Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Корені давньоруського іконопису
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Корені давньоруського іконопису

На розвиток руського церковного мистецтва найсильніше вплинуло те, що Русь прийняла християнство саме в епоху відродження, епоху розквіту духовного життя в самій Візантії

В останні десятиліття інтерес до давньоруського живопису надзвичайно зріс. Причиною тому послужила зацікавленість західних фахівців і цінителів давньоруським іконописом. Але, на жаль, у себе на батьківщині зміст, традиції і знання давньоруського іконопису давно втрачені, тому, зіштовхуючись із творчістю давніх іконописців, розумієш, що виникли певні труднощі щодо його сприйняття. Такі труднощі відчуває не тільки школяр або студент, але й доросла людина, навіть високоосвічена. Адже у Давній Русі живопис був доступний усім. Така прогалина у знаннях корениться не просто у відсутності ерудиції окремих осіб, а в драматичній долі самого давньоруського мистецтва, у драмі російської історії.

Християнство на Русі відзначило уже своє тисячоліття, але, зауважмо, що мистецтво іконопису має такі ж давні корені. Слово «ікона» утворилося від грецького «eikon» і означає «образ», «зображення». Ікона виникла до зародження давньоруської культури й одержала широке поширення у всіх православних країнах. На Русі ж ікони з'явилися в результаті місіонерської діяльності візантійської церкви в той період, коли значення церковного мистецтва сприймалося з особливою силою.

На розвиток руського церковного мистецтва найсильніше вплинуло те, що Русь прийняла християнство саме в епоху відродження, епоху розквіту духовного життя в самій Візантії. Саме у Візантії у цей період процвітало церковне мистецтво, і саме в цей період навернена Русь одержала серед інших ікон, як зразок православного мистецтва, неперевершений шедевр — ікону Богоматері, названу згодом Владимирською.

Слід сказати, що поклоніння іконам існувало на Русі не завжди. Були часи, коли в християнстві йшли запеклі суперечки, чи потрібні ікони або чи слід відкинути їх як пережиток язичницького минулого. Деякі великі діячі християнської церкви рішуче виступали проти шанування ікон, посилаючись при цьому на біблійну заповідь, що вимагала від віруючих «не робити собі кумира, що на небі вгорі».

Але у зв'язку з тим, що язичницька Русь до моменту прийняття християнства вже мала високорозвинену художню культуру, це виявилося сприятливою передумовою до освоєння візантійської спадщини і сприяло співпраці руських і візантійських майстрів. Крім того, новонавернений народ повністю сприйняв візантійську спадщину, зрозумів її, і воістину ж її ніде так не прийняли, як на Русі.

Здавна слово «ікона» вживається у зв'язку з окремими зображеннями, написаними, як правило, на дошці. Чому на дошці, чому не у вигляді фрески або мозаїки? Тому що на Русі дерево було основним будівельним матеріалом і більшість церков були дерев'яними (кам'яні собори на Русі почали будуватися в за суворо візантійськими канонами). Ікони писалися на липових або соснових дошках, вкритих алебастровою ґрунтовкою — левкасом. Своєю декоративністю, зручністю розміщення в храмі, яскравістю й міцністю фарб ікони, написані на дошках, прекрасно пасували для оздоблення руських дерев'яних церков. Недарма дуже точно було зауважено, що в Давній Русі ікона виявилася такою ж класичною формою образотворчого мистецтва, як у Єгипті — рельєф, в Елладі — скульптура, а у Візантії — мозаїка.

Живопис християнської Русі відігравав у житті суспільства досить важливу, але трохи іншу роль, ніж сучасний живопис, і цю роль визначав його характер. Одночасно з прийняттям на Русі хрещення, природно успадковувалося і візантійське уявлення про те, шо завдання живопису — «втілення слова» за допомогою втілення образів християнського віровчення. Тому в основу давньоруського живопису лягло велике християнське «слово». Насамперед це Біблія — зведення книг, що складають Священне писання, створених, відповідно до християнського віровчення, що надихав Святий Дух.

