Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Проблеми та здобутки культури села
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Проблеми та здобутки культури села

У вирішенні багатьох проблем, що сьогодні існують в культурі села не можна покладатися лише на вище керівництво держави і галузі. Лише спільними зусиллями всіх рівнів влади, зусиллями всіх культармійців, та й просто небайдужих людей можна вирішити ці проблеми

Культура – одне з найцікавіших і найдревніших явищ, яке тісно пов'язане з діяльністю людини. Кожен час ставить перед культурою свої локальні завдання. Однак на будь-якому етапі суспільного розвитку необхідно, по-перше, робити все для збереження існуючих традицій і надбань, по-друге, привносити щось нове, свіже, неповторне. І в цьому чи не найважливіша роль сільської культури як складової загальнокультурного процесу в Україні.

На сучасному етапі розвитку суспільства культура повинна стати одним із ключових факторів соціально-економічного зростання України та її регіонів, тому що головною метою розвитку людства є громадська та культурна самореалізація особистості. Стабільний розвиток країни і розвиток культури – взаємопов’язані процеси.

Ці положення зафіксовано в „Концепції державної політики в галузі культури на 2005-2007 роки”, яку було затверджено Законом України від 3 березня 2005 року, де передбачено також модифікацію загальних принципів нового економічного механізму господарювання в закладах культури.

Нині в Україні функціонує близько 40 тисяч культурно-освітніх закладів всіх систем і відомств. Із них більше як 35 тисяч знаходяться в сільській місцевості, у тому числі понад 17 тисяч клубних закладів, близько 16 тисяч бібліотек, 300 початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів, понад 70 музеїв.

За роки перебудови і початку становлення незалежної України реорганізація торкнулася багатьох галузей нашого економічного і суспільного життя, у тому числі й культурного. Із метою поліпшення культурно-просвітницької роботи на селі, у різних регіонах України застосовують різноманітні моделі функціонування культурних закладів.

У більшості областей та районів, у багатьох містах розроблені й затверджені регіональні програми розвитку культури. Ними передбачені завдання із зміцнення матеріально-технічної бази закладів культури, підтримки творчих спілок і творчої молоді, професійного мистецтва, підготовки кадрів, охорони культурної спадщини, організації дозвілля населення.

Серед головних проблемних завдань галузі – фінансування та оплата праці. Та варто відзначити той факт, що в 2005 році Міністерство культури і туризму України постійно надавало підтримку, зокрема фінансову, фестивалям та іншим мистецьким заходам у регіонах. Щодо заходів розвитку сільської культури, то у 2005 році Міністерством було підтримано, в тому числі й фінансово, понад 40 заходів, які проводилися у районах, селах і малих містах, зокрема, фольклорні експедиції у Київській, Харківській та Луганській областях, фестивалі „Решетилівська весна” на Полтавщині, „Дзвони Лемківщини” у Монастирську та „Дністрові зорі” у Заліщиках на Тернопільщині, „Українська витинанка” у Могилів-Подільському районі Вінниччини, ряд обласних та всеукраїнських заходів, у яких брали участь професійні та аматорські колективи.

Про проблеми культури взагалі і сільської культури зокрема, про шляхи їх подолання йшлося і на розширеному засіданні колегії Міністерства культури і туризму України, що відбулося 4 лютого 2006 року. У своїй доповіді Міністр культури і туризму І. Ліховий зазначив, що сьогодні одним з пріоритетів державної культурної політики є збереження та розвиток традиційної культури, підтримка культурного різноманіття регіонів України. З цією метою розпочато реалізацію Державної програми охорони та збереження нематеріальної культурної спадщини, яка має важливе значення для вивчення та популяризації культури села.

До дослідження фольклору, вивчення народної творчості залучено молодих спеціалістів, які досліджують і узагальнюють автентичні матеріали розвитку української народної творчості, що дозволяє створити державну систему дослідження, фіксації та збереження цінностей нематеріальної культури.

У рамках Програми у минулому році було проведено фольклорно-етнографічну експедицію у Луганській області, в ході якої досліджувалися звичаї, традиції та обряди сільської культури та побуту, було зроблено записи, які сприятимуть відродженню нематеріальної культури села.

