Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Своєрідні особливості українського бароко
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Своєрідні особливості українського бароко

Широке впровадження досягнень західної й російської архітектури в українську не вплинуло на самобутність і традиції останньої. Історично склалося так, що при сприянні російських західних майстрів в Україні з'явився новий стиль — українське бароко

Наприкінці XVI ст. в Італії, в результаті кризи гуманістичної ренесансної культури, на зміну стилю Відродження прийшов стиль бароко.

У XVII ст. стиль бароко поширився в більшості європейських країн. Причому одні художники наслідували Італійські першоджерела, інші — сприйняли тільки ті особливості стилю, що найбільше відповідали смаку й художнім традиціям їхньої рідної країни. Так, у Франції у XVII ст. бароко знаходить вираження лише в деяких архітектурних елементах церков і в інтер'єрах будинків при тому, що основним стильовим напрямком Франції XVIIст. був класицизм.

Стиль бароко був суперечливим і неоднозначним: у різних країнах він яскраво виражав Ідею дворянської культури часів розквіту абсолютизму (боротьби за національну єдність) і відбивав смаки бюргерства.

У порівнянні з ренесансом у бароко класичні форми ніби перетворюються, вони набувають іншого характеру й іншого композиційного бачення. На зміну раціональній тектонічності приходить атектонічність, мальовничість змінює ренесансну графічність, пластику, що стала основним засобом художньої виразності, створює неспокійну гру світлотіні, у планах і формах панують складні криволінійні обриси, статичність ренесансних композицій змінюється бурхливою динамікою форм, групуються колони й пілястри (прямокутні виступи в стіні у вигляді вправлених у них колон), фасади й інтер'єри будинків доповнюються скульптурами, в інтер'єрах будинків рясно використовуються позолота, ліплення, різьблення, мальовничі плафони, які ілюзорно зображують небо з ангелами, що летять по ньому, тощо.

Переваги стилю проявилися у винятково сильних за художньою виразністю принципах створення архітектурних ансамблів і дивному вмінні органічно вписувати архітектуру в навколишню природу. Головне в ньому — вразити уяву людини незвичайністю, багатством, розкішшю і вплинути на її почуття.

В Україні бароко набуло своєрідних особливостей, зокрема, у цей стиль були привнесені традиції народного мистецтва. Найбільш яскраво цей самобутній стиль проявився в архітектурі Лівобережжя і Слобожанщини, возз'єднаних із Росією (1648—1654 pp.).

На західних землях України, що залишилися під владою польських магнатів, архітектура розвивалася в іншому напрямку. Тут були замовники з іншими смаками й вимогами, іншими були й архітектори (частіше іноземці), іншими були традиційні прийоми будівництва й будівельні матеріали, до того ж на той момент посилювалася політика католицької експансії. Саме цією політикою пояснюється будівництво великої кількості католицьких монастирів у Галичині, на Поділлі й Правобережжі, на Волині.

Однією з перших будівель, що повністю відповідали запозиченому архітектурному стилю, був єзуїтський костьол Петра і Павла у Львові, побудований у 1610—1630 pp. італійським зодчим Джакомо Бріано. Костьол був побудований у вигляді видовженого прямокутника з двома подовжніми рядами колон усередині (василька), із типовим для середньовічної архітектури, високо піднятим центральним нефом (колонадою або аркадою) і зовнішніми підборними арками над бічними нефами, тобто рисами, що сягають готичної архітектури.

Будівля костьолу майже повністю копіює римську церкву капітулу єзуїтів Іль Джезу, побудовану в 1575 р. одним із засновників стилю бароко Джакомо делла Порта. Іль Джезу стає прикладом для численних католицьких церков у багатьох країнах. У Львові за його зразком, але з кількома незначними відмінностями, будуються костьол Стрітення (1642—1644 pp., архіт. Дж. Б. Джізлені), Вознесенський костьол у Рудках (1728 p.).

Риси бароко привносилися в палацові, замкові й інші будівлі.