Втілити таку грандіозну літературу потрібно було якомога простіше і зрозу-міліше — адже це втілення повинне було наблизити людину й освічену, й просту до істини самого цього слова, до глибини цього віровчення. Тому візантійське мистецтво вирішило це завдання, виробивши своєрідну сукупність прийомів І створивши небачену раніше художню систему, що дозволила зрозуміло і повною мірою втілити християнське слово в мальовничий образ.

Протягом довгих століть давньоруський живопис найбільш повно, яскраво й барвисто розкривав людям духовні істини християнства, втілені в образи.

Забуття й відродження російської ікони

Незабаром, так само як і мистецтво усього візантійського світу, мистецтво Давньої Русі спіткало забуття. Візантійська імперія впала під натиском турецьких завойовників, були завойовані мусульманами колись християнські країни Малої Азії і багато слов'янських держав. Русь зазнала навал монголо-татар, але, власне кажучи, вона була єдиною, хто вистояв у тих війнах. Тому після падіння Візантії Русь прийняла спадщину — вона стала справжнім центром православної культури.

Але причиною забуття іконопису, а також і споконвічної давньоруської культури виявилися не війни й руйнування, а, як не дивно, реформи Петра І, що орієнтували Росію на Захід.

Після петровських реформ російський живопис, як і церковний, базується на нових західноєвропейських принципах. При всій повазі до давньоруського живопису європеїзоване російське суспільство сприймало його лише як варварське і безнадійно застаріле. Поступово весь живопис, як і вся допетровська старовина, пішли в забуття. Цей період тривав близько ста років, але давню художню систему вдалося зберегти, Зазвичай в утрируваному вигляді, лише в селянському іконописанні, центрами якого були села Палех, Холуй, Мстера. Нова хвиля інтересу до іконопису виникла з боку російської інтелігенції, що з'явилася саме завдяки петровським реформам.

Відродження інтересу до давньоруської ікони викликало зацікавленість і до її живопису. У XIX ст. історики починають вивчати твори давньоруських художників і тут відбулося справжнє відкриття іконописних скарбів. Виявилося, що аматори старовини по-справжньому й не бачили давньоруського іконопису Фрески, мозаїка, ікони, що були в давніх багатих церквах, вкрилися столітнім пилом, закоптилися, стемніли. Ікони «загубилися» у загальному мороці. Причина невидимості ікон виявилася в особливій техніці, у якій вони створювалися Дошка, перед нанесенням на неї малюнка, спеціально оброблялася, вкривалася левкасом або заґрунтованою тканиною — паволокою, а саме зображення наносилося на ґрунтовку темперою (мінеральною фарбою).

Зображення вкривалося шаром оліфи, щоб кольори «заграли», і що ще важливіше — вберігалася від пошкоджень поверхня ікони. Аматори іконописного живопису з'ясували, що оліфа має властивість із часом темнішати, буквально через 70—100 років картина темнішала настільки, що зображення, яке знаходиться під нею, неможливо було роздивитися.

Раніше на Русі знали про таку особливість оліфи, тому періодично ікони зазнавали своєрідної реставрації, тобто застосовувалися трудомісткі способи видалення потемнілої оліфи. Згодом такий спосіб «розчищення» давнього живопису замінили на менш трудомісткий — ікони почали не розчищати, а «поновлювати», тобто поверх потемнілої оліфи писалося нове зображення. Часто на одній іконі протягом століть наносилося кілька таких «поновлень», у результаті чого первісне зображення виявлялося ніби «запечатаним», вкритим декількома шарами фарби й оліфи. Таким чином, на початку XIX ст., до того моменту, коли виник інтерес до допетровської культури, стемніли вже й ікони XVII ст.: зблякли силуети, стерлися контури зображень, стемніла оліфа.

