• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Зміни, які відбулися в країнах Центрально-Східної Європи на рубежі 80-90х років – розпад СРСР, а за ним і таких організацій, як ОВД і РЕВ – привели до зміни зовнішньополітичних орієнтирів країн цього регіону, й зокрема, активізували їх діяльність щодо вступу в НАТО.

Угорщина, яка розташована у центральній частині Європи, постійно перебувала в епіцентрі протистояння між Сходом і Заходом. Протягом 1989-1991рр. на етапі демонтажу комуністичної системи, відразу після закінчення виведення радянських військ з її території йшлося про статус Угорщини як нейтральної держави. Але різке загострення становища у Південно-Східній Європі (криза в колишній Югославії, напружені стосунки з Румунією та Словаччиною), змушує Угорщину взяти курс на вступ до НАТО.

У відношенні членства в НАТО були прийняті наступні кроки: у 1990 році тодішній генеральний секретар НАТО Манфред Вьорнер заявив у ході Лондонського самміту НАТО: "Ми дивимся на СРСР і країни Східної Європи як на своїх потенціальних партнерів і можливих друзів". Це послужило своєрідним сигналом для країн даного регіону активізувати євроатлантичний напрямок своєї зовнішньої політики, шукати нові форми співробітництва і шляхи інтеграції у вище названі структури.

У 1991 році в Римі на листопадовій зустрічі країн членів НАТО була створена Рада північноатлантичного співробітництва, діяльність якої давала можливість країнам Східної Європи ближче познайомитись з функціонуванням НАТО і разом з НАТО обговорити питання регіональної безпеки і співробітництва у Європі. На цій зустрічі країн-членів Північноатлантичного альянсу Угорщина разом з Польщею та Чеською Республікою отримала запрошення до НАТО.

Слід відмітити, що Угорщина приймала з 1991 року активну участь у співпраці з НАТО, а саме: угорські спеціалісти були присутні при роботі всіх базових комісій НАТО, 8 лютого голова МЗС Угорщини Геза Єсенські підписав угоду "Партнерство заради миру" (PFP), в якій йшлося про різні напрямки співробітництва країн Центральної та Східної Європи з НАТО, а вже 15 листопада 1991 року Міністр оборони Дєрдь Келеті і Міністр закордонних справ Ласло Ковач підписали робочу програму двостороннього співробітництва Угорщини і НАТО.

Після закінчення "холодної війни" керівники НАТО в ході Брюссельської зустрічі, яка відбулася в січні 1994 року, заявили, що очікують розширення НАТО і будуть всіляко сприяти цьому. Угорщина продовжує свою співпрацю з НАТО. У 1995 році в Будапешті була проведена сесія Євроатлантичної Ассамблеї, в горах Баконь пройшли штабні навчання при участі 16 країн-членів НАТО "Cooperative light - 95", була затверджена програма участі Угорщини в діяльності IFOR. У 1996 році угорський підрозділ IFOR (416 чоловік, дислокація – в Окуначах) переходить під юрисдикцію оперативного командування НАТО, в районі Сольнока проведені повітряні маневри "Cooperative light - 96".

У зв’язку з початком конфліктів на Балканах НАТО приступило до проведення ряду миротворчих операцій у цьому регіоні. Угорщина забезпечувала повітряний коридор авіації НАТО (літаки "AWACS" ВВС НАТО здійснювали патрулювання з метою контролю за виконанням заборони на польоти в Боснії) і займалися тиловим забезпеченням сил альянсу.

Третього червня 1996 року в ході наради міністрів закордонних справ країн-членів НАТО і ЗЕС і Берліні було прийнято рішення про створення загальновійськових бойових з’єднань (CJTF) і почалося їх формування. Така співпраця Угорщини з Північноатлантичним альянсом дала позитивний результат. Вже на початку 1997 року НАТО приймає рішення запросити Угорщину, Чехію і Польщу приєднатися до альянсу. Така позиція НАТО була зумовлена географічним розташуванням цих держав, які розміщені у самому центрі Європейського континенту. Із вступом цих трьох держав у альянс НАТО отримувало можливість посилити свій вплив у країнах Східної Європи та сприяти забезпеченню миру на континенті.

