Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Політична соціалізація як політико-культурний процес. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Політична соціалізація як політико-культурний процес. Реферат

Політична соціалізація – це безперервний процес, який починається у ранньому дитячому віці й триває усе життя людини. Його зміст утворюють набуття та втрати індивідом тих або інших політичних якостей. Які з них людина набуває, а які втрачає – це багато в чому обумовлюється особливостями буття на кожному з етапів її життєвого шляху

Сутність і детермінанти політичної соціалізації. У політично організованих суспільствах людина завжди вільно чи невільно залучена до системи політичних стосунків, є носієм політичної культури. Перманентний процес залучення людини до політичної системи, формування в неї певного ставлення до влади та політичної активності на ґрунті засвоєння змісту політичної культури суспільства й самостійного осмислення сутності соціального буття одержав назву політичної соціалізації.

Політична соціалізація є однією зі складових загального процесу соціалізації людини. Процес залучення індивіда до політичної системи завжди відбувається в контексті його залучення до системи суспільних стосунків у цілому. Засвоюючи через соціальне спілкування й виховання та розвиваючи в міру індивідуальних здібностей соціально-культурний досвід, індивід засвоює й розвиває навички, знання, норми, цінності і традиції політичної системи.

За своїм змістом політична соціалізація являє собою двоєдиний процес: переходу вимог політичної системи у внутрішню структуру індивіду та формування активності індивіда стосовно політичної системи. Звідси випливають дві основні функції політичної соціалізації:

  • набуття індивідом вміння орієнтуватися в політичному просторі;
  • набуття їм навичок виконувати певні ролі у політичній системі.

Ролі, які виконує людина у політичній системі, можуть бути найрізноманітнішими: підданий, виборець, компетентний спостерігач, компетентний критик, функціонер політичної партії або політизованої громадської організації, державний чиновник, політичний діяч, політичний лідер тощо. Спроможність їх виконання в політичній системі багато в чому залежить від міри та характеру політичної соціалізації особи.

Міра політичної соціалізації окремої людини індивідуальна. Але разом з тим вона внутрішньо детермінована дією трьох перемінних:

  • віку людини;
  • наявності в неї того або іншого суб‘єктивного досвіду;
  • здібністю до самостійних форм мислення та поведінки в царині політики. Комплексний вплив означених чинників визначає стадію політичної соціалізації. У політичній теорії найчастіше вирізняють дві основні стадії: первинну та вторинну.

На первинній стадії формується початкове ставлення до сфери політики через сприйняття політичної інформації за допомогою думок і оцінок оточуючих, персоналізацію політичних образів, появу першого самостійного досвіду взаємодії з владою. Зміст первинної стадії становить засвоєння індивідом політичних цінностей, установок, норм, орієнтацій, що були вироблені суспільством; закріплення у структурі індивіду стереотипів політичної культури суспільства.

Вторинна стадія пов‘язана з розширенням самостійного політичного досвіду, з вмінням робити індивідуальні політичні висновки, формувати позиції, що спроможні протистояти тиску колективної думки, з участю у спеціалізованих політичних об‘єднаннях і організаціях. Вторинна соціалізація характеризує становлення індивідуальної політичної культури особи, її спроможність до самостійного вироблення політичних цінностей, установок, норм, орієнтацій.

У процесі політичної соціалізації на формування свідомості та поведінки людини впливає велика кількість як об‘єктивних, так і суб‘єктивних чинників. Усі чинники політичної соціалізації можна умовно поділити на власне й невласне політичні.

Як невласне політичні виступають такі чинники, які перебувають поза межами політичної системи, але одночасно здійснюють істотний вплив на процес політичної соціалізації, обумовлюючи формування певних тенденцій політичної свідомості та поведінки громадян. До них слід віднести: рівень матеріального добробуту, спосіб життя, моральне здоров‘я суспільства, великих та малих соціальних груп, до яких залучено індивіда.

Як власне політичні виступають такі чинники, які визначають процес політичної соціалізації зсередини політичної системи: характер політичного режиму, зміст політичних норм, якість політичної інформації тощо.