Після возз'єднання України з Росією почався новий етап в історії української архітектури. На возз'єднаних землях активно зводилися міста, розвивалися ремесла, торгівля, формувався новий уклад життя. З Правобережної України, Що залишилася під владою Польщі, на Лівобережні землі потягнулися цілими селами й містами переселенці. Західні центри української культури — Львів, Луцьк, Острог поступово втрачають своє значення, поступаючись місцем Києву, Чернігову, Переяславу, Полтаві й новозбудованим містам — Харкову й Сумам.

Повсюдно починається будівництво церков, православних монастирів, будинків козацької старшини — тепер вони стають основними замовниками. Якщо раніше кам'яні будинки були поодинокими, то тепер їх зводять масово.

У XVII ст. у Росії будівництво було централізоване, ним управляв Приказ кам'яних справ. До обов'язків цієї організації входила підготовка кваліфікованих майстрів, їхня робота у замовників, нагляд за будівництвом. Після возз'єднання юрисдикція Приказу кам'яних справ поширюється і на українські землі. Але у зв'язку з тим що обсяг будівництва був дуже великий, поряд з основною масою місцевих будівельників працювали російські майстри і навіть провідні архітектори Росії. Цілком природно, що приїжджі майстри використовували в роботі нові прийоми будівельної техніки й форми, характерні для російської архітектури того часу.

Незважаючи на те що приїжджі майстри вкладали в будівництво свою індивідуальність, усе-таки стиль, що сформувався на Україні в другій половині XVII ст., мав свої особливості, стійку спільність конструктивних і художніх рис, що дало повну підставу назвати його українським бароко.

Однією з причин, що сприяла розвитку нового архітектурного стилю, стало те, що український народ зруйнував практично всі католицькі будівлі й палаци ненависних йому польських магнатів. Тому стає цілком зрозумілим, чому нові будівлі не повинні були повторювати або нагадувати католицьке бароко. У зв'язку з цим українське бароко швидко виробило свої стильові особливості, включаючи в себе деякі риси російської архітектури, що виразилися в характері декору.

Нові міста Наддніпрянщини й Лівобережжя, на відміну від європейських міст, які зберігали регулярність вулиць і тісне розташування будинків, мали садибний характер. У придніпровських містах був запроваджений принцип давньоруського планування — радіально-порядковий, що мав мальовничий характер.

На сьогодні чудовим архітектурним пам'ятником кінця XVII ст. є будинок Якова Лизогуба, що знаходиться в Чернігові. Це колишній житловий одноповерховий будинок, пластика фасадів і фронтонів якого близька за характером до форм російської архітектури XVII ст., але значно більша й соковитіша, що створює мальовничу гру світлотіні.

До будівель цивільної архітектури того ж часу можна зарахувати численні трапезні палати в православних монастирях. Дуже цікава трапезна чернігівського Троїцького монастиря. Спочатку була побудована трапезна (1677—1679 pp.), а потім уже — монастирський собор. До трапезного залу із західної сторони примикають сіни й господарські приміщення, а зі східної — Введенська церква з високим верхом над центральною частиною.

Найбільш яскраво й самобутньо стиль українського бароко проявився в XVII — на початку XVIII ст. у культовому зодчестві. Майстри прагнуть створювати виразні, вражаючі образи. Будуються монастирські собори, що за типом ближчі до традицій давньоруської архітектури, інші церкви — до типу українських дерев'яних церков. До першого типу належать давньоруські святині: київський Софійський собор, собор Єлецького монастиря в Чернігові і, особливо, Успенський собор Печерського монастиря, який здавна вважався найпопулярнішою будівлею на Русі. Усі ці споруди мали хрестокупольний тип, після відновлення (XVII ст.) вони були «прикрашені» бароковим «одягом»: фасади збагатилися декором, з'явилися прибудови, надбудувалися верхи. Одним із найстаріших зразків такого типу є собор Троїцького монастиря в Чернігові.

Але все-таки головним типом в українській архітектурі, що яскраво виражає національні риси, вважаються кам’яні храми які походять віл дерев'яних церков, що бути на гой час найбільш розповсюдженими Найкращим пам’ятником цього типу є мальовничий триверхий Покровський собор ν Харкові (1684р. це найдавніша й єдина збережена споруда міста, що залишилася від забудови Харківської фортеці С обор поставлений за російським звичаєм на підкліть. оточену арковою галереєю Три високі, тісно приставлені бані тричі звужуються. Сам храм і всі яруси бань добре осиплені вікнами обрамленими наличниками В об ємно-просторовому вирішенні відбилися традиції української триверхої багатозаломної церкви.

