Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Основні принципи популізму. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основні принципи популізму. Реферат

Аморальність популізму полягає в тім, що він маніпулює довірою людей, деформує його. В історії людства необхідність об'єднання зусиль, у тому числі й у здійсненні конкретного політичного курсу, завжди викликала потреба у взаємних зобов'язаннях (політиків, правителів, з одного боку, і народу — з іншої) і, отже, у їхній взаємній довірі

У сучасних умовах, що характеризуються суперечливістю і нестабільністю, глибоким кризою в соціально-економічній, політичній і конституційно-правовій сферах, у нашому суспільстві одержало широке поширення таке явище, як популізм. Що означає це поняття і чому популізм виступає як перешкоджаючий фактор розвитку народовладдя? Які існують міри мінімізації цього небезпечних для сьогоднішніх реформ у Росії політичного засобу?

Поняття популізму

"Популюс" у перекладі з латинського - "народ". Від цього кореня в європейських мовах утворилося багато слів, у тому числі й у російській мові слова "популярність", "популярний". Однак при всьому співзвуччі популярність не тотожна популізму.

Популізм — поняття, що виражає різні явища. Популізмом називалася, зокрема, французька літературна школа кінця 20-х років XX століття, що декларувала реалістичне зображення побуту міської і сільської бідноти, але фактично була різновидом натуралізму. Популізмом називалися і дрібнобуржуазно-селянські течії, і суспільні рухи в регіонах "запізненого", порівняно нерозвиненого капіталізму. Першим великим і систематизованим варіантом ідеології популізму в Росії було народництво. Популізм виявляється й в області національно-визвольного руху, і в зовнішньополітичній сфері, і т. д.

У даній статті ми обмежимося лише розглядом популізму як сугубо політико-правового феномена", що бере участь" у боротьбі за владу. Під цим кутом зору популізм можна визначити як висування нереалістичних, але популярних у конкретній ситуації гасел і обіцянок для досягнення визначених політичних цілей. Популізм, відзначається в політологічному словнику, це "діяльність, що має метою забезпечення популярності в масах ціною необґрунтованих обіцянок, демагогічних гасел і т. д. Популіст у сучасній політиці •— діяч, що заграє з масами". Популізм є по суті справи використання групами обличчя, окремими лідерами у своїх інтересах пануючих поглядів, настроїв людей, що склалися під впливом тих чи інших обставин.

Про генезис популізму

У політичному лексиконі термін "популізм" виник вперше в США наприкінці XIX століття. Америка переживала тоді один із самих бурхливих періодів своє історії. Йшла швидка індустріалізація країни. Росли міста. Стрімко підсилювалися позиції великого капіталу, наростала класова боротьба, йшов підйом фермерського і робітника рухів. Невдоволення населення, його недовіра до традиційних політичних партій — республіканської і демократичний, — поперемінно стояли у влади, привело до усвідомлення необхідності створення незалежної, самостійної партії.

Таку партію створили в 1891 році і назвали "популістської", тобто "народної". Уже на президентських виборах 1892 року нова партія завоювала 9% голосів. Її програма містила в собі ряд традиційних вимог фермерів і робітників:

державний контроль над залізницями; 8-вартовий робітник день;

прямі вибори президента, віце-президента і сенату США; пільгові умови продажу вільних земель фермерам і т. д.

Однак, будучи невизначеним по своєму складі, цей політичний рух не змогло існувати самостійно. У 1896 році воно влилося в демократичну партію, підтримавши на президентських виборах У. Брайана, висунутого від демократів. З ім'ям названого політичного діяча зв'язане остаточне твердження терміна "популізм" для позначення політичного плину і набору тактичних прийомів до політичній боротьбі, зв'язаних з апеляцією до повсякденної свідомості мас, зі спробами підбудуватися під їхні вимоги, використовувати такі риси повсякденної свідомості, як спрощеність представлень про громадське життя, безпосередність сприйняття, максималізм і схильність до простих і однозначних політичних рішень.

У популізмі Брайан побачив засіб залучення на свою сторону широких мас. У 1896 році він зробив на цьому головну ставку в президентській кампанії. Він метав грім і блискавки на адресу "повернув Уолт стрита", намагався представити свою боротьбу за Білий дім як війну за святу справу, а себе — як нового месію, марнував праворуч і ліворуч різні обіцянки й обіцянки фермерам і робітникам.