Аналізуючи здобутки в сфері сільської культури, доцільно буде звернути увагу на цікавий експеримент, який було розпочато ще у 2000 році на Рівненщині. Тут було організовано так звані культурно-дозвіллєві комплекси, які складаються з клубу, або будинку культури, публічної шкільної бібліотеки та оздоровчого (спортивного) закладу. Метою комплексів є створення цілісної системи обслуговування сільського населення закладами культури, освіти, спорту. Вони сприяють залученню людей до аматорської творчості, раціональному відпочинку, підвищенню рівня знань, якості та ефективності культурно-освітньої роботи, фізкультурно-оздоровчих та дозвіллєвих заходів. Крім того, комплекси сприяють органам місцевого самоврядування у координуванні і спрямовуванні діяльності закладів культури, освіти, фізичної культури і спорту, які мають різне відомче підпорядкування і різні рівні комунальної власності, раціональному використанню їх матеріально-технічної бази, кадрового та фінансового потенціалу.

Створювали культурно-дозвіллєві комплекси спільно управління культури, освіти та науки, у справах сім’ї та молоді, фізкультури, спорту та туризму, районні державні адміністрації, центри зайнятості і, звичайно ж, сільські територіальні громади. Представники силових структур також не залишилися осторонь. Окрім бюджетних асигнувань для такої “культурної революції” активно залучалися спонсорські та благодійні внески.

Відповідно до рішень сільських (селищних) рад культурно-дозвіллєві комплекси створені на території кожної сільської (селищної) ради. Сьогодні в Рівненській області діє 353 таких комплекси. Управляє комплексом координаційна рада, що складається з представників органів самоврядування, громадських організацій, господарських структур. У райцентрі таку раду очолює заступник голови райдержадміністрації, в селі – сільський голова. Завдяки створенню культурно-дозвіллєвих комплексів відкриваються нові клуби, оновлюється їх матеріально-технічна база, краще здійснюються ремонтні роботи, поліпшується опалювання приміщень. Зросла кількість клубних формувань, розширився асортимент платної діяльності сільських закладів культури, збільшились відповідні грошові надходження. Інтенсивно триває процес переведення спеціалістів на повні посадові оклади.

Установи і організації, об'єднані в комплекс, зберігають повну самостійність у здійсненні завдань за профілем їх діяльності та господарськими функціями. Разом із тим, вони беруть участь у культурно-дозвіллєвій діяльності за єдиним планом роботи комплексу. Заклади культури як структурні підрозділи культурно-дозвіллєвого комплексу сприяють розвитку народної творчості, дозвілля, навчанню та інформаційному забезпеченню населення. У будинках культури та клубах проводиться активна робота гуртків та спортивних секцій. Найпопулярнішою формою їх діяльності є проведення урочистих заходів та концертних програм до державних свят, видатних історичних подій, свят за історичним, літературним та народним календарем.

Одним із пріоритетних напрямків їхньої діяльності є підтримка культури села, зокрема проведення обласних свят, конкурсів та фестивалів безпосередньо на селі. Серед наймасштабніших – обласне літературно-мистецьке свято “Кобзарева струна не вмирає” на базі Березнівського району, обласний фестиваль народних хорових колективів імені Є. Кухарця “Пісня – доля моя” на базі Дубровицького району, районний фестиваль “Великодні дзвони” в Млинівському районі, районний дитячий літературний конкурс “Провесінь” в Березному, літературно-мистецька акція “Мистецтво одного села”, фестиваль естрадного мистецтва “Зоряний шлях” у Дубненському районі, обласний огляд культурно-дозвіллєвих комплексів, у рамках якого проходять творчі звіти аматорських колективів, естафета праці та культури “Від села до села”, районні свята народного мистецтва та свята сіл.

Загалом же створення культурно-дозвіллєвих комплексів сприяло розширенню мережі закладів культури, росту показників їх роботи. Наприклад, значно зріс обсяг платних послуг, що надаються населенню. Важливо те, що на Рівненщині зуміли перейти від тенденції збереження культурного потенціалу та інфраструктури до їх активної розбудови.