Слід віддати належне саме тим чуйним до мистецтва людям, які відчули, що за шаром потемнілої й закопченої оліфи ховається справжнє багатство свіжих фарб. Так, у 1840 р. історик Іванчин-Писарєв, що відвідав Троїце-Сергієву лавру, зумів побачити в сильно потемнілій «Трійці» Андрія Рубльова, що зберігалася там, найціннішу пам'ятку мистецтва.

У першій половині XIX ст. було прийнято вважати, що розвиток художнього мистецтва в Росії — заслуга Петра І, у другій половині XІX ст. це уявлення було зруйноване. Історики XIX ст. зацікавилися давньою словесністю, давньою літературою. Завдяки саме цьому факту вчені зайнялися вивченням і давнього іконопису, який найтіснішим чином був пов'язаний зі словом, літературою, і зуміли належно оцінити точну і глибоку відповідність сюжетів ікон до літературного джерела.

Пильна увага широкого кола освічених людей до допетровського живопису привела їх до старообрядників, розкольників, тобто селян і купців, предки яких у середині XVII ст. відхилилися від православної церкви, не прийнявши деяких нововведень. У цьому середовищі зберігалися давні ікони, що шанувалися, цінувалися, красу яких бачили й розуміли. Спілкування зі старообрядниками дало можливість ближче познайомитися з великою кількістю зібраних ними ікон, розширити знання, вивчити техніку виконання не на декількох екземплярах, а на цілих колекціях. Але що виявилося ще ціннішим — у старообрядників люди вчилися цінувати витонченість давнього письма, бачити навіть крізь потемнілу оліфу віртуозну точність малюнка, струнку ясність композиції.

Наприкінці XIX ст. у Росії складаються численні приватні колекції, що збираються вже не як пам'ятки старовини, а як твори мистецтва. Найзнаменитіші з них — колекції О. В. Морозова, І. С. Остроухова. Під кінець життя починає збирати ікони і знаменитий Третьяков, що, розуміючи художнє значення зібраної ним колекції, заповідає її своїй картинній галереї.

Абсолютно зрозуміло і природно сприймається бажання знавців і колекціонерів побачити в справжньому вигляді те, що ховається під почорнілою оліфою, тому на початку XX ст. було почате розчищання ікон.

Організатором цього заходу був І. С. Остроухое, який став на той час не тільки власником колекції ікон, але й попечителем Третьяковської галереї. Як справжній колекціонер і цінитель давнього іконопису, І. С. Остроухое мріє відкрити на іконах первісний живопис. Він шукає в стародавніх іконописних селах майстрів-іконописців, що беруться за роботу. Чудове знання технології ікони, спадкоємні дідівські прийоми допомагають їм видалити потемнілу оліфу і зняти пізніші записи. З цього моменту почалося справжнє відкриття давньоруського іконопису.

У результаті реставрації ікони постали перед глядачами у всій своїй пишноті так по-новому й несподівано, що дивували навіть фахівців. Услід за реставрацією перших ікон почалося відновлення безлічі інших: у музеях, приватних колекціях, у храмах, де почали розчищати не тільки ікони, але й давні фрески.

XIX століття стало століттям відкриття давньоруського живопису, а початок XX ст. — визнанням її художнього значення й розумінням її справжнього духовного змісту.

На початку XX ст. в Росії відбувається революційний переворот, після чого державним світоглядом визнається атеїзм. Християнське слово зазнає гоніння, церкви руйнуються, ікони вилучаються з побуту або відразу знищуються. Вивчення духовного змісту давнього іконопису стає не тільки неможливим, але й взагалі може призвести до того, що в майбутньому вивчати буде нічого. Однак цінителі давньоруського мистецтва знаходяться і серед революціонерів. Щоб зберегти конфісковані з храмів і приватних колекцій давні ікони, їх поміщають на зберігання в музеї.

У 50-х роках почав відроджуватися інтерес до національної культури, ікона як явище цієї культури почала боязко повертатися в музейні експозиції, а в 60— 80-х роках уже досить широко й відкрито. На сьогодні у країні є найбагатші колекції давніх ікон і, що втішає, деякі цінні екземпляри повертаються до храмів.


15.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!