За цієї, часто демагогічної, завісою обіцянок ховалися політичні амбіції самого Брайана і знуджених по владі демократів, а також прозаїчні розрахунки ряду представників великого капіталу. Так, за Брайана виступали власники срібних рудників зі штатів Середнього Заходу, для яких одне з головних вимог демократів — вільне карбування срібної монети — означало перспективу надзвичайного збагачення. Брайану не удалося домогтися перемоги (багатьох злякала його антимонополістична фразеологія), але популізм як політичний прийом довів свою ефективність: демократи набрали на 1 млн. голосів більше в порівнянні з попередніми виборами і були як ніколи раніш близькі до перемоги. Так виник популізм в Америці.

У XX столітті він особливо яскраво проявився в 30-і роки в тих же Сполучених Штатах. Це був час так називаної "великої депресії", що наступила слідом за світовою кризою в економіці 1929—1933 років. Ставши самим тривалим і руйнівної в історії капіталізму, викликавши безпрецедентне падіння життєвого рівня населення, криза збудив суспільні пристрасті, привів до нового підйому популізму. Ці роки були "золотим століттям" для популістських лідерів, і популістськими засобами користалися в багатьох інших країнах Заходу. Застосовували їх, зокрема, нацисти в Німеччині.

Після другої світової війни популізм у суспільно-політичному житті західних країн став явищем порівняно рідким, хоча при необхідності їм користалися і користаються різні політичні лідери. Не далекі, наприклад, популістські методи були і для М. Тэтчер, і для Р. Рейгана, і для незалежного кандидата на посаду президента США Р. Перо. Останній, зокрема, легко зривав оплески виборців популістськими гаслами.

Загальна характеристика популізму

Які ж основні ознаки популізму, його характерні риси?

По-перше, популізм як політичне явище виникає в країнах, де маються визначені демократичні інститути — загальне виборче право, рівноправність громадян — і де маси як виборців виступають учасниками політичного процесу. Тільки тоді спроби апеляції до настрою населення, спроби підбудуватися під масову свідомість можуть, власне, і стати засобом завоювання влади. У зв'язку з тоталітарною державністю об'єктивно "поле" для популізму до 1985 року було в нас звужено до мінімуму. І лише зі становленням демократичних паростків епохи "перебудови" популізм розцвів пишним кольором.

Вибори народних депутатів СРСР, а потім і РСФСР уже проходили на популістській хвилі. Наприклад, широко відомо, що народні обранці СРСР наобіцяли виборцям у ході останньої передвиборної кампанії виконати їхні накази на суму більш 3 трлн. карбованців, що майже в 5 разів перевищувало тодішній річний національний доход СРСР. Це явище було притаманне і виборам народних депутатів Російської Федерації.

По-друге, з'являючись на історичній арені разом з демократичними інститутами і нормами, популізм усе-таки розповсюджений у найбільшій мері серед шарів з низьким рівнем політичної і правової культури й в умовах ще не зміцнілих структур народовладдя. Нездатність мас відрізнити демагогію від реалістичних пропозицій, чорно-біле бачення світу, готовність обожити чергового кумира і ненавидіти конкурентів — усе це симптоми невисокої політичної культури, дуже активно використовуваної популістськими лідерами для мобілізації суспільної підтримки.

Так, якщо в процесі виборів народних депутатів Російської Федерації в 1990 році було в моді критикувати "партократів" і "комуністів" (часом необґрунтовано й огульно), те на найближчих виборах, імовірніше всього, мода буде на критику "демороссів" і "демократів" (огульність і необґрунтованість теж не виключаються). При існуючій сьогодні політичній культурі може відбутися лише переклеювання ярликів.

По-третє, популізм особливо підсилюється під час криз, переломних періодів у розвитку суспільства, соціально-економічної і політичної нестабільності, коли більшість людей випробують погіршення умов життя і утрачають впевненість у завтрашньому дні. Крім того, кампанії по проведенню виборів, референдумів і інших політичних заходів теж супроводжуються активізацією популістів. Це — саме благодатне для них час, тому що саме в такі моменти переоцінки цінностей і жорсткості політичної боротьби народ найбільшою мірою дезорієнтований і підданий гіпнозу обіцянок.

