Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Методика і технологія Компетенція учня - компетенція вчителя

Компетенція учня - компетенція вчителя

Усім чудово відомо, що формування інформативної та комунікативної компетентностей особистості зазвичай здійснюється засобами навчальної дисципліни «Інформатика»

Окрім цього, помітно, що фактично формування інформаційної культури, світогляду громадянина інформаційного суспільства та деяких елементів загальної культури покладено на цю ж дисципліну.

Поради вчителю-початківцю, або нотатки вчителя-нефахівця, який сьомий рік доганяє вчителів із досвідом, про типові проблеми сучасного вчителя інформатики

Аналіз понять компетентності й інформаційної компетентності дає змогу зробити такі висновки (за О. Митник):

  • по-перше, інформаційну компетентність можна розглядати як якість особистості, що включає сукупність знань, умінь і навичок виконання різних видів інформаційної діяльності та ціннісне ставлення до цієї діяльності, при цьому під інформаційною діяльністю розуміють сукупність процесів збору, аналізу, перетворення, зберігання, пошуку й поширення інформації;
  • по-друге, інформаційна компетентність фахівця безпосередньо пов'язана зі сферою його діяльності;
  • по-третє, інформаційну компетентність можна розглядати у трьох аспектах - у складі ключових компетентностей; як складову професійної компетентності фахівця; як етап у становленні його професійної та інформаційної культури - це пов'язано з інтелектуальною культурою фахівця.

Інтелектуальна культура - це характеристика діяльності людини у сфері мислення, у процесі якої здійснюється взаємодія з навколишнім світом, іншими людьми, унаслідок чого відбувається створення чогось нового на об'єктивному чи суб'єктивному рівні. Рівнем розвитку цього показника є готовність «майбутнього вчителя до впровадження технології формування культури мислення молодшого школяра та процесу його професійної підготовки». Таким чином, «наслідок вивчення інформатики - це здатність учня орієнтуватись в інформаційному просторі, володіти й оперувати інформацією засобами сучасного високотехнологічного суспільства, <...> що сприяє розширенню та поглибленню теоретичних знань, активізації навчального процесу, <...> професійного самовизначення молодої людини. Відповідно до вибраної професії визначаються більш пріоритетні інформаційно-комунікаційні технології, володіння якими допоможе розв'язувати різні професійні задачі».

До значущих ознак інформаційної компетентності відносять (за М. Головань):

  • знання інформатики як предмета;
  • використання комп'ютера як необхідного технічного засобу;
  • активну соціальну позицію у стосунку до залучення засобів і методів використання ІКТ;
  • мотивацію суб'єктів освітнього простору;
  • сукупність знань, умінь і навичок пошуку, аналізу й використання інформації, даних і знань;
  • ціннісне ставлення до інформаційної діяльності;
  • наявність актуальної освітньої чи професійної задачі, в якій актуалізується та формується інформаційна компетентність;
  • діяльнісний характер узагальнень умінь у поєднанні з предметними вміннями та знаннями в конкретних галузях (ситуаціях);
  • виявляються в умінні здійснювати вибір, виходячи з адекватної оцінки себе в конкретній ситуацій, і пов'язані з мотивацією на неперервну самоосвітню діяльність.

Це, по-перше стосується фахівця (майбутнього та того, котрий готує його, - у нашому випадку вчителя). А, по-друге, відповідно викликає задачу не тільки формування критеріїв компетентності учнів, а ще й розробки методів дослідження сформованості цих критеріїв і моніторингу їх зміни. А як визначити рівень готовності та компетентності вчителя!? Сучасні методи оцінювання рівня компетентності фахівця не відповідають вимогам сьогоднішнього суспільства. «До визначення поняття «інтелектуальна культура вчителя» ми застосовуємо особистісно-діяльнісний підхід» (кафедра методики та психології дошкільної і початкової освіти ІППО КМПУ ім. Б. Д. Грінченка, - Авт.). «Особистісний підхід полягає в тому, що «інтелектуальна культура» - інтегративне особистісне утворення, в якому представлені, взаємопов'язані між собою мотиваційна, пізнавальна та соціальна сфери. Указані сфери мають бути так розвинені, щоб особистість мала змогу реалізувати процес пізнання, пізнавальну діяльність, конструктивно взаємодіяти з іншими та створювати власні «продукти творчості»: авторські навчальні програми, навчальні посібники та підручники, науково-методичні розробки тощо (діяльнісний підхід)». Ось чому фахівець мусить займатись наукою й після закінчення освіти для розвитку інтелектуальної культури та компетентності.