Процес політичної соціалізації детермінують чинники різного соціального рівня. На макросоціальному рівні суттєвий вплив на формування стереотипів політичної свідомості та поведінки громадян справляють пануючі у суспільстві соціально-економічні стосунки, специфіка етнонаціонального та релігійно конфесійного спілкування, характер політичної влади, зміст національної культури. На мезосоціальному рівні такими чинниками є становище певних соціально класових, етнічних, конфесійних, професійних, територіальних, статево вікових та інших великих соціальних груп у суспільстві, їх культурні традиції.

На мікро соціальному рівні процес політичної соціалізації багато в чому залежить від родинних традицій, стосунків на роботі, специфіки неформального спілкування тощо. В останній час у зв‘язку з розвитком тенденцій інтернаціоналізації та глобалізації соціально-економічних, політичних та культурних стосунків, все більший вплив на процес політичної соціалізації здійснюють явища, що відбуваються на мегасоціальному рівні, – рівні розвиток економічної кооперації, політична інтеграція, регіональні та глобальні конфлікти і кризи тощо.

Слід зауважити, що чинники різних соціальних рівнів неоднаково впливають на конкретних індивідів та різні соціальні групи. Кожен із чинників впливає на людину через призму її індивідуальних особливостей – специфіку світогляду, рівень інтелекту, моральні підвалини тощо. Відбиваючись у індивідуальній свідомості, чинники соціального буття набувають певної значущості й виступають як сигнали, що спонукають особу до певного способу дій в царині політики.

Серед великої кількості акторів політичної соціалізації особлива роль належить соціальним інститутам, які справляють цілеспрямований вплив на формування політичної свідомості і поведінки громадян. Такі інститути позначаються як інститути політичної соціалізації. До них слід віднести: сім‘ю, школу, церкву, засоби масової інформації, громадські об‘єднання та організації, політичні партії, державні органи та установи. Вплив інститутів політичної соціалізації на членів суспільства здійснюється за допомогою діяльності конкретних людей (батьків, вчителів, священиків, журналістів і т. д.), яких називають агентами політичної соціалізації.

Політичне виховання

Окремим випадком політичної соціалізації є політичне виховання – процес цілеспрямованого та систематичного впливу на політичну свідомість та політичну поведінку громадян з метою формування в них певних політичних якостей. Цілеспрямованість і систематичність – два головних чинники, які вирізняють політичне виховання із загального контексту політичної соціалізації. Головне завдання політичного виховання –укорінювати у свідомості та поведінці людини пануючих в даній системі політичних цінностей, норм, орієнтацій та зразків, розповсюджувати певний тип політичної культури. Політичне виховання містить два компоненти: раціональний та емоційний.

Раціональний компонент полягає у передачі необхідної політичної інформації, формуванні певної системи політичних знань. Він втілюється у політичній освіті. Будь-яка політична організація намагається забезпечити необхідний для свого самозбереження та саморозвитку мінімум знань у своїх членів. Внаслідок цього вона вимушена створювати свою систему політичної освіти.

Політичною освітою своїх громадян займається будь-яка держава. Через стандарти шкільної та вузівської освіти, засоби масової інформації, що контролюються нею, держава здійснює цілеспрямований вплив на політичну свідомість та поведінку громадян, намагається виробити в них якості, які є адекватними характеру політичного режиму. Систему державної політичної освіти складають шкільні та вузівські політологічні курси, політичні програми державних теле- і радіокомпаній, політичні рубрики газет і журналів, що контролюються урядом.

У структурі політичних партій також діють свої системи політичної освіти, за допомогою яких партійні маси інформуються про цілі й завдання партії, програмні принципи її діяльності, стратегію та тактику. Системи партійної освіти включають у себе партійні школи (у тому числі й вищі), гуртки політичних знань, теоретичні та пропагандистські журнали, газети. Великі партії контролюють теле- та радіоканали або мають на них свої програми.