По-четверте, популізм найчастіше обслуговує насамперед політичний радикалізм. "Набір засобів, необхідних для здійснення того чи іншого політичного ідеалу, — відзначає А. Демидов, — може сформуватися тільки з плином часу. Політичний радикалізм заміняє цю реальну дистанцію між цілями і засобами твердим зв'язком: якщо поставлені мети, повинні бути і засобу, необхідно лише їхній знайти і застосувати". Отут-те і приходить на допомогу популізм, що дозволяє "реальну дистанцію між цілями і засобами" замінити спрощеної, декларативної, демагогічної, Можна навіть виявити наступну закономірність: чим більш радикальний політик, тим у більшій мері він користається популістськими прийомами. Як приклад можна назвати як більшовиків (ліворадикалів у той час), так і нинішніх "ліворадикалів", що багато в чому взяли на озброєння необільшовицькі методи.

По-п'яте, популізм — це відхід від дійсно наявних проблем, від об'єктивно існуючих інтересів і потреб людей. Яскравим прикладом є пропогандоване нинішніми правими радикалами гасло відновлення СРСР, що ігнорує реальні проблеми, якими чревата зараз подібна політика, і спирається на ностальгію по соціальній стабільності. У цьому змісті популізм нагадує своєрідний соціально-політичний наркотик, що веде маси від реальності, що не задовольняє їх, у світ незбутніх чекань і чуда. Після чого, зрозуміло, настає протверезіння, "ламання".

От чому популізм дуже жорстко зв'язаний з розчаруванням мас. Він виникає на "ґрунті" розчарування, розчаруванням же закінчується. Політика — сфера залучення народу в життєдіяльність суспільства і задоволення народних інтересів. Якщо вона це робить популистски, тобто головним чином за допомогою гасел, декларацій, закликів, що обіцяють багато усього і відірваних від соціальних реалій, то хід її буде неодруженим, інтереси більшості залишаться невираженими і незадоволеними. А виходить, і сама політика виявиться в "розбитого корита".

По-шосте, популізм орієнтується в основному на повсякденну свідомість, тому що в його методах "переважають ірраціоналізм, поверховість при поясненні причин соціальних терть, економічних лих народу"... Дуже часто популісти "грають улюблену карту" обивателя — спрагу справедливості, привілеїв, волі, пошук універсальних і простих засобів для рішення практично всіх задач і т. д. Популізм добре поширюється в умовах невизначеності, незнання, при відсутності налагодженої і доступної системи інформування громадян.

По-сьоме, популізм — різновид демагогії. Типові для демагогії засобу — помилкові клятви у вірності народу, висування безвідповідальних програм і обіцянок і одночасно наклеп на ті, хто на ділі діє в ім'я справжніх інтересів суспільства — уживаються повною мірою й у популістській практиці. "Віддавна демагогами називають тих, хто, домагаючись власних цілей, спекулює на почуттях і прагненнях мас, уводить їх в оману. Ця значеннєва роздвоєність слова — результат реальних історичних процесів, що вплинули і на мову. Вона відбиває саму суть демагогії — її корисливе лукавство. Неправда у вигляді правди — такої з'являється демагогія перед усіма народами за всіх часів".

Популізм — родинне явище демагогії. Обоє Вони виявляють собою не те, що проголошують, видають себе за щось інше.

Разом з тим популізм не зводиться лише до демагогії, так само як остання не тотожна популізму. Демагогія має більш широку сферу застосування, вона зустрічається й у політику, і в науці, і в мистецтві, і в побуті; популізм же в основному зв'язаний з політикою. Популізм — це створення популярності за допомогою соціальної демагогії, це залучення мас на свою сторону демагогічними засобами і методами.

По-восьме, популізм на відміну від популярності оцінюється з позиції моральності як негативне явище. "Популізм, — справедливо пише В. Согрин, — навіть в інтелектуальному виконанні — це не добро, а зло" 6, що не наближає, а відстрочує щире народовладдя. Разом з тим не можна забувати того, що популістські гасла висувалися і політичними діячами, щиро зацікавленими в поліпшенні життя народу (наприклад, деякі більшовицькі лідери, Ф. Рузвельт і ін.). Популістські гасла і прийоми використовувалися в політичних кампаніях Б. Єльцина. У таких випадках популізм можна розглядати за аналогією з "святою" неправдою, що, як відомо, у визначених умовах (що не безперечно) може зіграти і позитивну роль.