Моніторинг якості освіти учнів як невід'ємна складова формування компетентностей

Моніторинг якості освіти учнів сьогодні визначається як оцінка рівня сформованості предметних (узагальнені предметні компетентності за І. Родигіною) компетентностей, але сьогодні набір знань, умінь, навичок не є навіть ключовими, прикладними, чи базовими компетентностями. Сьогодні якість освіти мусить бути невід'ємною складовою формування життєвих і фахових компетентностй учня. Наприклад, із теми «Інформація та інформаційні процеси» вимагати в учня такої компетентності, як уміти відрізняти види чи визначати джерела та споживача, властивості носіїв інформації, ще зарано: мало часу відведено на практику. Можна говорити тільки про компетентності кодування та вимірювання текстової та числової інформації. У темі «Інформаційна система» можна говорити про компетентності тільки стосовно структури комп'ютера, а це лише приклад у теоретичному матеріали теми. А знання клавіатури є проблемою не тільки за браком часу, а і з досвідом її використання. Так у кожному розділі предмета. Про це можна тільки говорити: про рівні компетентності до початку вивчення теми; зростання її під час вивчення теми; подальшого використання в наступних темах і в інших предметах.

Часу на вивчення інформатики відводиться все менше й менше. Тому треба підбирати різноманітні тести, які відповідно до якості освіти визначали би поступово всі ключові компетентності: від вузькопредметних (на початку) до життєвих і фахових компетентностей учня, які потребують проявити соціальні, політкультурні, комунікативні функції та викликають необхідність розвитку творчих здібностей та самоосвіти. «Тематичний контроль у формі тестування забезпечує отримання результатів, які характеризуються обґрунтованістю й об'єктивністю, а бали навчальних досягнень є точнішими та більш диференційованими, ніж ті, що одержані за допомогою традиційних форм контролю» (за Н. Шульгою). Окрім цього, тести готують учнів до незалежного зовнішнього оцінювання.

У шкільному предметі «Інформатика» занадто різні теми та різні вимоги до їх опанування: одні учні легко засвоюють роботу в редакторах, інші у програмуванні та тільки деякі з них можуть створювати реальні документи, супроводжувати бази даних чи сайти. Практично всі засвоюють роботу в Інтернеті, створення простих веб-сторінок, але відшукати потрібну інформацію, скласти бібліографію чи дизайн веб-сторінки, зробити добротний реферат можуть лише одиниці з наших учнів. Тому творчі та нестандартні завдання треба брати з інших предметів і виробничої ситуації, розбивати на більш прості завдання й етапи. Наприклад, база мікрорайону школи, словник із предмета, розклад занять, електронний журнал, звіт із лабораторної роботи чи з теми математики тощо. Потім продовжувати цю роботу протягом кількох уроків, оцінювати етапи її виконання, як у проектах.

Але пропуски занять та інші технічні, організаційні та психологічні моменти зводять нанівець дії вчителя й учнів. Можна чергувати найбільш складні та великі за обсягом теми (Інтернет, Текстовий редактор, Основи програмування) з іншими, де можна їх використовувати. Наприклад, тему «Інтернет» пропоную поділити на частини: у темах «Інформаційна система» (робота у локальній мережі закріплює роботу з папками, цікавіше), «Етапи розв'язання прикладної задачі з використанням комп'ютера» (пропонування пошуку інформації, інші інфопроцеси), «Інформаційна модель і алгоритми» (складання інфомоделей, сценаріїв і планів робот, алгоритмів дії на прикладі роботи в Інтернеті), «Прикладне програмне забезпечення навчального призначення» (робота з енциклопедіями та підручниками, перекладачами та довідниками); окремо наприкінці кожного семестру.