Обстановка, яка склалася в Угорщини напередодні вступу країни до Північноатлантичного альянсу, зумовила уряд провести референдум, на якому було виставлене запитання: "Чи підтримуєте ви вступ до НАТО?". За результатами голосування: 85,3% (3,3 млн. чол.) висловилися за вступ до НАТО. Такий високий відсоток позитивних відповідей пояснюється тим, що Міністерство Закордонних Справ за дорученням уряду розробило "комунікаційну стратегію", згідно з якою здійснювалася відповідна інформаційно-роз’яснювальна робота серед населення. При цьому фінансувалися відповідні заходи: газетні статті, телевізійні передачі, вікторини в школах і т. ін.

Дев’ятого лютого 1998 року 96% депутатів Державних зборів проголосували за прийняття закону про приєднання країни до НАТО, а наступного дня він був підписаний президентом.

На Мадридському самміту 8-9 липня 1997 року одним із основних питань включених у порядок денний ще в грудні 1996 року було питання про розширення НАТО за рахунок прийому нових членів-країн Центрально-Східної Європи. У грудні 1997р. у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі міністри закордонних справ 16 країн-учасниць альянсу, а також країн-кандидатів підписали протокол про вступ до НАТО.

Вже 12 березня 1999р. голова МЗС Угорської Республіки Янош Мартоні разом із своїми колегами з Чехії та Польщі в місті Індепенденс (штат Міссурі, США) депонує документ про вступ Угорщини в НАТО. Угорщина стає офіційним членом Альянсу.

Через два тижні після формального вступу Польщі, Чехії, Угорщини в НАТО, цей військово-політичний союз вперше за свою 50-літню історію провів збройну акцію проти суверенної держави – Югославії.

Напередодні НАТОвської акції проти Югославії у Белграді були викликані у Міністерство Закордонних Справ посли п’яти держав, які межують з Югославією, в тому числі і посол Угорщини. Їм було зроблене попередження, що в тому випадку, якщо вони підтримають акцію Альянсу, це поставить під загрозу політичні відношення цих країн з Югославією, а також поставить під загрозу їх безпеку. Що стосується конкретно Угорщини, то на кордоні з Сербією розміщена АЕС ПАКШ, і у випадку воєнних дій наслідки можуть бути дуже трагічними. На території північної Сербії проживає велика угорська діаспора і якщо розпочнеться війна, буде проведена значна мобілізація цієї національної меншини в Югославії. Може виникнути ситуація коли угорці воюватимуть проти угорців.

У квітні 1999р. виникла конфліктна ситуація на кордоні Угорщини і Югославії. Суть конфлікту полягала в тому, що Будапешт не допускав російський гуманітарний вантаж у Югославію. Виникає питання – Чому? Тому, що в цей час ішла підготовка вторгнення сухопутних військ НАТО в Югославію через територію Угорщини.

Спеціальний план сухопутної операції НАТО був розроблений до найменших деталей, а саме навіть з маршрутами руху бронетанкових колон західного військового альянсу по дорогах Угорщини, ліг на стіл 36-літнього угорського прем’єра Віктора Орбана в середині квітня. Незадовго до цього, 30 березня, тобто через тиждень після початку бомбардування Югославії, колишній держсекретар США Г. Кіссінджер у журналі "Ньюсуік", заявив, що НАТО повинно розглянути питання по залученню до військової операції у Югославії сухопутних частин.

Через п’ять днів – 4 квітня, газета "Санді Таймс", написала, що Пентагон і Міністерство оборони Великобританії обдумують план направлення в Югославію 60-тисячного експедиційного корпусу, а ще через тиждень, 14 квітня, "Вашінгтон пост", відзначала, що на думку військових експертів, для вторгнення сухопутних частин НАТО в Югославію у географічному плані найкраща можливість надається з боку Угорщини. У ці ж дні Будапешт і погодився пропустити війська НАТО через свою територію для вторгнення у Югославію.

Не виникає сумніву те, що у випадку початку натовської операції з угорської території це означало би не тільки війну Югославії з НАТО, але і конкретно з Угорщиною, що давало зрозуміти Югославське керівництво.

