• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Розвиток політичних партій, їх громадянський статус і характер взаємодії з державою, ієрархія цих інститутів – найбільш істотні критерії оцінки природи існуючого в країні політичного режиму. Це специфічний інститут політичної системи, його функції тільки політичні.

Якогось загального універсального визначення політичних партій як специфічних організацій не існує. І це не випадково. Дають про себе знати різноманітність вияву функцій партій (залежно від суспільно-політичного устроїв країни), неоднакова їх роль у політичному житті народів різні засади виникнення та ін.

Деякі політологи розглядають партії як групи людей, об'єднаних спільною ідеологією, або такі, що діють на основі спільної програми. Інші звертають увагу на організацію як основну рису партії. Тобто вважається, що соціальний склад, ідеологічна доктрина — не найсуттєвіше. Насамперед партія — це своєрідний інститут, визначальною рисою якого є особлива структура і організація (М. Дюверже). Б. Констан визначав політичну партію як об'єднання людей, що визнають одну і ту ж партійну програму. М. Вебер вбачав у політичних партіях громадські організації, які спираються на добровільне прийняття членів, що ставлять своєю метою завоювання влади для свого керівництва і забезпечення активним членам певних вигод (духовних і матеріальних) чи особистих привілеїв або того й іншого водночас. Багато політологів виходять з того, що визначальним фактором діяльності політичних партій є їхня виборча функція — проведення виборів, вплив на електорат з метою завоювання державної влади.

Кожне із наведених визначень віддзеркалює щось істотне в політичних партіях як багатопланових явищах. З позицій політології найбільш суттєвим є визначення партії як суб'єкта політичного життя, з'ясування її місця в формуванні політичної системи і владних відносин.

Щодо цього можна вважати обґрунтованим висновок Е. Вятра, який розглядає політичну партію як особливу інституціоналізовану форму політичних рухів. Під останніми розуміються суспільні сили, що прагнуть змінити існуючі умови або закріпити їх шляхом впливу на уряд. Партія — це такий політичний рух, який має високий ступінь організації та намагається реалізувати свої цілі шляхом боротьби за владу і програмне не обмежується впливом на спосіб її здійснення.

Отже, сучасна політична партія — це спільність людей, об'єднаних ідеологічно та організаційно з метою завоювання (в результаті виборів або іншими шляхами), утримання і використання державної влади для реалізації інтересів тих чи інших соціальних груп, верств, етнічних та інших спільностей. Для цього партія повинна стати правлячою, тобто зайняти в політичній системі становище, яке дає змогу визначати політику держави.

Сучасним політичним партіям передували їх прообрази — протопартії. Існує думка, що партії виникли тоді, коли з'явилася політика, тобто в рабовласницькому суспільстві. З розвитком рабовласницьких відносин, поглибленням соціальної диференціації суспільства, в тому числі й самого панівного класу, вже було недостатньо державних політичних структур для здійснення влади. Виникали громадські організації як форма політичної діяльності груп панівного класу, що протиборствували між собою, а також трудящих мас, які боролися проти нього. Виникали та діяли партії в епоху середньовіччя.

Так, у середньовічній Італії ХП—XV ст. між собою ворогували гвельфи (прибічники світської влади папи римського) та гібеліни (прибічними сильної королівської влади). В цілому партії античного світу і європейського середньовіччя найчастіше були тимчасовими об'єднаннями для підтримки певних знатних осіб, сімей — клієнтелами. Суперництво політичних груп, об'єднаних навколо впливових сімей або популярних лідерів, упродовж багатьох віків було суттєвою ознакою політичної історії. Особливого імпульсу розвиткові партій надали буржуазні революції в Англії, Франції та інших європейських країнах.

У Європі в другій половині XIX ст. виникли партії сучасного типу, що діяли в масовому середовищі. Виникненню масових партій сприяли два основні чинники: розширення виборчих прав і розвиток робітничого руху. Масові політичні партії як інститут європейської культури поступово поширились і закріпилися в культурах країн і народів інших континентів. Партії як соціальний феномен постійно еволюціонують. Нині стали різноманітнішими причини і способи їх виникнення, багато в чому змінюються їхні форми і суть, уявлення про їхню роль у суспільстві та сама ця роль, методи діяльності та функції.