Можна використовувати метод визначення компетентності в інформатиці, наприклад, у темі «Текстовий редактор»:з предметів креслення та трудового навчання. Також здійснюється студіювання та моніторинг росту компетентності в темі «Текстовий редактор». Наприклад, поняття редагування, роботи з фрагментами та форматування документа вводяться поступово, і до початку вивчення теми «Текстовий редактор» майже всі учні мають середній рівень і вище, можна працювати з учнями, які не вийшли на цій рівень. Відповідно складаються й таблиці з тем: «Інтернет», «Графічний редактор», «Основи алгоритмізації». Оскільки вивчати всі теми окремо одна від одної - це похибка, що негативно відбивається при вивченні наступних тем: треба багато чого починати спочатку.

Такий спосіб розподілу тем на дози та розміщення їх в інших темах дозволяє учням, які з деяких причин утратили зв'язок із навчальним матеріалом, наздогнати товаришів і ліквідувати пробіли у своїх компетентностях. Окрім цього це допоможе зробити різноманітними завдання та провести моніторинг рівня компетентності більш точно. Тобто фахівець повинен займатись наукою, щоби скласти свій план роботи з урахуванням своїх особливостей.

Основний критерій компетентності учня - це використання інформаційно-комунікаційний технологій у своїй навчальній діяльності, що є однією із задач предмета «Інформатика».

І перша порада: оцінювати будь-який продукт учня, виконаний за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій для будь-якої діяльності. Це «потребує розв'язання комплексу як психолого-педагогічних, так і творчих, неординарних проблем. Зазначене також потребує індивідуального підходу до учнів під час навчання залежно від їхніх здібностей, індивідуального розвитку рівня абстрактно-логічного мислення.» Необхідність створення інформаційного простору як із предмета, так і з навичок використання (досвід роботи багатьох представників цього предмета), використання інформаційно-комунікаційні технології при студіюванні інших предметів і саморозвитку особистості учня викликає необхідність, щоб учитель інформатики був компетентним не тільки зі свого предмета. Це у свою чергу потребує шукати серед колег-учителів інших предметів однодумців, навчати їх використанню інформаційно-комунікаційних технологій заради спільної діяльності з учнями.

І друга порада: допомагати вчителям у їх інформаційно-комунікаційній діяльності через учнів, оцінюючи та консультуючи їх роботи. Ви знаходите нові завдання, обдарованих учнів, створюючи скарбничку досвіду. Окрім цього, у світі нових теорій розвитку дитини та видів інтелекту, систематики наукових знань, спрямування на виявлення обдарованості дитини ваш обдарований учень може знаходитись серед уже «зайнятих» іншими проблемами та предметами, часто хворий чи надто зайнятий улюбленими заняттями, щоб відкликатись на ваш предмет. Тому завдання повинно бути доступним для всіх груп учнів за розвитком дитини та видів інтелекту, видом обдарованості.

І третя порада: набирати побільше завдань і гнучко змінювати їх зміст за бажанням учня (хай тільки хоч щось зробить, заінтригувати та зацікавити його).

Порада четверта: Пам'ятати про сучасні NBIC-конвергенції технологій інформаційного суспільства, коли педагогіка знаходиться на окраїні цих перекриваючих хвиль прогресу, про те, що уповільнення введення інформаційно-комунікаційних технологій у педагогічну систему може призвести до її розвалу... Постійно наводити факти зв'язку предметів за цією картою і вчителям, і учням. Окрім нас це більше ніхто не зробить! Тільки інформатика їх сьогодні пов'язує! Таким чином, фахівець повинен займатись наукою, щоби бути у руслі рівня її розвитку.