Більш розповсюдженим типом був п’ятикамерний храм що утворює у плані хрест, часто і додатковими комірками у кутках и центричною об’ємною динамічною композицією, що завершується в більшості випадків п’ятьма верхами. Зводилися такі храми, як правило, на місцевостях які оглядаються однаково добре з усіх боків, що визначило однакову будову фасадів.

Найстарішим будинком цього типу є Миколаївський собор у Ніжині (1168, 670рр. архіт Устинов) Конструкцію складають п’ять широких восьми граних барабанів, перекритих банями з високими традиційними верхівками Композиція собору має виражену пірамідальність у пластиці фасадів нема· тих елементів, що зближували б їх з московською архітектурою XVII ст.

Спасо Преображенська церква в Сорочинцях (1732р. і вважається останнім за часом пам'ятником п'ятиверхих церков) прикрашає чудовий декор що зберігає стиль українського народного мистецтва.

У зв’язку з тим, що і в Україні, й у Росії працювали україно-російські бригади будівельників, то в культовому зодчестві України присутні елементи пластики й декору російської архітектури, а в Роси композиційні риси української архітектури, яскравим прикладом чого є московська Надвратна церква Новодівочого монастиря.

У XVII ΧVΙΙΙ ст. у монументальному зодчестві Києва. Лівобережжя України яскраво проявитися риси українського бароко. Він знайшло прояв у конструктивних особливостях, декорі. Але головна особливість стилю це почуття пропорції, розкриття внутрішньою простору що не порушує зовнішніх форм.

У XVIII ст. в архітектурі Західної України продовжував розвиватися стиль бароко з рисами, характерними для пізнього бароко в архітектурі Італії Польщі й Австрії. До початку XVІІІ ст.. різко посилилася католицька експансія і українське духівництво прийняло унію. Католицька церква тримає у своїх руках усе громадське життя у Львові наприклад, на 25 тисяч жителів припадає 40 костьолів і католицьких монастирів. І в Інших містах Західної України працюють великі зодчі того часу, що споруджують ряд видатних церковних і цивільних споруд, у які «забувають» вносити національні українські риси.

У стилі західного бароко зводяться численні костьоли наприклад львівський Миколаївський костьол 1739 1745 рр. із традиційною базилікальною структурою будівлі, костьолами у стилі пізнього бароко й ін.

Найбільш яскравим і цінним пам’ятником барочної архітектури того часу став будинок Домініканського костьолу у Львові. Будувався він за проектом Яна де Вітте майстром Мартіном Урбанником 15 років (1749-1764рр). План костьолу має еліптичну форму з капелами з боків будинок має пластичний західний фасад із портиком і лукоподібним фронтоном. Будинок вінчає величезний купол на високому барабані Інтер'єр Домініканського костьолу величний, урочистий, прикрашений численними скульптурами.

Найбільш плідно працював на Західній Україні Бернард Меретин, який за порівняно короткий час побудував храми у Львові, Лопатині, Годовиці, Бусці, ратушу в Бучачі Меретин у своїй творчості віддавав перевагу скульптурам, том;, він у більшості випадків працював зі скульптором І. Пінзелем. Меретин — майстер того напрямку пізнього бароко, у фасадах якого вже бачиться наближення класицизму. У 1746—1764 pp. він будує на пагорбі південно-західної частини Львова один Із найкращих будинків барокової архітектури — собор Святого Юра. У плані храму спостерігається уступчаста композиція, переважають плавні криволінійні обриси, простежуються традиції українського зодчества.

До видатних пам'ятників пізнього бароко належить Успенський собор Почаївського монастиря на Тернопільщині. Собор був зведений у 1771 — 1783 pp. за проектом архітектора Готфріда Гофмана. Керував будівництвом львівський майстер П. Полейовський. Собор поставлений на двоповерховій терасі й прекрасно гармонує з навколишньою природою. Стрункі, ошатні вежі й фігурний фронтон, восьмигранний купол зі світловим ліхтарем, декор і білосніжний колір стін створюють життєрадісний образ, далекий від монастирського аскетизму.

