Захист прав неповнолітніх у школі

Згідно зі ст. 53 Конституції України, кожний громадянин має право на освіту. Державою гарантуються її загальна доступність, безкоштовність і обов'язковість. Сьогодні наша правова сторінка дає рекомендації педагогам з огляду на права дитини, щоб учителю не вскочити в халепу.

Про юридичну відповідальність учнів

Юридична відповідальність, у тому числі й карна, за визначенням є індивідуальною, а не колективною. Тому ані порушити кримінальну справу, ані подати цивільний позов на групу громадян, наприклад, на шкільний клас, неможливо. Притягати до відповідальності можна тільки окремо кожного учня, а не колектив школярів.

Учитель, який залишає клас після уроків для «проработки», хай і з надзвичайно важливого приводу, переступає межу закону.

«Розбори» вчителя з учнем у присутності всього класу є образливими та неприпустимими. Тим самим учитель порушує основний принцип Конвенції про права дитини: «У всіх діях по відношенню до дітей першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини» (стаття 3).

Такі «судилища» також входять у суперечність із правом на людське достоїнство учнів, на повагу. Публічні «проробки» наносять дітям величезну моральну шкоду, а застосування таких методів може призвести до судового розгляду батьків із педагогами (ст. 60 закону України «Про освіту»).

І вже зовсім неприпустимо, коли приводом для «проробки» стає навіть не поведінка учня, а його переконання або зовнішній вигляд. Конституція України встановлює право на свободу думок і переконань: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань» (ст. 34). Із цього випливає, що педагог категорично не має права виносити на розсуд класного колективу переконання та висловлені думки учня без його згоди. Обговорити, припустимо, замітку учня у шкільній стіннівці на класному часі, звичайно, можна, але тільки за двох умов:

• учитель заздалегідь переговорив про це з учнем і одержав його згоду;
• обговорення є вільним, без тиску вчителя на учнів. Це означає, що кожний має рівні можливості висловитись і не лякатися, що він за це постраждає.

Якщо ці умови не виконані, то педагог може зробити тільки одне: обговорити проблему, яка його хвилює, з учнем особисто, без сторонніх, віч-на-віч. Але і в цьому випадку вчитель також не повинен тиснути й зобов'язаний приділити думкам і поглядам дитини належну увагу або, принаймні, вислухати її до кінця.

А що ж може зробити учень, якщо його почали привселюдно «проробляти»? Він мусить, наскільки це можливо, узяти себе в руки та пояснити педагогу, що такі «бесіди» не можна вести при всьому класі, оскільки це його принижує. Учень має попросити вчителя поговорити з ним наодинці після уроків. Якщо ж учитель не виконав прохання учня, він має повне право звертатись зі скаргою до директора навчального закладу.

Окрім того, якщо привселюдні «розбору польотів» у поведінці окремого учня або групи учнів не до вподоби чи неприємні комусь із інших присутніх у класі учнів, він має законне право сповістити про це вчителя - це занадто важливо! Учень може просто підняти руку та сказати: «Маріє Іванівно, дозвольте мені не бути присутнім при вашій розмові з Кирилом. А коли ви закінчите, я повернусь до класу».

Про заборону примусової праці

Стаття 43 Конституції України говорить: «Використання примусової праці забороняється». Те ж саме записано й у статті 52 закону України «Про освіту»: «Відволікання учнів за рахунок навчального часу на роботу і здійснення заходів, не пов'язаних з процесом навчання, забороняється». Це означає, що школа не мала права наказувати дівчинам 9-11-х класів брати ганчірки в руки та відправлятись підтирати калюжі у шкільних коридорах. Зверніть увагу на тверде формулювання закону «Про освіту». Школа повинна одержати не тільки згоду самих учнів на допомогу навчальній установі своєю працею, а і згоду їхніх батьків. Якщо додержуватись букви закону, то навіть якби самі учні стояли з ганчірками в руках і благали дозволити їм рятувати школу, то директор не має права їм цього дозволити, поки вони не принесуть письмову згоду батьків.

Як же поводитися школі в цих умовах? Якщо школі дійсно потрібна екстрена допомога, то, звичайно ж, вона звернеться до учнів. Але це має бути саме проханням, а не наказом. Школярі мають право самостійно вирішати, відгукнутись на прохання школи чи ні. При цьому школа повинна враховувати: навіть якщо дитина трудиться на благо школи за своїм власним бажанням, батьки можуть бути з цим не згодні. У цьому випадку в батьків будуть усі підстави скаржитись на школу або навіть подати до суду. Тому школі корисно заздалегідь, не чекаючи потопу, з'ясувати позицію батьків із питання залучення їхніх дітей до праці. Це стосується не тільки екстрених випадків, а і звичайних чергувань, генеральних прибирань та інших «трудових десантів».

Про чергування учнів у школі

Ми вказували на те, що стаття 50 закону України «Про освіту» забороняє залучати учнів до праці, не передбаченої освітньою програмою, без згоди їхніх батьків та їх самих. Це означає, що школа також не може наказувати учням брати участь у чергуванні. Якщо школа примушує учня чергувати, то він може оскаржити дії школи. Для початку учень може звернутись до директора з письмовою скаргою на дії класного керівника чи іншого конкретного вчителя, який змушує його заступати на «пост номер один». Якщо директор відмовиться звільнити учня від чергувань, той має право написати скаргу в управління (відділ) освіти й органи із захисту прав дитини. Якщо ж і це не допоможе, батьки учня можуть подати на школу до суду.

А що ж робити, якщо обов'язок чергувати записаний у статуті школи? По-перше, учень має уважно прочитайте цей статут і переконатись, що така норма там дійсно є. Але дуже ймовірно, що її там не буде. Та в будь-якому випадку слід пам'ятати, що статут школи не може суперечити чинним законам і, тим більше, Конституції України. Якщо протиріччя є, то учням чи їхнім батькам треба керуватись не статутом (або наказом директора чи якимсь іншим внутрішньошкільним положенням), а саме Конституцією України та законами.

У проблеми чергувань є й інша вкрай небезпечна сторона - спроба наділити чергових учнів поліцейськими чи владними функціями. Це, зрозуміло, уважається неприпустимим. Не можна покладати на учнів адміністративні обов'язки: діти не можуть відповідати за підтримку дисципліни та порядку просто з однієї простої причини - тому що вони діти. Цим можуть займатись тільки спеціально підготовлені дорослі, наприклад, педагоги або міліціонери. Якщо дитина-черговий усерйоз займеться наведенням порядку, це може призвести до ще більшого безладдя в навчальному закладі. По-перше, ніхто не гарантує, що запопадливий черговий не перегне палку, а по-друге, що на його слова та дії правильно відреагують інші учні. Школа не повинна провокувати ситуації, що ведуть до конфліктів між учнями.

А чи так уже потрібні у школі чергування? На наш погляд, чергування - це не священна корова, яку треба зберегти будь-що. «Пости» в коридорах та інші явно абсурдні традиції ми би порадили скасувати.

Але є проблеми самообслуговування, що так чи інакше треба вирішувати. Наприклад, зрозуміло, що дуже важко нагодувати учнів у шкільній їдальні за 10-15-хвилинну перерву, якщо за десять хвилин до кінця уроку в ній не з'являться учні-чергові. Шукати рішення цих проблем треба разом з учнями, при цьому необхідно перш за все керуватися принципом добровільності, а не примусу.

Ось такі непрості та незвичні правові стосунки та колізії виникають у сучасних стосунках між учителями та учнями, якими не варто нехтувати.

Освіта.ua
05.03.2008