Наочний супровід і мотивація учнів під час опрацювання методів і засобів отримання компетентності складається з:

  • мотиваційного стимулювання й заохочення учнів (на прикладах учителя, бібліотеки досвіду інших учнів і вчителів);
  • електронних посібників учителя, щоби бажаючі могли його використовувати й після видачі теоретичного матеріалу (сучасний вигляд та особистий учителя);
  • підготовлених довідково-методичних рекомендацій із теми у вигляді електронних зошитів на друкованій основі, де учень за вказівками вчителя виконує вправи за сходинками ускладнення вмінь і логічно-розумових міркувань;
  • для кваліфікованого оволодіння учнів сучасними інформаційними технологіями треба розробляти нові уроки з використанням сучасної техніки, програмного та наочного забезпечення. Якщо техніка та програмне забезпечення через деякий час з'являються, то наочне забезпечення постійно запізнюється на кілька років.

Щоб упроваджувати в навчальний процес нові знання з інформаційних технологій, учителю треба:

  • спостерігати за змінами в інформаційних технологіях, за появою нових;
  • мати відповідну техніку та програмне забезпечення;
  • мати відповідну літературу та передумови для її засвоєння;
  • кваліфікованого володіння самому певними ІКТ;
  • створювати власні дидактичні засоби для учнів.

Усе це потребує від учителя фінансових вкладень на придбання техніки та програмного забезпечення й витрат вільного часу на освоєння нових ІКТ і створення навчальних посібників та інших дидактичних засобів і матеріалів. «Знання виступають безпосереднім інструментом практичних педагогічних дій і методологічним фундаментом професійної діяльності. Уся система теоретичних знань, знань-засобів, знань-цінностей реалізується в системі професійних педагогічних умінь.» Так поряд з учнем росте й рівень компетентності, й інтелектуальної культури його вчителя. «Прямим продуктом творчого пошуку можуть бути нові навчальні технології, авторські програми навчальних курсів, оригінальні виховні ідеї, форми та методи навчання й виховання, нестандартні підходи в управлінні.»

Порада п'ята: формування компетенцій учня залежить від створення робочої навчальної програми пріоритетних розділів курсу «Інформатики» для різних профілів навчання, які є різними. Важлива обґрунтована послідовність вивчення розділів курсу, що дає знання не окремих розділів, а задає цілісну предметну компетентність з усього курсу. Тому основними сферами діяльності сучасного вчителя для виконання глобального напряму (розвиток компетентності учня) є:

1. визначити компетенції учня до кожної теми за профілем;

2. матеріально-технічна база предмета, а не кабінету (це не один рік і не тільки підручники) як навчально-методичний комплекс;

3. систематизація накопичуваного матеріалу не за темами, а за задачами різних профілів навчання (це тільки за рекомендаціями різних джерел);

4. розробка різних тем проектів із методичними рекомендаціями з виконання, оскільки проект є мірилом компетенції учня (від пошуку та моделюванню до створення продукту-документа);

5. розробка шаблонів планів різних типів уроку, щоб можна було вибирати потрібний під певної тему уроку, його мету та систему задач, складу учнів, для яких створюють урок;

6. моніторинг рівня вивчення тем, аналіз і висновок про подальший розвиток викладання теми із метою підвищення компетентності учнів із теми (для особистого розвитку, визначення пріоритетних напрямів росту компетентності);

7. дослідження готовності учнів (психологічної, інтелектуальної, рівня компетентності) до вивчення предмета, теми, розділу (полегшує вибір матеріалу до уроків, зменшує напруженість у діяльності вчителя);

8. підготовка за темами повторення (мотиваційне, теоретичне, психологічне), які проводити до кожного розділу (полегшує вибір матеріалу до уроків, зменшує напруженість у діяльності вчителя);

9. створення банку додаткових і домашніх завдань до різних категорій учнів за розвитком інтелекту й обдарованості, щоби створити атмосферу творчості та саморозвитку в навчанні (полегшує вибір матеріалу до уроків, зменшує напруженість у діяльності вчителя);

10. проектування уроку за задачею профілю та набору надбання компетентності (робить роботу вчителя творчою, більш науковою, знімає рутинність дій).