Емоційний компонент політичного виховання зводиться до вироблення певного ставлення до політичних об‘єктів та явищ і пов‘язаний з формуванням сталих емоційних преференцій людей у політичній сфері, які часом діють незалежно від свідомості. Дійовим засобом політичного емоційного виховання є різні ритуали: урочисті збори; вручення нагород, паспортів, партквитків, паради, походи, демонстрації, вшанування, святкування ювілеїв.

Важливу роль у формуванні стереотипів політичних емоцій членів організацій відіграє політична організація має свій пантеон героїв та мучеників, чий ідеалізований життєвий шлях пропонується її членам як приклад для наслідування. Сильний емоційний вплив на свідомість та поведінку членів організації покликана здійснювати політична символіка: державні та національні прапори, герби, гімни, партійні емблеми, знамена, пісні, окремі кольори, портрети політичних лідерів.

У процесі політичного виховання використовуються різні методи. Методи політичного виховання підрозділяються на прямі та побічні.

До прямих методів належать:

  • переконання, що ґрунтується на відповідній інформації та аргументації;
  • примушення, яке підкріплюється репресивними санкціями;
  • навіювання, що ґрунтується на некритичному сприйнятті канонів політичної організації;
  • наслідування, шляхом виховання на яскравих зразках нормативної поведінки.

До побічних методів належать:

  • використання політичних символів та ритуалів;
  • стимулювання нормативної політичної поведінки шляхом заохочення та нагород;
  • конструювання спеціальних ситуацій (типу політичних кампаній), що зорієнтовані на певні зразки поведінки.

У процесі політичного виховання використовуються різноманітні засоби впливу на особу. На рівні індивідуального виховання важливе значення має особистий вплив агентів, яких спеціально виділяє організація, що створюють спеціальні ситуації, забезпечують вербальний вплив та особистий приклад.

На рівні малих соціальних груп застосовуються такі колективні форми політичного виховання, як збори, дискусії, семінари тощо. На рівні великих соціальних груп ефективний вплив на політичне виховання здійснюється такими масовими діями, як мітинги, демонстрації, маніфестації тощо. Однак найбільш ефективним інструментом на усіх рівнях політичного виховання є засоби масової інформації: преса, радіо, телебачення. Головним критерієм ефективності усіх засобів і методів політичного виховання, на кінцевий рахунок, є адекватна даній політичній організації поведінка окремого її члена.

Етапи політичної соціалізації

Політична соціалізація – це безперервний процес, який починається у ранньому дитячому віці й триває усе життя людини. Його зміст утворюють набуття та втрачення індивідом тих або інших політичних якостей. Які з них людина набуває, а які втрачує – це багато в чому обумовлюється особливостями буття на кожному з етапів її життєвого шляху. Тому типові етапи політичної соціалізації взагалі співпадають з типовими етапами життя та діяльності людини.

У процесі політичної соціалізації можна вирізнити п‘ять типових етапів, які розрізняються між собою особливостями формування та розвитку свідомості людини, ступенем впливу тих або інших чинників її життя та діяльності, енергетичним потенціалом індивіду, мірою впливу тих або інших соціальних інститутів.

Перший етап політичної соціалізації припадає на дошкільні роки. У сучасному суспільстві дитина вже у віці 34х років набуває перші відомості про політику. Основним інститутом політичної соціалізації на цьому етапі, як правило, є сім‘я. У процесі сімейного виховання дитина робить перші кроки в опануванні політичної культури суспільства. Сім‘ї мають свої політичні традиції, які передаються дитині. Через сім‘ю дитина вільно чи невільно залучається до поля певної політичної субкультури.

Чималу роль у формуванні початків політичної свідомості у дошкільні роки відіграють також церква, радіо та телебачення, оточення однолітків. Поза сімейні чинники можуть справляти на дитину цілком протилежний вплив, ніж сім‘я. Але у більшості випадків чинник сім‘ї на початковому етапі політичної соціалізації превалює. Лише в тому випадку, коли дитина з якихось причин не любить або не поважає батьків, поза сімейні чинники можуть стати сильнішими.