Є інформація, що на проведення сухопутної операції через Угорщину особливо наполягало британське воєнне керівництво. А умовити угорців привести цей план у дію взялася сама Маргарет Тетчер. У листі на ім’я угорського прем’єра "залізна леді" просила підтримати натовський план вторгнення, мотивуючи це тим, що акція проти Югославії стане набагато ефективнішою, якщо сербська армія буде атакована одночасно з двох сторін.

У середині квітня 1999р., майже місяць після початку бомбардування Югославії, стало ясно, що повітряний "бліцкриг" НАТО провалився. Приблизно, починаючи з 14 квітня, у західній пресі появились заголовки про те, що НАТО готується розпочати сухопутну операцію через Угорщину. В нападі з суші, як стало відомо, мало брати участь 200 тисяч солдатів і офіцерів, сотні танків НАТО, однак без участі сил новобранців альянсу (Польща, Чехія, Угорщина).

Мало того, виясняється, що на випадок різкого загострення відносин між НАТО, Росією, після початку наземної операції Брюссель і Вашингтон підготували "план захисту" трьох нових членів НАТО – Угорщини, Чехії і Польщі, розмістивши в кожній з них по 40 тисяч солдат і 460 танків. Не важко передбачити до якого загострення міжнародних протиріч привела би реалізація цих планів.

Можливо, з часом стануть відомі всі фактори, які все ж таки завадили НАТО привести в дію "Сценарій Ікс". Швидше за все, військову машину НАТО зупинила перспектива великих втрат на югославській землі і позиція Москви. Відомо, що і угорський прем’єр Віктор Орбан був проти плану сухопутного вторгнення через Угорщину. Вагомим аргументом в цій справі була і ЛЕС в ПАКШІ, яка могла стати легкою мішенню для югославських ВПС. Після цих подій стає ясно, чому НАТО так поспішала з прийняттям у свої ряди нових членів із Східної Європи, особливо Угорщини, яка межує з Югославією.

Отже, у якості члена НАТО, Угорщина прийняла участь хоча і пасивну, в операції в Косово. Вона дозволила НАТО використовувати свої аеродроми і повітряний простір під час 78-денної кампанії по бомбардуванню Югославії. Суспільна думка по відношенню до операції НАТО виявилася неоднозначною, але уряд і парламент повністю підтримали дій альянсу.

Пасивність Угорщини можна пояснити: Угорщина вступила в альянс, який на протязі 50-ти років не брав участі ні в одній військовій операції. З іншого боку було ясно, що Угорщина не буде відігравати активну роль у воєнній інтервенції проти Югославії, оскільки ці держави мають спільний кордон і у Воєводині проживає приблизно 350 тисяч угорців.

Лінія уряду у Косовському питанні полягала в тому, що хоча прямим національним інтересам Угорщини не відповідала участь у операції НАТО, обов’язки Угорщини, як члена альянсу, є підтримка тих принципів, які вели НАТО до початку військової операції: Віктор Орбан також заявив, що досягнення регіональної стабільності, яке за словами представників НАТО, являється метою операції, покращить становище у Воєводині. Дві урядові щоденні газети, "NAPI MAGYARORSZAG" та "MAGYAR NEMZET" публікували ряд статей, які підтримували і пояснювали лінії уряду. Між іншим, бомбардування НАТО, не дивлячись на обіцянку дану Угорщині, все ж зачепили населення етнічними угорцями території у Воєводині.

Таким чином, Угорщина стала членом НАТО фактично авансом, оскільки реформування збройних сил в країні продовжується до цього часу. Витрати на оборонний комплекс в Угорщині між іншим складають тільки 1,6% внутрішнього валового продукту замість необхідних 3%.

У своєму інтерв’ю посол Угорщини в Україні Ференц Контра заявив, що хоча угорська армія і не дотягує до стандартів НАТО, Угорщина зробить все можливе, щоб на протязі 10 років формувати свої збройні сили. Планується до 2003 року провести скорочення армії, запровадити якісно нове озброєння. До 2010 року Угорщина – повністю перейде на професійну армію.

Зараз є дуже поширеною думка, що Угорщина є "найслабшою ланкою" НАТО. Якби НАТО виключало своїх членів, Угорщина була б першим кандидатом "на виліт" – цитує американський журнал слова офіційного представника Північноатлантичного альянсу.