Причинами виникнення партій є необхідність захисту соціально-класових, національних, а нерідко й племінних, релігійних, регіональних інтересів, потреба ведення виборчої боротьби. Багатоманітними є способи виникнення партій. Свого часу М. Вебер в історії становлення партії вирізняв три етапи: аристократичного угруповання, політичного клубу, масової партії. Партії виростали з депутатських клубів і фракцій у парламенті, орієнтованих на інтереси різних кіл нової політичної та економічної еліти.

Політичні партії утворюються: внаслідок об'єднання гуртків і груп одного ідейно-політичного спрямування, які виникли та існували розрізнено в різних місцях країни; через розкол однієї партії на дві та більше чи об'єднання двох та більше партій в одну; в надрах масових рухів; під впливом міжнародної партійної системи; як своєрідне відродження партій, які існували раніше, що підвищує їхню легітимацію, створює деяку наступність політичного розвитку; як наслідок діяльності лідерів, які організували партії «під себе»; на базі регіональних організацій партії, яка існувала раніше; з ініціативи профспілок. Так, лейбористські партії у Великобританії, Австралії, Канаді та інших країнах, які переважно виражають інтереси робітників, було створено саме з ініціативи профспілок, що стали колективними членами цих партій і фінансують їх.

Утворення партій, як і громадсько-політичних рухів, відбувається на установчих з'їздах або конференціях. Усні заяви про факт народження нової громадсько-політичної організації не вважаються достовірною інформацією. Такою інформацією є факт її реєстрації державним органом — в Україні, наприклад, Міністерством юстиції.

Визначення поняття «політична партія» є справою непростою. Серед політологів немає одностайності щодо нього. Це пояснюється складністю та багатоманітністю партій як об'єкта дослідження, різними підходами до вирішення цієї проблеми та різними традиціями національних політичних шкіл. До політичного лексикону слово «партія» увійшло ще з часів Стародавнього Риму. Етимологічне поняття «партія» означає частину більшої спільності або цілісності, елемент політичної реальності.

Незважаючи на різні підходи, можна вирізнити спільні ознаки, які характеризують партію. Серед них одна з найважливіших — добровільність об'єднання.

Політичні партії іноді виражають не лише класові, а й інші інтереси, приміром, національні. Партія має ідеологію, політичну платформу, організаційну структуру, певні методи й засоби діяльності, соціальну базу, електорат (виборців, які голосують за неї). Основний зміст діяльності будь-якої політичної партії — здобути політичну владу в державі та реалізовувати свої програмні цілі — економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та судової гілок влади* Свої програмні цілі політичні партії проводять у життя через ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають державною владою) діяльність, виробляючи стратегію й тактику своєї поведінки на різних історичних етапах розвитку і за різних політичних умов.

Структура політичних партій являє собою систему, до якої входять ядро (партійні лідери, активісти), рядові члени партії та прибічники. Організаційно партія розділяється на партійний апарат, партійну масу, способи зв'язку апарату з цією масою, партії та політичного середовища, партії та суспільства. Досить часто до партійної системи входять створювані партією молодіжні, жіночі, іноді військові організації, які є засобом проведення партійної політики серед відповідних груп населення.

Партії як громадсько-політичні організації постійно еволюціонують. У класичному вигляді вони постали як найбільш активна та організована частина класу або соціального прошарку, що відповідно виражає і захищає інтереси певного класу або соціального прошарку. Однак останнім часом з'явились універсальні партії, які найбільш динамічно зростали і стали перспективними у Європі та Америці. Наприкінці XX ст. сталися великі зміни в соціальному й політичному житті суспільства, в суспільній орієнтації людей. Партії почали звертатися до всіх груп населення. Спершу американський політолог Дж. Ла Паламбара назвав цей тип «партією хапай-усіх», потім — партією виборців. Згодом до останньої додалася назва універсальних партій. Ці партії та їхні лідери прагматичні щодо ідеології, надають перевагу пошукові спільної мови з багатьма, часто протилежними, групами інтересів — тільки б завоювати виборців.