Також, що є не менш важливим, у рамках проведення експерименту із створення культурно-дозвіллєвих комплексів було вирішено створити єдину централізовану систему публічно-шкільних бібліотек із підпорядкуванням відділам культури. З цією метою в 2002 році було видано Розпорядження голови облдержадміністрації “Про реорганізацію бібліотечної мережі області”, а в кожному районі було прийнято аналогічні розпорядження голів райдержадміністрацій, затверджено структури, штатний розпис та статути централізованих систем публічно-шкільних бібліотек, в яких враховувалися як інтереси навчального закладу, так і публічної бібліотеки. Усі централізовані системи набули статусу юридичної особи, у п’яти з них відкрито власні бухгалтерії, що сприяє цілеспрямованому використанню коштів, підвищенню їх господарської активності.

Якщо на початку експерименту в Рівненській області діяло 1154 бібліотеки (568 – системи Мінкультури, 586 – шкільних), то нині тут нараховується 588 публічно-шкільних бібліотек. Оптимізація бібліотечної мережі дозволила відновити роботу книгозбірень у 67 селах, де публічних бібліотек не було, а шкільні, зрозуміло, обслуговували лише потреби навчальних закладів. Проте шкільні бібліотеки не припинили свого існування, а стали структурними підрозділами бібліотек-філіалів. Створення публічно-шкільних бібліотек дозволило охопити обслуговуванням представників різних вікових категорій місцевої громади. Були оновлені бібліотечні фонди. У багатьох сільських бібліотеках Рівненщини користувачі мають вільний (або ж за символічну плату) доступ до Інтернету.

У Харківській області, на відміну від багатьох інших областей України, також вдалося зберегти систему сільських бібліотек. Навіть у найскрутнішому 1997 році на Слобожанщині закрилося небагато сільських бібліотек – в основному невеликі філіали. Але це досягнення стало можливим не завдяки державі, а саме завдяки зусиллям самих бібліотечних працівників. Це своєрідний маленький подвиг українських сільських бібліотекарів, яким вдалося зберегти сільські осередки культури.

Прикладом може слугувати і ЦБС Коломацького району. Вона була створена в 1994 році, одразу після поновлення самого району як адміністративної одиниці Харківщини. Зараз до Коломацької бібліотечної системи, крім центральної районної бібліотеки, входять ще 8 сільських. Особливо активно працюють Шелестівський бібліотечний філіал, Новоіванівський філіал та Шляхівська сільська бібліотека.

Загальний книжковий фонд усіх бібліотек району складає близько 90 тисяч примірників художньої, науково-популярної, навчальної літератури та різноманітних наукових посібників. У Коломаці при районній бібліотеці створено Клуб любителів книги. Місцеві жителі самі купують нові книги або приносять з дому до бібліотеки. За чотири роки існування клубу зібрано вже понад 1000 цікавих та актуальних книг, для яких у бібліотеці відведені спеціальні стелажі. Кількість читачів за останні два роки збільшилася приблизно на 15-20 відсотків, адже в бібліотеках також постійно проводяться різноманітні тематичні літературно-художні та музичні заходи, поетичні вечори, презентації нових видань.

На початковому етапі реорганізації публічно-шкільними бібліотеками було здійснено великий обсяг роботи щодо переінвентаризації фондів шкільних бібліотек. Було заведено необхідні облікові документи, які у шкільних бібліотеках були відсутні. Зросла книгозабезпеченість, фонди бібліотек поповнилися на 3,5 млн. друкованих примірників. Гарантованому забезпеченню бібліотек кращими творами національної і світової літератури, довідковими і краєзнавчими виданнями сприяють національні і обласні програми поповнення фондів, профінансовані з бюджетів різних рівнів.

Так, відповідно до Програми поповнення бібліотечних фондів передбачено щорічне надходження в кожну сільську бібліотеку в середньому 10 назв періодики та 100 назв книжкової продукції. Тільки в 2004 році до бібліотек області відповідно до Програми в галузі культури надійшло 37460 примірників книг. Від галузі освіти надійшло 332803 примірників книг, із них універсального змісту 5,6% і підручників – 94,4%.