Другий етап політичної соціалізації співпадає зі шкільними роками. На цьому етапі найважливішою інституцією політичної соціалізації стає школа. Через школу дитина починає залучатися до державної системи політичного виховання.

Шкільна освіта у будь-якому суспільстві покликана виконувати найважливіші політичні функції – прищеплювати любов до держави, її інститутів, виховувати патріотизм. За допомогою вивчення спеціальних дисциплін цілеспрямовано формується певна система знань про політику. Але у старшому віці підліток починає співставляти одержані знання з реальним життям і, коли вони виявляються неадекватними, то навчально-виховна діяльність не досягає своєї мети.

В міру оволодіння читанням все більший вплив на формування політичної свідомості здійснюють газети, журнали, художня та суспільно-політична література. Не останню роль у політичній соціалізації школярів відіграють дитячі організації, багато з яких так або інакше пов‘язані з певними політичними силами.

Третій етап політичної соціалізації починається після закінчення школи і триває до 2530 років. На цьому етапі пріоритетний вплив на формування політичної свідомості і поведінки молодих людей мають різні формальні та неформальні молодіжні об‘єднання. На тих, хто після закінчення школи продовжує навчання, сильно впливають традиції вищого навчального закладу, його професорсько-викладацький склад, студентські організації. У вищій школі істотно поглиблюються та розширюються системні знання про політику.

У юнацькому віці в людини відчувається надмір життєвої енергії, який часто виплескується в царину політики. Багатьма молодими людьми політика сприймається як гра, що дає можливість утвердити власне Я, задовольнити честолюбні амбіції. Політичні орієнтації у цьому віці характеризуються браком сталості, політичні дії відрізняє радикалізм. Молодь, більш ніж інші вікові групи, буває невдоволеною існуючою політичною системою, що, як їм здається, зачіпає її права, обмежує свободи, заважає швидкому просуванню по соціальній драбині.

Четвертий етап політичної соціалізації пов‘язаний зі знаходженням людиною стабільного місця в житті. Людина визначається з колом занять, професією, постійною роботою, заводить сім‘ю. У неї залишається все менше часу для заняття політикою. І коли коло ділових та професійних інтересів людини прямо не пов‘язане з політичною сферою, а умови життя її цілком задовольняють, то політична активність індивіда спадає, а до ролі виборця.

Інша річ, коли людину не задовольняють її життєві умови. Це дійова передумова політичної активізації. Людина стає учасником політичного руху, вступає у політичну партію або політизовану громадську організацію. Вибір тієї чи іншої партії або організації залежить від характеру інтересів, що не задоволені. Коли, наприклад, людина не задоволена станом оточуючого середовища, то скоріш за все вона вступить до партії "зелених" або до однієї з екологічних асоціацій. Під час гострих соціальних криз, коли становище основної маси населення різко погіршується, спостерігається значне зростання політичної активності громадян. Але, як правило, у зрілому віці політична поведінка людини стає більш спокійною та помірною, а політичні погляди – стабільними.

П‘ятий етап політичної соціалізації припадає на похилий вік. Закінчивши трудову діяльність, людина уходить на пенсію, звільняється від маси поточних справ. У неї з‘являється багато вільного часу, який часто, коли дозволяє здоров‘я, віддається політиці. Соціологічні спостереження свідчать, що серед учасників різних політичних акцій багато громадян похилого віку.

Політичні погляди літніх людей у більшості випадків консервативні. Їх політична активність спрямована на збереження традиційного порядку та протидію усіляким новаціям. Люди похилого віку часто реанімують свої юнацькі ідеали та орієнтації. Певний вплив на політичну поведінку людей цієї вікової категорії здійснюють різні ветеранські організації, які у своїй більшості симпатизують консервативним політичним силам, а часом реакційним та реваншиським. Так, багато організацій ветеранів другої світової війни ФРН підтримують неонацистські політичні партії, а в Україні організації ветеранів Великої Вітчизняної війни та праці – Компартію України.


15.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!