у всьому – чистота і святість.

Нитка, яка єднає дітей і батьків, повинна бути світлою і мудрою: від добра – до добра, від любові світу – до любові дитини. Людська пам’ять – найдовша. Як ми поставимось до батьківських святинь, так поставляться до нас.

У книзі все звичне і тематичність, і змістова канва, і зображувальні засоби... Часто авторка віддається народній мовній стихії, використовує місцеві словесні варіанти.

Все то йде від народного, пісенного, Шевченкового:
Вечоріє, вечоріє –
Сонце за горою.
Коло броду тиху воду
Гладить ніч рукою.
Потемніли сині гори,
Сонце заховалось...
Тихий шепіт, наче морем,
Крони ся гойдали.

У 1998 р. була видана друга книжка Марії Фуштор, що називається "Мамина криниця." Ця книжка посвячена донькам:

"Моїм юним донечкам
Світлані та Оксані з посвятою.
Хай криниця маминої
Любові ніколи для вас не зміліє."

З маминої криниці поетеса черпає найніжніші почуття до рідної землі і своїх щедрих краян.

Мамина криниця – то уособлення найвищих моральних цінностей людини. Поетеса звертається до джерел духовності рідного народу, до його історичних коренів.

Найчастіше в полі зору авторки перебуває доля жінки – коханої дружини, і найперше, матері та матері – України:

"Мені бракує матері любові,
О, як я хочу матері тепла.
І ніжності, що в лагідному слові,
І мудрості розумного чола."
                                                                  ("Я хочу матері тепла").

Брак материнського тепла є найбільшою втратою. І тоді
На вітрі хвіртка боляче порипує,
Шумлять тополі сумно у дворі,
А тиша, як душа розп’ята, схлипує,
Що так болить, що так болить мені.
                                                                  ("Мамина криниця").

Рідне село, музика його пісні і праці, щедрі душі людей – поетична палітра нової книжки. Лірична героїня, з чистим сумлінням і щирістю, переповнена відповідальністю за свій час, за не завжди втішну реальність життя.

Твори Марії Фуштор цікаві своєю безпосередністю, оптимізмом, вони сповнені віри в перемогу добра і світла. ("Не плач").

Авторка тяжіє до філософського осмислення буття, намагається збагнути його нестримний плин, взаємозв’язок людини і природи, прагне "до гір торкнутися", питає у "красенів білих" – лелек: "чи добре їм було в чужій стороні?", коли "небо стримано й урочисто починало дощем бриніти"...

Її твори емоційно насичені, пройняті творчим неспокоєм, оспівуванням складного світу сучасника. Терпкий смак неповторності і людського неспокою, морального вивершення переповнюють кращі поезії книги ("Під сокири сад пустили").

Аби "сумління не гризло душу" моральним кредом поетеси є її великі попередники – Т. Шевченко, Леся Українка, В. Стефаник, Ю. Федькович.

Марія Фуштор – лірик. Основа її творчого неспокою – особисте переживання. Тож найбільшої майстерності вона досягає в ліричних мініатюрах, прозорих як джерельна вода ("Чомусь говорять, що життя").

Вірші поетеси охоплюють і вселюдські проблеми, і найінтимніші почуття, стверджують людяність, любов, красу, без яких "не проросте в душі зернина". Світлі порухи людської душі розкрито у віршах "Де поділися твої слова?", "Приснись мені", "Я покличу тебе у ніч", "Посиди зі мною", "Подай руку мені". По-своєму розкриває авторка і дитячий світ у поезіях "Весняночка", "Чапля", "Журавлик", "Загляне тепле сонечко", новорічній п’єсі "На балу у снігової королеви".

Зараз Марія Фуштор проживає в Івано-Франківську де і творить свої шедеври, та видає книги.

...Кажуть, що поезія завжди приходить несподівано і безповоротно. Людина живе своєю працею... Але талант заставляє звідати муки і радості поетичної творчості.


11.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!