За період реорганізації дещо поліпшилась оплата праці бібліотекарів. У централізованих системах збільшилась кількість працюючих на повний посадовий оклад. Повністю ліквідовано практику 0,25 ставки посадового окладу у сільській місцевості (разом з тим, 13% спеціалістів працюють на 0,5% посадового окладу). Набула поширення практика матеріального стимулювання праці бібліотекарів, що значно підвищило їх соціальний статус. Завідуючим публічно-шкільними бібліотеками-філіалами нараховується доплата за завідування закладом, введені посади провідних бібліотекарів, головних бібліотекарів. Працівники бібліотек в окремих районах отримують доплату 20-40% до посадового окладу за складність і напруженість в роботі, щорічну матеріальну допомогу на оздоровлення, надбавку за вислугу років.

Проте система публічно-шкільних бібліотек має і свої негативні сторони. Так, у Радивилівському районі Рівненської області 7 публічних бібліотек припинили своє існування, зокрема, в тих населених пунктах, де кількість мешканців не перевищує 500 чоловік. Натомість у них відкрито лише пункти видачі літератури.

На жаль, ще недостатньо впроваджуються у діяльність сільських бібліотек інформаційні та телекомунікаційні технології.

Керівництво галузі не може не турбувати стан бібліотечної справи на селі, бо хоча зараз тут налічується 15,5 тисяч бібліотек, фонди сільських бібліотек морально і фізично застарілі, що помітно послаблює культурно-просвітницьку роль бібліотек на селі.

Та все ж однією з найголовніших залишається проблема фінансування бібліотек, яка місцевими органами влади вирішується за рахунок зменшення кількості бібліотек, переведення працівників на неповний робочий день. І це при тому, що Верховною Радою України було прийнято Постанову “Про недопущення закриття об’єктів соціально-культурного призначення в сільській місцевості”.

Заклади культури успішно здійснюють свою діяльність лише в тих селах, де керівники райдержадміністрацій, сільгосппідприємств не стоять осторонь проблем культури, духовного здоров’я народу. Таким є сільський голова села Маршинці, що в Чернівецькій області, В. Унгурян. Він піклується про людей, землю, культуру, освіту, медицину, газифікацію свого села. При міській бібліотеці, де збережено 12 тисяч книг, і яку відвідують 1200 читачів. діють клуби "Ветеран", "Людина і закон". Працівники бібліотеки є активними популяризаторами народних свят, обрядів, звичаїв і традицій. І в своїй роботі знаходять підтримку сільського голови, який піклується також про танцювальні ансамблі “Ізвораш” і “Магурел”, у яких займається близько півсотні юнаків і дівчат.

З огляду на експериментальні досягнення в зазначених вище областях тішить те, що оригінальний і своєрідний підхід до вирішення проблем культури на селі знаходять й інші області України. Так, Деражнянський район, що на Хмельниччині, – ініціатор створення бібліотек-музеїв в області. Тут їх нині діє найбільше – шість. Зокрема, у Мазниках у такий спосіб увічнено земляка, видатного археолога, історика, етнографа Ю. Сіцінського, у Божиківцях – Д. Прилюка – знаного в Україні науковця, письменника. Обладнуються ще два аналогічних музеї: у Радівцях – М. Коцюбинського, у Волоському – У. Кармалюка. До речі, у цьому селі з ініціативи працівників культури було встановлено пам’ятний знак, над яким здійснює шефство благодійний фонд “Справедливість”, що носить ім'я У. Кармалюка. Крім того, фонд допомагає коштами на оформлення бібліотеки-музею, посприяв у придбанні звукової апаратури для Будинку культури.

Немало зроблено й у Вовковинецькому будинку культури, що на Хмель-ниччині. Крім того, що поліпшилася матеріальна база, тут також придбали два комплекти костюмів для дитячого хореографічного ансамблю, освітлювальну та підсилюючу апаратуру для музичних заходів. А завдяки сприянню Національної парламентської бібліотеки України значно поповнився художньою та науковою літературою бібліотечний фонд.

У селі Дмитрівка, що на Київщині, є свій видавничий центр, свій інформаційний бюлетень, що поширюється ще на сусідні села — Мила і Капітанівка Будинок культури. Окрім того, біля Дмитрівки розпочалося будівництво грандіозного розважально-спортивного комплексу із етнічними вкрапленнями своєрідних музеїв-садиб давнього українського села. Тут – і традиції, і вигоди місцевого бюджету, і спорт, і розваги для молоді. Головною ж щорічною подією для Дмитрівки є “Ауровіль” – фестиваль, літературний альманах та творче об’єднання дітей і молоді.