Міри боротьби з популізмом

Природно, усяке нове явище вносить у соціальні реалії як позитивні, так і негативні моменти. Це закон життя, якому необхідно враховувати й у політику. Становлення демократії в Росії також супроводжується не тільки позитивними явищами, але і витратами, що гальмують розвиток процесу народовладдя. Одна з таких витрат — популізм, що суспільство повинне навчитися ефективно переборювати, виробляти у відношенні його протиотрута, своєрідну систему "противаг".

Отже, з одного боку, популізм є ознака (хоча і негативний), демократичного будівництва суспільства, а з іншого боку, саме суспільство повинне за допомогою демократичних норм і інститутів створювати умови для1 мінімізації популістських зазіхань. Якщо цього вчасно не зробити, то останні, безперешкодно поширюючи, нанесуть у кінцевому рахунку велика втрата державі в цілому. У сучасний період у Росії складається саме така ситуація. Звичайно, будь-яка влада може зробити у своїй діяльності помилки. Від цього, як говориться, ніхто не застрахований. Але не в цьому зараз головна небезпека для країни. Небезпека в популізмі влади, у безвідповідальних обіцянках ринкових реформ без жертв і труднощів з боку більшості громадян.

З популізмом необхідно бороти, причому дуже наполегливо і рішуче. Він разнолик. Відповідними повинні бути і міри, спрямовані на його мінімізацію і стримування. Головним чином рішення проблеми бачиться в становленні повноцінних механізмів народовладдя, стабільних демократичних норм і традицій, у твердженні в соціальній практиці високої політичної і правової культури як посадових осіб, так і громадян.

Визнавши той факт, що популізм як політичне явище виникає в країнах, де маються визначені демократичні інститути, необхідно визнати і те, що йому відкриває дорогу в політичному житті не що інше, як плюралізм. Популізм у цьому змісті є паразитування на плюралізмі, "помилкова галузь" розвитку різноманіття. Це інструмент поверхневого узагальнення

інтересів різних шарів і спрощена їхня інтеграція в "най загальні", "загально групові".

Одним з "лік" від "популістської хвороби" виступає той же плюралізм. Адже він являє собою прагнення перебороти одномірність, уловити якнайбільше альтернатив інтересів, відтінків думок, відкрити доступ до впливу на політику для більшої кількості людей, соціальних і політичних груп. У результаті формується здатність обліку різноманіття об'єктивних зв'язків і тенденцій, що діють у суспільстві. Політика може стати надійної й ефективний тільки у випадку наближення її до високого ступеня реалізму, що спирається на інформованість про різні варіанти розвитку, про їхні достоїнства і недоліки.

З огляду на, що популізм — це перекручена інформація (мовою кібернетики "шум", "перешкоди"), бороти з ним можна тільки за допомогою щирої інформації. Лише істина викриває обман, у які би красиві і привабливі упакування він ні виряджався, лише повноцінна і достовірна інформація підриває основи для розвитку популізму.

Сьогодні виборці, широкі шари населення здобувають інформацію про політичний курс, про політичну ситуацію, орієнтуючись лише на запевняння і клятви чергового політичного лідера. Основні потоки інформації залишаються малодоступними для більшості громадян.

Правовий популізм

Популізм виявляється й у юридичній сфері, насамперед у правотворчій діяльності. У даному випадку він виступає як своєрідна правова категорія, хоча в кінцевому рахунку це досить умовно, тому що ці методи дуже жорстко зв'язані з політикою, обслуговують її. Тобто правова форма теж може бути використана як інструмент для здійснення політичної демагогії.

Право впливає на суб'єктів завдяки двом своїм взаємозалежним атрибутам: стимулам і обмеженням. Правовий популізм, відповідно, може перетворюватися в життя через встановлення в юридичних нормах декларативних стимулів (прав, воль, заохочень, переваг, пільг і т. п.) або обмежень (обов'язків, заборон, призупинень, покарань і т. д.), що згодом сприймаються й оцінюються більшістю громадян як нереальні обіцянки. Красномовніше всього в цьому переконує практика їхньої реалізації. Юридичне слово і юридична справа тут розходяться, зайвий раз доводячи, що популістський нормативний акт спрямований не на упорядкування суспільних відносин і не на дозвіл актуальних соціальних проблем, а на підвищення політичного рейтингу конкретної вищої посадової особи або на те, щоб усіма способами удержатися у влади.