У статті, опублікованій в номері "Foreign Affairs" за листопад/грудень 2002р., Селеста А. Валландер з вашингтонського центру стратегічних і міжнародних досліджень, висуває думку, що НАТО потребує механізму виключення держав-членів організації. Корупція і недемократична політика в деяких державах, які недавно приєдналися до НАТО, включаючи Угорську і Чеську республіки, можуть загрожувати легітимності союзу. Валландер цитує Угорське радіо, в трансляціях якого колишній і нинішній міністри оборони визначають, що у країні погана репутація у штабі НАТО.

Дєрдь Келеті – міністр оборони з 1994 по 1998рр., відзначив, що перед вступом в НАТО у 1999 році Угорщина давала обіцянки, які не була готова виконати. І новий міністр оборони Ференц Юхас заявив в ефірі, що йому неофіційно повідомили – Угорщина вже була би виключена з альянсу, якби це дозволяв статут організації.

Габор Міклош з лівої газети "Nepszabadsag", писав, що "FOREIGN AFFAIRS" дуже своєчасно висловився про обороноздатність Угорщини і її діяльності в рамках НАТО. А Ференц Хоркай Хорхер – оглядач щотижневика "HETI VALASZ", зазначив, що матеріал Валландер відображає тільки її власну точку зору. Третього листопада 1999 року у газеті "WASHINGTON POST" була опублікована стаття, яка розповідала про переговори між Джорджем Робертсоном і міністром оборони Угорщини Френсом Юхасом. Генеральний секретар НАТО вимагав, щоб Угорщина виконала обіцянку модернізувати і краще екіпірувати свою армію. В свою чергу Ф. Юхас звинуватив уряд Віктора Орбана в тому, що він не здійснив важливих воєнних закупок, та не виконав зобов’язань вкласти більше грошей в оборону .

У самому Міністерстві оборони Угорщини заявляють, що серед основних проблем армії – скорочення штату військовослужбовців, недостатнє обороноздатність проти біологічної і хімічної зброї і слабка мовна підготовка угорських солдат.

Під час самміту НАТО в Празі звучала критика на адресу нових членів НАТО. Особливо це стосувалося Чехії та Угорщини. Їх було звинувачено у небажанні реформувати свої армії. Витрати на оборону і там і там до цього часу нижчі намічених в альянсі 2% від ВВП. В Угорщині витрати на модернізацію армії взагалі скоротилися з 149 мільйонів у 1999 році до 82 млн. у 2001 році.

За три роки членства у НАТО Будапешт за свої кошти придбав лише одну сучасну систему озброєнь – систему "ППО Містраль" французького виробництва. Основну частину своїх озброєнь угорська армія отримала від Росії за рахунок заборгованості колишнього СРСР – більше 500 бронетранспортерів БТР-80 і автомобілів "НИВА", а до цього ескадрилью сучасних МІГ-29.

Новий скандал виник в Угорщині на кінці 2000 року, що був пов’язаний з ВПС Угорщини. В Будапешті довго відбувалися дискусії з питання – що краще: закуповувати для оновлення своїх ВПС: дорогі літаки західного виробництва чи обмежитися модернізацією винищувачів російського виробництва МІГ-29, які знаходяться на озброєнні угорської армії. Думки з цього приводу різко відрізнялися одна від одної. Недостачі у виборі літаків не було.

Шведська авіакомпанія "Сааб" пропонувала винищувачі "Гріппен", французька "Дассо" прагнула проштовхнути нову модель "Міража". Найбільш активними були американці, які пропонували свій авіатовар на вибір. Компанія "боїнг Макдоннел-Дуглас" нав’язувала найновіші і дорогі F/A-18 Хорнег, а "Локхід-Мартін" прагнула продати бувши в користуванні F-16, що стосується варіанту модернізації МІГ-29, то послуги на рахунок цього пропонували німецькі, російські, ізраїльські і польські фірми, які мали відповідний технологічний досвід і виробничі потужності. Переважаючими бачилися позиції німецького підприємства "DАСА", яке мало наміри залучити до модернізації російське підприємство-виробник "Міг-Мапо".