У Чернівцях зберігся цікавий пам'ятник, побудований у 1767 р. на засоби, виділені Катериною II, — це Рождественська церква монастиря в передмісті Гореча. За планом і композицією церква типова для українського зодчества, але цікава вона деякими відмінностями: план більш витягнутий, є нижній цокольний поверх І верхній обхідний на стінах галереї, а також бійниці.

Трохи інакше в XVIII ст. розвивалася барокова архітектура в Наддніпрянщині й Східній Україні. Сюди нові віяння прийшли разом із петербурзькими зодчими. Але ще до співробітництва з ними в українській архітектурі відходять у минуле прийоми цегельної пластики, майстри штукатурять! прикрашають ліпленням фасади будинків. Прикладом може служити чудовий декор трапезної і собору Видубицького монастиря в Києві.

Невдовзі Києво-Печерська лавра задумала будівництво великої дзвіниці. Для цього були притягнуті закордонні майстри. У 1731 р. до Києва приїжджає великий петербурзький зодчий Іоганн-Готфрід (Іван Іванович) Шедель, і стиль українського бароко значно змінюється. Через те що Шедель був вихованцем німецької архітектурної школи, у його творчості виявлялася деяка сухість орнаменту.

Дзвіниця була найвищою будівлею, її висота складала 96,5 м. Така масивна споруда, вперше побудована в Україні, зводилася за принципом ордерної архітектури. Нижній ярус у вигляді п'єдесталу, другий ярус витриманий у формах римсько-доричного ордера, третій — іонічного й четвертий — коринфського Звідси видно, що для будівництва дзвіниці була використана класична схема ордерної архітектоніки, відома ще з споруди римського Колізею.

У будівлі спостерігаються лише деякі елементи барокового стилю: спарені колони, розкріплені карнизи, обриси завершення глави. У будівництві дзвіниці застосовані нова для того часу техніка, зокрема, були спеціально виготовлені цільні керамічні коринфські капітелі, що були 154 см заввишки і 140 см завширшки. Сам Шедель сказав, що «ця дзвіниця» єдина й у Європі, і в Росії, іншої такої немає.

Крім зведення дзвіниці, Шедель займається будівництвом Брами — західних воріт Софійського монастиря. Це замовлення він одержав (1745 р.) від київського митрополита Рафаїла Забаровського. Брама ε одним із найкращих.

І найбільш характерних пам'ятників українського бароко XVIII ст. Над проїзною аркою, оформленою колонами коринфського ордера, підносяться високий, криволінійного обрису бароковий фронтон, вкритий ніжним орнаментом, виконаним українськими майстрами.

З робіт Шеделя слід також відзначити Софійську дзвіницю, що стала, як і Лаврська, однією з головних домінант Києва. Дзвіниця будувалася досить довго: на початку XVIII ст. був зведений перший поверх, у середині XVIII ст. були добудовані другий і третій яруси, увінчані високою барочною главою, і вже в XIX ст. був добудований четвертий ярус. Чотирикутні, зменшувані догори яруси дзвіниці вкриті вишуканою ліпною орнаментикою.

У і 847 р. у Києві починається будівництво Андріївської церкви — архітектурного шедевра світового значення.

Місце для зведення церкви було обране не випадково. На пагорбі, що височіє над Подолом, ще на початку ХІІІ ст. була побудована церква, яка завершувала перспективу головної вулиці Києва. Центрична, об'ємна композиція нової будівлі визначена із самого початку. Проект церкви виконаний великим Растреллі, який, розробляючи проект будівлі, вперше глибоко вивчив і використав характерні композиційні особливості давньоруського зодчества. Андріївська церква вписана у порівняно невеликий простір і спроектована так, щоб з усіх боків на тлі неба викінчено і легко сприймалася бездоганна легкість і цілісність архітектоніки її майстра.

Загальний силует церкви стрункий, спрямований угору, увінчаний високою банею, що вінчається витонченою бароковою голівкою. Уздовж діагоналі підкупольного квадрата розміщені чотири башточки. Разом із центральною банею вони складають традиційну для російських церков п'ятиглаву структуру. Біло-бірюзова, улюблена Растреллі гама стін і колон багато і святково поєднується із золотом декору. Загалом будинок виглядає неймовірно святковим, радісним, а його розміщення на вершині пагорба, що завершує крутий Андріївський узвіз, створює своєрідну «напрямну» для погляду, так що глядач, який піднімається вулицею, мимоволі спрямовує очі до храму, і той символізує точку устремління, світлу і благу мету для мандрівника.