З огляду на, що популізм — закономірна і природна риса політичної діяльності на визначеному етапі розвитку демократичних інститутів, першим у Росії популістським правовим актом можна вважати, імовірно, Маніфест від 17 жовтня 1905 року. Історія російського конституціоналізму починається саме з цього акта, якому цар явно не співчував, "сподіваючись, як завжди він надходив у таких випадках, змінити в майбутньому своє царське слово стільки разів, скільки йому цього захочеться". Цар, приймаючи "Маніфест воль", зовсім не думав дотримувати його. Змушене тимчасово піти на поступки, царський уряд надалі вміло зіграло на розколі опозиційних сил і не стримало більшості обіцянок, даних 17 жовтня 1905 року.

Документи Жовтневої революції 1917 року — наступний етап у розвитку правового популізму. Досить назвати декрети про землю, про світ, Декларацію прав працюючого й експлуатованого народу, Декларацію прав народів Росії і т. п. Гасла типу "влада — працюючим", "землю — селянам", "фабрики і заводи — робітником" і ін. зіграли свою популістську роль, забезпечивши підтримку радянської влади з боку широких мас народу.

Згодом, у міру встановлення авторитарного режиму, у міру складання однопартійної політичної системи "завойовувати голоси і симпатії" народу за допомогою правових засобів ставало практично зайвою політичною дією.

З кінця 80-х років амплітуда правового популізму починає поступово рости: спочатку на союзному рівні, а потім його епіцентр усе більше і більше переміщається на рівень республіканський. Так, у Росії приймається цілий ряд законів, указів президента, інших нормативних актів, що містять значний відсоток популізму.

Ставши президентом, Б. Єльцин приймає давно очікуваний громадськістю Указ № 1 "Про першочергові заходи для розвитку утворення в РСФСР", у якому сфера утворення з'являється пріоритетної. Однак він так і залишився декларацією, у фінансово-матеріальному відношенні не забезпеченим, а виходить, і не реалізованим документом. Президентські нормативні акти випливають "косяком" один за іншим, але популістська насиченість їхній не спадає.

Форми прояву правового популізму не обмежуються лише прийняттям нормативних актів. Правовий популізм може полягати й у накладенні вето з боку президента на окремі закони, і у відхиленні парламентом президентських виправлень до законопроектів, і у висновку різного роду конституційних "угод", і в інших випадках, коли "правові одяги" використовуються головним чином для приховання щирих політичних задумів, для формування привабливого іміджу того чи іншого політика.

Отже, правовому популізму властиві всі ті риси, що популізму як притаманні політичному явищу. Разом з тим для правового популізму характерна власна специфіка, тому що він втілюється в специфічній сфері і позначає собою: розривши фактичні і юридичного, змісти і форми;

експлуатацію нереальних правових засобів для досягнення визначених політичних цілей; різновид імітації правового регулювання. Правовий популізм не погодиться з об'єктивно існуючими інтересами і чеканнями громадян, суперечить структурі сформованих відносин, культурі суспільства й у підсумку дискредитує право як соціальну цінність, значно множить правовий нігілізм, прирікає правове регулювання на неефективність. Тому правовий популізм — "міна уповільненої дії", підкладена під ідеї демократії і правової держави.

Висновок. Аморальність популізму полягає в тім, що він маніпулює довірою людей, деформує його. В історії людства необхідність об'єднання зусиль, у тому числі й у здійсненні конкретного політичного курсу, завжди викликала потреба у взаємних зобов'язаннях (політиків, правителів, з одного боку, і народу — з іншої) і, отже, у їхній взаємній довірі.

Довіра ж — це відношення до дій іншого обличчя і до нього самому, котре ґрунтується на переконаності в його правоті, вірності, порядності, чесності. Довіра як визначене моральне відношення не є простим результатом реальної взаємозалежності людей. Воно носить характер, що випереджає, що виражається, наприклад, у сентенції: "Людині треба довіряти". Передуючи фактичним відносинам людей, воно чи потім закріплюється, поглиблюється цими відносинами, чи, навпроти, руйнується.

Популізм, установлюючи найчастіше не без лицемірства свідомо фіктивні взаємні зобов'язання (свого роду угоду, зроблену під впливом обману), руйнує довіра людей до політика і політики, знецінює навіть самі прекрасні ідеї і цінності. У цьому полягає головна соціальна шкода популізму, тому що довіра — той необхідний фундамент, на базі якого тільки і може здійснюватися будь-яка творча політика.


15.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!