«Побічним продуктом» інновацій як процесу творчої діяльності є зростання педагогічної майстерності вчителя, рівня його культури, мислення, світогляду тощо. Отже, творчий пошук педагогічних інновацій веде до новоутворень у цілісній системі особистості, сприяє професійному самовдосконаленню. Тому фахівець повинен займатись наукою, щоби зростала педагогічна майстерність, професійне самовдосконалення - компетентність. А вчитель!? Також!

Таким чином, ми виходимо на метод проектування педагогічної діяльності, що передбачає наукову організацію педагогічної праці та використання новітніх інформаційно-комунікаційних технологій. Пропоную деякі свої напрацювання, котрі спростили мені роботу. Можливо, допоможе й вам.

По-перше, провела аналіз навчальних програм з інформатики, але бажано всіх предметів, щоб мати матеріал для створення завдань учням за профілем. Окрім цього, необхідно провести аналіз рівня інформаційної та навчальної підготовки учня з інформатики.

По-друге, провела системне повторення попереднє вивченого матеріалу з інформатики та тестування своєї роботи. Це перша віха відліку для оцінювання результатів навчання. Результатами залишилися задоволені навіть учні.

По-третє, провела психологічне дослідження учнів - виявила їх темперамент, різні соціальні типи, рівень комунікабельності тощо та конкурс самостійних робіт для виявлення рівня практичних умінь і схильності до використання комп'ютера в навчальній діяльності.

По-четверте, склала списки обдарованих і невстигаючих учнів, бо саме вони потребують моєї додаткової уваги. Складаю плани та переліки завдань для них на вибір до кожної теми.

По-п'яте, провела аналіз своєї попередньої діяльності та вибрала напрям свого подальшого руху до вершин професійної компетентності. Мої «коники»: методика роботи з невстигаючими, особисті лекції, алгоритмізація/моделювання та проекти, електронні зошити та повторення з кожної тем (до початку вивчення та після її закінчення).

У-шостих, провела порівняння завдань програмного матеріалу з інформатики за профілями, які вела. Визначила, що, якщо результатом навчального процесу учня, діяльність якого пов'язана з операціями впливу на інформацію, є документ, то останній є ядром цієї системи викладання інформатики.

Для сьомого пункту треба провести аналіз взаємозв'язків навчальних дисциплін. Але це робота більша, ніж та, яку я провела, бо треба визначити провідну роль кожного предмета та інформатики як підлеглої, вибрати головний розділ інформатики для профілю (зараз, на мою думку, це етапи розв'язання задач за допомогою комп'ютера, а раніше міркувала - алгоритми, потім моделі), вибрати провідну тему, яка має логічні зв'язки з іншими темами (ось тепер це алгоритми та моделі) та доповнити кожну тему.

Наступний, восьмий крок, це - аналіз змісту навчального матеріалу конкретної теми за профілем (де використовується, мотивація тощо).

Останній крок - проектування методичної моделі заняття. У статті О. Митник наведена таблиця визначення рівня (високого, достатнього та середнього) розвитку готовності вчителя до формування культури мислення учня.

Це знову потребує займатись наукою, зокрема педагогікою, як стержнем фахової компетентності. Виходячи з основних принципів проектування уроку з використанням інформаційних технологій, виділяються три стадії: макроаналізу, технологічної стадії та стадії мікроаналізу.

Маршрутна карта макроаналізу заняття передбачає визначення дидактичної мети з орієнтацією на досягнення певних результатів, аргументацію необхідності застосування в навчальному процесі інформаційних технологій та електронних засобів, вибору необхідного ресурсу конкретного методичного призначення. Але для цього треба знати основи педагогіки: типізацію уроків, їх структуру й етапи, правила формування дидактичної, розливальної та виховної мети, види ІКТ та їх методичне призначення, загальні правила їх вибору, де й як спрацьовують різні педагогічні технології, методи, прийоми тощо.