У 80-ті рр. стали заявлятися партії «рухівського типу». Вони взяли за взірець організаційну структуру і діяльність соціальних рухів (форми самодіяльності населення). Наприклад, партія «зелених» ФРН, яка виникла на базі екологічного руху, характеризується повною відкритістю і гласністю внутріпартійного життя, скороченням до мінімуму партійного апарату, відсутністю постійного лідера, а також традиційно оформленого постійного членства. «Зелені» створили лише первинні (земельні) організації, відмовившись від об'єднання партії в єдиний федеральний союз. Така полегшена, не заформалізована структура, що розрахована на оперативну гнучку роботу з виборцями, має свої переваги і нерідко дає позитивний результат.

Ставлення до партій та їхньої ролі в житті суспільства впродовж тривалого часу — від античності аж до кінця ХVIIІ ст. було негативним. Знаменитий політик і оратор Стародавнього Риму Цицерон використовував слово «партія» так само, як і «фракція», — у значенні «поганий, неблагородний союз». Ще в XVII і навіть у XVIII ст. вважали, що партії, які сперечаються, шкідливі для здоров'я суспільства, бо вносять розлад у соціальний організм, гальмуючи його виборчу діяльність і тим руйнуючи його. Нарівні з цим, у європейській політичній думці XVII—XVIII ст. поширилося ставлення до партій як до «позитивного явища політичного життя». Нині в політичній науці остаточно утвердилася думка, що без наявності сильних політичних партій, альтернативних політичних рухів демократична природа влади неможлива.

Політичні партії забезпечують необхідний зв'язок між народом і представницьким механізмом правління. Саме через партії уряд може практично звернутися до мас за підтримкою, а маси через партії можуть критикувати керівництво і висувати вимоги до нього. У Конституції Італії партії розглядаються навіть як пряме та безпосереднє знаряддя народного суверенітету, при цьому суверенні функції виконують партії як правлячі, так і опозиційні. Право правити і право бути в опозиції розглядаються як дві форми вияву народного суверенітету. Партії виступають динамічною силою розвитку політичної системи. І не тільки. Цивілізоване людство поки що не придумало нічого розумнішого та оперативнішого, ніж політична гра партій, у перебігу якої виробляються досяжні орієнтири суспільного розвитку і реалізуються національні інтереси держав.

У сучасних суспільствах політичні партії виконують важливі соціальне значущі функції:

• виявлення, формулювання та обґрунтування (політичне відображення) інтересів суспільних груп;
• активізація та об'єднання великих суспільних груп;
• формування ідеології та політичних доктрин;
• участь у формуванні політичних систем, їхніх спільних принципів, компонентів;
• участь у боротьбі за владу в державі й формувань програм її діяльності;
• участь у здійсненні державної влади;
• формування громадської думки;
• політичне виховання всього суспільства або його частині
• рекрутування й соціалізація нових членів партії;
• підготовка й висунення кадрів для апарату держав, професійних спілок.

Існують різні класифікації політичних партій, а оскільки ; сучасному світі діє велика кількість різноманітних партій, то і класифікувати їх можна за різними підставами.

Такий поділ певною мірою умовний, одначе можна виразити декілька найбільш значних груп партій:

• За класовою визначеностю: буржуазні, селянські, робітничі, зокрема комуністичні, соціалістичні та соціал-демократичні, причому до кожного типу належать і відповідні прошарки інтелігенції.
• За ставленням до суспільного прогресу: радикальні (у тому числі революційні), реформістські, консервативні, реакційні, контрреволюційні.
• За ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до влади партій у політиці не існує).
• За формами і методами правління: ліберальні, демократичні, диктаторські.
• За принципами організації та членства: кадрові та масові.
• За місцем у системі влади: легальні та нелегальні.
• За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні, анархістські та ін.
• За віросповіданням: християнські, мусульманською Називають іще партії прагматичні (виборчі), парламентські, харизматично-вомщистські та ін.

За певними критеріями можна класифікувати і політичні партії, в Україні. Такими критеріями можуть бути:

• ставлення до державного суверенітету,
• соціально-економічні пріоритети,
• ідейно-політичні засади тощо.

За ідейно-політичним спрямуванням в Україні можна вирізнити такі типи партій:

• національно-радикальні,
• національно-демократичні,
• загальнодемократичні,
• соціалістичного спрямування,
• національних меншин.

23.11.2010