Ідея творчого об'єднання молоді з'явилася після знайомства з міжнародним містом Ауровіль в Індії. Постало воно, щоб втілити гуманістичні ідеї індійського філософа Ауробіндо. Йдеться про вдосконалення світу через внутрішнє вдосконалення людини. “Наш “Ауровіль” – теж передсвітанкове місто любові, місце єднання людських душ, яке відроджує нашу культуру й суспільство”, – каже директор сільського Будинку культури В. Бобир. У перспективі Дмитрівка може стати літературно-мистецькою школою для молоді Київщини.

У клубі села Городища Козівського району Тернопільської області проводяться цікаві масові заходи для дітей, молоді, людей старшого віку. Працюють драматичний, хоровий та хореографічний колективи. Популярність у городищан завоював дитячий хореографічний колектив. Є тут і Молодіжний драматичний театр, яким керує актор Тернопільського академічного обласного драматичного театру імені Т. Г. Шевченка.

Звичайно, проведення того чи іншого заходу потребує додаткових коштів, але є тут спонсори та меценати, які фінансово підтримують культурне життя свого села. Секрет успішної роботи сільського клубу насамперед, у тісній співпраці влади, освіти, культури, церковної громади.

Інноваційним закладом став віднедавна палац культури в селі Наумівка на Чернігівщині. На відкритті палацу культури мешканці села продемонстрували свої таланти. Це було справжнє народне дійство. На сцені були і маленькі виконавці, і молоді, і зрілі. Уперше почули односельці музик гуртка духових інструментів. А відродився цей гурток разом із відкриттям класу духових інструментів Наумівського філіалу Корюківської школи мистецтв. Серед учасників художньої самодіяльності – люди різних професій, уподобань, згуртовані у клуби за інтересами.

Крім гуртків і самодіяльних гуртів у палаці знайшлося місце і створеному недавно сільському музею, і світлиці-вітальні, де розмістилися вишиті хрестиком ікони, махровою гладдю рушники і серветки, яскраві килими місцевих майстринь чотирьох поколінь.

Клуб у Новоселівці Гайсинського району Вінницької області називають народним. Село налічує всього 126 осіб. До революції село звалося Гончарівкою, тут жили знамениті майстри кераміки, великі таланти Агафон і Яків Герасименки, чиї імена стали енциклопедичними тут і досі живе гідна їхня послідовниця Ф. Міщенко, заслужений майстер народної творчості, художниця, фольклористка і співачка. Двадцять відсотків мешканців села (25 зі 126-ти) створили фольклорний ансамбль, що завоював звання народного і навіть демонстрував у Києві пісенність Подільського села. Є тут і музей з керамікою, вишивками, рушниками, картинною галереєю пейзажів і натюрмортів М. Бабака, окремі картини Ф. Міщенко.

Одним із найвагоміших здобутків у Вінницькій області стало те, що зусиллями органів державної влади та місцевого самоврядування вдалося зберегти мережу закладів культури та мистецтва області, кадровий потенціал.

Простіше кажучи, вдалося уникнути “оптимізації”, “мінімізації” із закриття будинків культури, бібліотек, місцевих музеїв через “недостатнє фінансування”, “неперспективність села”, “нестачі професійних кадрів”.

Більше того, майже половину приміщень культурно-мистецьких закладів було відремонтовано.

Вагомі кроки зроблені й в поширенні доступу людей до інформаційно-комунікаційних систем – у всіх районних, міських та сільських бібліотеках працюють центри регіональної інформації, 19 бібліотек забезпечені комп’ютерною технікою.

Великого пожвавлення в культурно-мистецькому житті краю надали творчі звіти районів в обласному центрі, участь працівників культури та аматорів у Всеукраїнській акції “Слава визволителям Вітчизни!”.

Село Олексіївка Бобринецького району Кіровоградської області славне своїми театральними традиціями. Сьогоднішні нащадки сільських аматорів проводять репетиції і виступають у Будинку культури, на базі якого у 2003 році проводилося районне свято “Вересневі самоцвіти”. А в 2004 році відбувалося свято фольклору і народної пісні “Скарбниця степового краю”. Працівники сільського Будинку культури створюють умови, щоб діяли різножанрові творчі колективи: фольклорний і вокальний ансамблі, хореографічний і драматичний колективи, гурток художнього читання.