Одночасно з Андріївською церквою за проектом Растреллі в Києві будується будинок Імператорського (Маріїнського) палацу. Архітектурним зразком для нього служить підмосковний палац Розумовського, розроблений знову ж таки Растреллі. Київський палац, на жаль, згорів у 1819 р., тому сьогодні можна побачити знову відбудований (1870 р.) архітектором К. Я. Маєвським будинок, витриманий у стилі растреллівської архітектури, прикрашений бароковою пластикою.

Андріївську церкву й палац будував архітектор І. Ф. Мічурін, що був головним архітектором Москви. Мічурін працював у Києві зі своєю групою архітекторів та учнів, що допомагали йому в будівництві. Учні самостійно побудували кілька об'єктів у Києві. Так, заслуговує на увагу великий будинок Софійської бурси, зведений Ф. Пайовим і М. Юрасовим. Він виконаний у стилі українського бароко, вираженого в архітектурній пластиці й високому із заломом даху.

Справжнім шедевром барокової архітектури України є дзвіниця Дальніх печер Києво-Печерської лаври, побудована С. Д. Ковніром у 1754—1761 pp. Композиційний ефект двох'ярусної дзвіниці базується на контрасті горизонтальних і вертикальних елементів. Фасади насичені пластикою, спареними колонами, орнаментним ліпленням, що вкриває всі площини фасадів. Дзвіниця завершується високою бароковою багатоярусною банею і чотирма конусоподібними башточками. Вся архітектура дзвіниці вирізняється високим професіоналізмом. У 1768 рр. Ковнір будує дзвіницю Ближніх печер, за характером архітектури схожу на дзвіницю Дальніх печер, але без бічних башточок на кутах.

Значний внесок в українську архітектуру зробив видатний російський архітектор О.В. Квасов. Він належав до тих майстрів, що намагалися продовжити традиції петровського бароко в часи розквіту пишного й химерного растреллівського стилю О.В.Квасов приїжджає в Україну будувати за замовленням Розумовських собор Богородиці в Козельці (1752-1763 рр) За типом це поставлений на підкліть дев'ятикамерний храм, що завершується п'ятьма верхами Бічні пави поставлену на кутові комірки по діагоналі (як в Андріївській церкві. Але завершення став на відміну від Андріївської церкви, є типовим для української архітектури У роботі російського архітектора показовим є те, що збережено традиції українського зодчества, можливо, не без впливу замовників – Розумовських.

Окремо слід сказати про просторову організацію барокових ансамблів. Особливо яскраво представлених у монастирських комплексах Такі ансамблі, як Києво-Печерська лавра, Видубицький монастир у Києві, Троїцький монастир у Чернігові, вражають своєю незвичайною композиційною впорядкованістю асиметричною постановкою будівель, пластикою форм, багатим ліпленням фасадного декору й органічною єдністю і навколишньою природою.

Бароко - це стиль архітектурних ансамблів Більшість ансамблів київським монастирів склалася ще в давньоруський період, але остаточне їхнє формування припало на епоху розквіту бароко. Насамперед зведені будинки ансамблів штукатурять і білять, а давні будинки реставрують, їх «вдягають у бароковий одяг». У композиції домінантами ансамблів стають дзвіниці, монастирі оточуються стінами й вежами, які вже не використовуються у військово-оборонних цілях, але є органічними компонентами ансамблів такі архітектурні ансамблі створюються в Києві, Чернігові. Переяславі, Наддніпрянщині й інших областях України.

Розглядаючи архітектуру України періоду XVII-XVIII можна помітити, що широке впровадження досягнень західної й російської архітектури в українську не вплинуло на самобутність і традиції останньої елементи бароко гільзи вигідно підкреслили й особливості, національний колорит неперевершену красу історично склалося так, що при сприянні російських західних майстрів в Україні з'явився новий стиль — українське бароко.


15.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!