Обстановка склалася таким чином, що німецька сторона не сумнівалася в заключенні дуже вигідного для неї контракту про модернізацію 14 літаків з 27, які були у складі Кечкеметського авіаполку. Тим більше, що у приватних розмовах деякі угорські чиновники не один раз давали зрозуміти, що питання у найближчий час вирішиться саме на користь "DАСА".

Але існували і противники модернізації. З великою настирливістю посол (сьогодні вже колишній) США в Угорщині Петер Тюфо "пробивав" постачання в Угорщину американської авіатехніки. Кінцеве рішення з приводу долі угорських ВПС повинен був прийняти кабінет уряду до кінця 2000 року. У лютому 2001 року США почало звинувачувати Угорщину в тому, що вона економить на воєнних витратах. Конфлікт досягнув апогею у середині лютого, коли з дня на день очікувалося засідання урядового кабінету.

Натовські і американські представники буквально виломлювали руки членам кабінету, прагнучи їх умовити на користь F-16. Яким же було здивування офіційних представників фірми "DАСА", коли кабінет прийняв рішення протилежне тому, яке очікувалося. Було оголошено про придбання винищувачів F-16 причому не нових. За попередніми підрахунками закупівля цих машин, озброєння і підготовка обслуговуючого персоналу обійдеться угорській казні в 160 млрд. форинтів, що відповідає 530 млн. доларів.

Ще на початку 90-х років була розроблена програма правових та політичних заходів, що гарантувала відповідні засади для демократичних перетворень, зокрема і здійснення цивільного контролю над збройними силами. Конституцією та законами Угорської республіки було однозначно визначено права та обов’язки президента республіки і державних зборів у питаннях утримання, фінансування, управління та застосування збройних сил. У контролі та управлінні збройними силами важливу роль відіграє комісія парламенту з питань оборони, конституційна комісія, державна обліково-ревізійна палата та контрольне відомство уряду Угорської Республіки.

Політичні інститути, які діють згідно з законодавством та принципом розподілу влади дають тверді гарантії того, що рішення про використання збройних сил може бути прийняте виключно виборними та підзвітними народу політичними структурами. Незважаючи на існування основних політичних та правових умов демократичного цивільного контролю над збройними силами, існувала потреба подальшого вдосконалення контрольного механізму. Тому подальша законотворча діяльність була спрямована на опрацювання законів щодо умов введення надзвичайного стану в країні, а також на гармонізацію оборонних і економічних зв’язків.

У 1995-1996 роках були прийняті закони та рішення про комплектування резерву угорської армії, про військову освіту, про військове бюро президента Угорської Республіки, про підготовчу програму вступу країни до НАТО, про порядок та зміни в призовній системі, про військово-промисловий комплекс країни. Звідси ми бачимо, що Угорщина здійснила ряд заходів, щоб якнайшвидше стати членом альянсу.

Кількість питань військової сфери, не врегульованих законодавством країни, зменшується з кожним роком. Продовжується перебудова систем планування оборони та формування бюджету за зразком, прийнятим в країнах-членах НАТО. Створення елементів суспільно-політичної системи для здійснення ефективного демократичного та цивільного управління армією і контролю над збройними силами з боку державних структур, зокрема законодавчих та виконавчих. Парламентська комісія з питань оборони постійно отримує інформацію про становище в армії, про її найважливіші завдання, розвиток та кадрові зміни.

До практичних заходів, які здійснювалися у військовій сфері, слід віднести участь країни в навчаннях у рамках ПЗМ відповідно до робочої програми партнерства, яка була оформлена НАТО у вигляді трирічного "гнучкого" плану, а також згідно з Індивідуальною програмою партнерства, розробленою у відповідності до ПЗМ для співробітництва з кожною "партнерською" країною окремо.

При опрацюванні цих програм значну роль відіграло досягнення відповідностей між військовими системами НАТО та Угорської Республіки, визначених для країни в ході процесу планування та контролю програми ПЗМ. Найбільш важливі елементи взаємодії Угорщини з НАТО експерти Північноатлантичного блоку розробили в ході спільного вивчення та узгодження можливостей двох військових структур. Угорщина серед усіх програм співробітництва, учасником яких вона є, найбільш важливим для себе вважала заходи, що проводилися за формулою "НАТО-ПЗМ".