Не можна не відзначити й окремі самодіяльні колективи, що беруть участь не лише в регіональних, а й обласних і навіть столичних мистецьких заходах. Наприклад, ансамбль “Веснянка” Степненського Будинку культури – єдиний колектив у Полтавському районі Полтавської області, якому за цікавий, змістовний репертуар та бездоганну майстерність його учасників було присвоєно звання народного.

Українська пісня, українська вишивка, вироби українських гончарів, різьбярів, ковалів — уже кілька років поспіль надбання сільських умільців, мистецькі досягнення колективів художньої самодіяльності демонструються під час Всеукраїнського фестивалю “Мистецтво одного села”. Його організатори хочуть показати кожен населений пункт, його талановитих людей. Зберегти, підтримати, передати дітям і онукам наші прадавні традиції ремесел, українського фольклору, національного мистецтва – така мета акції, заключний етап якої відбувається в Києві і викликає значне зацікавлення. Крім естетичного задоволення ця акція може наочно показати туристичну привабливість українського села, потенційні можливості для розвитку зеленого туризму.

Ще одним цікавим явищем в культурному житті українського села є поява сільських музеїв найрізноманітнішого призначення. Сільських музеїв в Україні поки що не так вже й багато, але чисельність їх швидко збільшується і користуються вони великою популярністю. Прикладом може слугувати Меморіальний музей родини Симиренків, що працює у селі Мліїв Городищинського району Черкаської області. Або ж музей відомого діяча польської культури К. Шимановського – автора балету “Гарнай”, опери “Хагіт”, „Король Рогер” та кількох симфоній.

Музей історії української мови було створено в Запорізькій області в селі Матвіївка Вільнянського району. Сьогодні дуже важливо, щоб в Україні виховання молоді базувалося на принципі любові до українського слова, адже буде рідна мова — буде нація, буде держава. На базі музею мають проводитись наукові дослідження з історії української мови. Зараз у музеї діє чотири експозиції, в яких відображено історію української мови з сивої давнини до нашого часу, а також окрема виставка вишиванок і робіт з ужиткового матеріалу учнів малої академії мистецтв.

У будівлі XVIII століття у селі Поташня Вінницької області сьогодні розміщено музей. В одній частині знаходиться експозиція, присвячена минулому села — переважно представлені реалії XIX століття, а другу відведено під галерею П. Колісника. Прокіп Колісник — відомий у світі живописець, член Національної спілки художників, а також унії словацьких художників він охоче надав частину своїх робіт для створення музею. Музей було відкрито 22 серпня 2004 року подію було приурочено до Дня незалежності України та 300-річчя села.

Слід зазначити, що заклади культури у сільській місцевості є базовими установами, які реалізують державну молодіжну політику.

У сільських клубах, будинках культури функціонують понад 85 тисяч творчих об’єднань, клубів за інтересами, аматорських колективів, які відвідують близько мільйона учасників.

Пріоритетною сферою розвитку культури залишається і підготовка кадрів для сільських закладів культури.

На виконання Указу Президента України від 19 березня 2005 року № 262 “Про державну підтримку підготовки фахівців для сільської місцевості” Міністерством культури і туризму України було встановлено щорічну квоту місць на підготовку фахівців із числа сільської молоді, у межах держзамовлення.

У 2005 році за цільовими направленнями до вищих навчальних закладів культури і мистецтв вступило 194 абітурієнти, з яких 119 – на денне відділення та 75 – на заочне.

Діючими навчальними закладами передбачено обов’язкове вивчення цілого ряду предметів щодо організації та проведення народних свят, обрядів, ритуалів. Крім того, здійснюється підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем “молодший спеціаліст” за спеціальністю “Народна художня творчість” зокрема, на спеціалізації “Режисура масових свят та обрядів” напрямку підготовки “Культура”, фахом яких є саме вивчення, збереження духовно-культурної спадщини та популяризація народних традицій та обрядів, що має важливе значення для розвитку культури села.