Склала за рекомендаціями літературних джерел: конструктор теми, конструктор мети; конструктор уроку «Інтерактивні прийоми», опорну карту «Створення проекту уроку». Доповнила опорну карту складання уроку за етапами, прикладів набору методик і прийомів за етапами уроків. Створила: опорну карту «Підбір технологій», конструктор уроку «Прийоми партнерської взаємодії», опорну карту «Моделювання уроку».

Макроструктура заняття проектується на основі всіх цих типів системи логічно взаємопов'язаних уроків і їх структури.

Технологічна стадія. На основі сформульованих вимог до електронних засобів навчання за дидактичною метою й методичним призначенням проводиться їх багатофакторний відбір. Вибирається форма заняття (урок-презентація, урок-дослідження, віртуальна екскурсія, практикум, тематичний проект тощо). Окрім того, проводиться більш детальний аналіз електронних засобів і ресурсів з урахуванням принципу генералізації інформації, вивчається супровідна інструктивно-методична документація, прогнозується ефективність застосування даного ресурсу під час проведення занять різних типів, визначається методика проведення та проектуються основні види діяльності учнів з наявними електронними засобами й ресурсами в навчальному процесі. Саме на цій стадії вчитель визначає необхідне апаратне та програмно-методичне забезпечення.

Стадія мікроаналізу занять має відповідати принципам особистісно зорієнтованого навчання, зокрема особистісного цілепокладання учня, вибору індивідуальної освітньої траєкторії учня, метапредметних основ змісту освіти, продуктивності, первинної навчальної продукції, освітньої рефлексії. Тому вчителю слід проаналізувати психологічні характеристики учнів класу чи групи. На цій стадії виділяються основні структурні елементи уроку, здійснюється вибір способів взаємодії різних його компонентів (учитель-учень-електронний ресурс-навчальний матеріал) і встановлюються їх функціональні взаємозв'язки. Проводиться поетапне планування уроку, для кожного з його етапів визначаються мета, тривалість, форма організації навчальної діяльності учнів, основні види діяльності вчителя, на основі чого заповнюється маршрутно-операційна карта.

У моделі професійної компетентності виокремлюються такі її компоненти: мотиваційно-ціннісний, когнітивний, операційно-діяльнісний, комунікативний, регуляторний. Засобом діагностики є факторно-критеріальна модель, яка достатньо широко використовується науковцями для експертизи інновацій, діагностики досягнень учнів, викладачів, управлінців, моніторингу педагогічної діяльності. Компоненти компетентності складають чинники моделі. Критеріями компетентності вчителя є відповідні показники продуктивної діяльності. Для когнітивного й операційно-діяльнісного чинників їх треба систематизувати на основі цільових функцій. Тому виділено такі групи знань і вмінь, які є необхідними учню: методологічні (знання й уміння бачити суперечності, знання й уміння знаходити шляхи їх усунення, знання й уміння аргументувати свої дії), дидактико-методичні (знання й уміння оптимально визначити етапи роботи, методи та засоби виконання її, форми організації своєї навчально-пізнавальної діяльності; уміння творчо й оперативно переносити знання у свою роботу), практично-діяльнісні (уміння структурувати та диференціювати зміст навчальної інформації), управлінські (уміння управляти власною й учнівською діяльністю в різних ситуаціях).

Маю надію, що довела три старих істини:

  • Компетентність учня цілком залежить від компетентності його вчителя;
  • Компетентність учителя зростає тільки при використання досягнень науки;
  • Професійне самовдосконалення є наш внесок у педагогічну науку.

Саме за такою технологією складені та проводяться уроки в системі.

Автор: Т. Кобзарєва

Освіта.ua
18.03.2009

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Волкова Тетяна Василівна
Вельмишановна автор статті на конкурс! даний матеріал опублікрований у навчальному посібнику "Методика професійного навчання". То як бути з авторством?

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!