У 1995 році підрозділи та представники угорської армії взяли участь у 161 заходах за програмою ПЗМ, з яких 11 – навчання вище зазначеної категорії, а в 1996 році – у 152, з яких 24 – військові навчання. У рамках програми відбувалася і підготовка офіцерського корпусу. Так кількість офіцерів, які починаючи з 1991 року закінчили військові заклади за кордоном, станом на 1997 рік становила 705 чоловік. Крім того, в процесі планування та контролю програми ПЗМ Угорщина визначила і запропонувала для взаємодії з НАТО окремі підрозділи угорської армії. Цим силам було поставлене завдання протягом короткого часу досягти певного рівня відповідності, щоб у разі потреби вони змогли брати участь в операціях НАТО (миротворчих, гуманітарних, науково-рятувальних).

Після розширення альянсу Угорщина ввійшла в зону Південного головного командування в Неаполі. А в лютому 1991 році в Угорщині, як і в Польщі, Чехії і Румунії, розпочали роботу операційні центри повітряного спостереження, створені з використанням американських технологій. Їх відкриття стало першим кроком до заснування спільної з системами НАТО мережі повітряного спостереження, зона діяльності якої поширюється від прибалтійських країн до Македонії. У цей сектор зокрема потрапляють західні райони Росії, України, Білорусії, що надає НАТО потенційну можливість координації повітряних операцій над територіями держав, які не входять до альянсу.

У Брюсселі були затверджені два показники вартості розширення. Перший – частка для нових членів у загально натовському бюджеті, які становлять 2,48% – для Польщі, 0,9% – для Чехії, 0,65% – для Угорщини. (Для порівняння: частка США становить – 26%). Другий – загально натовські витрати на будівництво і підтримку військової інфраструктури в нових країнах-членах у розмірі 1,3 млрд. доларів на 10 років.

Напередодні військової операції США в Іраку виступив міністр оборони США Дональд Рамсфельд. Він у своєму виступі поділив Європу на "стару" і "нову". До старої були зараховані Франція і Німеччина, які закликали США не поспішати з початком війни в Іраку. Своїм виступом він поставив у складне положення тих, кого він вважає "новими європейцями", – держави Центральної і Східної Європи. Колишнім соціалістичним країнам, які вже є членами НАТО (Угорщина, Польща, Чехія) або мають намір вступити в цю організацію (Болгарія, Румунія, Словаків, Словенія і країни Балтики), дуже імпонує увага високих представників заокеанської супер держави. Але у Варшаві і Празі, Будапешті і Братиславі не забувають і про те, що на 2004 рік намічений вступ 10 країн регіону у Європейський Союз. А у цій організації тон задають якраз "старі" європейці. Східна Європа опинилась між двох вогнів.

Чи зацікавлений Пентагон у поляках, чехах чи угорцях як союзниках у війні з Саддамом Хусейном? Взагалі то кожна з трьох країн брала участь у підготовці до цієї операції, хоча і дуже скромним чином. Польща виразила готовність послати на Близький Схід таке число військовослужбовців, яке запропонують США. Чехія відправила на американську базу в Кувейт роту хімічного захисту, яка може прийняти участь у бойових діях в тому випадку, якщо Ірак таки застосує зброю масового знищення, яка поки що не знайдена міжнародними інспекторами. Угорщина надала США воєнну базу Тасар, на якій проводиться інструктаж активістів іракської опозиції. Офіційно оголошено, що біля трьох тисяч противників Саддама, проходять навчання, будуть допомагати американцям в Іраку в якості розвідників, провідників і перекладачів, але угорська преса стверджує, що опозиціонери проходять в Тасарі і бойову підготовку.

Отже, аналізуючи вступ Угорської Республіки до НАТО, можна зробити певні висновки. Співпраця Угорщини з Нато почалася на початку 90х років, а в березні 1999 року вона разом з Польщею і Чехією стали цінними членами НАТО.

Однак військово-політичний комплекс Угорщини потребує реформування, оскільки не відповідає стандартам НАТО, на що неодноразово звертали увагу його представники. На сьогоднішній день ряд заходів у напрямку переозброєння вже здійснено, хоча цей процес є далеко незавершеним. Будучи членом НАТО, Угорщина взяла активну участь в бойових діях в Югославії; підтримала анти іракську військову кампанію.

23.02.2011