У сільській місцевості (с. Опішня Полтавської області) знаходиться Державна спеціалізована художня школа-інтернат I-III ступенів “Колегіум мистецтв у Опішні”. Тут творчо обдаровані діти отримують допрофесійну підготовку.

У селі Стрітівка, що на Київщині, ось уже 15 років існує єдина в Україні школа кобзарського мистецтва. Унікальність її в тому, що вона дає змогу безплатно навчатися без попередньої базової музичної підготовки, лише пройшовши співбесіду. Наразі ж заклад має статус вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва і готує фахівців за спеціальністю “Музична педагогіка і виховання”. Іншими словами, тут навчаються не лише майбутні вчителі музики, а й співаки-бандуристи. За часів незалежності образ каліки-сліпця, що ходив по світу і грою на кобзі заробляв собі на життя, відходить у далеке минуле.

Нині молоді хлопці займаються виключно популяризацією брендовості такого мистецтва на міжнародному рівні. Якщо кілька років тому на перший курс набирали по три-чотири хлопці, зараз цифра значно зросла. Випускники кобзарської школи – нині концертуючі співаки-бандуристи: дует Віталія та Романа Морозів, Євген Дигас, Сергій Захарець та інші — добре знані далеко за межами України. До речі, більшість вихованців школи є солістами у провідних мистецьких колективах Києва. Школу було засновано у 1989 році з метою вирішення низки актуальних проблем національної музичної культури, освіти й відновлення та відродження кобзарської традиції .

У вересні минулого року у селищі Буча на Київщині відкрилася школа мистецтв імені Левка Ревуцького. Школа являє собою велику, сучасно побудовану й облаштовану новітніми здобутками дизайну та архітектури будівлю. Заклад об’єднав чотири школи: музичну (з фортепіанним, народним, оркестровим та теоретичним класами), художню (тут опановуватимуть образотворче мистецтво, малюнок, композицію, скульптуру) хореографічну (де викладають бальний, народний та класичний танці) та театральну (режисура, акторська майстерність тощо). У школі навчається близько 350 дітей.

У селі Тарандинці Лубенського району Полтавської області майстер-самоук О. Горбунко навчає мистецтва гончарства. Нині заняття відвідують двадцять чотири школярі. До гуртка майстер набирає учнів третього-четвертого класів. Починають працювати з пластиліном, поступово переходячи до глини, виготовляють і розфарбовують різноманітні фігурки. Адміністрація школи забезпечила гуртківців класом, спеціальними столами з пластмасовим покриттям, виділяє кошти для придбання фарб. Тісно співпрацюють керівники гуртка та його підопічні з районним центром дитячої та юнацької творчості, представляючи витвори на різноманітні виставки, завойовуючи призові місця.

У діяльності закладів культури дедалі важливіше місце посідають нові підходи, розвиваються нові напрямки творчого пошуку, підвищується роль молоді у культурному та громадському житті села.

Приділивши значну увагу позитивним прикладам, які є в культурному житті сучасного українського села, не можна не сказати про ті проблеми, які існують у цій царині. В цілому в Україні працівникам галузі культури, особливо на селі, нині живеться досить складно. Це, в першу чергу, зумовлено процесами, які відбуваються, – період становлення української держави, формування всіх галузей народного господарства.

Однією з найгостріших і, на жаль, ще не вирішених проблем залишається стан матеріально-технічної бази закладів культури, зокрема сільських. У середньому 30-40 відсотків закладів культури на селі потребують капітального ремонту. В Донецькій, Запорізькій, Одеській, Полтавській областях цей показник перевищує 50 відсотків. Забезпечення паливом в осінньо-зимовий період становило 10-15 відсотків від потреби. У переважній більшості областей значна частина сільських клубів взимку не опалюється, або працює не в повному режимі. У Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Миколаївській, Хмельницькій і Черкаській областях цей показник перевищує 80 відсотків.

Сьогодні, заявляючи про прагнення інтегруватися до світової спільноти, виявляючи готовність до освоєння усього справді вартого уваги, що створено іншими культурами, необхідно докласти максимум зусиль для збереження, відродження, розвитку і презентації перед світом усього найкращого, що має в своїй духовній скарбниці український народ, насамперед, нашої традиційної культури.


26.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!