Ігор Лікарчук: суб’єктивізм та алогічність навчального плану

Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти.

Незважаючи на свята, останніми днями у ЗМІ з’явилася хвиля публікацій з коментарями проекту навчального плану для 10-11 класів, опублікованого МОН.

Автори одних публікацій заявляють, що МОН викидає із старших класів школи математику та природничі науки, замінюючи їх фізкультурою, щоби виховувати «будущих сеятелей рапса и мойщиков унитазов», а інші навпаки стверджують, що «в Британии и США - эти предметы тоже не являются обязательными. И живут неплохо там...»

Я достатньо ґрунтовно вивчив проект цього документа. Багато разів прочитав пояснювальну записку до нього. І ніяк не можу знайти відповідь на кілька питань.

1. Чи не вистачило розуму в чиновників МОН, чи вони спеціально написали таку «Пояснювальну записку», щоб її не можна було зрозуміти та знайти відповідь в ній на ті питання, які й породжують оту хвилю негативу та бруду, котра виливається на цей проект. Навіть, якщо у ряді випадків критика є абсолютно справедливою.

2. У мене створилося враження, що це проект навчального плану для профільної школи. Якщо це так, то виникає інші питання: «У нас профільна школа уже узаконена?», «Що є таке «профільна школа» й чим вона буде відрізнятися від тих спеціалізованих шкіл, ліцеїв, закладів із поглибленим вивченням, котрі функціонують сьогодні?» Чому ми летимо вперед, не маючи ухваленого Закону «Про освіту». І, якщо відповіді на ці питання не знаходять фахівці та люди з досвідом (підставою для подібних тверджень є моє особисте спілкування з багатьма із них), то як сутність того, що відбувається, можуть зрозуміти батьки, журналісти, громадськість та інші, менш компетентні у шкільних справах, люди?

3. Яка була необхідність поспішати із навчальним планом для 10-11 класів? А яким буде новий навчальний план для початкової та базової школи, котрі передують старшій школі? Про це хтось і щось уже знає? Хто починає робити справу із кінця, забуваючи про початок і середину? Чи так хочеться звітуватися про реформи, що втрачаємо голову?

4. Ніяк не можу зрозуміти реформаторів ні часів Табачника, ні часів Квіта, ні теперішніх у їхньому бачені того, що має бути основою змін. Адже будь-які великі системні зміни НЕ МОЖУТЬ відбуватися на основі якихось і чиїхось власних поглядів, переконань, думок, котрі з’явилися після численних закордонних вояжів чи консультацій із невідомо якими «експертами». Де серйозні аналітичні документи, котрі засвідчують, що ЗМІНИ ПОТРІБНІ, і ЯКИМИ вони мають бути? Хтось такі документи бачив? Хтось із ними знайомий? Де відповідні висновки НАПН, Інституту освітньої аналітики? Зокрема, про доцільність інтеграції в один предмет української та зарубіжної літератур; історії України та всесвітньої історії; фізики, хімії та географії? Де обґрунтування того, що на вивчення математики потрібно віддати 13, а не 15 годин, а історії - 8, а не 10.

5. Між іншим, мали б бути й обґрунтовані прогнози наслідків впровадження нового навчального плану, які включатимуть політичні, фінансові, соціальні та інші показники. Вони є? НЕМАЄ.

Але впровадження цього навчального плану неминуче зумовить суттєве скорочення кількості вчителів, збільшення видатків на їхню перепідготовку, видання нових підручників та посібників й т.д. й т.п.

Та про це ніхто не думає. Бо потрібно «задрав штаны, бежать за комсомолом»... Тож і створюється враження страшенного суб’єктивізму та алогічності в подібних діях. Але чи може від них залежати доля майбутнього України?

Й на завершення. Вважаю, що публікуючи цей проект, МОНівські чиновники в черговий раз підставили міністра Лілію Гриневич. Як це було уже й раніше. Та відповідні висновки має зробити лише пані міністр. Ось такий зовсім не святковий пост.

Оригінал